В якому порядку читати книги Толкієна?

Як читати книги всесвіту «Володаря Кільця»? Розбиралися у цьому матеріалі.

Коли ми говоримо про Толкієна, на думку, звичайно, відразу спадає трилогія «Володар кілець». Але фанати знають, що крім історії про подорожі Фродо і Сема небезпечними стежками Середзем'я, є й інші. І справа навіть не обмежується "Хоббітом".

Насправді Толкієн придумав неймовірний всесвіт зі своєю топографією, культурою, різними народами та расами, багатовіковою історією та фольклором. Він самозабутньо малював карти, плани та схеми, вигадував неіснуючі мови та населяв вигадані світи вигаданими істотами. В результаті, якщо збудувати книги по порядку, вийде приблизно такий список:

Найепічніший витвір письменника і, на думку особливо відданих шанувальників, найважливіше. Цей міфологічний канон Толкієн становив протягом усього життя. У книзі описана історія Середзем'я, його перші Епохи, війна між Світлом і Темрявою і, звичайно, докладна історія створення Кільця Всевладдя. Відразу попередимо, що читається важко, оцінять лише захоплені толкієністи.

Найвідоміша казка Толкієна, з якою діти знайомляться ще у школі. Вона розповідає про дивовижну пригоду, в яку вплутався хобіт Більбо. Домосід і привітний господар, він не горів бажанням вирушити в небезпечну подорож. І після цієї пригоди Більбо більше ніколи не був колишнім.

Перша частина, в якій ми дізнаємося про Кільце Всевладдя, знайомимося з Фродо і вирушаємо разом з ним у довгий шлях, чуючи за собою важку ходу Чорних Вершників.

Продовження історії. Екшен наростає, ставки піднімаються, герої поділяються, Вогненна гора все ближче, а Око Саурона стежить за Братством Кільця все уважніше.

Фінальна частина – легендарна та неймовірно напружена. Чи зможе Фродо пожертвувати всім, щоб знищити Кільце? Чи допоможуть йому друзі, чи не зрадять у скрутну хвилину?

До цього списку не увійшли книги «Діти Хуріна. Нарн і Хін Хурін», «Берен і Лутіен» та кілька інших творів, випущених вже після смерті письменника та підготовлених до друку його сином Крістофером. Після себе Толкієн залишив чималу літературну спадщину – щоденники, записи, есе, незакінчені поеми та легенди. На жаль, не всі з них перекладені та видані російською мовою, проте дещо можна знайти в Мережі, якщо поставити собі за мету.

Але насправді, якщо ви хочете скласти повне уявлення про світ Середзем'я та розібратися в хронології ключових подій саги, перерахованих вище книг вам вистачить із головою. І звичайно, завжди можна доповнити враження переглядом однойменних екранізацій!

У якому перекладі найкраще читати книгу "Володар кілець"?

У чиєму перекладі читати "Володар кілець"? Де найбільш правильно та красиво перекладені вірші та назви місць? А прізвища та імена героїв залишаються такими ж як у оригіналі. Наприклад Більбо Беггінс, а не Торбінс і не Сумкінс.

Так, Сумкінс, а тим більше Торбінс — це помилка перекладача. Імена власні не перекладаються, вони лише транслітеруються. Baggins = Беггінс. - 10 років тому

На виправдання перекладачів "Володаря кілець" можна сказати, що прізвище Bagging там обігрується в першому ж розділі (Довгоочікуваний бал) саме в плані bag = мішок. Ну як інакше показати гру слів Baggins (сам Більбо) та Sackvill-Baggins (його родичі)? Так що це певною мірою вимушений хід. - 10 років тому

Хех. Ось тітці Лучієнь - дісталося крутіше в Сільмарилліоні. Як її бідну тільки не перекладали. Згадувати моторошно. — 10 років тому

Аж до того, що і Ви її називаєте російським коренем "промінь", слідом за перекладачем, який зробив так, щоб вона якось не здалася лютою. - 4 місяці тому

Скажу як старий ролевик: Шукайте або старе видання видавництва "Північний захід" (товстий том, там всі три книги разом, ми його називали - цегла)

Або переклад подружжя Коменковичів (дружина точно Марина, а як чоловіка звуть не пам'ятаю). Найкращі переклади.

