Що вивчає наука фізіологія?

Фізіоло́гія (грец. φυσιολογία — «природознавство») — наука про життєві процеси, діяльність окремих органів та їхні системи й загалом усього організму. Основним у фізіології є експериментальний метод дослідження, який обґрунтував англійський учений Френсіс Бекон.

Що вивчає фізіологія людини?

Фізіологія людини - це наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що протікають у ньому, і механізми його діяльності. Основне завдання фізіології - розкриття законів життєдіяльності живого організму і керування ними. Кеш

Що таке фізіологічні функції?

Фізіологічна функція (лат. functio — здійснення, реалізація, виконання) — життєві процеси, діяльність окремих живих органів та їх системи, і в цілому всього живого організму; основний предмет вивчення фізіології. Приклад: когнітивна функція.

Фізіологія — Вікіпедія Фізіоло́гія (грец. φυσιολογία — «природознавство») — наука про життєві процеси, діяльність окремих органів та їхні системи й загалом усього організму. Основним у фізіології є експериментальний метод дослідження, який обґрунтував англійський учений Френсіс Бекон. Предметом … See more

Фізіологія тварин і людини

Фізіо́логія твари́н і люди́ни — галузь науки, яка вивчає механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму, його органів, тканин, клітин та сублітинних утворень, використовуючи для вивчення й пояснення цих проявів методи й поняття фізики, хімії, математики й кібернетики.

Фізіологія вивчає також закономірності взаємодії живих організмів із довкіллям, їх поведінки в різних умовах існування, а також на різних стадіях росту й розвитку, походження й розвиток фізіологічних процесів під час еволюційного та індивідуального розвитку.

Знання закономірностей перебігу фізіологічних процесів дає змогу передбачати їх зміни за різних умов життєдіяльності та відкриває можливість втручатися в перебіг фізіологічних процесів у бажаному напрямку. Тим самим фізіологія є теоретичною основою медицини, ветеринарії та психології.

Зміст

Напрямки досліджень [ ред. | ред. код ]

Основні напрямки досліджень:

• Загальна фізіологія вивчає основні закономірності всієї живої матерії на молекулярному та клітинному рівнях, її реакції на вплив зовнішнього середовища, специфічні особливості, що відрізняють живі об'єкти від неживої природи.
• Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає закономірності функціонування вищих відділів центральної нервової системи (кори великих півкульголовного мозку і найближчої підгірки), які забезпечують акти поведінки тварин і людини та взаємодію їх із зовнішнім середовищем і становлять матеріальні основи відчуття, сприймання, мислення, пам'яті.
• Нейрофізіологія вивчає функції нервової системи, розкриває структурно-функціональну організацію різних відділів нервової системи, центральні механізми регуляції функцій організму, з'ясовує основні принципи кодування й передачі сигналів від рецепторів до центральної нервової системи, оброблення інформації на різних рівнях цієї системи та загальних закономірностей перебігу нервових процесів.
• Фізіологія вісцеральних систем вивчає властивості окремих тканин і органів, а також закономірності їх об'єднання в функціональні системи.
• Порівняльна фізіологія досліджує особливості розвитку фізіологічних функцій тваринних організмів у їх еволюційному (філогенез) та індивідуальному (онтогенез) розвитку.
• Вікова фізіологія вивчає закономірності та провідні механізми процесу старіння живих організмів.
• Спеціальна фізіологія вивчає загальні й окремі закономірності життєдіяльності організмів, насамперед людини, відповідно до специфічних умов її діяльності. Завдяки цьому в спеціальну фізіологію виділяють екологічну фізіологію, фізіологію праці, спорту, психофізіологію, космічну, авіаційну, підводну тощо.
• Фізіологічна кібернетика вивчає структурну й функціональну організацію біологічних систем, а також закономірності одержання, перетворення і використання в них інформації.

Історія розвитку в Україні [ ред. | ред. код ]

В Україні фізіологія тварин і людини почала розвиватися у першій половині 19 ст.; природничі й медичні факультети університетів у Харкові, Львові, Києві й Одесі були першими осередками фізіологічної науки. У другій половині 19 ст., поряд з ними, створено кафедри Фізіології при ветеринарному і сільськогосподарському інститутах. Кафедрами в той час керували такі видатні вчені, як Василь Данилевський (поклав основи електроенцефалографії; в 1889 за праці з фізіології головного мозку одержав премію Паризької АН [1] ), Іван Сєченов (рефлекси головного мозку), Броніслав Вериго (нейрофізіологія), Василь Чаговець (електрофізіологія), Іван Щелков. Крім них: Володимир Томса, Петро Спіро, Сергій Чир'єв, Микола Білецький (дихання тварин), Микола Рогович, І. Чуєвеький та інші.

