будова ручних осколкових гранат

Будова ручних осколкових гранат

Ручна наступальна граната РГД-5 Будова ручної осколкової гранати РГД-5: 1) корпус; 2) запал; 3) розривний заряд; 4) Ковпачок (верхня частина корпусу); 5) вкладиш ковпачка; 6) трубка для запалу; 7) манжета; 8) піддон(нижня частина корпусу); 9) вкладиш піддона.11 січ. 2021 р.

Яка загальна будова ручних осколкових гранат та який принцип їх дії?

Будова ручної осколкової гранати РГН. Граната РГН складається з верхньої і нижньої частин. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки. Радіус розльоту осколків до 25 м. Кеш

Який принцип дії ручних осколкових гранат?

Ударник завдає удару по капсулю-запальнику. Промінь вогню від капсуля-запальника переходить на сповільнювач, запалює його й, пройшовши через нього, передається капсулю-детонатору, який, вибухаючи, підриває розривний заряд гранати. Корпус гранати розривається, і осколки розлітаються в різні боки.

На скільки метрів кидають гранату?

Капсуль детонує і викликає вибух розривного заряду гранати. Корпус гранати розривається, і осколки розлітаються врізнобіч. Можлива дальність кидка залежить від фізичних якостей солдата і в середньому становить 30-40 метрів. Дальність розльоту осколків близько 15-20 метрів.

Ручна граната — Вікіпедія

Ручні осколкові гранати: призначення, будова, прийоми метання. Реферат

Ручні осколкові гранати призначені для ураження осколками живої сили противника у ближньому бою (під час атаки, в окопах, сховищах, населених пунктах, лісі, горах).

Залежно від дальності розлітання осколків гранати діляться на наступальні та оборонні.

Будова ручної осколкової гранати РГД-5 Ручна осколкова наступальна граната РГД-5 складається з таких частин: корпус із трубкою для запалу, розривний заряд, запал. Корпус складається з двох частин - верхньої і нижньої. Верхня частина складається із зовнішньої оболонки (її називають ковпаком) і вкладиша ковпака. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється трубка запалу, яка герметизує розривний заряд у корпусі.

Щоб запобігти забрудненню трубки при зберіганні, в неї вгвинчується пластмасова пробка. При підготовці гранати до кидка замість пробки в трубку вгвинчується запал. Нижня частина, корпусу складається із зовнішньої оболонки (її називають піддоном) і вкладиша піддона.

Розривний заряд заповнює корпус і служить для розриву гранати на осколки.

Будова ручної осколкової гранати ф-1

Ручна осколкова оборонна граната Ф-1 призначена для ураження живої сили переважно в оборонному бою. Оскільки осколки розлітаються на значну відстань, кидати її можна тільки з укриття, ВМП, бронетранспортера.

Граната Ф-1 складається з корпусу, розривного заряду і запалу. Корпус гранати чавунний з повздовжніми і поперечними борозенками, по яких він звичайно і розривається на осколки. У верхній частині корпусу є нарізний отвір для вгвинчування запалу. При зберіганні, транспортуванні і перенесенні гранати у корпус вгвинчується пластмасова пробка.

УЗРГМ - уніфікований запал ручної гранати модернізований - призначається для вибуху розривного заряду гранат РГД-5 і Ф-1. Він складається з ударного механізму і власне запалу.

Ударний механізм служить для запалювання капсуля-запалювача. Він складається з трубки ударного механізму, з'єднувальної трубки, напрямної шайби, бойової пружини, ударника, шайби ударника, спускового важеля і запобіжної чеки з кільцем.

Власне запал призначений для вибуху розривного заряду гранати. Він складається із втулки-уповільнювача, капсуля-запалювача, уповільнювача і капсуля-детонатора.

Запали завжди мають бути у бойовому стані. Розбирати запали і перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.

