Що називають Газоподібною частиною ґрунту?

Газова фаза ґрунту — це повітря, що заповнює у ґрунті пори, вільні від води.

Як дізнатися про склад ґрунту?

Склад ґрунту найкраще визначати в агрохімічної лабораторії. Якщо такої можливості немає, можна провести тест самостійно. Для цього необхідно взяти жменю ґрунту з орного шару, розмочити зразок у воді до тістоподібного стану, скатати кульку, потім «шнур», а з нього – кільце.

Що потрібно робити щоб підвищити родючість грунту?

Як підвищити родючість грунту: основні заходи

1. застосування сівозмін
2. правильна обробка грунту
3. внесення органічних і мінеральних добрив за потребою культури
4. вапнування
5. посів багаторічних трав і сидератів
6. боротьба з надлишковим зволоженням грунтів (дренаж).

Тип грунту: як дізнатися і навіщо це потрібно

Склад і будова грунту.

Грунт є особливим природним тілом, що утворилось на мате­ринській породі під впливом природних факторів (клімат, рослинність, тваринний світ, рельєф місцевості, геологічний вік території) та діяль­ності людини.

Утворення грунту - складний і довготривалий процес. Спочатку гірська порода руйнується під впливом води, повітря, температури та живих організмів. Між часточками материнської породи поселяються мікроорганізми і лишайники, результатом їх життєдіяльності є утво­рення органічної речовини. З часом гірська порода руйнується ще більше, а органічна речовина поступово накопичується. Дуже велику роль у ґрунтотворному процесі відіграють зелені рослини, а також мікроор­ганізми і тварини, які живуть у грунті. Вони збагачують грунт на по­живні речовини, поліпшують його структуру і водопроникність

Грунт складається з кількох шарів, або горизонтів. Сукупність усіх ґрунтових горизонтів становить профіль грунту. Це товщина грунту від його поверхні до материнської породи. Кожний шар грунту має свою будову, структуру, колір і потужність. У різних грунтів (чорно­земів, каштанових, дерново-підзолистих та ін.) профілі неоднакові.

Під час вивчення грунтів виникла потреба в умовному позначенні їх горизонтів. Російський учений-грунтознавець В. В. Докучаєв, наприк­лад, використовував для цього літери латинського алфавіту: А — верхній гумусний, або акумулятивний,-горизонт; В — перехідний, залягає безпо­середньо під горизонтом А; С - порода, на якій утворився грунт. В окремих горизонтах виділяють ще й підгоризонти. Глибини горизонтів неоднакові, наприклад гумусно­го — від 25 до 125 см і більше. Глибина ґрунтового профілю — від 20 см (у пус­телях) до 200 — 250 см (у чорноземах) (рис. 41).

Кожен грунт умовно поділяють на три частини, або фази: тверду, рідку й газопо­дібну. Тверда фаза складається з міне­ральних (80 — 90 % і більше) та органіч­них речовин (нерозкладені та напівроз-кладені рештки рослин і ґрунтових тва­рин та гумус). Рідка фаза грунту — це вода і розчинені в ній солі, органічні ре­човини, а газоподібна — повітря, яке за­повнює вільні від води проміжки в грун­ті — пори. З усіх фаз найбільш стійкою є тверда, а інші безперервно змінюються.

Вміст у грунті різних за розміром твер­дих часточок, або фракцій (каміння, пі­сок, пил, мул) визначає його механічний,а також фізичний і хімічний склад. Чим дрібніші ці часточки, тим більше значення мають для ґрунтової родючості. Від механічного складу грун­ту значною мірою залежать його агрономічні властивості. Так, піщані й супіщані грунти легко обробляти, тому їх називають легкими, а суглин­кові та глинисті — важкими.

Родючим може бути тільки структурний грунт, тобто здатний утво­рювати грудочки, або структурні агрегати. Сукупність усіх різних за формою, розмірами, міцністю, водопроникністю і пористістю структур­них агрегатів, властивих даному грунту і його генетичним горизонтам, називають структурою грунту.

Ґрунтовий перегній – гумус утворюється з органічної частини грунту внаслідок дії на неї ферментів, що виділяються ґрунтовими гри­бами, бактеріями. Склад перегною залежить від складу вищих рослин, з решток яких він утворюється, а також від зволоження, способів обро­бітку та удобрення грунту, сівозмін тощо.

Гумус склеює грудочки грунту, сприяє створенню його цінної агроно­мічної структури. Він також є джерелом зольних елементів та азоту для рослин.

Земельні ресурси України. Уся площа земної суші становить 148 мли км 2 . З них 10 % займають оброблювані землі, 28 % — ліси, 17 % — луки й пасовища, а решту 45 % — міста, населені пункти, пустелі, напівпустелі, гори, болота, льодовики, тундра (рис. 43).

Загальна земельна площа України -- 60355 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя — 41973 тис. га. Найбільші площі сільсь­когосподарських угідь в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях; найменші - в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільше орних зе­мель у Дніпропетровській, наймен­ше — в Закарпатській областях.

Під складування промислових та побутових відходів, будівництво та для інших потреб щороку відводить­ся 5—6 тис. га земель, значну части­ну яких становлять орні землі. Внас­лідок цього площа орних земель з розрахунку на душу населення в се­редньому по Україні зменшилася і становить близько 0,75 га. В густонаселених західних регіонах (Рівненська, Чернівецька, Львівська, За­карпатська області) цей показник становить 0,57 — 0,16 га. Тому тут особливо гостро стоїть проблема раціонального використання грунту та його охорони.