Після першої світової війни збільшилося число кафедр Фізіології при сільскогосподарському, ветеринарному, зоотехнічному, педагогічному й інших інститутах, зокрема при УАН. Фізіологічні дослідження, ведуться в багатьох напрямах, особливо в галузі фізіології нервової системи, електрофізіології, біофізики: Олександр Леонтович (фізіологія вегетативної нервової системи), Платон Костюк (застосував метод мікроелектродного відведення потенціалів для вивчення мембран нейронів спинного мозку), Георгій Фольборт (умовні рефлекси), Олександр Макарченко (взаємовідносини між корою великих півкуль і підкоровими утворами), В. Василевський (нервова, особливо коркова регуляція м'язової діяльності вищих тварин і людини), Пилип Сєрков, Андрій Ємченко (діяльність кори великих півкуль, фізіологія серцевої діяльності, травлення), Петро Богач (роль різних структур гол. мозку в регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту), Володимир Скок (фізіологія периферичної вегетативної нервової системи), Данило Воронцов, П. Каплан та інші.

Визначним фізіологом і представником патологічної фізіології був Олександр Богомолець, який створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини і на основі цього запропонував методу патогенетичної терапії ряду захворювань при допомозі антиретикулярної цитотоксичної сироватки. Він також організатор Інституту експериментальної біології і патології Наркомздоров'я УССР та Інституту клінічної фізіології АН УРСР. У цих установах працювали видатні учені: Микола Стражеско, Володимир Воробйов, Володимир Філатов, Р. Кавецький, О. Леонтович, М. Сиротинін, М. Горєв, В. Протопопов, Н. Медведєва та інші, праці яких спричинилися до розвитку нормальної і патологічної фізіології.

Порівняльно-фізіологічні і онтофізіологічні дослідження розвинули М. Бєлоусов і О. Нагорний. Створюється окрема галузь — фізіологія старіння, головним чином завдяки працям ряду українських фізіологів у Києві (Інститут фізіології імені О. Богомольця) і Харкові, що стали важливими центрами її розвитку в СССР (О. Богомолець, Ю. Спасокукоцький, О. Середенко, Р. Голубицька, 3. Броновицька, Є. Окунєвська, Є. Сергієнко, В. Фролькіс та ін.).

Проблеми фізіології праці, спрямовані на знайдення засобів для підвищення теплостійкості і працездатності організму, досліджують В. Васильківський, О. Борщевський, Е. Каган, П. Каплан, Микола Вітте, О. Фельдман та інші; фізіології спорту — Мусій Горкін.

Дослідження в галузі травлення й обміну речовин провадять Г. Фольборт, А. Воробйов, А. Стражеско, Я. Скляров, Т. Гурєєв, А. Ємченко, М. Спаський, Т. Свистун, Петро Богач; фізіології травлення с.-г. тварин — О. Квасницький, М. Поніровський, Володимир Нікітин. Фізіологію розмноження с.-г. тварин досліджує О. Квасницький з співробітниками, фізіологію й біохімію лактації — В. Нікітин, умовнорефлекторну діяльність коней — X. Арський, фізіологію печінки — П. Никифоровський, розлади речовин — Степан Ґжицький.

Ендокринологічні дослідження, розпочаті раніше В. Данилевським і Миколою Роговичем, продовжують в Українському Інституті експериментальної ендокринології в Харкові (Єлизавета Приходькова, М. Каплан, Б. Альошин) та в інших установах. Взаємозв'язок між нервовою системою й ендокринними залозами вивчають С. Генес, В. Комісаренко та інші. Багато уваги присвячується фізіології кровообігу, дихання, процесам виділення (С. Ярослав, Євген Синельников, Микола Горєв, Володимир Фролькіс, Вадим Березовський, Д. Кочерга, Н. Преображенський). У ряді лабораторій розвивається гістофізіологія і методика тваринних культур (Б. Альошин, Олексій Кронтовський, Олександр Тимофєєвський).

В 1929 році створено Українське Товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів, що є частиною Всесоюзного Товариства, яке відбуває свої з'їзди з актуальною науковою тематикою (перший з'їзд відбувся у Харкові).