Будова ручної осколкової гранати РГН. Ручна граната наступальна РГН призначена для ураження живої сили противника при наступі. Граната РГН складається з верхньої і нижньої частин. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки. Радіус розльоту осколків до 25 м.

Будова ручної осколкової гранати РГО. Ручна граната оборонна РГО призначена для ураження живої сили противника переважно в оборонному бою. Граната РГО складається з таких частин: корпусу із стаканом для запалу, розривного заряду, ударно-дистанційного запалу.

Корпус складається з двох частин - верхньої і нижньої. Верхня частина складається Із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для запалу. Нижня частина корпусу також складається із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки, які уражають живу силу в радіусі до 200 м. При зберіганні гранати у стакан вгвинчується пластмасова пробка.

Ударно-дистанційний запал

При звільненні важеля під дією пружини ударник вдаряє жалом в капсуль-запалювач КВ-Н-1, який викликає запалювання піротехнічних сумішей і піротехнічної уповільнювальної суміші. Піротехнічні суміші швидко згоряють, і стопори під дією пружин переміщаються в бік заглушки, вивільняючи движок. Движок пересувається пружиною і подає капсуль-запалювач КВ-Н-1 під жало інерційного пристрою. При падінні на землю (при зустрічі з перепоною) вантаж долає опір пружини, і жало викликає спрацювання капсуля-запалювача КВ-Н-1, при цьому спрацьовує капсуль-детонатор Б-37 і відбувається вибух.

У випадку не спрацювання по перепоні після вигоряння піротехнічних уповільнювальних сумішей через 3,2-4,2 с спрацьовує капсуль-детонатор Б-37, а потім капсуль-детонатор 7К1.

Поводження з гранатами

Гранати переносять у гранатних сумках. Запали тримають окремо від гранат, при цьому кожний запал загортають у папір або клоччя.

Гранати і запали потрібно періодично оглядати. На корпусі гранати, на трубках запалу і на самому запалі не повинно бути вм'ятин та іржі. Кінці запобіжної чеки мають бути розведені і без тріщин на загинах. Запалами, що мають тріщини і зелений наліт, користуватися не можна. Переносячи гранати, слід оберігати їх від поштовхів, ударів, вогню, бруду, сирості. Підмочені та забруднені гранати і запали треба протерти й висушити під наглядом, командира. Не можна сушити гранати біля вогню.

Заряджати гранату (вставляти запал) дозволяється тільки перед її метанням.

Забороняється: розбирати бойові гранати й усувати в них несправності; переносити їх без сумок або за кільце запобіжної чеки;. торкатися гранати, що не. розірвалася після метання.

Прийоми метання ручних осколкових гранат

Метання гранати складається з підготовки до метання (зарядити гранату і зайняти вихідне положення) і самого метання. На навчальних заняттях з бойовими гранатами одягають металеву каску.

Гранату заряджають за командою "Підготувати гранати", а в бою, крім того, і самостійно.

Послідовність заряджання: дістати гранату із сумки лівою рукою, правою рукою зняти металевий ковпачок або вигвинтити пробку з трубки корпусу. Тримаючи в лівій руці гранату, правою рукою дістати з гнізда сумки і розгорнути запал. Вставити запал у центральну трубку і загвинтити його. Граната готова до метання.

Метання ручних осколкових гранат проводиться з різних положень: стоячи, з коліна, лежачи, а також у русі з БМП, танка, бронетранспортера і в пішому порядку (тільки наступальних гранат). Для метання гранати вибирається таке місце і займається таке положення, щоб можна було зробити кидок без перешкод, тобто щоб на шляху польоту гранати не було гілок дерев, високої трави, дротів тощо.

Гранату кидають за командою "Гранатою вогонь!", а в бою, крім того, і самостійно.

Послідовність метання:

взяти гранату в праву руку і пальцями міцно натиснути на спусковий важіль;
продовжуючи натискувати на спусковий важіль, лівою рукою стиснути (випрямити) кінці запобіжної чеки;
утримуючи спусковий важіль у притисненому положенні, висмикнути запобіжну чеку, розмахнутись і кинути гранату в ціль (при метанні оборонної гранати одразу після кидка сховатись).

