Що таке теорія розвитку особистості

Розвиток особистості: теорії та концепції

Кожен з нас прагне особистісного зростання та розвитку. З самого народження ми починаємо формувати свою індивідуальність, але протягом усього життя цей процес продовжується. Існує безліч теорій і концепцій, які пояснюють, як ми розвиваємося як особистості. У цій статті ми розглянемо деякі з них, вивчимо їх основні принципи та застосовність у нашому повсякденному житті.

Теорія психосоціального розвитку Еріксона

Однією з найвідоміших теорій розвитку особистості є теорія Еріксона. Цей американський психолог та психоаналітик стверджував, що розвиток відбувається протягом усього життя людини і проходить через вісім стадій.

Довіра проти недовіри (народження – 1 рік): У першому році життя формується основа довіри або недовіри до навколишнього світу
Автономія проти сумнівів та сорому (1 - 3 роки): У цьому віці дитина починає усвідомлювати свою незалежність та самостійність
Ініціатива проти провини (3 - 6 років): Дитина виявляє ініціативу у своїх діях та намірах
Працьовитість проти почуття неповноцінності (6 - 12 років): У цьому віці діти розвивають свої навички та здібності
Ідентичність проти рольової розсіяності (12 - 18 років): У підлітковому віці основне завдання - знайти своє місце в суспільстві та визначити свою особистість
Інтимність проти ізоляції (18 - 40 років): У цю стадію входить формування близьких відносин та знаходження партнера
Генеративність проти стагнації (40 - 65 років): Дорослі починають будувати свою кар'єру і піклуватися про майбутнє своїх нащадків
Егоінтегритет проти відчаю (65+ років): У старечому віці люди оцінюють своє життя і упокорюються з його підсумками

Теорія Еріксона показує, що розвиток особистості складається з різних етапів, кожен з яких має свої особливості та завдання. Ці стадії допомагають нам зрозуміти та розв'язати різні життєві кризи, з якими ми стикаємося протягом життя.

Теорія самореалізації Карла Роджерса

Карл Роджерс був видатним американським психологом, який розробив теорію самореалізації. Згідно з його поглядами, кожна людина має потенціал для зростання та розвитку, і мета психотерапії – допомогти клієнтам розкрити свої можливості та досягти своїх справжніх цілей та бажань.

Основні засади теорії самореалізації:

Позитивне прийняття себе: Людина здатна досягти саморозвитку, тільки якщо вона повністю приймає себе, з усіма своїми емоціями та особливостями.
Глибинна поінформованість: Людина має бути уважною до своїх відчуттів та переживань, щоб усвідомити їх та знайти шлях до самоздійснення.
Позитивні відносини: Взаємодія з іншими є невід'ємною частиною розвитку особистості і самореалізації.

Теорія Роджерса знаходить застосування у психології та психотерапії, а й у інших сферах життя, як-от освіту, лідерство і міжособистісні відносини.

Теорія соціального когнітивного розвитку Альберта Бандури

Альберт Бандура запропонував теорію соціально-когнітивного розвитку, яка акцентує увагу на взаємодії між особистістю та навколишнім середовищем. Він вважав, що розвиток відбувається через процес спостереження, наслідування та моделювання.

Основні принципи теорії Бандури:

Взаємодія між переконаннями, думками та поведінкою: Людина поступово формує свою поведінку, ґрунтуючись на своїх переконаннях та думках.
Розвиток через модельну поведінку: Ми вчимося через спостереження та наслідування інших людей, моделюючи їхню поведінку та приклади.
Авторегуляція: Людина активно контролює та регулює свою поведінку, враховуючи внутрішні мотиви та цілі.

Теорія Бандури допомагає зрозуміти, як ми формуємо певні переконання, очікування та світогляд, і як ці фактори впливають на нашу поведінку.

Висновок

Розвиток особистості - це складний і багатогранний процес, який відбувається протягом усього життя людини. Теорії та концепції розвитку особистості допомагають нам краще зрозуміти цей процес і набути впевненості та гармонії.

У цій статті ми розглянули теорії психосоціального розвитку Еріксона, самореалізації Карла Роджерса та соціально-когнітивного розвитку Альберта Бандури. Кожна з них пропонує свій підхід до розуміння та опису розвитку особистості, і кожна з них має свою роль та застосовність у нашому житті.