Праці з фізіології друкуються у «Фізіологічному журналі» (орган Інституту Фізіології, з 1955 виходив українською мовою, з середини 1970-х pp. — рос.). Інститут видає також журнал АН УРСР і AH CCCP «Нейрофізіологія».

Примітки [ ред. | ред. код ]

Література [ ред. | ред. код ]

• Нормальна фізіологія / За ред. В.І. Філімонова. — Київ: Здоров'я, 1994. — 608 с., іл. ISBN 5-311-00736-2
• Фізіологія людини і тварин (фізіологія нервової, м’язової і сенсорних систем) підручник: [для студ. вищ. навч. закл.] / М. Ю. Клевець, В. В. Манько, М. О. Гальків, та ін. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – с. 312
• Фізіологія людини: Підручник / В. Ганонг. Переклад з англ. Наук. ред. перекладу М. Гжегоцький, В. Шевчук, О. Заячківська. — Львів: БаК, 2002. — 784 с. — ISBN 966-7065-38-3
• Фізіологія людини і тварин: Навч. посіб. Кн. 2. Фізіологія вісцеральних систем / М. Ю. Клевець, В. В. Манько; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2002. - 233 c. - Бібліогр.: 16 назв.
• Фізіологія за ред. В.Г.Шевчука. – Вінниця, “Нова книга”, 2005.
• Фізіологія: навч.-метод. посіб. [для студентів вищ. фармацевт. навч. закл. і фармацевт. ф-тів] / Гжегоцький М. Р., Петришин Ю. С., Мисаковець О. Г. ; М-во охорони здоров'я України, Львів. нац. мед. ун-т ім. Данила Галицького. — Львів: Кварт, 2015. — ISBN 978-966-8792-93-9
• Фізіологія сільськогосподарських тварин: підруч. для студентів зооветеринар. вузів / В. В. Науменко [та ін.]. - К. : Сільгоспосвіта, 1994. - 510 с. - ISBN 5-7987-0234-0
• Людина / Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.

Журнали [ ред. | ред. код ]

• Journal of Physiology
• Journal of Applied Physiology
• Annual Review of Physiology
• American Journal of Physiology - Cell Physiology
• Journal of General Physiology
• Frontiers in Physiology
• Experimental Physiology

Це незавершена стаття з фізіології тварин. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Фізіологія - це наука що вивчає

ФІЗІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Фізіологія (physis – природа, logos – наука) – наука про загальні закономірності функціонування живих організмів та їх складових частин.

У природі існує багато різних видів живих організмів, функціонування яких суттєво відрізняється. Тому фізіологію поділяють на кілька самостійних наук : фізіологію рослин, фізіологію мікроорганізмів, фізіологію тварин і фізіологію людини (рис.1.1). Об’єктом вивчення фізіології людини є організм людини, особливості функціонування якого залежать від того, здоровий чи хворий цей організм. Тому фізіологію людини можна поділити на 2 науки : нормальну і патологічну.

Нормальна фізіологія вивчає життєдіяльність здорового організму людини, а патологічна - хворого.

Зв’язок нормальної фізіології з іншими науками

Фізіологічні закономірності функціонування живих організмів ґрунтуються на даних про макро- і мікроскопічну структуру органів і тканини, біохімічні і біофізичні процеси, що здійснюються у клітинах, тканинах і органах.

У структурах організму, що їх вивчають морфологічні дисципліни, здійснюються фізичні і хімічні процеси, які є предметом вивчення біофізики і біохімії. Фізичні і хімічні процеси є основою виконання функцій, що їх вивчає фізіологія (рис.1.2). Тому з’ясування фізіологічних механізмів базується на даних анатомії, гістології, біохімії, біофізики та інших дисциплін. Фізіологія синтезує знання інших дисциплін, об’єднуючи їх в єдину систему знань про організм. З іншого боку, фізіологія є підґрунтям для вивчення інших медичних наук, таких, як патофізіологія та клінічні дисципліни. Розкриваючи основні механізми, що забезпечують існування цілого організму і його взаємодію з навколишнім середовищем, фізіологія дає можливість з’ясувати причини, умови і характер порушень діяльності цих механізмів за умов хвороби. Вона допомагає визначити шляхи і засоби впливу на організм, які дозволяють нормалізувати порушені функції, відновити здоров’я.

Зв'язок нормальної фізіології з іншими науками.

