Що забезпечує корінь?

Ко́рінь — підземний вегетативний орган рослини з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і постачання води та розчинених у ній мінеральних речовин і продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в ґрунт ...

Що становить більшу частину кореня?

Провідна зона, або зона бічних коренів (зона галуження), становить більшу частину кореня, вона розміщена над кореневими волосками і досягає кореневої шийки (місця переходу кореня в стебло). У цій зоні утворюються провідні судини і бічні корені.

Яка коренева система утворена головним бічними і додатковими коренями?

Стрижнева коренева система складається з одного головного та безлічі бічних коренів. Така коренева система є у кульбаби, щавлю, моркви, буряків та ін. Мичкувата коренева система утворена придатковими (додатковими) та бічними кореннями приблизно однакових розмірів.

§ 24. Види коренів та їх видозміна

Ми вже згадували, що важливою функцією кореня є утримання рослини в ґрунті.

Мал. 103. Зовнішня будова кореня: 1 - головний корінь, 2 - бічні корені; 3 - додаткові корені

Які є види коренів? На малюнку 103 зображено різні види коренів: головний, бічні та додаткові.

Головний корінь глибоко проникає у ґрунт і надійно втримує надземну частину рослини. Він завжди один. Додаткові корені утворюються на будь-якій частині рослини (на стеблі, листках), але не на головному корені. Завдяки галуженню від головного та додаткових коренів послідовно відходять бічні корені першого, другого, третього і т. д. порядків.

Які є типи кореневих систем? Численні розгалуження коренів разом з головним утворюють кореневу систему, яка міцно закріплює рослину в ґрунті. Кореневі системи бувають стрижневі та мичкуваті (мал. 104).

У стрижневій кореневій системі найкраще розвинений головний корінь (мал. 104, 1). Він помітно вирізняється серед інших за розмірами. Прикладом стрижневої кореневої системи є корені кульбаби, люпину, люцерни, щавлю, квасолі тощо.

Якщо головного кореня немає або він малопомітний серед численних додаткових і бічних коренів, то таку кореневу систему називають мичкуватою (мал. 104, 2). Вона розвинена в пшениці, жита, кукурудзи, цибулі, часнику тощо.

Мал. 104. Приклади різних кореневих систем: 1 - стрижнева, 2 - мичкувата

Мал. 105. 1. Підгортання. 2. Пікірування

Так, для посилення розвитку додаткових коренів у поверхневих шарах ґрунту, де більше поживних речовин, рослини підгортають, присипаючи основу рослини ґрунтом (мал. 105, 1). Під час висаджування розсади овочевих і декоративних рослин у відкритий ґрунт у проростка відщипують кінчик головного кореня. Це посилює галуження кореневої системи за рахунок утворення та розростання бічних коренів (мал. 105, 2). Такий спосіб висаджування називають пікіруванням. У садівництві, квітникарстві та овочівництві застосовують різні прийоми для формування потужної кореневої системи.

Люди висаджують рослини з потужними кореневими системами (акацію білу, сосну звичайну, гледичію, терен, шипшину, глід та ін.) для закріплення пісків, ярів, стрімких берегів водойм.

Крім основних (утримування рослини в ґрунті, мінеральне живлення та транспортування розчинів поживних речовин до надземної частини), корінь може виконувати й додаткові функції. Так виникають його видозміни.

Які бувають видозміни підземних коренів? У деяких рослин у головному корені і в основі пагона відкладаються запасні поживні речовини. Ці частини рослини потовщуються та перетворюються на коренеплід. Таку видозміну кореня разом з основою пагона можна спостерігати в добре відомих вам рослин: буряка (мал. 106, 1), моркви, редьки.

У жоржин, батату запасні поживні речовини відкладаються в потовщених бічних або додаткових коренях, які набувають бульбоподібної форми. Такі видозміни кореня називають бульбокоренями, або кореневими бульбами (мал. 106, 2).

Мал. 106. Видозміни кореня: 1 - коренеплід буряка; 2 - бульбокорені батату; 3 - дихальні корені болотяного кипариса; 4 - опорні корені кукурудзи

Дихальні корені (як-от у болотяного кипариса) характерні для рослин, що зростають на болотах і надмірно зволожених ґрунтах, де відчувається гостра нестача кисню (мал. 106, 3). Вони забезпечують постачання кисню безпосередньо з повітря до клітин кореневої системи для їхнього дихання.

У рослин з високим стеблом можуть утворюватися додаткові корені, які виконують функцію підпорок. Це так звані опорні корені, притаманні, наприклад, кукурудзі (мал. 106, 4).

У рослин, які оселяються на стовбурах дерев, можуть виникати повітряні корені. Це додаткові корені, які відходять від стебла і звисають у повітрі. Зазвичай вони характерні для рослин тропічних лісів, де в повітрі завжди багато вологи. Повітряні корені притаманні тропічним орхідеям (мал. 107), чиї яскраві квітки здатні задовольнити вишуканий смак будь-якої людини.