Нема за що. почитайте також Сільмарилліон. Це початок, створення світу Середзем'я, історія Саурона, і т.д. У Толкіна є й інші казки, крім "Володаря кілець", просто вони не такі об'ємні, але повірте - не гірше. - 10 років тому

Найкраще, звичайно, читати завжди в оригіналі, особливо великі твір, але, звичайно, якщо рівень знання мови дозволяє. Іноді читаєш в оригіналі і стають прикро, коли бачиш такі круті обороти, що не перекладаються російською мовою, про які більшість навіть не знає.

Навіть це не гарант якості. Можна напоротися на неповну, урізану версію. Свого часу плювалися. - 10 років тому

Я прочитала "Братство обручки" у перекладі Григор'єва та Грушецького і в принципі мені сподобалося. Ось тільки Більбо і там Сумнікс, це не сподобалося, але загалом прізвище це звучить не так часто, а вірші гарні. А тиждень тому купила книгу в м'якій палітурці (всі три книги в одній), переклад Муравйова, і мені він сподобався менше – Більбо там Торбінс, Рохан там Рістанія, Рівенделл – Розділ, мені ці назви сильно ріжуть слух. Але потихеньку звикаю. Є ще таке, що у деяких перекладах опускають деякі деталі – описи, діалоги, навіть події. Повний аналіз та порівняння різних перекладів можна почитати тут.

Ось саме Розділ часто зустрічається в піснях толкіністів, а я читав про Райвендел і не відразу зрозумів, про що це вони.- 4 місяці тому

Я однозначно прихильник Муравйова-Кістяковського, хоч цей переклад більш творчий, літературний (але дуже гарний). чим дослівно-толкієнівський. Мені інші переклади слух ріжуть, особливо імена-прізвища-назви.

Як читати Толкіна

Микола Еппле продовжує розповідати про найважливіші книги та письменників в історії англійської літератури. Четвертий випуск рубрики присвячений лінгвісту, професору Оксфорда та творцю Середзем'я Дж. Р. Р. Толкіну

Сага «Володар кілець» визнана однією з найбільших книг XX століття, і мова не лише про тиражі та переклади — тут Толкін Саме так, а зовсім не Толкієн, як сам він неодноразово вказував. Батьки письменника по батькові походили з Саксонії, і їхнє прізвище було утворено від німецького tollkühn («безрозсудно хоробрий» — письменник часто іронізував з приводу непридатності до нього цього епітету), а за законами звукових змін переходить в i, але ніколи в ie. Ще одна складність, цього разу вже пов'язана із законами російської мови, полягає у відмінюванні цього прізвища. Справа в тому, що прізвища на російське та іноземне походження схиляються . Тому зачитуватися можна Купріним, але Толкін. впевнено утримує перші позиції — але й про вплив на культуру та літературу. Книги Толкіна зробили насамперед маргінальний жанр фентезі одним із найпопулярніших, пробудили неослабний інтерес до романтики битв і мандрівок, чарівної казки та раннього Середньовіччя, змусили кілька поколінь читачів битися на мечах і називатися вигаданими іменами. І цей бум не йде на спад. Екранізація роману, що став плодом дивної інтелектуальної гри оксфордського професора, через півстоліття після публікації виявляється однією з найуспішніших в історії кінематографу.Син Толкіна Крістофер справно публікує нові матеріали з невичерпного архіву батька: у червні 2017 року, через сто років після створення першої версії «Пісні про Берена і Лутіен», вона вперше виходить окремим виданням. А в листопаді того ж року компанія Amazon оголошує про купівлю прав на зйомку серіалу за «Володарем кілець». Одна з причин популярності толкінівських книг — їх особлива реальність — мовна.

Ким був Толкін

Формально біографія академічного вченого видається бідною на зовнішні події. Він з дитинства почав цікавитися німецькою міфологією та лінгвістикою, у 14 років захопився винаходом власних мов, а через п'ять років, 1911-го, вступив до Ексетер-коледжу Оксфордського університету. З невеликими перервами на Першу світову Толкін брав участь у знаменитій битві при Соммі у липні 1916 року. і викладання в Університеті Лідса в роки Толкін пропрацював в Оксфорді все життя як професор англосаксонської літератури: спочатку в Пембрук-коледжі, потім - у Мертоні.