Що стосується вас, то ви можете вибрати ту теорію, яка більше відповідає вашим цінностям та позиціям, та використовувати її принципи для власного особистісного зростання. І пам'ятайте, що розвиток — це нестандартний процес, і кожен із нас може знайти свій шлях до саморозвитку та самоздійснення.

Теорії розвитку особистості: погляди та концепції

Теорії розвитку особистості - одна з найцікавіших і найважливіших тем у психології. Як людина формується, розвивається, стає особистістю? У цій статті ми розберемо основні концепції та погляди на розвиток особистості від зарубіжних та вітчизняних психологів. Дізнаємось, які фактори впливають на становлення особистості, які стадії проходить людина. Отримаємо практичні поради щодо виховання та навчання.

Біхевіористична теорія особистості

Біхевіористична теорія розглядає поведінку людини як систему реакцій на зовнішні подразники. Засновники цього напряму вважали, що головні завдання у вивченні особистості – це опис, пояснення та передбачення поведінки. Біхевіористи дотримувалися філософської позиції конструктивного альтернативизму, за якою реальність суб'єктивна і в кожної людини своє унікальне сприйняття світу.

У біхевіоризм ключовим процесом розвитку особистості вважається механічне навчання - формування зв'язку між стимулом і реакцією через підкріплення або покарання. Цей процес не вимагає активності та вольових зусиль з боку людини. Основна увага приділяється вивченню пізнавальних процесів, якими здійснюється навчання.

Біхевіористи вважали, що будь-які складні форми поведінки можна пояснити через найпростіші рефлекси, набуті у процесі навчання.

Психоаналітична теорія З.Фрейда

У психоаналітичній теорії Зигмунда Фрейда особистість сприймається як єдність трьох структур:

Воно (Ід) - вроджені інстинкти та потяги
Я (Его) - свідомі процеси
Над-Я (Супер-Его) - внутрішні норми та заборони

За Фрейдом, основну роль розвитку особистості грають вроджені інстинктивні потяги, які найчастіше входять у конфлікт із вимогами суспільства. Пригнічені бажання та комплекси накопичуються в несвідомому і можуть призводити до неврозів.

Наприклад, відомий комплекс Едіпа, при якому дитина ревнує батька своєї статі до батька протилежної статі. Цей потяг витісняється в несвідоме, але може виявлятися як різних симптомів.

Отже, Фрейд розглядав особистість як динамічну систему, що у постійному внутрішньому конфлікті між інстинктами і соціальними нормами.

Епігенетична теорія Е. Еріксона

Ерік Еріксон розробив теорію психосоціального розвитку, у якій виділив кілька стадій, якими проходить особистість протягом життя. На кожній стадії людина стикається з певною психосоціальною кризою, яку потрібно вирішити для подальшого розвитку.

Наприклад, у юнацькому віці відбувається криза ідентичності – пошук свого Я, сенсу життя, цінностей та переконань. Якщо ця криза вирішується успішно, формується стійка ідентичність. Інакше виникає стан дифузії ідентичності з невпевненістю у собі.

Щоб допомогти підлітку пройти цю кризу, рекомендується підтримувати її захоплення, обговорювати життєві цілі, надавати можливості самореалізації.

Екзистенційна психологія про особистість

Представники екзистенційної психології вважали, що людську психіку не можна зводити до фізіологічних чи біхевіоральних процесів. На їхню думку, особистість має унікальну "рефлектуючу" свідомість, яка дозволяє їй осмислювати своє буття і взаємодіяти зі світом.

Наприклад, тривога в екзистенційній психології розглядається не просто як симптом, а як глибокий екзистенційний досвід зіткнення людини з хаосом світу та усвідомлення своєї смертності. Подолати таку тривогу можна лише набувши сенсу буття.

Щоб допомогти дитині сформувати особистість, важливо навчити її замислюватися про сенс життя, ставити перед собою цілі та знаходити відповіді на екзистенційні питання.

Інтеракціоністські теорії особистості

Прихильники інтеракціонізму розглядають особистість через призму соціальних ролей та взаємодій. Вони вважають, що поведінка людини визначається тими ролями, які є в суспільстві.

Наприклад, у підлітковому віці формується орієнтація на референтну групу – компанію однолітків, чиї норми та цінності дитина переймає. Щоб уникнути негативного впливу, важливо допомогти дитині знайти позитивне оточення, де вона могла б реалізувати свої таланти та інтереси.