При метанні гранати стоячи з місця треба:

стати обличчям до цілі, взяти гранату в праву, а зброю в ліву руку;
висмикнути запобіжну чеку, правою ногою зробити крок назад, зігнувши її в коліні, і, повертаючи корпус праворуч, зробити замах гранатою по дузі вниз і назад;
швидко випростуючи праву ногу і повертаючись грудьми до цілі, кинути гранату, проносячи її над плечем і випускаючи з додатковим ривком кисті;
вагу тіла в момент кидка перенести на ліву ногу, зброю енергійно відвести назад.

При метанні гранати з коліна треба прийняти положення для стрільби з коліна, утримуючи гранату правою рукою, а зброю - лівою; висмикнути запобіжну чеку, зробити замах гранатою, відхиляючи корпус назад і повертаючи його праворуч; трохи піднятись і кинути гранату, проносячи її над плечем і різко нахиляючись в кінці руху до лівої ноги.

При метанні гранати лежачи треба прийняти положення для стрільби лежачи, покласти зброю на землю і взяти гранату в праву руку. Лівою рукою висмикнути запобіжну чеку і, спираючись об землю, відштовхнутись від неї. Відсунувши праву ногу трохи назад, встати на ліве коліно (не зсовуючи його з місця) й одночасно провести замах. Випростуючи праву ногу, повертаючись грудьми до цілі і падаючи вперед, кинути гранату в ціль; взяти зброю і підготуватись до стрільби.

При метанні гранати в русі (кроком або бігом) треба, утримуючи гранату правою напівзігнутою рукою, а зброю - лівою, висмикнути запобіжну чеку. Під крок лівої ноги винести руку з гранатою вперед, назад і вниз; на другому кроці (правою ногою) рука продовжує рух по дузі вниз з одночасним повертанням корпуса праворуч; на третьому кроці, виставивши ліву ногу в напрямі до цілі на носок і зігнувши праву ногу в коліні, закінчити поворот корпуса і замах рукою. Використовуючи швидкість руху і вкладаючи у кидок послідовно силу ніг, корпуса і руки, кинути гранату, проносячи над плечем.

Для метання гранати з траншеї або окопу потрібно покласти зброю на бруствер, взяти гранату в праву руку і висмикнути запобіжну чеку; відставити (на скільки можна) праву ногу назад, прогинаючись у поясі і трохи згинаючи обидві ноги, відвести праву руку з гранатою назад; спираючись на ліву руку, різко випростатися; кинути гранату в ціль (мал.), після чого сховатись у траншеї (окопі).

У вікна і двері будинків, проломи у стінах, в амбразури (це вертикальні цілі) кидати гранату треба по траєкторії, яка наближається до прямої лінії. При цьому цілитися слід у верхній край цілі, оскільки до кінця свого польоту граната втрачає швидкість і поступово відхиляється вниз. Кидати можна стоячи, з коліна або з положення лежачи.

Для ураження живої сили противника в окопі (траншеї) треба кидати гранату під кутом до горизонту приблизно 35-40 градусів, щоб вона падала по навісній траєкторії і менше перекочувалася через траншею і не відкочувалася вбік.

При метанні гранати спусковий важіль відходить убік під дією бойової пружини, яка передає енергію ударнику. Ударник своїм жалом наколює капсуль-запальник. Іскра від капсуля-запальника переходить на уповільнювач, запалює його і, пройшовши крізь нього, передається капсулю-детонатору, який підриває розривний заряд гранати. Корпус гранати розривається, осколки розлітаються у різні боки.

Тактична підготовка

Тактична підготовка є основою польової виучки особового складу підрозділів і частин, їй підпорядковано вивчення усіх інших предметів бойової підготовки. Вона об'єднує в єдиний комплекс знання, вміння та навички, здобуті особовим складом на заняттях з вогневої, технічної, інженерної, стройової і фізичної підготовки, з цивільної оборони та інших навчальних предметів. Критерієм тактичної підготовленості особового складу підрозділів і частин є перемога в бою.