Значення нормальної фізіології

1. Загальнотеоретичне значення фізіології полягає в тому, що людині (навіть пересічній) завжди було цікаво знати, як працює її серце, як вона дихає, як перетравлюються поживні речовини і як утворюється енергія. Відповіді на всі ці питання дала їй фізіологія. У медицині загальнотеоретичне значення фізіології полягає у тому, що вона є підґрунтям для вивчення інших дисциплін (наприклад, патофізіології).
2. Практичне значення. Фізіологія є однією з найбільш важливих дисциплін у підготовці лікаря. Більшість хвороб проявляється у першу чергу порушенням функцій, тому без знань про функціонування здорового організму неможливо діагностувати хворобу, визначити шляхи її лікування, правильно провести профілактичні заходи і запобігти виникненню хвороби.

У своїй діяльності лікар оцінює тяжкість захворювання за величиною відхилення від норми фізіологічних функцій. Фізіологічні дослідження є основою клінічної діагностики, важливим методом оцінки ефективності лікування і прогнозу захворювання. Вивчення функцій різних органів і систем дозволило моделювати ці функції за допомогою приладів і апаратів (апарати штучного дихання і кровообігу, апарат для гемодіалізу, апарат для дефібриляції, прилад для гіпербаричної оксигенації та ін.).

Основні поняття нормальної фізіології

Наприклад, функцією м’язової тканини є скорочення,

нервової – генерація імпульсів і т.ін.

1. Функціональна одиниця – найменша група клітин, об’єднаних для виконання певної функції (нефрон, рухова одиниця).

Значення функціональних одиниць:

• забезпечують тривалу роботу без втоми (поки одні функціональні одиниці працюють, інші - відпочивають. У такому режимі орган може працювати тривалий час, не стомлюючись);
• зміна інтенсивності функцій, що виконуються, залежно від потреб організму ( до роботи залучається різна кількість функціональних одиниць);
• забезпечують компенсацію при ушкодженні (неушкоджені функціональні одиниці починають працювати активніше).

1. Фізіологічна система – об’єднання органів для виконання певної функції (система крові, система кровообігу, система зовнішнього дихання і т.д.). Фізіологічна система є поняттям сталим. Як тільки порушується функціонування одного з органів, що входить до складу системи, порушується або навіть унеможливлюється функціонування всієї системи.

1. Функціональна система – тимчасове об’єднання органів і фізіологічних систем для отримання біологічно корисного для організму результату (газотранспортна система – об’єднання систем крові, кровообігу, дихання; видільна система - об’єднання систем зовнішнього дихання, травлення, нирок, шкіри та ін.; терморегуляторна система - об’єднання систем зовнішнього дихання, кровообігу, шкіри, м’язів та ін.). Функціональна система є поняттям динамічним. Як тільки досягається необхідний результат і біологічна потреба організму задовольняється, функціональна система розпадається.

1. Функціональний стан– стан функції біологічних структур та організму в цілому у певний конкретний момент часу (рис.1.3).

Функціональні стани біологічних структур.

Поняття про функцію на різних рівнях біологічної організації

Функція – це форма діяльності, характерна для живої структури.

Елементарною живою структурою організму є клітина. Тому, власне, від клітинного рівня починається відлік фізіологічних функцій. Однак термін «функція» часто вживається, коли йдеться про діяльність тих структур, з яких складається клітина.

Згадаємо основні рівні біологічної організації:

1) доклітинний; 2) клітинний; 3) тканинний;

4) органний; 5) системний; 6) організм у цілому.

Доклітинний (субклітинний) рівень – це рівень структур, з яких складається клітина. Цей рівень, у свою чергу, має таку ієрархію:

1 Мікромолекулярний рівень утворюють електроліти

( Na + , K + , Ca 2+ , Cl - , HCO - , SO 2- , PO 3- та ін. ), вода, мікроелементи ( Cu, Fe, Zn, Mn, Co, Mo, Se та ін.), прості органічні сполуки ( моноцукри, амінокислоти, ліпіди, азотисті основи та ін.).

2 Макромолекулярний рівень утворюють білки, нуклеїнові кислоти, поліцукри.

Роль зазначених речовин докладно вивчається у курсах фізичної та колоїдної хімії, біохімії.

3 Надмолекулярний рівень утворюють мембрани, рибосоми, хроматин, мікротрубочки і мікрофіламенти.

Роль зазначених компонентів клітини докладно вивчається в курсі гістології

4 Органоїдний рівень представлений клітинними органоїдами – мітохондріями, апаратом Гольджі, ендоплазматичним ретикулумом, лізосомами, ядром та ін.

Клітинний рівень

Саме на цьому рівні починає реалізуватися поняття «функція».

