види щавлю
Вище вже говорилося про те, що найбільш популярним видом щавлю у городників є щавель кислий, або звичайної. Також на городах культивуються такі види, як: щавель горобиний (малий, щавелек), водний (водяний), кінський (густий, кислиця кінська, огнівка руда), кучерявий, приморський, туполистный, шпинатовий і російська.14 квіт. 2020 р.
Який буває щавель?
В Україні зростає до 25 видів, багато з яких є бур'янами, але деякі з них вирощують як культурні рослини: щавель кислий, широколистий, одеський, кінський та інші. Загалом щавель можна зустріти повсюдно в України. У Закарпатті можна зустріти щавель кінський.
Як на українській мові буде щавель?
Щаве́ль (Rumex), діал. квасо́к, розм. квасе́ць — рід одно-, двох- та багаторічних трав'янистих рослин родини гречкових, порядку гвоздикоцвітих. Близько 200 видів, у тому числі 25 видів в Україні.
Як виглядає щавель?
Щавель – дводомна трав'яниста рослина зі стрижневим розгалуженим, але коротким коренем. Стебло у рослини ребристе, прямостояче, заввишки до 1 м, іноді набуває біля основи темно-фіолетового забарвлення. Завершується стебло волотистим суцвіттям.
Щавель — Вікіпедія Щавель ( Rumex) L., 1753. Види. ≈ 200 видів, з яких в Україні поширені 25. Вікісховище: Rumex. Щаве́ль ( Rumex ), діал. квасо́к [1], розм. квасе́ць [2] — рід одно-, двох- та багаторічних трав'янистих рослин родини ... See moreЩАВЕЛЬ
ЩАВЕЛЬ — Rumex L. (лат. rumex — дротик, метальний спис на короткому держаку за формою листя), рід багаторічних трав’янистих рослин родини гречкових (Polygonaceae). Рід налічує близько 150 видів, розповсюджених здебільшого в помірних областях північної півкулі; у країнах СНД росте більше 50, а в Україні — 24 види. Офіцинальною рослиною в країнах СНД є Щ. кінський — R. confertus Willd. (лат. confertus, а, um — скупчений, що характеризує густе суцвіття); рос. назва — щавель конский. Росте в європейській частині країн СНД, у південних районах Сибіру та північних районах Казахстану, зустрічається на Кавказі, в Криму, Середній Азії.
Щ. кінський — трав’яниста рослина з коротким розгалуженим кореневищем і товстим стрижневим, малогіллястим коренем. Стебла поодинокі, розгалужені у верхній частині, 60–120 см завв. Листки чергові, нижні — довгочерешкові, широкі, видовжено-трикутно-яйцеподібні, тупі, 6–12 см завд., з глибокою серцевинною основою (подібно до спису), по краях злегка хвилясті; середні та верхні листки видовжено-ланцетні, на коротких черешках, основа яких — розтруб. Пластинка листка вкрита шорсткими волосками. Квітки дрібні, малопомітні, зеленуваті, з простою оцвітиною з 6 зеленуватих листочків, зібрані на верхівках стебел у густі волотеподібні суцвіття. Плід — тригранний горішок світло-коричневого кольору, вміщений в оцвітину, що розрослася. Цвіте в травні–червні, плоди достигають у серпні. Зустрічається по всій території України, крім Карпат і прикарпатських районів, на луках, уздовж доріг, на вогкуватих узліссях, у рівчаках, серед чагарників. Росте розсіяно або невеликими групами. Запаси сировини в Україні дуже великі.
Офіцинальною сировиною є корені Щ. кінського — Radices Rumicis, які збирають восени, ретельно миють і висушують. Сировина Щ. кінського містить фенольні сполуки: дубильні речовини — конденсовані (мономери, проантоціанідини і ВМС) та гідролізовані; антраценпохідні класу емодину, різні класи флавоноїдів, кумарини, похідні гідроксинафталіну, гідроксикоричні, фенолкарбонові кислоти, жирні кислоти, амінокислоти, вітаміни, макро- і мікроелементи, сапоніни, алкалоїди, вуглеводи та ін.
У медицині корені Щ. кінського застосовують при атонії кишечнику, як в’яжучу ЛРС при діареї, спастичних і хронічних колітах, у високих дозах — як проносне при різних формах запорів. Сировина Щ. кінського входить до складу зборів для лікування антацидних гастритів, геморою та папіломатозу сечового міхура. Настої та екстракти мають бактеріостатичні, противірусні, протигрибкові властивості. Екстракт Щ. кінського використовують для дублення шкір та отримання жовтого і чорного барвників. У гомеопатії застосовують Щ. кучерявий — Rumex crispus L. — при риніті, сухому кашлі, катарі ШКТ, захворюваннях шкіри. У ветеринарії використовують водні екстракти коренів при лікуванні діареї телят та поросят.
БСЭ. — М., 1975. — Т. 30; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Музычкина Р.А. Природные антрахиноны, биологические свойства и физико-химические характеристики / Под ред. Г.А. Толстинова. — М., 1998; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование. Семейства Magnoliaceae — Limoniaceae. — Л., 1984.