Діясний підхід у російській психології

У вітчизняній психології багато уваги приділяється діяльнісному підходу до розвитку особистості. Його прихильники вважають, що психіка формується у процесі практичної діяльності.

Наприклад, Л.С. Виготський запровадив поняття "зони найближчого розвитку" - рівня завдань, які дитина може вирішити під керівництвом дорослого, але не самостійно. Щоб розвивати особистість, потрібно обирати діяльність у цій зоні.

Теорія навчання

Д.Б. Ельконін та В.В. Давидов розробили систему навчання, засновану на діяльнісному підході. Вони вважали, що навчання має бути спрямоване не просто на засвоєння знань, а на розвиток теоретичного мислення дитини.

Щоб вибрати хорошу школу, зверніть увагу на застосування технологій навчання, а не тільки зубріння і натягування на тести.

Сучасні дослідження особистості

Останні десятиліття з'явилося багато нових методів дослідження особистості - від вивчення активності мозку до аналізу поведінки в соцмережах. Наприклад, за допомогою МРТ можна зазирнути в роботу мозку в реальному часі та пов'язати її з особливостями особистості.

Розвивається застосування штучного інтелекту для аналізу великих даних про людину та моделювання особистості. Такі моделі можуть використовуватися для персоналізованої психологічної допомоги або навіть "читання думок".

Майбутнє досліджень особистості

Які технології чекають на нас у майбутньому? Ймовірно, з'являться наночипи, що імплантуються, для розширення можливостей мозку або підключення до комп'ютера. Віртуальна та доповнена реальність відкриють нові межі для розуміння та розвитку особистості.

Але є й етичні ризики. Наприклад, можливість впровадження чужих спогадів та особистісних рис чи повної втрати зв'язку з реальністю. Потрібний розумний підхід до впровадження нових технологій, щоб вони працювали на благо людини.

Інтеграція різних підходів

Сучасна психологія прагне інтеграції різних теорій та концепцій особистості. Адже кожна теорія висвітлює якісь важливі аспекти, але це не дає повної картини. Наприклад, психоаналіз показує роль несвідомого, а гуманізм – прагнення людини до самоактуалізації.

Комплексний підхід, що враховує біологічні, соціальні та психологічні фактори, дозволить краще зрозуміти закономірності розвитку особистості. А значить - ефективніше допомагати людям у їхньому особистісному зростанні.

Застосування теорій практично

Для практичного застосування психологічних теорій особистості необхідний творчий та гнучкий підхід. Кожна людина унікальна, і універсальних рецептів не існує. Важливо спостерігати, експериментувати, аналізувати результати та коригувати свої дії, спираючись на наукові знання про особистість.

Роль особистості суспільстві

Як теорії особистості пов'язані із соціальними процесами? Особистість та суспільство перебувають у постійному взаємовпливі. З одного боку, соціальне середовище формує особистість через культуру, виховання, соціальні ролі. З іншого боку, активна особистість може змінювати суспільство – впроваджувати інновації, просувати нові ідеї, боротися за зміни.

Щоб суспільство розвивалося, у ньому має бути багато особистостей, що самостійно мислять.Тому важливо створювати умови для особистісного зростання та самоактуалізації громадян.

Внесок особистості в культуру та науку

Яскраві творчі особистості роблять величезний внесок у розвиток культури та науки. Наприклад, художники та письменники відбивають світ у своєму неповторному стилі. Вчені роблять відкриття завдяки креативному мисленню. Винахідники втілюють фантазії у реальні продукти.

Щоб підтримати такі яскраві особистості, важливо розвивати творчий початок з дитинства, заохочувати допитливість та уяву, створювати умови для самореалізації.

Вивчення особистості в мистецтві та літературі

Психологічні портрети особистості часто зустрічаються у художніх творах. Письменники та режисери досліджують унікальний внутрішній світ своїх героїв, їхні вчинки, мотиви, внутрішні конфлікти. Це допомагає нам краще зрозуміти людську психологію.

Аналізуючи літературних персонажів, ми хіба що приміряємо він різні моделі поведінки, співпереживаємо героям, розуміємо їх особистісні проблеми.

Практичне застосування знань про особистість

Глибоке знання теорій особистості та психології людини має безліч прикладних областей: консультування та психотерапія, кадровий менеджмент, маркетинг, політтехнології, педагогіка. Ці практичні галузі потребують постійного припливу наукових знань про природу людської особистості.