Елементарні функції клітин:

1. Генерація і проведення електричних імпульсів (нейрони, м’язові клітини, деякі типи секреторних клітин).
2. Скорочення (м’язові клітини, ендотеліоцити).
3. Міграція і рухливість (лейкоцити).
4. Ендоцитоз.
5. Екзоцитоз.
6. Поділ.
7. Транспорт речовин.
8. Біохімічна робота (гепатоцити, адипоцити, лейкоцити).

Тканинний рівень

В організмі існує 4 типи тканин : нервова, м’язова, епітеліальна, сполучна. Докладно їх функції вивчаються у курсі гістології, зазначимо лише основні.

1. Генерація і проведення електричних імпульсів.
2. Утворення сигнальних речовин (нейромедіаторів, нейромодуляторів, нейрогормонів).

Функція м’язової тканини : скорочення.

Функції епітеліальної тканини :

1. Бар’єрна. Розмежування середовищ здійснюється шляхом утворення надійних бар’єрів із епітеліальних клітин, з’єднаних щільними контактами (наприклад, між епітеліальними клітинами слизової оболонки шлунка, кишок).
2. Транспортна. Через епітелій легенів здійснюється транспорт кисню і вуглекислого газу. Через епітелій кишки всмоктуються амінокислоти, глюкоза та інші речовини.
3. Секреторна функція. Епітеліальні клітини здійснюють екзоцитоз слизу, що утворюється, наприклад, спеціальними слизовими клітинами епітелію шлунка, статевих шляхів, бокалоподібними клітинами епітелію кишок, трахеї, бронхів, і білків (гормонів, ферментів, факторів росту), що утворюються ендокринними клітинами.
4. Ендоцитоз. Більшість епітеліальних клітин здатні до поглинання холестеролу і ліпопротеїдів, трансферину шляхом рецептор-опосередкованого ендоцитозу. Епітелій ниркових канальців бере участь у піноцитозі.
5. Захисна. Епітеліальна тканина захищає організм від ушкоджувальної дії фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища.

Функції сполучної тканини :

1. Трофічна. Забезпечення живлення елементів паренхіми.
2. Захисна. Сполучна тканина бере участь у створенні біологічних бар’єрів, фагоцитозі, реакціях клітинного і гуморального імунітету.
3. Опорна. Сполучна тканина утворює строму для

гістологічних елементів паренхіми, забезпечує міцність

шкіри, утворює капсули органів і дозволяє витримувати

значні механічні навантаження.

Органний рівень охоплює окремі органи : серце, кровоносні судини, нирки, легені, шлунок та ін.

Системний рівень складається з фізіологічних систем : крові, кровообігу, дихання, травлення, виділення, розмноження, нервової системи, опорно-рухової, ендокринної.

Функції названих органів і фізіологічних систем будуть предметом детального вивчення у курсі фізіології.

Рівень організму в цілому

На цьому рівні характерними є функції, що забезпечують взаємодію організму з навколишнім середовищем. Найважливішими серед них є :

1. функції, що забезпечують одержання інформації про навколишнє середовище;
2. функції, що забезпечують аналіз цієї інформації;
3. функції, що забезпечують поведінкові реакції, які лежать в основі адаптації до умов навколишнього середовища.

Основні функціональні властивості організму:

1 Обмін речовин і енергії

Обмін речовин і енергії між організмом і навколишнім

середовищем є явищем, що складає основу життя. Детально ця властивість організму вивчається у курсі біохімії.

2 Саморегуляція – здатність організму здійснювати регуляцію фізіологічних функцій.

Розрізняють 2 механізми регуляції функцій :

• нервова ( здійснюється за допомогою нервової системи);
• гуморальна ( здійснюється за допомогою хімічних речовин, розчинених у рідинах організму).

1. Гомеостаз– сталість внутрішнього середовища.

Ще у 1878 році К.Бернар висунув постулат про те, що всі життєві процеси мають лише одну мету - підтримання сталості умов життя у нашому внутрішньому середовищі. У 1929 році У. Кенон започаткував термін «гомеостаз». У перекладі з грецької homois – подібний, такий самий; stasis – стан, нерухомість.

Нормальне життя та діяльність клітин у багатоклітинному організмі вимагає сталості умов внутрішнього середовища, тобто середовища, що оточує клітину ( кров, лімфа, міжклітинна рідина).

Необхідність сталості умов існування була, власне, тим чинником, що зумовив об’єднання окремих клітин у багатоклітинні організми.