Над поемами та оповідями вигаданого світу — майбутнім «Сільмарилліоном» — Толкін почав працювати в середині 1910-х років, а в середині став членом неформального літературного гуртка «Інклінги», учасники Клайв Стейплз Льюїс, Оуен Барфілд, Чарльз Вільям. щоб читати один одному вголос і обговорювати власні тексти Ці зустрічі Толкін описав у незакінченому романі «Записки клубу „Думка“» (The Notion Club Papers). . Ці зустрічі, а також підтримка його близького друга К. С. Льюїса допомагають Толкіну серйозніше поставитися до своїх літературних дослідів.

З 1959 року і до смерті 1973-го Толкін цілком присвячує себе сюжетам про Середзем'я, більшість із яких буде опубліковано вже після смерті письменника його сином.

З чого все почалося: створення нових мов

Толкін був лінгвістом і спеціалізувався давньоісландською та англосаксонською (давньоанглійською) мовами. Його першою серйозною академічною роботою була підготовка словникових статей, присвячених кільком словам на букву W Через багато років, в 1969 році, Толкін знову взяв участь у роботі над Оксфордським словником, але вже в зовсім іншій якості. Редактор нового тому доповнень попросив його відредагувати статтю до слова hobbit, яку Толкін у результаті повністю переписав. З того часу до словника увійшло багато слів, що описують реалії Середзем'я, у тому числі mathom, orc, mithril, balrog. для Оксфордського словника англійської мови. Толкін також склав Словник середньоанглійської мови, викладав давньоісландську, готську, середньоваллійську. » та «Сер Орфео», а також лекція «Беовульф, чудовиська та критики», що змінила ставлення до цієї давньоанглійської поеми. . Але головною його пристрастю було створення власних мов, натхненням та основою для яких були реальні мови. Він почав складати їх ще у школі, а вже у студентські роки почав писати перші поетичні твори на них. Толкін створив дві ельфійські мови - квенья на основі фінської (своєї латині) і синдарин на основі валлійської.Найбільш відомий текст на квенья — Namárië, або Плач Галадріелі, а на синдарині — A Elbereth Gilthoniel, гімн Варді, божеству світла:

Namárië

Ai! laurië lantar lassi súrinen,
yéni únótimë ve rámar aldaron!
Yéni ve lintë yuldar avánier
mi oromardi lissë-miruvóreva
Andúnë pella, Vardo tellumar
nu luini yassen tintilar i eleni
ómaryo airetári-lírinen.

Sí man i yulma nin enquantuva?

An sí Tintallë Varda Oiolossëo
ve fanyar máryat Elentári ortanë
ar ilyë tier undulávë lumbulë
ar sindanóriello caita mornië
i falmalinnar imbë met,
ar hísië untupa Calaciryo míri oialë.
Sí vanwa ná, Rómello vanwa, Valimar!
Namárië! Nai hiruvalyë Valimar!
Nai elyë hiruva! Namárië!

Плач Галадріелі

Ох! Як золото, падає листя під вітром! Довгі роки численні, як крила дерев, довгі роки проходять, як швидкі ковтки солодкого меду у високих залах на далекому Заході під синіми склепіннями Варди, де зірки подрагивают від пісні, яку співає її царський голос. Хто наповнить для мене кубок? Варда, Корольова Зірок з вічно білої гори піднімає руки над світом, подібні до хмар. І тропи світу тонуть у тіні, а туман з серої країни ліг на пінисті хвилі між нами, приховав туман назавжди Калакірії каміння. Нині для тих, хто схопить на Сході, пропав Валімар! Прощай! Можливо, ти ще знайдеш Валімар. Можливо, саме ти і знайдеш Валімар. Прощай!

A Elbereth Gilthoniel

A Elbereth Gilthoniel,
silivren penna míriel
o menel aglar elenath!
Na-chaered palan-díriel
o galadhremmin ennorath,
Fanuilos, le linnathon
nef aear, sí nef aearon!

A Elbereth Gilthoniel
o menel palan-diriel,
le nallon sí di-nguruthos!
A tiro nin, Fanuilos!

Про Варду

[Зірниця всенічної зорі
За далекими морями,
Надією вічною горі
Над нашими горами!]

