Чи готова Росія напасти на країни Балтії, як швидко відреагує НАТО та чи можливий компроміс із Україною? Думка українського військового експерта

Чи може Росія напасти на країни Балтії, і якщо так, то коли це може статися? Що робити місцевим жителям уже зараз – копати окопи чи не робити нічого, а сподіватися на НАТО? Як швидко НАТО здатне відреагувати? А також — у якому стані зараз українська армія і чи є можливим компроміс України з Росією? Про видання «Чайка» поговорило з українським військовим експертом Олександром Коваленком.

Чи може Росія напасти на країни НАТО? Якщо так, то протягом якого часу це могло статися?

На сьогоднішній день у Росії немає ресурсів, щоб розпочинати війну з НАТО. Практично весь їхній ресурс зосереджений в Україні.

Щоб розпочати війну з НАТО, необхідний ресурс набагато більший, має бути хоча б мільйонна армія, яка всім забезпечена. Але такого потенціалу вони не мають.

Їм його треба збирати. А той потенціал, який вони планують зібрати, буде використано для наступних наступів на території України. Ось, у принципі, й найближча перспектива.

Але якщо з якоїсь причини, абсолютно невідомої, в Україні може виникнути значне зниження інтенсивності бойових дій, Росія матиме можливість відновити свій потенціал, компенсувати втрати і навіть наростити через рік, два, три. А це вже ті ресурси, яких буде достатньо, щоби напасти на країни Балтії. Або відновити інтенсивні бойові дії в Україні.

Саме тому неможливі будь-які перемир'я та будь-яке припинення вогню чи зниження інтенсивності воєнних дій на території України.

Тобто — коли Росія перестане зазнавати щоденних, щомісячних втрат, подібних до тих, які вона зазнає зараз, – це буде згубно не лише для України, а й значно підвищує ризики для самих країн Балтії і не лише Балтії.

Ризики нападу на країни Балтії існують, але не станом на сьогодні чи найближчі півроку – рік.

Що ви порадите робити країнам Балтії? Рити траншеї, будувати дзоти на кордоні, запускати виробництво зброї чи сподіватися на союзників НАТО і нічого не робити?

Найдурніший варіант - це, звичайно ж, останній. А решта цілком доречна.

Тут слід розуміти, що в принципі країни Балтії – маленькі за площею, з одного боку, а з іншого боку – частина країн Балтії є лісистою місцевістю, а частина – складними болотистими місцями. І це потрібно використати на свою користь. Тобто необхідно використовувати ландшафт та рельєф Балтійських територій як протистояння будь-якій окупації.

Якщо ми говоримо про спорудження ліній оборони з їхніми мінімальними вимогами: основною лінією оборони, другою та третьою, яка є логістичною, то це все має бути створено з обов'язковим врахуванням рельєфу та особливостей місцевості.

На початку повномасштабного вторгнення в Україну було показано, що прорив російських окупантів до Києва дався їм великою кров'ю, вони втратили велику кількість техніки та особового складу. Оскільки саме за основними напрямками на них «вдало» чекали з використанням наших ландшафтних особливостей.

Але ж у нас тоді не було достатньої кількості коштів, щоб протистояти наступу.Але ті самі, наприклад, протитанкові ракетні комплекси — ПТРК, JAVELIN, NLAW тощо, ефективно робили свою справу: вони дозволяли знищувати колони.

Чи зможе НАТО дійсно швидко захистити країни Балтії та не допустити їхньої окупації?

Тут немає питання про те, що країни Балтії витримають удар, не втративши території, тут питання в тому, що втрата кожного квадратного метра має даватися Російській Федерації колосальною ціною.

Чому так? Тому що реагування Північноатлантичного Альянсу на таку загрозу з використанням п'ятої статті колективної безпеки це дуже складний бюрократичний процес. І поки цей бюрократичний механізм буде приведений у дію, країн Балтії може не бути.

Балтійським силам слід визначити можливості гальмувати просування російських окупантів. Адже так можна значно скоротити їх можливості окупації, завдаючи максимально великого удару по живій російській силі та їхньому механізованому компоненту. Саме з цього треба виходити у питаннях формування оборони що у Литві, що у Латвії, що у Естонії.