Теорії особистості

Теорії особистості – це різні припущення, комплекс гіпотез, сукупність концепцій та підходів, що пояснюють походження особистості, детермінованість її розвитку. Теорія розвитку особистості прагне як витлумачити її суть, а й передбачити людську поведінку.Вона надає дослідникам і теоретикам можливість розібратися у природі людського суб'єкта, допомагає знайти відповіді питання риторичного характеру, якими вони постійно ставляться. Теорії особистості в психології коротко можна уявити сім'ю основними концепціями, кожна з яких характеризується власними уявленнями про особистісну структуру та властивості, має специфічні методи їх виміру. Звідси можна вивести, що особистість є багатовимірною структурою і багатоплановою системою психологічних характеристик, що забезпечують індивідуальність, тимчасову і ситуативну константність людської поведінки. Усього налічується близько сорока підходів та концепцій, спрямованих на вивчення особистості людського суб'єкта.

Теорії особистості психології

Вважається, що людський індивід спочатку народжується людиною. Це твердження здавалося б істинним. Однак воно ґрунтується виключно на генетичній обумовленості виникнення вроджених передумов для формування людських якостей та ознак. Так, наприклад, новонародженого малюка форма тіла передбачає здатність прямоходіння, будова мозку забезпечує можливість інтелектуального розвитку, конфігурація рук – перспективу застосування знарядь праці. Цим усім перерахованим новонароджений малюк відрізняється з дитинчатою тварини. Таким чином, немовля спочатку відноситься до людського роду і називається індивідом, тоді як дитинча тварини буде називатися протягом всього існування виключно особиною.

Поняття "індивід" містить родову приналежність людини.Немовля і дорослу людину, мудреця та олігофрена, аборигена, що живе в племені далекому від цивілізації, і високоосвіченого жителя розвиненої країни можна вважати індивідом. Іншими словами, охарактеризувавши людину індивідом – означає нічого конкретного про неї не сказати. З'являючись у цьому світі як індивід, людина набуває специфічної соціальної якості і стає особистістю.

Індивід ще в дитинстві входить у систему громадських взаємовідносин, що склалася історично. Подальший розвиток суб'єкта в соціумі утворює таке переплетення взаємовідносин, що створює його як особистість – системну соціальну властивість, яку набуває людський суб'єкт у процесі комунікативної взаємодії та предметної діяльності, що характеризує ступінь та якість представленості соціальних взаємодій в індивіді.

Оскільки психологія запропонувати єдиного визначення особистості не може, активно розвиваються теорії особистості у зарубіжній психології та у вітчизняній науці, але найбільш значущими із зарубіжних концепцій вважаються:

- психодинамічна теорія особистості (основний чинник розвитку особистості – вроджені інстинкти);

- диспозиційна теорія особистості або теорія рис, оскільки її прихильники були переконані, що людські суб'єкти володіють деякими диспозиціями (схильностями, рисами) до певного поведінкового реагування на різні «подразники», простіше кажучи, послідовники цього напряму припускали, що індивіди стійкі постійні в діях та почуттях незалежно від подій, обставин, життєвого досвіду;

- феноменологічна (полягає у переконанні, що індивід прагнути самореалізації і характеризується позитивною природою);

когнітивна теорія особистості (на людську поведінку величезний вплив мають пізнавальні функції та інтелектуальні процеси);

- теорія навчання чи поведінкова теорія особистості, основна теза полягає у переконанні, що особистість – це набутий індивідом досвід у процесі життєдіяльності.

Всі наведені вище теорії особистості у зарубіжній психології намагаються відповісти на найважливіше питання сучасної психологічної науки: що являє собою людина, яка її суть, що рухає її розвитком.

Кожен із перелічених підходів представляє специфічне бачення, окремий фрагмент цілої картини такого складного і водночас цілісного механізму під назвою особистість.

Поведінкова теорія особистості ґрунтується на переконанні, що середовище є джерелом розвитку особистості, що сама особистість не містить у собі нічого від психологічного чи генетичного спадкування. Вона є виключно продуктом навчання, а особистісні властивості є узагальненими соціальними навичками та поведінковими рефлексами.

Аналітична теорія особистості, як і, сформульована Юнгом, виходить з переконання, що вроджені психологічні чинники зумовлюють розвиток особистості. Індивід у спадок батьків отримує готові первинні ідеї, які Юнг називав «архетипами».

