будова нирки

Будова нирки

Яка будова нирки?

Нирка має бобоподібну форму. Вній розрізняють опуклу передню поверхню і плоску задню. На медіальному краї знаходяться ворота нирки , через які в орган входять ниркова артерія, нерви, а виходять сечовід, ниркова вена, лімфатичні судини. Кеш

Яка будова нефрона?

Нефрон — це епітеліальна структура, яка являє собою систему звивистих і прямих канальців, що сліпо починаються капсулою від судинного клубочка кожного ниркового тільця, та впадає у збірну трубочку.

Що входить у ворота правої нирки?

Нирка має бобоподібну форму. Увігнутим краєм нирки звернені до хребта — це ворота нирки. Крізь ворота нирки проходять ниркова артерія, ниркова вена, лімфатичні судини, нерви у вигляді сплетення, яке супроводжує ниркову артерію і сечовід. Ворота нирки продовжуються у оточену речовиною нирки заглибину — ниркову пазуху.

Нирки — Вікіпедія Будова нирки: 1. Мозкова речовина та ниркові піраміди (Pyramides renales) 2. Виносна клубочкова артеріола (Arteriola glomerularis efferens) 3. Ниркова артерія (Arteria renalis) 4. Ниркова вена (Vena renalis) 5. Ниркові ворота (Hilus ... See more

Нирки

Ни́рка (лат. ren, род. відм. renis; грец. νεφρός ) — життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини, що розташований в заочеревинному просторі. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровоутворення, кальцієвому обміні тощо.

Зміст

Еволюція та онтогенез нирки [ ред. | ред. код ]

У зародків (личинок) хребетних спочатку утворюється головна нирка, або пронефрос. Риси будови такої нирки у дорослих особин зберігаються лише у міног. У зародків первинноназемних тварин (амніотів) спочатку закладається протонефрос, потім закладаються тулубові нирки (мезонефрос) та виникає вольфів і мюллерів канали. Однак у другій половині зародкового розвитку у тазовій області утворюються канальці вторинної, або тазової нирки (метанефрос). Мезонефрос функціює протягом усього життя у круглоротих, риб та земноводних [1] .

Будова та функціювання нирок [ ред. | ред. код ]

Нирки складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200 мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. У нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.

Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

Нефрон — це структурно-функціональна одиниця нирки, що складається з системи звивистих і прямих епітеліальних канальців, які починаються від кожного ниркового тільця.
Нефрон включає:

капсулу Шумлянського-Боумена
проксимальний звивистий і прямий канальці
тонкий каналець
дистальний прямий і звивистий канальці

Ниркове тільце — це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові й юкстамедулярні. Кіркові своєю чергою поділяються на короткі — 1 %, які цілком занурені в кіркову речовину і проміжні — 80 %, це петлі, які спускаються у зовнішню зону мозкової речовини. Юкстамедулярні нефрони становлять 20 %, вони дуже довгі і глибоко сягають мозкової речовини.

Ендокринний комплекс нирки міститиь такі види клітин:

юкстагломерулярні клітини — розташовані під ендотелієм і стінці приносної і виносної артеріол, овальної форми, у цитоплазмі є гранули реніну — що виділяються у кров, ренін сприяє підвищенню кров'яного тиску.
клітини щільної плями — лежать біля ниркового тільця, між приносною і виносною артеріолами, не мають базальних складок, особливістю базальної мембрани є те, що вона утворює розчеплення між якими лежать відростки юкставаскулярних клітин, це сприяє контакту між цими клітинами, що необхідно для регуляції синтезу реніну і запобіганню вилущуванню клітин щільної плями. Ці клітини реагують на зміну концентрації натрію в сечі.
юкставаскулярні клітини — розташовані в ділянці судинного полюса ниркового тільця, вважають, що вони продукують ренін, а також еритропоетин.
інтерстиційні клітини — мезенхімального походження, розташовані у стромі мозкових пірамід. Продукують простагландини, які знижують кров'яний тиск.

Фізіологія ниркової системи [ ред. | ред. код ]

Цей розділ потребує доповнення. (червень 2016)

Захворювання [ ред. | ред. код ]

Захворювання нирок поділяють на запальні (виникають після застуди, стрептококових уражень ротоглотки, внаслідок безпосереднього попадання збудників у сечовивідні шляхи — інфекція сечових шляхів) та незапальні — внаслідок артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, порушень обміну речовин, аномалії розвитку (наприклад, підковоподібна нирка).