Давайте візьмемо хоч би 24 години. Цього буде достатньо російським військам чисельністю, наприклад, 200 тисяч осіб, які цілком і повністю укомплектовані штатно, щоб захопити понад 50% Балтійських країн або, наприклад, може бути цілком захоплено однією з держав.

Основне завдання – загальмувати процес захоплення, щоб процес звільнення, який активізується через 24-72 години, проходив більш, скажімо так, спрощено і з меншими руйнуваннями для цивільних об'єктів, оскільки за цей час російські війська встигнуть міцно зміцнитися, створити свої лінії оборони та зайняти позиції, з яких їх дуже важко вибиватиме.

Бюрократія Північноатлантичного Альянсу — це якраз у межах цих 24-48-72 годин. І потім піде вже протидія.

Як результат президентських виборів у США може вплинути на безпеку Європи? Перемога Трампа може означати окупацію Балтійських країн Росією?

Я не можу сказати, що перемога Трампа – це перемога Росії у країнах Балтії. Але я можу сказати інше: Європі давно настав час вийти зі своєї ілюзорної реальності миротворчості, і як наслідок – демілітаризації, яку вони проводили протягом останніх десятиліть. Особливо в Німеччині, в період Ангели Меркель, яку я вважаю взагалі ганьбою німецької нації.

Європа є основним плацдармом Північноатлантичного Альянсу, і вона не повинна розраховувати на США. Потрібно розраховувати на свої можливості.

Кожній країні ЄС необхідна сильна армія, що працює військово-промисловий комплекс: хтось із країн виготовляє артилерію, хтось — боєприпаси, ще якась країна Європи займається високими технологіями, розробками штучного інтелекту тощо.

Натомість зараз у Європі займаються пацифізмом. Пацифізм – це менталітет заранення суїцидальної нації.На жаль, наскільки б ми не були цивілізованими та розвиненими державами та націями, наскільки б ми не дивилися у майбутнє без воєн та конфліктів – завжди будуть країни та терористичні організації, які користуватимуться беззахисною позицією тієї чи іншої країни, у тому числі у складі Європейського Спілки.

Війна в Україні це показала — НАТО виявилося повноцінно нездатним до повномасштабної війни такого рівня, яка зараз відбувається в Україні.

Проблема Європи – це не президентські вибори в Америці. Насправді проблема Європи в самій Європі. Адже Трамп не був президентом і не претендував на президентську посаду, коли Ангела Меркель скорочувала Бундесвер.

Наскільки здійсненними є ядерні загрози з боку Росії? Їх варто побоюватися?

Ще з 2022 року говорю – ні. Не варто побоюватися жодних ядерних війн із боку Росії. А який сенс у цьому?

По-перше, засоби протиповітряної оборони Європу захищають набагато краще, ніж Росію. А удар по Росії у такому разі обов'язково піде. А по-друге, навіщо йому (Путіну) використовувати ядерну зброю? Щоб знищити місто з цивільним населенням та увійти в історію, як людина, яка влаштувала масштабний геноцид не лише в Україні, а й у Європі? Тобто перевершити самого Гітлера? Це стовідсоткове залучення п'ятої статті колективної безпеки, причому із застосуванням ядерної зброї.

Застосувати тактичну ядерну зброю? Навіщо? Для зони бойових дій тактична ядерна зброя в принципі не застосовується. Тому що змінилася тактика ведення бойових дій. Знищити роту в 50 - 80 чоловік ядерною зброєю просто недоцільно: це як бити по горобцях з гармати.

Більше того: послідовність застосування ядерної зброї — це дуже складний ланцюжок бюрократичних дій. Є велика ймовірність, що навіть при віддачі такого наказу він не буде виконаний – на одному з етапів виконання може статися збій. Це стало зрозумілим ще під час Карибської кризи, і цей фактор теж треба враховувати. Тому – ні, ядерної війни не варто побоюватись.

У якому стані зараз українська армія у співвідношенні з російською?