У межах вітчизняних досліджень у галузі психологічної науки чільну роль поясненні особистості належить діяльнісного підходу, базисом якого є розроблений К. Марксом підтип предметної діяльності. Як принцип, що пояснює психічні процеси, категорія діяльності застосовується щодо різноманітних областей психічної дійсності.Оскільки власне у конкретній діяльності індивіда та її породженні об'єктивне вираження знаходять як психічні явища і суб'єктивне свідомість індивіда, а й громадське свідомість.

Теорії особистості вітчизняної психології можна об'єднати загальним головним завданням, яка полягала у дослідженні залежності складових елементів свідомості від показників подразників, викликають їх. Пізніше ця двоскладова схема знайшла своє відображення у формулі «стимул дорівнює реакції» (S-R), яку не можна вважати цілком правильною, оскільки вона виключає змістовний процес, який здійснює реальні зв'язки індивіда з предметним середовищем. Концепції навчання не беруть до уваги нічого, що потрапляє під визначення свідомість, почуття, уяву та воля. Процеси, що реалізовують життя суб'єктів у навколишній дійсності, його соціальне існування в усьому розмаїтті форм є діяльністю.

Найбільш відомі теорії особистості у вітчизняній психології пов'язані з науковими дослідженнями прихильників вчення Л.Виготського, зокрема Л.Виготського. Божович та О. Леонтьєв.

Концепція, запропонована вітчизняним психологом Л.М. Божович, що охоплює період особистісного формування з раннього дитинства до юнацького етапу. Для опису особистості Божович використовує поняття, що характеризують внутрішні риси та особливості індивідів. Вона вважала, що особистістю стає людина, яка досягла певного рівня розвитку психічних процесів, яка має здатність сприймати і переживати власну «персону» як неподільне ціле, відмінне від оточуючих людей і що виявляється у понятті «Я».Іншими словами, на такому рівні сформованості психічних процесів людина здатна усвідомлено впливати на навколишню реальність, модифікувати її і змінювати самого себе.

Божович, ґрунтуючись на дефініції «соціальна ситуація формування» та принципі «провідної діяльності», раніше введених Л. Виготським, показала, яким чином у непростій динаміці взаємодії міжособистісного спілкування та діяльності дитини на різних етапах її життя виробляється певний погляд на навколишню дійсність, що називається внутрішньою позицією. Така позиція вважалася прихильниками цього підходу однією з найважливіших показників особистості, причиною її розвитку.

Діяльнісна теорія особистості, розроблена А. Леонтьєвим, який продовжив розвивати теорії Л. Виготського і С. Рубінштейна, під особистістю розглядала продукт у суспільному розвиткові, а базисом її вважала сукупність соціальних взаємовідносин індивіда, здійснюваних його діяльністю. Саме за допомогою діяльності людина може впливати на речі, природу чи оточуючих людей. По відношенню до соціуму він виступає як особистість, а до речей – як суб'єкт.

Таким чином, відповідно до діяльнісного аспекту описуваної концепції, як складові особистості, виступають окремі характеристики або властивості особистості. Прихильники цієї концепції вважали, особистісні властивості утворюються внаслідок діяльності, що здійснюється завжди у певному соціально-історичному контексті. Особистісні риси, у зв'язку, розглядаються як соціально (нормативно) детермінованих елементів. Приміром, наполегливість виробляється у таких різновидах діяльності, де індивід виявляє незалежність.

На відміну концепції біхевіоризму, діяльнісна теорія особистості механізмом навчання суб'єкта вважала не рефлекс, а процес інтеріоризації, завдяки якому виробляються особистісні характеристики.

Основні теорії особистості

Протягом двадцятого століття у практиці світової психологічної науки склалося три стрижневих напрями, надалі у межах було сформовано найзначніші сучасні теорії особистості.

Основні теорії особистості психології коротко представлені нижче. До них прийнято відносити гуманістичну концепцію, психоаналітичний напрямок та топологічну психологію.

Гуманістичне спрямування, при поверхневому розгляді, здається протилежним психоаналітичної теорії, проте наявність однакових характеристик їх поєднує.

На відміну від підходу, заснованого психоаналітичному вченні, який звертається до пережитих вражень дитини, витіснених у несвідоме, для знаходження джерела активності, гуманістична теорія особистості головним фактором особистісної активності вважає спрямованість до майбутнього, самоактуалізації та максимальної самореалізації.