О Елберет! Гілтоніель!
Надії світло далеке!
Від наших похмурих земель
Уклін тобі глибокий!

Ту злу імлу перемогла
На чорному небосхилі
І зірки ясні запалила
У своїй нічній короні.

Гілтоніель! О Елберет!
Сяйво в синьому храмі!
Ми пам'ятаємо твоє споконвічне світло
За далекими морями!

Переклад А. Кістяковського

Створюючи нові мови, Толкін задумався у тому, у якому світі ними говорили. Як писав про нього Льюїс, «він побував усередині мови, і його винахід не був закінченим, поки він не зрозумів, що кожна мова передбачає власну міфологію» Цитата з некрологу, опублікованого в Times 3 вересня 1973 року. Його автором є померлий за 10 років до цього До. З. Льюїс (текст був заздалегідь посланий у газету і зберігався у редакції). Примітно, що сам Толкін на прохання написати некролог Льюїсу відповів відмовою. . Автор «Володаря кілець» називав свій текст «есе з лінгвістичної естетики»:

«[Моя праця] є єдиним цілим і натхненний в основі своєї лінгвістикою. В основі його - вигадування мов. Скоріше „історії“ складалися для того, щоб створити світ для мов, ніж навпаки. У моєму випадку спершу виникає ім'я, а потім уже історія. Я б взагалі вважав за краще писати ельфійською» Дж. Р. Р. Листи. М., 2004. .

Інші мови, які згадуються в книгах Толкіна, не вигадані повністю, як мови ельфів, але неймовірно ретельно продумані та перекладені автором. Світ Середзем'я не є європейським Середньовіччям, а отже, його мешканці не можуть говорити англійською.Сучасною англійською в трилогії передається вестрон, загальна прислів'я Середзем'я, і ​​споріднені з ним людські мови Адунайська мова, рохіррік, таліска. англійській; мова Дейла, якою гноми спілкуються з іншими істотами, переведений давньоісландською, тому що ставиться до вестрона як ісландська — до сучасної англійської. І так далі. Беґгінса насправді звуть Маура Лабінґи. ельфів, гномів Кхуздул, ентів та орків.

Як Толкін придумував англійську міфологію

Складність гри, яку Толкін вів із самим собою, конструюючи на основі мовної реальності міфологічну, видно в деталях. одного з народів, які населяють сторінки «Володаря кілець», — передається давньоанглійським, імена їхніх древніх правителів - готські. Таким чином Толкін натякає, що предки вершників говорили іншою мовою і жили в іншу епоху, ніж їхні нащадки.Таких натяків безліч: мова роханців передається мерсійським діалектом давньоанглійської, їх пісні нагадують давньоанглійські пісні-плачі, емблема. ічна поема, дія якої відбувається у Ютландії, до переселення англів до Великобританії. - До англосаксів. Зрештою, самоназва Рохана — Марка — звучить так само, як мала звучати на місцевій мові назва Мерсії. Таким чином, вершники Рохана — не вигаданий варварський народ, а унікальна у своєму роді реконструкція героїчного міфу про англосакси. Такими були б, якби вистояли проти Нормандського завоювання.

Гаряче люблячи мову і природу Англії, Толкін вважав, що англійці скривджені відсутністю міфології, скільки-небудь порівнянної з сусідніми народами: «Мене з наймолодших років засмучувала злидні моєї улюбленої батьківщини, вона не має власних переказів (пов'язаних з її мовою і грунтом), принаймні тієї якості, що я шукав і знаходив (як складник) у легендах інших земель. Є епос грецький та кельтський, романський, німецький, скандинавський та фінський (останній справив на мене сильне враження); але зовсім нічого англійської, крім дешевих видань народних казок» Дж. Р. Р. Листи. М., 2004. .

Артурівський міф, якому Толкін віддавав належне (у 1930-ті роки він писав нариси поеми про Артура, намагаючись пов'язати ці оповіді зі своєю міфологією), був для нього недостатньо англійською: оповіді про воєначальника, що успішно боровся з предками англійців, що виникли на кельтському грунті. здебільшого у французькому переказі, ледве підходять на роль англійського національного міфу.