Запальні захворювання [ ред. | ред. код ]

Запальні захворювання нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит) виникають через кілька тижнів після застуди, стрептококового фарингіту, переохолодження тощо; можуть супроводжуватись такими скаргами — біль у попереку, підвищення температури, порушення сечовиділення, загальна слабкість. Можуть з'явитися набряки, підвищення артеріального тиску. Якщо з'являються такі скарги необхідно здати клінічний аналіз сечі, звернутися до дільничного терапевта. Ураження нирок запального характеру також відбуваються в перебігу деяких інфекційних хвороб — геморагічній гарячці з нирковим синдромом, лептоспірозі, хворобі, яку спричинює вірус Ебола тощо.

Незапальні захворювання [ ред. | ред. код ]

Незапальні захворювання нирок — нефропатії, тривали час можуть перебігати безсимптомно, але якщо не вживати заходів, прогресує порушення функції нирок. Тому хворим на артеріальну гіпертонію, цукровий діабет потрібно час від часу здавати клінічний аналіз сечі. При виявленні патологічних змін в аналізі необхідно проконсультуватись у нефролога. Ураження нирок з ішемією їхньої паренхіми внаслідок спазму судин нирок відбувається при шоках, колапсі.

У жінок під час вагітності може порушуватись робота нирок внаслідок гестозу: виникати запальні процеси, підвищення артеріального тиску, набряки, виділення білка з сечею. Внаслідок падіння внутрішньочеревного тиску після пологів може розвиватись надмірна рухомість нирки — так звана, блукаюча нирка. Тому після пологів необхідно пройти обстеження у дільничного терапевта або нефролога.

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини (в 3-х кн.). — Вінниця: Нова Книга, 2006—2009. — 368+456+376 с. (С.?)
Мицкан Б., Попель С., Федонюк Я. Функціональна анатомія. — К. : Навчальна книга — Богдан, 2007. — 552 с. — ISBN 966-408-088-8. (С.?)
Внутрішня медицина: у 3-х т.: підручник /А. С. Свінціцький [та ін.] ; за ред. К. М. Амосова. — Київ: Медицина, Т. 2. — 2009. — 1087 с. ISBN 978-966-10-0075-8 (С.?)

Додаткова література [ ред. | ред. код ]

Наточин Юрий Викторович. Основы физиологии почки. — Ленинград : «Медицина». Ленинградское отделение, 1982. — 208 с. — 7 000 прим. (рос.)
Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

Посилання [ ред. | ред. код ]

Це незавершена стаття з анатомії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її .

Сечостатева система

Сечостатева система — система органів репродуктивної та сечовидільної систем, анатомічно, функціонально і ембріологічних пов'язаних між собою. Деякі органи сечостатевої системи виконують і репродуктивну, і сечовидільну функцію (наприклад, уретра у чоловіків).

Зміст

Загальні відомості [ ред. | ред. код ]

Постійне виведення з організму продуктів розпаду і інших рідин здійснюється сечостатевою системою.

Сечостатевий апарат об'єднує дві системи органів (сечовивідну і статеву), які анатомічно і фізіологічно різні, але тісно пов'язані між собою топографічно, за своїм походженням і функціями (частково). Система сечовиділення складається з нирок, в яких утворюється сеча та з сечовивідних шляхів. Сечовивідна система забезпечує виведення з організму азотистих шлаків, рідини, регулювання АТ, об'єму циркулюючої крові, підтримання кислотно-лужної рівноваги і електролітного балансу в організмі.

Будова сечової системи [ ред. | ред. код ]

Нирки розміщенні позаочеревно, по обидва боки хребетного стовпа, на рівні між XI — XII грудними і II — III поперековими хребцями, права — на один хребець нижче від лівої. Кожна нирка оточена жировою клітковиною і вкрита щільною оболонкою-капсулою. Нирки фіксуються в своєму ложі судинами, шаром позаочеревного жиру, нирковою фасцією, а також внутрішньочеревним тиском. При вдиху нирки в нормі зміщуються на 4-5 см вниз і легко доступні для пальпації. Над правою ниркою розташована печінка, над лівою — селезінка.