Займаючи третину території усіх центральноєвропейських країн, Україна володіє 40 % світової площі чорноземів - найродючіших грунтів. Розораність земель тут найбільша у світі -- 80 %, а в Тер­нопільській, Вінницькій, Кіровоградській — перевищує 90 %. Для по­рівняння: в Англії цей показник становить 29,6; у Франції — 32, Німеч­чині - 32,3 %.

Високий рівень розораності угідь певною мірою зумовлює розвиток несприятливих процесів: ерозії, утворення кислих грунтів (збільшились на 1,8 млн га), солонців та засолених земель (збільшились на 2,9 млн га).

Площа сільськогосподарських угідь в Україні за останні ЗО років зменшилась на 2 млн га, а орних - майже на 1 млн. Після Чорно­бильської катастрофи з використання вилучено 3,7 млн га.

У степовій частині 2 га з кожних 3 га землі є малородючими. Що­річні втрати грунту становлять близько 600 млн т, у тому числі гуму­су — понад 20 млн т. З урожаєм з грунту виноситься 500 — 700 кг/га поживних речовин, що в 2—3 рази більше, ніж вноситься з добри­вами. За висновками спеціалістів, це один з найвищих показників у світі.

Грунт-основа життя

Під впливом природних факторів ґрунтоутворення в процесі розвитку (генезису) ґрунт розчленовується на генетичні горизонти. Кожний горизонт має певну товщину і морфологічні ознаки: колір, будову, механічний склад тощо. Таким чином, утворюється ґрунтовий профіль у більшості ґрунтів, зокрема у ґрунтів Львівської області профіль розчленований на такі горизонти:

завжди темніший від інших. У ньому нагромаджується гумус і загальні елементи живлення рослин. Якщо порівняти хімічний склад рослин і гумусу, то виявляється, що гумус значно багатший на вуглець та азот, але бідніший на водень та кисень. Точна формула гумусу ще не встановлена. Відомо лише, що вона складається з численних атомів.

Слід зауважити дуже велике практичне значення гумусу. Повільно розкладаючись у ґрунті, він вивільнює зольні елементи живлення рослин. Вбираючи розчинні елементи живлення рослин, зокрема калій і фосфор, він запобігає їх вимиванню. Гумус склеює механічні елементи в структурні окремості, поліпшуючи цим водно-повітряний режим ґрунтів. Нарешті гумус, вбираючи воду, збільшує вологоємкість ґрунтів.

– це горизонт вимивання. Він відрізняється від верхнього горизонту меншим вмістом гумусу, а також тим, що в ньому нагромаджуються вимиті з верхніх горизонтів мінеральні солі та інші поживні речовини. Ілювіальний горизонт здебільшого бурого або коричнево-бурого кольору і поступово переходить у материнську породу.

– горизонт, на якому утворюється ґрунт. Товщина його може бути різною, іноді до кількох метрів, часто має включення у вигляді гальки, валунів, вапнякових утворень тощо. Колір переважно жовтувато-бурий, характерна відсутність карбонатів і пористість. В цьому шарі ґрунту немає жодних поживних речовин та елементів.

Під материнською породою залягає підстиляюча порода, в якій зовсім не відбуваються ґрунтотворні процеси. Це мертва порода і не відомої товщини. Загальна товщина ґрунтового профілю буває різною: від кількох сантиметрів (це ґрунти тундри, кам’янисті ґрунти) до 2 м і більше – це ґрунти чорноземи.

Він може змінюватись від чорного, червоного до бурого, жовтого і навіть є білі ґрунти. Чорний колір характерний для чорноземів. Червоного і бурого кольору ґрунтам надають сполуки окисного заліза і алюмінію, білого кольору надають карбонати.

– може бути пухкою, вона характерна для суглинкових ґрунтів де міститься багато органічних речовин, розсипчаста – для піщаних ґрунтів та структурних чорноземів, щільна – для важких глинистих грунтів з незначною кількістю гумусу, злита – для солонцюватих грунтів.

Ґрунт складається з твердої, рідкої та газоподібної частин або фаз. Тверда частина ґрунту – це ґрунтові мінерали, продукти їх вивітрювання та органічні речовини ґрунту. Рідка складова частина – це ґрунтовий Рощин, який утворився з води і розчинених в ній мінеральних солей. Газоподібна частина – це ґрунтове повітря, яке заповнює вільні від води пори. Всі три фази взаємодіють між собою, в зв’язку з чим змінюються властивості ґрунту.

Тверда частина ґрунту складається з різних за розміром дрібних ґрунтових часток, що утворилися при вивітрюванні материнської породи. Тверді частинки ґрунту, з яких складається ґрунтовий скелет, називають механічними елементами або фракціями, а процентне співвідношення фракцій різної величини у ґрунті – його механічним складом.

Від механічного складу ґрунту залежать його фізичні і хімічні властивості: пористість, вологоємкість, водо- і повітро-проникність, вбирна здатність, вміст і доступність поживних речовин.

До складу ґрунту входить велика кількість хімічних сполук. Майже в усіх ґрунтах, крім червоноземів субтропіків і тропіків, переважає окис кремнію (SiO2). Його кількість коливається в межах 65 – 95 %. На другому місці стоять гідранти окислів алюмінію (Al(OH)3) та заліза (Fe(OH)3), які складають у сумі 10 – 12 %. Окисли металів (СаО, MgO, K2O, NaO) зустрічаються в значно менших кількостях (1 – 2 %). У невеликій кількості в ґрунтах міститься фосфор, сірка тощо. Переходячи у розчин вони є основним джерелом живлення для рослин.

Крім того, у ґрунті в дуже незначних кількостях знаходяться такі елементи, як титан, марганець, нікель, кобальт, бор та інші. Їх називають мікроелементами. Вони теж відіграють дуже важливу роль у живленні рослин.