Як створювався «Сільмариліон»

«Сільмарилліон» — рання, але так і не видана за життя письменника збірка сказань про створення світу, пробудження ельфів і людей і боротьбу за дивовижне каміння Сильмарилли. Сам Толкін не вважав свою роботу вигадкою і вважав за краще говорити про неї в категоріях виявлення прихованого, а не винаходу чогось нового. Він почав створювати свою власну міфологію, побачивши в тексті давньоанглійської поеми Христос, написаної близько IX століття англосаксонським поетом Кюневульфом, наступні слова:

éala éarendel engla beorhtast / ofer middangeard monnum sended «Радій, еарендел, найяскравіший з ангелів, посланий [світити] людям над середзем'ям». .

Слово «еарендел», у Кюневульфа означає сяючий промінь і, мабуть, відноситься до ранкової зірки Венері У інших авторів це символ Іоанна Хрестителя, що передує явище Христа, як Венера передує схід Сонця. , вразило Толкіна своєю красою У ранніх поемах, написаних спочатку англійською, а потім ельфійською мовою, виникає образ Еаренділя, чудового мореплавця, чий корабель рухається серед зірок і дарує людям надію. Цей образ став одним із ліричних ядер толкінівської міфології.Герой, в жилах якого тече кров ельфів і людей, виявився сполучною ланкою між народами, що населяють Середзем'я, і ​​головними сюжетами толкінівського легендаріуму. — про дивовижні камені Сільмарилли, створені ельфами на зорі часів Камені були створені для збереження світла чудових Стародавніх Дерев, які були загублені втіленням зла Мелькором. Але Мелькор викрадає Сільмарилли і ховається з Валінора, країни богів, у Середзем'ї. Творці Сильмариллей, присягнувшись помститися кожному, хто зазіхне на їхнє творіння, також залишають Валінор. Герой Берен, який викрав камінь із корони Мелькора, заповідає його своїм нащадкам. Ельвінг, його онука, чудово переносить камінь на корабель до свого чоловіка, Еаренділя. Він просить валар допомогти ельфам-вигнанцям у битві з Мелькором. Мелькор повалений, два інших камені знищені жадібності їхніх творців, а третій залишається світити на щоглі корабля Еаренділя, зарахованого до богів. , про кохання людини Берена та ельфійської царівни Лутіен Заради коханої Берен здійснив неможливе і здобув Сильмарилли з корони Мелькора. Лутіен жертвує своїм безсмертям заради любові до Берена, а він, який загинув у боротьбі з чудовиськами, виявляється єдиним з людей, які повернулися зі смерті до життя. Історія про Берена і Лутіен частково відтворює історію кохання Толкіна та його дружини Едіт. На їх надгробку він заповідав написати: "Едіт Мері Толкін - Лутіен" і "Джон Рональд Руел Толкін - Берен". , про Еаренділ, його дружину Ельвінг та їх сина Елронда Діти ельфа і людини, вони є символом союзу ельфів і людей.Елронд зіграє важливу роль у війні, що описується у «Володарі кілець», а його дочка Арвен вступить у третій і останній в історії Середзем'я шлюб зі смертним Арагорном, одним з головних героїв книги. .

Як виникли «Хоббіт» та «Володар кілець»

Суперобкладинка першого видання "Хоббіта". Ілюстрація Джона Рональда Руела Толкіна. 1937 рік © Fine Art Images / DIOMEDIA

Як і «Сільмарилліон», «Хоббіт» та «Володар кілець» виникли завдяки слову. За свідченням Толкіна, одного разу, перевіряючи студентські твори, він випадково написав на чистому аркуші, що попався: «У норі під горою жив та був хобіт». Слово «хобіт» було Толкіну невідоме, і бажання з'ясувати, що воно означає, стало двигуном сюжету.

Толкін навіть не вважав «Хоббіта» цікавим з точки зору видання. Його переконали у цьому Льюїс та син голови видавництва Allen & Unwin Райнер Анвін, якому батько дав прочитати рукопис. Книжка виявилася вкрай успішною, і видавці звернулися до Толкіна з проханням про продовження. Світ, що миттєво описаний у «Хоббіті», набував дедалі виразніших рис того світу, який Толкін створював з юності, а дитяча казка з нехитрим сюжетом виявлялася ключовим епізодом, що передує наймасштабнішій війні добрих і злих сил в історії Середзем'я.

