Александ'р Солженіцин
Архіпелаг ГУЛАГ (1) (1918–1956
Опыт за художньо дослідженні)

ПРИСВІТКАМ

на всічки, яке не доживе так

розкажуть това.

І деякі мені вибачать,

че не все бачив,

не всічко си згадаємо,

не за всічко зм се довідав.

Через хіляда деветстотин чотиридесет і дев'ята година попаднахме з приятелями на залізнична дописка в списання „Природа“, орган на академії науки. Там було надруковано з'єднаний шрифт, що по часі на розкопки на річку Колиму відкрили знахідку під льоду — заледенений історично потік, а в нього — збентежені представники на копаємата (віддай кілька десяток хілядоліття) фауна. Тези, чи риби ще й наречем, чи тритоні, се запазили до такої міри в прясно стан, твердіше навчають кореспондент, що слід като зчупили льоду, що тутаксі гі вилучили з насолоди.

Ймовірно списання трябва доста та її вдивило багатобройні сі читачі як толкова дълго се е запазіло месото на рибалки в леда. Але малцина від тях са вникали в істинські життєздатні смсъл на дописката.

А ня веднага го розбрахмі. Представихме си цялата тази сцена яскраво, з всичкою і подробиці: як нехтували благородніте інтереси на іхтіологіята, хората єдиний друг, наст'рвено са откъртвали парчета від хилядолетното месо, як са го м'кнели до вогню.

Розбрахме го, защо саміте ня бяхме серед тези присвяствующі, частка від могло щось племі на зековете [1] , яке єдино на тозі свят може на драго сірці та злапа тритон.

А Колима бе най-големіят і знаменитий острів, полюс'т на лютому в тазі дивовижна країна ГУЛАГ, нак'сана від географія на архіпелаг, але скута від психологіята в континент — майже невидима, майже неосяжна країна, населена від народу на зековете.

Тозі архіпелаг не нас'якнув на рахунки і не побачив другата країна, помістила його в собі, безперетворював у нейніті градові, безвиснув над нейніте вулиці — і всупереч тові повечено хору ні наймолочно не се досящаха. і єдино відвідайте острові му знаєха всічко.

Ала сякаш оніміли на тезі острова, ті пазеха м'яка.

Щось мало за тозі Архіпелаг виліз на бялий свято слід неосягання поворотів у нашата історія. Але з'ясуйте ріці, які ні слова білизніть, сьогодень примирливо ні взпират: «Недійте!… Недійте та ровимо міналото! !“

Ізнизувати се десетилетія — і безповоротно заливати білизну і пораніть від міналото. Якісь від острова през това часі се стопиха, полярното море на забравата прехв'рля в'лніте сі над тях. І якийсь ден преб'дні вік тозі Архіпелаг, вздух'т му і кості на неговите жителі, сковані в льодянику знаходження, ще се з'являть като неправдоподібний тритон.

Не дръзвам і пишучи історії на Архіпелагу: немає вірогідності і подружжя документи. Але дали якогось ще якогось тазу можливості?… Тези, які не хочуть та й згадають, імаху віче достатньо часу (і ще й імат) та принижать усічки документи без залишків.

Слід като приїх не като ганьба, не като кошмарний сън този жахливий свят, в който прекарах єдинадесет часи і майже го обікнах, а сега віче, по силата на щастя поврат, станах пьлномощник на мнозина в по-сетнешните ще зрозуміючи так зносу щось від кості й месото — від дужої всъщност живото месо, від живи тритон?

[1] Жаргонне скорочення від рускату дума „ув'язнений“ — затворник, арештант — Б.пр. ↑

Як писався Архіпелаг ГУЛАГ

Олександр Солженіцин назвав «Архіпелаг ГУЛАГ» своїм головним твором, ставлячи його вище від усіх інших написаних ним романів, які принесли йому славу, популярність видатного письменника та нобелівську премію 1970 р. Три томи твору уособлюють собою розповідь, яка спирається на спогади свідків і учасників дослідницький матеріал, а також на власний досвід автора як ув'язненого одного з численних виправно-трудових таборів (1945–1953). Будучи послідовником ідеалів комунізму, А.І. Солженіцин після арешту за критику Сталіна розвіяв свої ілюзії щодо радянської системи та всієї комуністичної філософії.

Жанр табірної прози є унікальним як для російської, а й світової літератури. Він виник у зв'язку з напруженим духовним прагненням осмислити катастрофічні підсумки подій, що сталися в країні у ХХ столітті. Вся суть морально-філософського потенціалу особливо точно відображена в книгах письменників – колишніх ув'язнених численних таборів: А. Солженіцина, В. Шаламова, Б. Ширяєва, А. Жигуліна та ін. але спробувати усвідомити проблеми людського буття.У табірній прозі описуються долі не окремих людей, а цілого народу, який випробував на собі м'ясорубку геноциду.

Проза А.І. Солженіцина – філософська проза, це творчість одного з численних мучеників не фашистських, а своїх, радянських таборів, має одну важливу особливість – документальність, точність в описі дійсності. Письменник намагався передати власні відчуття з максимальною точністю.

