Як описати абрикос?

Абрикос – листопадне дерево або чагарник висотою 5-12 м. Воно має високу декоративність під час цвітіння і під час дозрівання плодів. Квітки великі, біло-рожеві, приємного аромату. Плід – кістянка, округла або округло-овальна, м'ясиста, оранжевого або жовтого кольору, з рум'янцем і бархатистою поверхнею.

Як називається кісточка абрикоси?

Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму.

Як правильно 10 абрикос чи 10 абрикосів?

1. Правильні обидва варіанти: абрикос та абрикоса. Тобто можна казати так, як вам більше подобається.

Абрикоса (плід)

Абрикоса — жовтогарячий плід з кісточкою дерева абрикоса, зазвичай абрикоси звичайної [1] [2] , але також і близькоспоріднених йому видів з секції Armeniaca роду Prunus: маньчжурського абрикоса (Prunus mandshurica), японської сливи (Prunus mume), сибірської абрикоси (Prunus sibirica), бріансонської абрикоси (Prunus brigantina) тощо та деяких гібридних видів.

Зміст

Зовнішній вигляд [ ред. | ред. код ]

Колір абрикосів пов'язаний з каротиноїдами, що містяться в них [3] .

Харчова цінність [ ред. | ред. код ]

Плоди містять цукор, вітаміни, органічні кислоти (яблучну й лимонну), каротин, мінерали. Для людини є джерелом калію, каротину, вітаміну C, хоча вітаміну C в ньому не так багато: 10 мг на 100 г. Заліза теж небагато — 0,4 мг на 100 г., що становить 3-4 % добової потреби дорослої людини.

Абрикоса низькокалорійна (48 ккал на 100 г) [3] . Є дієтичним продуктом.

З абрикосів роблять варення, джеми, компоти, цукати і марципани, а також вина і лікери. Також їх кладуть як начинку в пироги та вареники.

Крім того, абрикоси сушать: при сушінні плоди мають властивість зберігати корисні якості. Абрикоси, висушені без кісточки, називаються курага, висушені дрібноплідні з кісточкою називаються — урюк, цілісний плід, з якого перед сушінням була вийнята кісточка, з неї вилучено ядро ​​і вкладено назад в абрикос — аштак-паштак.

У Вірменії з абрикосів готують алани: абрикоси злегка підсушують, потім виймають кісточки і замість них начиняють горіхами та цукром.

Абрикосові кісточки світло-коричневі, ядерце гіркувате. Їх споживають, а з їх ядер роблять марципан. Інколи є замінником гіркого мигдалю.

Види Prunus sect. Armeniaca [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ Энциклопедический лексикон— Алм. — 2014. — С. 41—. — ISBN 978-5-4460-9853-8.
2. ↑ Аллергия. Полный справочник. — ОЛМА Медиа Групп, 2003. — С. 122—. — ISBN 978-5-224-04367-5.
3. ↑ абВиктор Конышев. Еда без вреда: Азбука питания. — ISBN 978-5-457-03689-5.

Абрикоса

Абрико́са, абрико́с, жерде́ля, море́ля [2] [3] [4] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.

Зміст

Назва [ ред. | ред. код ]

В Україні існують також інші народні назви: абрикоз, абрикоза, априкоз, априкоза, априкос, априкоса, дзарзари, жардель, жарделя, жердель, курега, морелла, морель, тендерка [3] , биркоси, боросква, брескиня, бросквина, дзендзар, мурелі та інші [5] .

Етимологія [ ред. | ред. код ]

Запозичення з голландської (abrikoos), через фр. abricot й ісп. albercoque чи порт. albricoque прийшло з арабської; араб. al barqōk ‎ утворилося з середньогрецької πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», утвореного з префікса лат. prae- «перед-, наперед», спорідненого з грец. παραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи дієслова coquo «варю, кип'ячу», спорідненого з прасл. *pekti , укр. пекти́ [6] .

Варіант «априко́за» зайшов через польську й німецьку мови нім. Abrikose [6] .

Трапляються твердження, що слово «абрикоса» доречно вживати щодо рослини, а «абрикосом» називати лише сам плід [7] .

В інших мовах вживають назви рос. абрико́с [8] , болг. абрыко́с, пол. aprykoza, в.-луж. aprikoza [6] .

Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживається щодо одного з сортів дрібних абрикос. Походить від перського zardālu («золотий плід») — зі zard («золотий»), є етимологічним відповідником прасл. *zolto , укр. зо́лото [9] .

Назву «мореля» — «дрібний абрикос», через посередництво польської і, можливо, німецької мов від нім. Amarélle «вишня», morelle «абрикос» запозичено з італійської або середньолатинської. Подальша етимологія: італ. amarella «вишня; абрикос» походить від сер. лат. amarellum «абрикос», що виникло на основі виразу de Armenia «з Вірменії», вторинно зближеного з amārus «гіркий» [10] .

В інших мовах вживають назви рос. море́ль (маре́ль) «сорт вишні; дрібний абрикос», морела́ «дрібний абрикос», болг. марэ́ль, пол. morel(a) «абрикос», чеськ. amarelka «сорт вишні» тощо [10] .

Походження і поширення [ ред. | ред. код ]

У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.

Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»).

Дикі породи [ ред. | ред. код ]

Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.

Опис [ ред. | ред. код ]

Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.

Квіти та плоди [ ред. | ред. код ]

Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку [11] . Плоди дозрівають у червні — липні.

Плід — округла або обернено яйцеподібна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.

Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Хімічний склад [ ред. | ред. код ]

М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.

У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.

Практичне використання [ ред. | ред. код ]

Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.

Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму.

Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи [13] . З насіння абрикос також роблять олію.

На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії.

З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.

В Україні [ ред. | ред. код ]

В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.

Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.

• Червонощокий. Найпоширеніший сорт. Районований майже у всіх областях України, за винятком Полісся і деяких областей лісостепової зони. Дерева скороплідні, високоврожайні, але недостатньо зимостійкі в північних районах України. Плоди середньої величини або великі, дуже смачні, використовуються у свіжому вигляді та для технічної переробки. Сорт самоплідний. [13]

Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський. [13]

Шкідники та хвороби [ ред. | ред. код ]

Галерея [ ред. | ред. код ]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ абUSDA Germplasm Resources Information Network (GRIN). Архів оригіналу за 6 червня 2011 . Процитовано 14 вересня 2011 .
2. ↑Море́ля, абрико́са, жерде́ля // Українські назви з куховарства й харчування. Слівник з поясненнями. Близько 3.500 назв / Наталія Чапленко. — Нью-Йорк, 1980. — C. 60. — 115 с.
3. ↑ абArmeniaca vulgaris lam. // Корисні та рідкісні рослини України. Словник-довідник народних назв / Г. К. Смик. — К.: УРЕ ім. М. П. Бажана, 1991. — С. 202. — 416 с. — ISBN 5-88500-030-1.
4. ↑Абрикосъ / Словник московсько-український / В. Дубровський. — Київ: Рідна мова, 1918. — C. 1. — 542 с.
5. ↑Armeniaca vulgaris // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
6. ↑ абвАбрикос // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К . : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 39.
7. ↑Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин. Назви видів Prunus L. // СОРТОВИВЧЕННЯ. — № 3, 2014. — С. 15-24.
8. ↑Этимологический словарь Фасмера. Архів оригіналу за 5 березня 2016.
9. ↑Жерделя // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К . : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — С. 193.
10. ↑ абМореля // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К . : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — С. 513. — ISBN 5-12-001263-9.
11. ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 9.
12. ↑UN Food & Agriculture Organisation (FAO) [1][Архівовано 10 березня 2007 у Wayback Machine.]
13. ↑ абв Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.

Література [ ред. | ред. код ]

• Абрикос звичайний // Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / відповідальний редактор. А. М. Гродзінський. — Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 сторінки. — ISBN 5-88500-055-7. Ел.джерело
• Абрикос звичайний[Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія

• Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил. (рос.)
• Єлін Ю. Я., Оляніцька Л. Г., Івченко С. Г. Шкільний визначник рослин. — К.: «Радянська школа», 1988
• Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953. (рос.)
• Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954. (рос.)
• Сафонов М. М. Повний атлас лікарських рослин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008. — 384 с. ISBN 978-966-408-273-7

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Абрикоса (Prunus armeniaca): інформація на сайті GRIN (англ.)
• Абрикоса у Великій Радянській Енциклопедії. (рос.)
• Абрикоса[Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона. (рос.)
• Абрикоса на сайті USDA NRCS. (англ.)
• Абрикос звичайний