Нирка має бобовидну форму: вгнутий внутрішній край її обернений до хребта. У середині його є виїмка, що називається воротами нирки, через які проходять ниркові кровоносні судини (ниркові артерії, що відходять від черевної аорти; ниркові вени, які впадають у нижню порожнисту вену). Нирка складається з коркового і мозкового шарів: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового. Самостійною одиницею нирки є нефрон. У корковому шарі містяться клубочки (гломерули) і капсула Шумлянського-Боумена, звивисті канальні першого та другого порядку. В мозковому — більша частина петлі Генле і збиральні трубочки (вони утворюють цей шар). Збиральні трубочки на вершині пірамід впадають у ниркові чашечки, які відкриваються у ниркові миску, що переходить у сечовід. Сечовід впадає у сечовий міхур, розміщений на дні таза за лобковими кістками. Від сечового міхура відходить сечовидільний канал. Ємність сечового міхура в нормі 300 — 500 мл.

Функція сечової системи [ ред. | ред. код ]

Сеча в нирках утворюється безперервно, по канальцям надходить до миски, далі поступово стікає по сечоводах у сечовий міхур де спускається і виділяється назовні при сечовипусканні. Акт сечовипускання є дія довільна. Через нирки проходить величезна кількість крові. Через кожних 5 −10 хв. нирки пропускають усю масу крові людини: протягом доби через нирки проходить до 600-750л крові. Нирки є видільним органом. Який виводить з організму розчинені у воді непотрібні, шкідливі продукти обміну речовин і різні солі. Цими речовинами є головним чином продукти білкового розпаду (різні азотисті речовини).

Первинна сеча ре адсорбується в канальцях, повністю піддається зворотному всмоктуванню цукор, трохи менше — кухонна сіль і рідина, ще менше — сечовина, зовсім не всмоктується креатинін, сульфати. Тому при діагностиці захворювань нирок слід враховувати виділення азотистих шлаків: креатиніну і сечовини, а також продуктів білкового обміну, фосфатів і сульфатів.

Будова статевої системи [ ред. | ред. код ]

До чоловічих статевих органів відносяться яєчка (сім'яники) у мошонці, пеніс і додаткові залози та протоки, якими секрет предміхурової залози, яєчок і сім'яних міхурців поступає в статевий член. У чоловіків сечовидільний канал має довжину 12- 15 см.

До жіночих статевих органів належить: яєчники, маткові труби, матка, вагіна, бартолінові та парауретральні залози, більшість структур клітора (внутрішні), голівка та каптур клітора, внутрішні та зовнішні статеві губи з вуздечкою, лобок (зовнішні), а також гімен (між внутрішніми та зовнішніми геніталіями). Сечовидільний канал у жінки має довжину 3- 4 см (знаходиться позаду клітора на 1 −3 см).

Хвороби сечостатевої системи [ ред. | ред. код ]

Хвороби нирок можна поділити на дві великі групи. До першої групи належать двобічні дифузні ураження нирок, коли функція їх настільки змінюється, що в зв'язку з цими змінами зазнає змін весь організм хворого. В свою чергу ці зміни викликають різні патологічні процеси в інших органах і системах. До двобічних, системних, ниркових захворювань належить гломерулонефрит, нефроангіосклероз як кінцева (ниркова) стадія гіпертонічної хвороби, нефрози.

Другу групу становлять хвороби, при яких зазвичай вражається одна нирка (камені в нирці, туберкульоз нирок, пухлина та ін.) і функція нирки як видільного органу помітно не порушується. До цієї групи можна віднести вогнищевий гломерулонефрит, при якому ниркова тканина вражається частково.

До захворювань статевої системи у чоловіків відносяться, простатит, аденома передміхурової залози, функціональні розлади у чоловіків, клімакс у чоловіків, безплідність, пухлини.

До захворювань статевої системи у жінок відносяться: запальні захворювання неспецифічної етіології нижнього відділу статевих органів (вульвіт, бартолініт, кольпіт, бактеріальний вагіноз тощо) та верхнього відділу (ендометріоз, сальпінгоофорит, пухлини, безплідність тощо).

Захворювання сечовидільної системи спричиняються інфекцією, що може потрапляти в організм низхідними (при ангіні, стоматологічних захворюваннях) та висхідними (недотримання особистої гігієни, захворювання статевих органів) шляхами, а також переохолодженням.

Джерела [ ред. | ред. код ]

Матешук- Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія: Навч.-метод. посібник для студ. та викл. мед. ін-тів. — Львів : Поклик сумління, 1997. — 412с. — ISBN 5-86900-036-X. (С.?)