Секрет особливої ​​реальності світу «Хоббіта» та «Володаря кілець» у тому, що читач ясно відчуває: той шматочок, який йому дають побачити, — частина набагато більшого цілого, про яке йому розповідають напівнатяком чи не розповідають взагалі. Як писав Льюїс у рецензії на перше видання «Хоббіта», «професор Толкін, очевидно, знає про свої створення набагато більше, ніж потрібно для цієї казки».

Чи схована у «Володарі кілець» європейська історія

В епічному зіткненні вільних народів Середзем'я з силами темряви, що описується на сторінках «Володаря кілець», часто бачать алегорію Другої світової, а то й холодної війни — адже темрява у Толкіна насувається зі сходу, а не із заходу, як у класичних міфах. Сам Толкін наполегливо відкидав подібні тлумачення. «Моя історія не містить символізму чи свідомої алегорії, — пише він одному зі своїх кореспондентів. - Алегорії типу "п'ять магів = п'ять почуттів" моєму образу думок абсолютно чужі. Магів було п'ять, і це специфічна складова історії. Запитувати, чи правда, що орки „насправді“ комуністи, на мене, не розумніше, ніж запитувати, чи є комуністи орками» Дж. Р. Р. Толкін. Листи. М., 2004. . Відомий анекдот про те, що під час однієї з лекцій в Оксфорді Толкіна в черговий раз запитали, чи він не мав на увазі під «темрявою зі сходу» СРСР. Професор відповів: «Ні, що ви, до чого тут комуністи. Звичайно ж, я мав на увазі Кембридж». Суперництво між двома головними англійськими університетами — традиційна тема жартів. .

Битва на Каталаунських полях 15 липня 451 року. Мініатюра із манускрипту «Дзеркало історії». Нідерланди, близько років KB KA 20, fol. 146 / Koninklijke Bibliotheek / Wikimedia Commons

Якщо ж шукати в тексті історичні алюзії, то війна за обручку нагадує іншу велику війну, що збереглася в європейській культурній пам'яті, а саме протистояння Західної Римської імперії гунам у V столітті.Битва на Пеленнорських полях 15 березня 3019 року Третьої епохи багато в чому нагадує битву на Каталаунських полях 15 липня 451 року, що об'єднала римлян і вестготів на чолі з Аецією і вестготським королем Теодоріхом, проти гунів і остготів під провідником. «Останній з римлян» Аецій, який багато років провів серед варварів, нагадує Арагорна, «останнього з нуменорців», який багато років провів у поневіряннях, а загибель старого короля вестготів Теодоріха, що впав з коня, — загибель придушеного конем старого конун. роханців Теодена.

Звідки взялися дракон, обручка та інші важливі деталі

Головні сюжети та другорядні деталі світу, придуманого Толкіном, взяті з німецько-скандинавських та англосаксонських оповідей. Сюжет про викрадення чаші, що прокинувся від довгої сплячки дракона, узятий з другої частини «Беовульфа» і виявляється основним не лише у «Хоббіті», а й у «Володарі кілець» — лише в ролі викрадача, жадібність якого обертається величезною війною, у Толкіна виявляється спочатку Голлум, який знайшов і привласнив собі кільце, а потім Більбо, який також заволодів ним не цілком чесним чином.

Сюжет про скарб, що накликає на власника прокляття, якого можна позбутися, лише назавжди знищивши, характерний для багатьох зразків давньонімецького епосу. І «Сага про Вельсунгах», і «Старша», і «Молодша Едда» розповідають про те, як Локі, який подорожував разом з Одином і Хеніром, убив каменем видру, що спіймала рибу та поїдала її, витягнувши на берег. Виявилося, вигляд видри прийняв один із трьох синів чарівника Хрейдмара. Хрейдмар із синами, одного з яких звали Фафніром, пов'язав богів, вимагаючи в обмін на свободу викуп.Локі, спіймавши у воді карлика Андварі, відібрав у нього його золото, а разом із золотом — чарівне кільце, здатне множити багатство. Розсерджений Андварі наклав на кільце прокляття, згідно з яким воно губитиме всіх своїх власників. Хрейдмар із синами отримують золото, але вночі Фафнір вбиває батька і, перетворившись на дракона, залишається стерегти проклятий скарб.