У цьому підрозділі підручника даються основи теоретичних знань, описуються прийоми і способи дій солдата у сучасному бою, сформовані досвідом минулих воєн, військових навчань і локальних конфліктів.

Ручна граната

Ручна граната (ісп. granada — «гранат») — різновид гранати, один з видів вибухових боєприпасів, призначений для ураження живої сили противника осколками й ударною хвилею, що утворюються від вибуху за допомогою ручного метання. Сучасна ручна граната складається з корпусу, заряду вибухових речовин і детонатора (запала). Ураження завдається осколками корпусу, ударною хвилею або кумулятивним струменем. Виготовляється з легких сплавів, матеріалів високої питомої міцності і пластмаси. Назва походить від назви плодів граната [1] , оскільки ранні види гранат формою і розмірам схожі на плід і за аналогією із зернами усередині плоду і осколками гранати при їх розльоті.

Зміст

Історія [ ред. | ред. код ]

Ручні гранати-гренади були метальною зброєю гренадерів XVII—XVIII століть [2] . Гранати того часу мали форму маленьких ядер, начинених рушничним порохом і споряджених дистанційною трубкою, розрахованою на 3 секунди горіння. Діаметр гранат варіювався від 7 до 15 см.

За командою «Гренадери, рушниці за спину!» гренадер перекидав рушницю за спину так, щоб приклад опинявся праворуч внизу. Потім правою рукою доставав зі гренадної суми гранату, «прикурював» її трубку від довгого запального ґнота (який запалював перед боєм і тримав у лівій руці), і метав її через голову в противника.

У другій половині XIX століття при обороні фортець використовували ручні гранати вагою в 1,2 кг (3 фунти). Запальні трубки цих гранат мали тертковий пристрій зі шнурком, петля якого чіплялася за гачок спеціального шкіряного браслета, надітого на руку. При метанні шнурок обривався, приводивши тертку в дію і запалюючи суміш трубки. Такі гранати були вельми небезпечними для самих гранатометників, і ця обставина, разом з низькою їх ефективністю і поширенням на початку XX століття кулеметів і швидкострільних гармат, привела до виходу їх з ужитку [3] .

Відсутність ефективної, вільної від підвищеної небезпеки для бійця системи ручної гранати призвела до того, що на межі XIX—XX століть ручні гранати розглядалися як безнадійно застарілий боєприпас. У 1902 році британське військове міністерство заявило, що ручним гранатам нема місця на сучасній війні. Проте, через два роки імпровізовані гранати з успіхом використовувалися в траншейних сутичках Російсько-японської війни [4] , про що повідомляв британський військовий спостерігач сер Емлер Голдейн. Це вимусило переоцінити роль ручних метальних снарядів і Артилерійська Рада (Board of Ordnance) отримала розпорядження розробити практичний зразок ручної гранати [5] . Були запропоновані різноманітні моделі з ударним запалом, але цей тип запалу мав численні проблеми з практичним використовуванням, тому ці гранати так і не стали виготовляти в промислових масштабах [4] .

Мартін Гейл, більш відомий своєю розробкою гвинтівкової гранати, розробив і зразок ручної гранати в 1906 р., але зміг добитися прийняття її на озброєння Британською армією тільки в 1913 р. Суперником Гейла в цій справі виявився норвежець Нільс Вальтерсен Аасен, що розробив свою модель гранати в 1906 р. у Норвегії і запатентував її в Англії. Аасен заснував в Данії компанію Aasenske Granatkompani, що перед Першою світовою виробляла ручні гранати і експортувала їх у багато які країни Європи. Гранати Аасена знайшли великий попит у Франції, де в 1916 році він отримав за свій винахід Орден Почесного легіону [4] .