Прибічники гуманістичного напрями вважали природу людини насправді її оптимальної чи нейтральної. Суб'єкт вільний у виборі рішень, отже, він відповідальний них. Людина є істотою, що володіє активністю, орієнтованою на далекі цілі, здатною рухатися до них. Під головною рушійною силою особистісного функціонування послідовники цього підходу розглядали прагнення самоактуалізації чи потреба індивіда реалізувати свій вроджений потенціал.

Важливою особливістю гуманістичного спрямування є холістичний та феноменологічний підходи.

Перший підхід ґрунтується на постулаті, що людський індивід – це інтегроване ціле, яке не зводиться до окремих структур його особистості. Основою другого напряму виступає психологічна реальність, іншими словами суб'єктивний досвід, згідно з яким інтерпретується дійсність.

У особистісному формуванні, відповідно до аналізованої концепції, важливим є ставлення до індивіда значимого йому оточення, передусім батьків. Я-концепція малюка, що формується, відповідає всім вродженим можливим потенціалам виключно в умовах отримання від значних дорослих повного прийняття і поваги, тобто безумовної позитивної уваги. Той чи інший особистісний тип обумовлений «якістю» позитивного уваги, одержуваного людиною протягом життя.

Згідно з гуманістичною концепцією Роджерса, існує два протилежні особистісні типи: «непристосована особистість» і «особа, що повноцінно функціонує».

Гуманістична теорія особистості коротко розглядає індивіда спочатку хорошим, що володіє вродженими духовними якостями та потребами (наприклад, до самовдосконалення, саморозвитку, пізнання світу, розуміння змісту власного буття, добра). При цьому такі потреби тимчасово можуть бути заблоковані внаслідок несприятливих життєвих обставин або умов і не виявлятися у поведінкових вчинках людини.

А. Маслоу розробив і запропонував ієрархію потреб, що складається з послідовних ступенів. На першому ступені розташовуються нижчі потреби (фізіологічні), тобто те, що керується органами тіла (наприклад, дихання, їжа, статевий потяг). Наступний ступінь – це прагнення здоров'я, матеріальної забезпеченості (потреба у надійності).На третьому щаблі розташована потреба у комунікативному взаємодії, розумінні людьми, ласці (соціальні потреби). На наступному ступені Маслоу розмістив потребу в усвідомленні особистої гідності, повазі, престижі, соціальній успішності. П'ятий ступінь – це саморозвиток, тобто потреба у самореалізації та самоактуалізації, у розумінні власного призначення у світі.

Маслоу визначив принципи мотивації людини:

- Мотиви характеризуються ієрархічною структурою;

- мотиви характеризуються залежністю від рівня, що вищий їх рівень, тим менш значущими і життєво важливими є відповідні потреби, отже, тим довше можна їх реалізовувати;

- Поки потреби на нижніх щаблях залишаються незадоволеними, вищі залишаються нецікавими;

- щойно нижчі потреби задоволені, вони втрачають свою мотивуючу силу.

Крім того, Маслоу зазначає, що недолік благ, перешкода на задоволенні фізіологічних потреб, таких як їжа, відпочинок, безпека, веде до трансформації цих потреб у провідні мотиви. І, навпаки, задоволення базових потреб, індивід починає прагнути реалізувати вищі потреби. Іншими словами, важко прагнути саморозвитку, коли шлунок порожній.

До переваг розглянутого підходу до розвитку особистості можна віднести орієнтованість на індивіда як на діяльного будівельника свого життя, що має необмежені можливості і потенціал. Недоліком можна вважати індетермінізм, нехтування природною обумовленістю людського буття.

З.Фрейд запропонував власну інтерпретацію особистості, яка вплинула на психотерапевтичну практику і теорію, психологічну науку, і навіть на культуру загалом.

Відповідно до поглядів Фрейда активність індивіда характеризується залежністю від інстинктивних (підсвідомих спонукань), яких належить, насамперед, інстинкт самозбереження і статевий інстинкт. При цьому в соціумі інстинкти виявити себе так само вільно, як у світі тварин, не можуть, оскільки суспільство накладає на індивіда масу обмежень, наражає його на жорстку «цензуру», що змушує особистість придушувати або гальмувати їх.

Таким чином, інстинктивні потяги виявляються витісненими з усвідомленого життя індивіда, оскільки вважаються неприпустимими, ганебними, компрометуючими. Внаслідок такого витіснення вони переходять у область несвідомого, тобто, як би «йдуть у підпілля». При цьому вони не зникають, а зберігають свою активність, що дозволяє їм поступово, в галузі несвідомого, керувати поведінкою суб'єкта, сублімуючись (трансформуючись) у різні варіації культури людства та продукти діяльності людей.