Зігфрід убиває дракона Фафніра. Ілюстрація Артур Рекхем. 1901 рік Wikimedia Commons

Розмова Більбо з драконом Смаугом нагадує розмову Зіґфріда (або Сігурда), головного героя-змієборця північних міфів, що прийняв вигляд дракона Фафніром: герой відмовляється назвати своє ім'я і говорить із чудовиськом загадками. І навіть вбивство Смауга завдяки підказці про незахищений черев схоже на те, як Зігфрід розправляється з Фафніром.

Мотив знищення проклятого скарбу можна знайти у фіналі поеми «Беовульф», де скарб поваленого дракона ховають у кургані разом із Беовульфом, або у «Пісні про нібелунги», де прокляте золото нібелунгів назавжди ховається на дні Рейну.

З «Пророцтва вельви», однієї з найвідоміших пісень «Старшої Едди», взято імена гномів у «Хоббіті» та Гендальфа. Звідти запозичені багато топоніми, наприклад Мірквуд або Туманні гори.

Історія меча Нарсила, уламком якого Ісільдур вражає Саурона в останній битві Другої епохи, після чого меч перековують та вручають Арагорну, нагадує історію Грама, меча Зігфріда-Сігурда. Крім того, уламком меча герой вражає дракона у фіналі "Беовульфа".

Нарешті, обручка — важливий атрибут і символ влади саме скандинавської та німецької міфології.У «Беовульфі» один із епітетів правителя — «кільцедарник», адже надання васалу обручки означало дарування влади над тією чи іншою територією. Те, що магічним осередком влади у Толкіна виявляються саме кільця, також свідчить про вплив автора німецької епічної традиції.

Як тексти про Середзем'я пов'язані з релігією

Толкін був глибоко релігійною людиною, і творчість, так само як і міфотворчість, була для нього співучастю в божественному акті творіння світу. При цьому Середзем'я вражає відсутністю згадок про Бога та будь-які прояви релігії. Толкін навмисне міняє місцями традиційну орієнтацію добра і зла по сторонах світу, маючи Валінор, країну богів і безсмертних, на заході, а твердиню злих сил Мордор — на сході.

Але в цьому немає суперечності. «Володар кілець», за задумом Толкіна, твір безумовно релігійний і навіть католицький, але він такий не тому, що герої знають катехизис і правильно здійснюють обряди, а тому, що шанування і християнська етика вплетені в його дух, сюжет і символіку.

Зло позбавлене творчого потенціалу і здатне лише перекручувати добро. Мелькор, злий дух-антагоніст «Сільмарилліона», спотворив споконвічну мелодію творіння, спровокувавши відпадання від творця перших ангелів, а потім створив орків, спотворивши природу ельфів. Ніхто в Середзем'ї не добрий чи злий за природою: найважливіша сцена всієї трилогії — розчулення Голлума, одного з найбезнадійніших лиходіїв книги, побачивши сплячого Фродо, що грубо і жорстоко переривається Семом, одним із найдобріших героїв.Головне етичне посилання трилогії в тому, що наймогутніші твердині зла перемагаються не силою і величчю чесноти, а смиренністю та жертовною любов'ю, глибоко християнська за своєю суттю. Бог присутній у Середзем'ї незримо, але невідступно у вигляді Провидіння, помічниками чи мимовільними знаряддями якого є всі герої. Особливо це видно в сцені на Фатальній горі, коли виявляється, що без Голлума кільце було б неможливо знищити Відкусаний Голлумом палець Фродо — алюзія на євангеліє: «Якщо твоя рука спокушає тебе, відсіки її і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один із членів твоїх, а не все тіло твоє було вкинуте в геєну» (Мт. 5:30).

Хто такі ельфи

З усіх істот, що населяють толкінівський легендаріум, лише ельфи і хобіти — оригінальний винахід Толкіна Хобіти — цілком вигаданий Толкін народець, який не має паралелей у міфології чи фольклорі. Ельфи німецької міфології та англійського фольклору, примарний чарівний народець, споріднений з фейрі, не мають майже нічого спільного з народом безсмертних художників і музикантів у Толкіна. Гноми, гобліни, тролі – звичні персонажі німецької міфології. Енти родом із валлійських переказів про битву дерев. Орки, хоча це слово і згадується в англосаксонських текстах, як антропоморфні істоти винайдені Толкіном, але не описані так докладно, як ельфи і хобіти. . Саме вони вивели з рівноваги його уяву і стали поштовхом до створення двох головних творів - "Сільмарилліона" та "Володаря кілець".

