Чому Тисяча і одна ніч отримала таку назву?

Потім назва змінюється – «Тисячі ночей», бо казки розповідалися вночі. Далі збірка получила назву «Тисяча і одна ніч». З часом «тисяча і один» означає конкретне значення – число 1001, збірку доповнили новими казками, щоб получилася 1001 ніч.

Хто написав Тисяча і одна ніч?

Ця книжка виявилася досить цікавою для читачів, тому 2011 року Валерій Рибалкін уточнив та доповнив свою працю й оприлюднив вибрані оповідання й казки «Тисячі й однієї ночі» в Тернопільському видавництві «Богдан».

Який правитель Арабського халіфату став героєм казок Тисяча і одна ніч?

Так, халіф Гарун ар-Рашид (786-809) здобув популярність як надзвичайно обдарований правитель, дуже багата людина; він став одним із героїв казок збірки “Тисяча й одна ніч”.

Вовк, лисиця і пес (арабська казка)

Одного разу лисиця забралася в курник, наїлася там досхочу і швидко втекла, господиня навіть нічого не помітила.

Але тут лисиця відчула сильну спрагу; вона стала шукати, де б напитися, але ніде не могла знайти ні краплі води. Ледь не вмираючи від спраги, блукала вона всюди, поки нарешті не натрапила на криницю. Без роздумів лисиця стрибнула в прив’язане до нього відро, сподіваючись знайти в ньому хоч трошки води. Але відро під вагою її тіла стало падати на дно криниці, піднімаючи інше відро догори.

В ту пору повз проходив вовк. Він побачив на дні криниці лисицю і запитав її:

– Як це ти примудрилася впасти туди, сестричко?

– Я побачила тут багато риби, братику, і спустилася половити. Якщо не віриш, йди сюди і ти побачиш це на власні очі. О братику, яка це ситна і ніжна їжа!

– Що трапилося, сестричко? Перший раз ти запрошуєш мене поїсти. Такого ще ніколи не бувало. Підступна лисиця заперечила:

– Якщо ти сумніваєшся в тому, що я кажу правду, друже мій, подивися на дно відра і ти побачиш велику рибину.

Вовк повірив лисиці і стрибнув у відро. Воно стало швидко спускатися, а друге відро, з лисицею, почало підніматися нагору. Коли відра порівнялися, вовк побачив, що лисиця піднімається нагору, і запитав здивовано:

– Таке вже наше життя, воно як сходи: один піднімається, інший опускається, – підступно відповіла лисиця.

У той самий момент, коли вовк опустився на дно криниці, лисиця вдало вистрибнула зі свого відра на землю. Задоволена своєю хитрістю, вона зовсім вже було зібралася втекти, як раптом побачила пса, який загородив їй дорогу.

– Куди це ти? – запитав пес. - Що ти тут робила?

– Я помстилася за тебе вовку, – відповіла лисиця і почала хвалькувато розповідати, як вона провела вовка.

– Ти поступила добре, – сказав пес, – вовк заслуговує смерті. Але знаєш, я не люблю брехні і ненавиджу брехунів, ти повинна отримати по заслугах.

Тут пес кинувся на лисицю, схопив її за горло і задушив.

Королівське слово (арабська казка)

І була у нього дружина, королева, та син – принц. А у палаці служило безліч слуг та кухарів.

Король та вся його родина дуже любили солодощі.

Королівські кухарі готували найсмачніші солодкі страви. Їхні аромати розносилися по всьому місту.

У бідних людей не було солодощів, і все, що їм діставалося – це пахощі з королівської кухні.

Гончар Калу робив дуже гарний посуд, проте заробляв мало. Тому він та його найкращий приятель мишеня Біб тільки нюхали пахощі, що доносилися з палацу.

– Я б хотів покуштувати солодощів. Але де їх взяти?

– Зроби для королівської родини три глеки та попроси замість грошей солодощів.

Калу взявся до роботи. Незабаром він зробив три чудових глеки та поніс їх до палацу.

Уся королівська родина була у захваті від глеків.

– Що ти хочеш за них? – запитав король.

– Я і мої друзі хотіли б покуштувати ваших солодощів.

– Добре, мої кухарі приготують багато смачних страв для тебе і твоїх друзів. Я даю тобі своє слово.

Біб мав багато родичів та друзів. І коли Калу розповів йому про обіцянку короля, Біб гукнув:

Миші заходилися поїдати солодощі. Тільки їх було дуже багато, і король почав хвилюватися.

– Як позбутися мишей? – запитав він своїх радників.

– Треба дістати котів, – відповіли мудреці.

Король наказав дістати котів, і слуги зібрали їх з усіх кутків міста.

Коти добре попрацювали – миші зникли з палацу.

Але тепер вони самі вирішили залишитися у короля. Вони сиділи на його стільцях та спали на його подушках.

Король розсердився та знову погукав своїх радників.

– Треба привести собак, – сказали мудреці.

І от чорні й коричневі, сірі та білі собаки із гавкотом та риканням опинилися у палаці. Вони прогнали котів.

Натомість самі стали насолоджуватися життям у палаці. Вони їли солодощі з королівського столу та спали на королівських ліжках. Собаки були дуже задоволені, а король почувався дуже нещасним.

Мудреці порадили знайти тигрів.

Дикі звірі накинулися на собак, і згодом у палаці не залишилося жодного з них.

Тепер у королівському палаці хазяйнували тигри. Вони їли, пили та спали скрізь, їхній мерзенний запах просочив увесь палац. Король був у відчаї.

– Щоб прогнати тигрів, потрібні леви, – сказали мудреці.

І от у палаці з'явилися величезні леви. Тигрів як мітлою замело.

Царі звірів стали царями у королівському палаці. Вони сиділи й спали на троні, а королю та його родині вже нема де було жити. Це вже було занадто!

– Що мені робити? – закричав король.

– Треба знайти маленьких тваринок, які можуть роздражнити тигрів. Це можуть зробити лише миші.

– Пробач мені, що я привів до палацу котів, та допоможи своєму королю.

– Добре, ми вам допоможемо. Тільки дайте мені слово, що не погукаєте знову котів.

Король засміявся і сказав:

– Добре. Я даю тобі моє слово.

Миші накинулися на левів. Величезні дикі звірі нічого не могли вдіяти з ними. Відкинуть від себе чотирьох – аж на них вже лізуть сорок, відкинуть сорок – лізуть чотириста.

З жахом леви побігли геть із палацу, а миші гналися за ними до самого лісу.

Задоволений король влаштував бенкет для Біба та його друзів.

– Покличте нас, якщо ми знадобимося, і ми прийдемо на допомогу. Це моє слово!