У 1908 році свій зразок ручної гранати (No. 1 grenade) розробила й Лабораторія при британському Королівському арсеналі. Вона містила вибуховий заряд із залізним розривним пояском, споряджалася ударним запалом і вибухала при ударі верхньої частини об ґрунт. Довга ручка (приблизно 40 см) уможливлювала бійцю метати гранату на достатню відстань, щоб уникнути її осколків [5] .

На початку Першої світової країни-учасники мали на озброєнні невеликі гранати на зразок систем Аазена і Гейла. Італійська граната Бесоцці мала запал з п'ятисекундним сповільненням і витяжним шнуром, що висмикувався за допомогою закріпленого на руці кільця [6] . Як тимчасовий захід, у польових умовах виготовлялися імпровізовані гранати, наприклад, гранати-«бляшанки».

Класифікація [ ред. | ред. код ]

Розрізняють декілька типів ручних гранат:

Динамічна (детонація при ударі в ціль)
із затримкою (детонація детонатором із заданою затримкою). Підрив із затримкою здійснюється висмикуванням запобіжної чеки і відпуском скоби — спрацьовує зведений заздалегідь пружинний механізм, і бойок з силою б'є по капсулю з чутливої до ударів речовини (за аналогією з утворенням пострілу з ручної вогнепальної зброї). Вибухаючий капсуль запалює порох у тонкій запальній трубці. Порох горить із швидкістю зразкового 1 см за секунду і не вимагає кисню, тому граната може вибухнути і під водою. Коли вогонь у запальній трубці досягає детонатора, той вибухає і викликає детонацію вибухової речовини, якою заповнена граната. Залежно від конструкції, запал гранати включає запальну трубку з капсулем і детонатором, а також може включати пружинний механізм з бойком, чекою і спусковою скобою.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

↑Карман Уильям История огнестрельного оружия с древнейших времен до XX века[Архівовано 20 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
↑Історія виникнення та розвитку ручних осколкових гранат. Гаврищук М.М.
↑Снаряды артиллерийские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб ., 1890—1907. (рос. дореф.)
↑ абв Anthony Saunders (2012). Reinventing Warfare 1914–18: Novel Munitions and Tactics of Trench Warfare. A&C Black. с. 25–40. Архів оригіналу за 3 червня 2020 . Процитовано 11 квітня 2020 .
↑ аб Anthony Saunders (1999). Weapons of the Trench War. Sutton Publishing. с. 2. ISBN0-7509-1818-7.
↑How the Modern Grenadier is Armed. Popular Science. January 1919. с. 14. Архів оригіналу за 3 червня 2020 . Процитовано 5 січня 2017 — через Books.google.com.

Джерела [ ред. | ред. код ]

Література [ ред. | ред. код ]

Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 5, Part 7. Taipei: Caves Books, Ltd.
Радянська військова енциклопедія. «РАДИОКОНТРОЛЬ-ТАЧАНКА» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1980. — Т. 7. — С. 201. — ISBN 00101-150. (рос.)

Посилання [ ред. | ред. код ]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ручна граната

Гнатевич Б.Ручна ґраната: Правильник науки в метаню ручними ґранатами[Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.]. — Відень: Центральна Управа Українських Січових Стрільців, 1919. — 38 с.
Getting Good With the Grenade[Архівовано 19 червня 2013 у Wayback Machine.]
Mecar — Belgian manufacturer of various grenade types[Архівовано 15 липня 2011 у Wayback Machine.]
Pakistan Ordnance Factories — licensed manufacturer of Arges grenades[Архівовано 14 вересня 2007 у Wayback Machine.]
Film of exploding grenade
How Grenades Work[Архівовано 23 листопада 2010 у Wayback Machine.]
CenturioLight c/o Centurio Products Group — manufacturer of the electronic flashbang's «BAD»
Exploded view of a modern Arges 73 hand grenade[Архівовано 18 грудня 2007 у Wayback Machine.]