У деяких рослин (як-от у вишні чи сливи) на коренях закладаються додаткові бруньки. З них розвиваються кореневі проростки, що дають початок новим рослинам.

Яке значення видозмін коренів у житті рослин і господарстві людини? Видозміни коренів є пристосуванням рослин до певних умов зростання. Так, коренеплоди розвиваються в багатьох дворічних (морква, петрушка, буряк) та деяких багаторічних (хрін) рослин. Протягом першого року життя над ґрунтом на вкороченому стеблі формуються лише листки. Утворені в них органічні речовини поступово накопичуються в головному корені, який при цьому потовщується. Восени листки відмирають, а коренеплоди зимують у ґрунті. Наступного року завдяки накопиченим у коренеплоді поживним речовинам ці рослини утворюють квітки та плоди. Таку саму роль у житті рослин відіграють і бульбокорені. Отже, коренеплоди та бульбокорені дають змогу рослинам переживати несприятливі періоди.

Мал. 107. Повітряні корені орхідеї

Людина вживає коренеплоди в їжу (морква, буряк, ріпа, редька, пастернак, петрушка, хрін, селера), використовує як корм для тварин (кормовий буряк, ріпа, турнепс), як сировину для харчової промисловості (цукровий буряк). З найдавніших часів видозміни кореня застосовують для лікування багатьох хвороб. Не одне тисячоліття для цього слугують людям солодка гола та багато інших рослин.

УЗАГАЛЬНИМО ЗНАННЯ

• Існують різні види коренів: головний, бічні та додаткові. Від головного та додаткових коренів можуть відгалужуватися бічні.
• Сукупність усіх коренів рослини становить її кореневу систему.
• Корені рослин здатні виконувати додаткові функції, що є пристосуванням до певних умов зростання. При цьому їхня будова змінюється і виникають їхні видозміни: коренеплоди, бульбокорені, дихальні корені, опорні, повітряні корені тощо.

Поповніть свій біологічний словник: головний, додаткові та бічні корені, стрижнева та мичкувата коренева система, видозміни коренів.

ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ

Виберіть одну правильну відповідь

• 1. Позначте рослину, у якої стрижнева коренева система: а) пшениця; б) кукурудза; в) цибуля; г) кульбаба.
• 2. Позначте видозміну кореня в буряка, моркви, редьки: а) бульбокорені; б) коренеплоди: в) опорні корені: г) дихальні корені.
• 3. Позначте видозміну кореня в тропічних орхідей: а) опорні корені; б) повітряні корені; в) коренеплоди: г) бульбокорені.

Дайте відповідь на запитання

• 1. Які бувають види коренів?
• 2. Як людина може впливати на формування кореневої системи?
• 3. Які бувають видозміни кореня?
• 4. Як людина використовує у своєму господарстві видозміни коренів?

Завдання (виконуйте в групах). Користуючись додатковими джерелами інформації, наведіть приклади рослин з такими видозмінами коренів: бульбокорінь, дихальні, опорні, чіпкі, повітряні.

Поміркуйте! Які видозмінені корені ви вживаєте в їжу?

Корінь

Ко́рінь — підземний вегетативний орган рослини з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і постачання води та розчинених у ній мінеральних речовин і продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в ґрунт продуктів обміну речовин і вегетативне розмноження. Корінню притаманна радіальна симетрія та здатність до галуження.

Поява кореня внаслідок еволюції рослин — важливий ароморфоз, одне з пристосувань до життя на суходолі. Вперше справжні корені з'являються у папоротеподібних. Потім у квіткових рослин завдяки ідіоадаптаціям утворюються різні типи коренів, здатних виконувати додаткові завдання. Так, у деяких рослин у коренях відбувається запасання поживних речовин, що зумовлює їх потовщення, утворення коренеплодів (морква, редиска, буряки) або кореневих бульб (жоржина, пшінка). Корені епіфітних рослин (використовують інші рослини як субстрат, але не паразитують на них: деякі орхідеї) можуть запасати воду.

Зміст

Основні функції [ ред. | ред. код ]

• Закріплення рослини в субстраті;

• Поглинання і постачання води і розчинених в ній поживних речовин;

• Запасання поживних речовин;

• Взаємодія з коренями інших рослин (симбіоз), грибами, мікроорганізмами;

• Вегетативне розмноження;

• Виділення в ґрунт чи повітря вуглекислого газу, органічних кислот, слизу та інших речовин, які позитивно або негативно (алелопатія) впливають на інші рослини;

• Первинний синтез органічних речовин (амінокислот, алкалоїдів, гормонів, тощо).

Типи коренів [ ред. | ред. код ]

Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Одночасно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які своєю чергою, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і так далі. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які з'являються на стеблах, листках, але не на корені.