У сфері несвідомого підсвідомі потяги поєднуються у різні комплекси залежно від своєї природи. Ці комплекси за твердженням Фрейда, є справжньою причиною особистісної активності. Тому важливим завданням психологічної науки вважається виявлення несвідомих комплексів та сприяння їх розкриттю, усвідомленню, що призводить до подолання внутрішньоособистісних протистоянь (метод психоаналізу). Яскравим прикладом таких причин може бути Едіпів комплекс.

Переваги аналізованої теорії особистості полягають у вивченні сфери несвідомого, використанні клінічних методів, дослідженні реальних проблем клієнта. Недоліком можна вважати метафоричність, суб'єктивізм, орієнтованість на минуле.

Топологічна психологія ґрунтується на прийнятому в математичній науці терміні «поле». Вона пояснює особистісну поведінку тим, що різноманітні точки та зони життєвого простору, тобто поля, в яких перебуває, існує суб'єкт, стають мотивами його поведінкового реагування внаслідок того, що він відчуває потребу в них. При зникненні потреби у них значення об'єкта втрачається. Прихильником цієї концепції був К.Левін. Він бачив потреби зумовленості біологічного характеру, на відміну прибічників психоаналізу. Мотивація обумовлена не вродженими властивостями індивіда, яке взаємоузгодженими діями з полем, яке характеризується наявністю декількох об'єктів по-різному привабливих.

Основні сучасні теорії особистості представлені двома найбільш відомими концепціями, окрім теорії навчання. Ці концепції пов'язані з іменами Еге. Берна та К. Платонова.

Суть концепції Платонова полягає у розгляді особистості як структури, що складається з окремих компонентів, таких як: спрямованість, досвід, особливості психічних функцій, біопсихічні властивості. Ці перелічені складові у процесі взаємодії зумовлюють людську поведінку. е.. Берн переконаний, що людина одночасно поєднує у собі кілька типів поведінкового реагування, кожен із яких включається внаслідок впливу певних умов.

Берн розробив теорію трансакційного аналізу, де трансакція є одиницю спілкування, що складається з спонукача і реакції. Люди, перебуваючи в одній спільності, неминуче заговорять між собою або іншими діями виявлять власну поінформованість про присутність інших індивідів. Подібне явище Берн назвав трансакційним стимулом.Суб'єкт, якого спрямований трансакційний стимул, щось скаже чи зробить у відповідь. Таке явище він називав трансакційною реакцією.

Берн стверджував, що трансакції відбуваються у певній послідовності одна одна за одною. Така послідовність випадковою не є. Вона планується соціумом, ситуацією чи особливостями особистості.

Платонов розробив теорію динамічної функціональної особистісної структури та виділив чотири ієрархічні субструктури особистості. Основними особистісними субструктурами він вважав: особистісну спрямованість, досвід, особливості процесів психіки та біопсихічні властивості. Кожна з перерахованих субструктур, як і, об'єднує у собі ряд компонентів, які Платонов назвав «підструктурами субструктур».

Особистісна спрямованість включає установки, світогляд, ідеали, устремління, інтереси і бажання. Досвід складається із звичок, навичок, умінь та знань. Особливості психічних процесів поєднують у собі відчуття, сприйняття, розумову діяльність, емоційну сферу, пам'ять, волю та увага. Біопсихічні властивості складаються з темпераменту, статевих та ряду вікових особливостей. Крім того, на всі субструктури особистості накладають відбиток характер суб'єкта та здібності.

Теорія особистості Фройда

Друга половина 19 століття знаменувала себе виділенням психології окрему галузь науки, головним завданням якої стало виявлення основних структур психіки людини у вигляді методів інтроспекції за умов лабораторій.

Тому виникнення радикально нового підходу до вивчення людських індивідів породило приголомшливий ефект.Сформульована молодим психіатром з Відня З.Фрейдом концепція особистості представила людського суб'єкта над ролі розумного істоти, усвідомлює власне поведінка, а ролі створення, що у споконвічної конфронтації, витоки якої лежать у несвідомому.

Теорія особистості Фрейда ґрунтується на думці, що людський суб'єкт завжди перебуває у стані конфронтації з соціумом, оскільки цей соціум заганяє його в рамки, в яких він не може реалізувати всі власні потяги та бажання.