Сам Толкін вважав головною особливістю «Сільмарилліона» відсутність у ньому антропоцентризму. Ці оповіді написані з погляду ельфів.Рішучість, з якою Толкін переосмислює ельфів германо-скандинавської традиції і ставить в центр свого світобудови, свідчить, що цей образ був йому дуже важливий. Ці безсмертні істоти стали, за Толкіним, першим творінням Бога. В ельфах Толкін висловив два мотиви, що глибоко хвилювали його, — любов до творчості і любов до природи В Оксфорді досі відомі кілька «улюблених дерев» письменника. .

Джон Рональд Руелл Толкін. Оксфорд, роки © Topfoto / Fotodom

На відміну від людей, мета існування яких, згідно з Толкіним і катехизисом, лежить за межами матеріального світу, ельфи існують, поки існує цей світ, і, навіть убиті, можуть повертатися до життя. Вони — дух цього світу, їхній головний дар і головна їхня спокуса, як випливає з історії Сильмариллей, — творчість, в якій вони не знають собі рівних і здатні змагатися з богами.

Безсмертя ельфів у Толкіна не безтурботна вічність античних богів. Воно перейнято дуже характерним письменника песимізмом: це спроба описати людську смертність від противного. Смертна природа людей Середзем'я — не приреченість, а дар, який робить їх «вільними від кіл світу», що дозволяє бути причетними до задуму Творця про майбутнє, яке настане після кінця світу фізичного. Як люди розповідають один одному казки, героям яких вдається втекти від смерті, так ельфи розповідають один одному казки, героям яких вдається втекти від безсмертя. Такою казкою про втечу виявляються, зокрема, вже згадувані історії ельфійських принцес Лутіен та Арвен. .

У толкінівських розповідях про ельфів дуже помітний мотив втоми від життя, світлого та мудрого смутку.Цим смутком сповнені найкращі зразки ельфійської поезії; , це досвід людини XX століття, що знає, що історія може бути не тільки захоплюючим оповіданням, а й важким тягарем.

Як Толкіна перекладали російською

Толкіновські книги важко передати іншою мовою. Але сам письменник радів новим перекладам (а ось екранізації сприймав у багнети) і в міру сил допомагав перекладачам, пояснюючи непрозорі етимології імен та назв. Першим перекладом став «Хоббіт» Наталії Рахманової, що вийшов у 1976 році. Прообразом хобіта для ілюстратора першого російського видання Михайла Біломлинського став актор Євген Леонов.

Переклади та перекази «Володаря кілець» існували з років у самвидаві, а перше офіційне видання в перекладі Володимира Муравйова та Андрія Кістаковського вийшло лише у 1989 році. , Який з них краще, не вщухають до цього дня. дискусій - переклад імен та назв.Оскільки у Толкіна вони завжди припускають мовну гру, перекладачам важко втриматися від неї: Фродо Беггінс стає Торбінсом або Сумніксом В іншому варіанті перекладу — Сумкінсом.
, Рівенделл - Роздолом, а Рохан - Ристанією.

"Хоббіт". Ілюстрації Михайла Біломлинського, переклад Наталії Рахманової. 1976 рік © Видавництво «Дитяча література»

Важко сказати, наскільки Толкіну вдалося створити міфологію для Англії. Відомо, що рецензент, якому видавництво Allen & Unwin в 1937 році показало деякі матеріали з «Сільмарилліона», побачив у них «щось від тієї божевільної, яка так бентежить англосаксів, коли вони стикаються з кельтським мистецтвом». . Так чи інакше, ці сказання стали згодом чи не популярнішими за германо-скандинавську міфологію, що породила їх. Як і «Аліса в країні чудес», створеними на специфічно англійському матеріалі, вони стали надбанням світової культури — не міфологією для Англії, а міфологією для всього світу.

Автор дякує за допомогу та цінні поради філологів Світлану Ліхачову (МДЛУ, Москва), Борису Каячову (Трініті-коледж, Дублін) та історику Юліану Дресвіну (Сент-Джонс-коледж, Оксфорд).