Щодо субстрату, в якому корінь зростає та добуває воду і поживні речовини, розрізняють чотири типи:

• підземні — повністю або частково знаходяться у ґрунті (характерні для понад 70 % вищих рослин);
• водяні або плаваючі — завжди плавають у товщі води і ніколи не досягають дна водойми (ряска);
• повітряні — розташовані у повітрі, не досягаючи ґрунту, характерні для рослин-епіфітів (тропічні орхідеї);
• гаусторії або корені-присоски — з їх допомогою паразити та напівпаразити всмоктують поживні речовини з рослини-хазяїна (повитиця, омела).

Видозміни коренів [ ред. | ред. код ]

У тропічних дерев, що ростуть на ґрунтах, бідних на кисень, або на болотах, утворюються дихальні корені — пневматофори, що ростуть угору; вони підіймаються над поверхнею субстрату і забезпечують дихання (мангрові дерева, болотяний кипарис дворядний).

Ходульні корені утворюються на надземних пагонах, закріплюються в ґрунті і міцно утримують рослину (фікус-баньян, кукурудза).

Деякі рослини-паразити (повитиця) або напівпаразити (омела) утворюють корені-присоски (гаусторії). У витких і в'юнких рослин формуються чіпкі повітряні корені (плющ).

Дошкоподібні корені, розвиваються біля основи стовбура у вигляді вертикальних плоских, подібних до дощок виростів; притаманні для великих дерев тропічних дощових лісів.

У запасальних коренях (коренеплоди та бульбокорені) відкладаються поживні речовини, в результаті чого вони потовщуються та стають м'ясистими.

Симбіотичні відносини [ ред. | ред. код ]

У багатьох (близько 90 %) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2–3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов'язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.

Коренева система [ ред. | ред. код ]

Сукупність всіх коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату.

Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в ґрунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в ґрунті радіально. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.

У мичкуватої системи немає добре вираженого головного кореня, всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.

Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім їхній ріст припиняється і на підземній частині стебла формується мичка додаткових коренів.

Є рослини (багато серед трав'янистих дводольних), які мають змішану кореневу систему (у них одночасно функціонують головний, бічні і додаткові корені).

За характером розподілу основної маси коренів у ґрунті розрізняють такі кореневі системи:

• поверхнева — корені розміщуються близько до поверхні землі (тюльпан, ялина);
• глибинна — корені розвиваються вглиб (верблюжа колючка, саксаул);
• універсальна — корені рівномірно розвиваються вглиб і вшир (картопля, пшениця).

Ріст кореня [ ред. | ред. код ]

Корінь росте своєю верхівкою, заглиблюючись у нижні шари ґрунту. У разі пошкодження кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість кореня використовують при вирощуванні розсади культурних рослин із стрижневим коренем. У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричинює ріст бічних і додаткових коренів у верхньому, найродючішому шарі ґрунту. Після відщипування частини головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою загостреного кілочка — пінетки, звідси цей процес дістав назву пікірування.

Морфологія коренів, глибина і ширина їх проникнення в ґрунт залежать від виду рослин, умов їх існування, методів штучного впливу на ріст рослин. За об'ємом кореневі системи рослин завжди більші, ніж їхні надземні частини.

Ріст і розвиток коренів залежить від вологості, родючості і температури ґрунту, а також вмісту в ньому кисню. Встановлено, що на перезволожених і ущільнених ґрунтах корені ростуть дуже повільно. Затримка в рості кореня відбувається й при низькій вологості. Рясний врожай теж затримує ріст коренів, а видалення суцвіть навпаки стимулює його.

Зони кореня [ ред. | ред. код ]

Корінь ділиться на кілька ділянок, таких як: зона поділу — в цьому відділі клітини ростуть і розтягуються особливо швидко, що забезпечує швидкий ріст у довжину; зона всмоктування (всисна) — від цієї зони відходять маленькі корінці (вирости клітин), що зумовлює більшу площу поглинання води і розчинених в ній мінеральних речовин; зона бічних коренів (провідна зона) — у цій зоні немає кореневих волосків, але утворюються бічні корені; кореневий чохлик, що знаходиться на кінчику кореня і сприяє захисту від механічних ушкоджень (камінь, скло) та просування кореня у субстраті.

У зоні поділу виділяється спеціальний слиз, який полегшує просування кореня вглиб землі.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Джерела та література [ ред. | ред. код ]

• Тимчук Н. Ф.Корінь[Архівовано 3 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія / голова ред. ради та автор передмови В. П. Черних ; Нац. фармац. ун-т України. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — Київ: МОРІОН, 2010. — 1632 с., 16 арк. іл. — 2 000 екз. — ББК 52.8Я-20. — УДК 615(031). — ISBN 978-966-2066-34-0.
• Слюсарев А. О., Самсонов О. В., Мухін В. М. та ін. Біологія: навчальний посібник. Пер. з рос. та ред. В. О. Мотузного. 2-ге вид. — Київ: Вища школа, 1999.
• Біда О. А., Дерій С. І. та ін. Біологія: навчально-методичний посібник — 3-тє вид., — К.: Літера ЛТД, 2012. — 672 с. ISBN 978-966-178-133-6

Посилання [ ред. | ред. код ]