Фрейд вважав, що процес становлення психіки зумовлений необхідністю пристосування до навколишнього середовища, яке переважно вороже. Рушійними силами формування психіки він вважав вроджені потяги і несвідомі прагнення.

Психоаналітичну теорію Фрейд базував на постулаті, що фундаментом розвитку психіки є емоції та мотиваційна сфера індивіда, а когнітивний розвиток – це наслідок мотиваційного, тоді як інші школи базувалися на переконанні, що формування психіки зумовлене розвитком інтелектуальної сфери.

Фрейд стверджував, що людська психіка поєднує в собі три рівні, а саме: шар свідомого, шар передсвідомого та рівень несвідомого. Саме в них, як він передбачав, розташовані ключові структури особистості. Зміст несвідомого шару, при цьому не доступний розумінню, а вміст передсвідомого рівня може бути осягнутий людиною, проте це потребує значних зусиль.

Фрейд виділив три елементи в особистісній структурі: Ід, его, супер-его. Складовий елемент Ід розміщений у несвідомому шарі.Він фактично є рушійною основою розвитку психіки, оскільки в ньому локалізовані вроджені несвідомі схильності, які прагнуть розрядки, задоволення, і таким чином зумовлюють діяльність суб'єкта. Фрейд розрізняв дві найістотніші вроджені неусвідомлювані схильності – інстинкт життя і смерті, що перебувають між собою у ворожих відносинах, формуючи базис для ґрунтовної, біологічної внутрішньої конфронтації. Неусвідомленість такої конфронтації пов'язані з боротьбою між прагненнями, що відбувається на несвідомому рівні. Крім того, поведінка людини зумовлена одночасним впливом обох цих інстинктів.

Складовий елемент Его, Фрейда також розглядав як вроджену структуру. Мається на увазі він одночасно і на свідомому рівні і в передсвідомості. Зміст Ід розширюється в процесі життєдіяльності дитини, тоді як вміст его, навпаки, звужується, оскільки немовля народжується вже з наявністю так званого «океанічного почуття Я», яке містить у собі навколишній світ.

Структура Супер-Его не є уродженою, оскільки формується протягом життя малюка. Механізмом її утворення є ідентифікація з близькими особами своєї статі, якості та риси якої стають вмістом Супер-Его.

Фрейд акцентував, що між описаними трьома складовими елементами особистості існує хитка рівновага.

Теорії особистості Х'єлл, Зіглер

У праці відомих дослідників Америки Д.. Зіглера та Л. Х'єлла описані найважливіші напрями, що дають тлумачення поняття особистість:

- психодинамічна теорія особистості, розроблена Фройдом;

- індивідуальна теорія особистості, створена з урахуванням психоаналітичного навчання Адлером;

- аналітична теорія особистості, сформована Юнг;

- его-теорія Еріксона, Фромма та Хорні;

- диспозиційний підхід у дослідженні особистості, що включає структурну концепцію рис особистості Кеттела, концепцію особистісних типів Айзенка та дослідження Олпорта під назвою диспозиційна теорія особистості;

- Навчально-біхевіоральний підхід, введений Скіннером;

- соціально-когнітивна теорія особистості Роттера та Бандури;

- феноменологічна теорія формування особистості Роджерса та ін.

Д. Зіглер і Л. Х'єлл вирішили охопити у своїй книзі концепції формування особистості, які зробили найбільш значний внесок у сучасну психологію.

Вони переконані, що вчення про особистість мають відбивати основні тези теоретика про походження людини. Саме цим принципом автори керувалися під час написання книги.

Також у праці описуються основні стратегії, застосовувані вченими вивчення феноменів особистості. Автори виклали у книзі практичні засоби застосування кореляційного аналізу, методу анамнезу, а також формальні експерименти з метою можливості оцінювання валідності теоретичних припущень. Крім того, вони описали різні способи оцінки (наприклад, метод інтерв'ювання, проектні тести), за допомогою яких зазвичай збирають дані про індивіда. Знання цих способів дозволить читачам осягнути значення оцінки у вимірі відмінностей суб'єктів.

Головною перевагою даної праці вважатимуться те, що з викладі кожного підходу авторами наводяться докази «за» і аргументи «проти».

Автор: Практичний психолог Ведмеш Н.А.

Спікер Медико-психологічного центру «ПсихоМед»