Три томи «Архіпелагу ГУЛАГ» – це своєрідна подорож тисячами островів «таємничого Архіпелагу» [1:21]. На перший погляд твір О.І. Солженіцина лише про в'язниці та зони, але в центрі завжди людина, загнана в лещата системи. Читач, слідуючи за сотнями жертв, спостерігає за подіями, що розгортаються, – від арешту до ув'язнення і відчуження. Це подорож у приниження та смерть, у тортури, насильство, голод, спрагу та хвороби. Мільйони вижили у дорозі, але інші мільйони загинули.

Торкаючись у своєму творі таких філософських категорій аксіології, як добро і зло, честь і гідність, свобода, А.І. Солженіцин приходить до думки, що лінія, що розділяє добро і зло, проходить «не між державами, не між класами, не між партіями, вона проходить через кожне людське серце через всі людські серця. Лінія ця рухлива, вона вагається в нас із роками. Навіть у серці, охопленому злом, вона утримує маленький плацдарм добра. Навіть у найкращому серці – невикорінений куточок зла» [2: 595]. Зло не зводиться до зовнішніх обставин, соціальної системи. Одна і та сама людина в різних життєвих ситуаціях, у різні віки буває різною. Автор звинувачує як ту чи іншу політичну систему, а й моральні підстави суспільства.Письменник філософськи втілює ідею внутрішньої свободи навіть за умов неволі, ідею те, що у таборі може настати духовне пробудження людини: «Вільна голова – це перевага життя на Архіпелазі? І ще одна свобода: тебе не можуть позбавити сім'ї та майна – ти вже позбавлений їх. Чого нема того і Бог не візьме. Це – ґрунтовна свобода» [2: 587]. В інтерв'ю А.І. Солженіцин заявив, що у своїй роботі важливішими є духовні та філософські величини, ніж політичні. Продовжуючи цю думку, автор стверджує, що, незважаючи на жахливі історії, описані в книзі, все ж таки існує дух катарсису. Духовне є найбільш значущим, тому що в більшості випадків автор не може запропонувати політичних рішень, оскільки цим, як він вважає, повинні займатися політики [1: 5].

Наказом міністра освіти та науки шкільна програма з російської літератури ХХ ст. доповнено вивченням фрагментів роману А.І. Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ". Ймовірно, рішення було ухвалено після того, як Володимир Путін зустрівся з Наталією Дмитрівною, вдовою Олександра Ісаєвича. У якомусь сенсі це данина пам'яті класику, що пішов. Наталю Солженіцину попросили скоротити роман для того, щоб він став доступнішим для молодого читача. За словами вдови, читачі мають зрозуміти з книги, що ГУЛАГ – це система, яка поширилась у всій країні. «Архіпелаг ГУЛАГ» – опис страшної машини терору – задає систему моральних координат вивчення нашого недавнього минулого. Його можна вивчати на двох предметах відразу – на історії та літературі, вийде мультиплікований ефект.

Таким чином, «Архіпелаг ГУЛАГ» – це філософський твір, по праву гідний детального розгляду, і, на думку історика Миколи Сванідзе, є тією необхідною складовою, без якої людина не може зрости громадянином Росії.

40 років "Архіпелагу ГУЛАГ"

Цей твір Олександра Солженіцина став віхою в процесі осмислення уроків радянської диктатури, зазначає німецький історик Фолькер Шюттерле.

Олександр Солженіцин та Генріх Белль. Фото з архівуФото: picture-alliance/dpa

40 років минуло з того часу, як 28 грудня 1973 року побачив світ перший том всесвітньо відомого твору Олександра Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ", опублікований у паризькому видавництві YMCA-Press. Як зазначає інформаційне агентство dpa, у Німеччині, як і по всьому світу, ця книга справила ефект бомби, що розірвалася.

Осмислити уроки історії

У цій рясній документальними свідченнями книзі Олександр Солженіцин не лише викриває диктатуру радянського зразка, а й зриває маску з "людського обличчя" комунізму як такого.

До німецькомовного читача концепція цього твору донесена завдяки тісній співпраці з Солженіцином відомої австрійської перекладачки Елізабет Маркштейн (Elisabeth Markstein), яка померла у жовтні 2013 року. Її переклад "Архіпелагу", над яким вона працювала під псевдонімом Anna Peturnig, вийшов 1974 року.

Обкладинка книги "Архіпелаг ГУЛАГ" німецькою мовою

Як згадує сьогодні німецький історик Фолькер Шюттерле (Volker Schütterle), описані в "Архіпелазі ГУЛАГ" масові репресії просто вразили тоді німецьку та французьку інтелігенцію. За словами Шюттерле, цей твір Солженіцина став віхою в процесі осмислення уроків радянської диктатури.

Ситуація з дотриманням прав людини у Росії і сьогодні викликає занепокоєння у Німеччині. І на думку німецьких експертів, теми, які порушуються у книзі Солженіцина, не втратили актуальності до цього дня, зазначає dpa.

Прес-конференція Pussy Riot: про панк-молебень та проект "Зона права"

Для того, щоб побачити цей відео, натиснуто JavaScript, і переконайтеся, що upgrading до веб-браузера, що підтримує HTML5 відео