Таке об’єднання мало для клітин ряд наслідків. З одного боку, організм створив для клітини оптимальні умови для існування – гомеостаз, що відігравало позитивну роль з огляду на можливості виживання. З іншого боку, клітина вимушена була сама взяти на себе частку турбот щодо створення гомеостазу для цілого організму. Це призвело до спеціалізації клітин, а отже, до втрати ними "свободи".

Основні параметри гомеостазу:

• Сталість температури тіла (температурний гомеостаз) – ізотермія.
• Сталість осмотичного тиску (осмотичний гомеостаз) – ізоосмія.
• Сталість іонного складу (іонний гомеостаз) - ізоіонія.
• Сталість показників кислотно-основної рівноваги (кислотно-основний гомеостаз) – ізогідрія.
• Сталість об’єму води в організмі - ізоволемія.
• Сталість газового складу (газовий гомеостаз).
• Сталість хімічного складу (хімічний гомеостаз).
• Сталість антигенного складу (антигенний гомеостаз).

4 Адаптація – пристосування організму до умов зовнішнього середовища.

Мета адаптації – підтримання гомеостазу організму в умовах, що постійно змінюються.

За механізмом розрізняють :

Негайна адаптація здійснюється швидко за рахунок механізмів та структур, що існують на даний момент часу. Наприклад, при дії низької температури звужуються судини, при фізичному навантаженні збільшується частота серцевих скорочень.

Довготривала адаптація здійснюється поступово за рахунок збільшення кількості структур, що беруть участь в адаптації. Наприклад, при постійних фізичних навантаженнях збільшується маса скелетних м’язів, під час проживання в горах збільшується кількість еритроцитів.

5 Ріст, розвиток, розмноження

Ця фізіологічна властивість забезпечує самовідновлення та самовідтворення організмів.

1. Подразливість – здатність біологічних структур переходити зі стану спокою у діяльний стан під впливом різних чинників ( подразників).

Подразник – це чинник, що спричиняє перехід біологічної структури зі стану фізіологічного спокою у діяльний стан.

1 За енергетичною природою:

2 За біологічними ознаками:

• адекватні - подразники, до дії яких біологічна структура пристосована. Наприклад, світло для ока, звук для вуха;
• неадекватні - подразники, до дії яких біологічна структура не пристосована. Наприклад, дія механічного фактору (удар) на рецептори ока, дія хімічних речовин на тактильні рецептори шкіри.

3 За силою, інтенсивністю дії :

• підпорогові – подразники, які не спричинюють біологічної реакції;
• порогові – подразники, що починають викликати біологічну реакцію;
• надпорогові – подразники, сила яких перевищує силу порогових подразників.

Подразнення – процес дії подразника на біологічну структуру.

Біологічна реакція – відповідь біологічної структури на дію подразника.

Розрізняють такі види біологічної реакції :

• локальну ( біологічна реакція, що виникає у місці подразнення і не поширюється на суміжні біологічні структури);
• поширену ( біологічна реакція, що поширюється на суміжні структури).

Поширена біологічна реакція називається збудженням.

Збудливість – здатність біологічних структур до збудження.

Збудливі структури – структури, для яких характерна збудливість.

До збудливих структур належать :

1. нервові клітини і нервові волокна;
2. м’язові волокна;
3. деякі типи залозистих клітини.

Закони подразнення

І Закон силових відношень ( закон сили )

Чим більша сила подразника, тим більша (до певних меж) і біологічна реакція.

0 - 1 – допороговий діапазон сил.

1 – мінімальна сила подразника, здатна викликати мінімальну реакцію - поріг подразнення.

Для збудливих структур характерна така закономірність : чим менший поріг подразнення, тим більша збудливість структури і навпаки.

1 – 2 – субмаксимальний діапазон сил, в якому працює закон силових відношень.

2 – максимальна сила подразника, здатна спричиняти найбільшу реакцію.

2 - супермаксимальний діапазон сил.

У цьому діапазоні сил можливі такі варіанти відповіді біологічних структур :

а - зберігається максимальна відповідь;

б - інтенсивність біологічної реакції знижується;

в - біологічна структура руйнується, будь-яка відповідь відсутня.

ІІ Закон “все або нічого”

На дію підпорогового подразника біологічна структура не відповідає (“нічого”). На дію подразника порогової сили виникає відразу максимальна відповідь (“все”). Подальше збільшення сили подразника не спричиняє посилення біологічної реакції.

ІІІ Закон тривалості подразнення ( закон “сили часу”)

Чим більша сила подразника, тим менше часу потрібно для того, щоб виникла біологічна реакція.