У нас, порівняно з стороною, що настає, справді брак практично за кожним показником. У росіян зберігається домінування тактичної авіації та застосування керованих (або коригованих) авіаційних бомб (КАБ). Тому укріпрайони планомірно, день за днем, стираються з лиця землі КАБами. І ефективної протидії, щоб можна було цей процес зупинити, насправді немає.

Щодо боєприпасів: боєкомплекту пропорційно не вистачає для артилерії. А артилерія відіграє важливу роль, особливо в обороні. Співвідношення у військових потужностях двох армій в залежності від номенклатури такі – 1:8 – 1:10.

Свій військово-промисловий комплекс у Росії можуть збільшити ще на 10 – 15% за низкою галузей. Але, наприклад, із виробництва танків — не вийде. Відновлення танків можливе, але якість погіршуватиметься.

Вони можуть збільшити виробництво ракетного озброєння, артилерійських боєприпасів – до 20%. Якщо говорити про ракети Х – 101, Х – 555, то зараз вони виробляють утрировано 2 ракети на добу, можуть їх збільшити до 75 ракет на місяць. Це невеликий приріст, але він все одно відбиватиметься.

Щоб завдати удару 70 ракет, їм потрібно буде витримати паузу на місяць, і кожен місяць вони можуть здійснювати такі удари.

Ракети „Калібр“ виробляються у кількості 45 на місяць. Межа їхнього виробництва в Росії – 50 – 55. І не забуваємо ще про нарощування виробництва шахедів – це дуже важливо. У минулому році Росія спільно з Іраном вийшли на показники сумарно в середньому 300 – 400 шахедів на місяць. А цього року цей показник може перевищити 600 одиниць та досягти навіть 800. Тобто ми матимемо від 600 до 800 шахедів місячного нальоту на українські міста та села до кінця року.

Чи допускаєте ви, що Україна може „обмінювати“ окуповані Росією території плюс оперативний вступ до ЄС на припинення воєнних дій? Закордонні медіа неодноразово писали про якесь кулуарне обговорення „великих“ країн долі України?

Подібна риторика справді звучить в інформаційному просторі. Вона походить, як правило, від Росії і поширюється проросійськими політиками, або проросійськими медіа.

Єдиним способом, як нами можуть керувати західні країни, це постачання озброєнь. Тобто ми отримали боєприпаси і техніку — ми можемо воювати або наступати, або бути в обороні. Ось у чому можливе це управління, але не в обміні територій на членство в Євросоюзі.

Для України набагато важливіше отримати назад свої території, аніж членство в ЄС чи НАТО. Членство в ЄС та Альянсі нам не гарантує повернення наших територій. А це неодноразово виводилося у домінанту наших цілей.

Навіть якщо президент України піде на якісь переговори з якимись поступками, народ цього не зрозуміє. Навіть якщо віртуально їх собі уявити, якісь домовленості в кулуарному режимі, на дипломатичному рівні, вся справа в тому, що в Україні вся влада належить народу.

Революції, які були в Україні — Помаранчева Революція, Революція Достоїнсва, вони вже показали та довели, що жодна влада, якщо вона не узгоджується з волею народу, не має жодних шансів утриматись на своєму місці. І всі рішення, які влада самостійно ухвалювала, вони просто розсипаються в потерть.

Володимир Зеленський досить розумний, він розуміє, що питання з компромісом це самогубство для його політичної кар'єри.

Жодних компромісів у питаннях цілісності та повернення територіальної цілісності не може бути, оскільки в такому разі виникне вже внутрішній конфлікт, який просто змінить устрій правлячої верхівки України.

Олександр Коваленко – український військово-політичний оглядач гурту «Інформаційний спротив», журналіст, письменник, блогер. Провідний експерт Українського центру дослідження проблем безпеки імені Дмитра Тимчука. Автор книг «11 днів без Путіна» та «Інформаційна війна в режимі Standalone». Співавтор монографії «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни: погляд від волонтера до вченого», виданої Національною академією Служби безпеки України.

Зазначимо також, що думка Олександра Коваленка відрізняється від думок інших експертів щодо небезпеки ядерного удару з боку Росії, а також щодо кордонів України та неможливості переговорів із Путіним.