Де найбільше овець в світі?

Близько половини світової кількості овець зосереджено в Австралії (116,9 млн гол.), Новій Зеландії (понад 63 млн гол.), Китаї (95,44 млн гол.), Аргентині (35,4 млн гол.).

Де розвинене вівчарство в Україні?

В Україні розводять багато порід овець, проте основних порід — сім, а розвиток галузі визначає переважно тонкорунне вівчарство, яке представлене такими високопродуктивними породами, як асканійська тонкорунна і прекос. Тонкорунне вівчарство зосереджено переважно в степовій і лісостеповій зонах України.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА

Від овець отримують важливу сировину для легкої промисловості — вовну, овчин и , смушки, хутро, а також цінні продукти харчування — баранину і молоко.

Виробництво продукції вівчарства належить до економічно вигідних галузей тваринництва. По-перше, висока адаптивна здатність овець забезпечує можливість незначних витрат на їх утримання та використання для господарських цілей малодоступних земельних угідь. По-друге, велика різноманітність видів продукції овець забезпечує високу сумарну ефективність використання поживних речовин корму (5 – 6 % вовна, 15 – 20 баранина, 25 – 30 % молоко).

Раціональна система відтворення стада у вівчарстві передбачає проведення таких заходів: досягнення встановленої структури стада, яка відповідає спеціалізації галузі; правильного формування отар і закріплення їх за чабанськими бригадами; ліквідації яловості маток; широкого впровадження штучного осіменіння у потрібні строки; своєчасного вибракування низькопродуктивного поголів'я та поповнення маточного стада більш якісним молодняком; забезпечення повноцінної та безперебійної годівлі тварин; організації раціонального утримання овець за високого рівня механізації виробничих процесів; збереження одержаного приплоду.

Термін використання маток в звичайних господарствах не повинен перевищувати 6 років, а в умовах інтенсивних технологій - 5 років. До розплоду і вирощування ягнят з стада виключають, відгодовують і реалізують на м'ясо. У зв'язку з цим щорічна вибракування маток повинна складати 17-20%. Замість них в отари (групи) вводять таку ж кількість 1,5-річних ярок, придатних для спаровування.

У тонкоруннім вівчарстві слід мати на стаді 55-60% маток і 15-20% валухів. При подальшій інтенсифікації необхідно скорочення частки валухів і збільшення частки маток (за умови реалізації молодняку в перший рік життя). У напівтонкорунне вівчарстві частка маток в стаді повинна досягати 65-70%, що дозволяє отримувати більше молодняку для відгодівлі та забою на м'ясо у віці 6-8 міс. У племінних підприєм ствах тонкорунного і напівтонкорунне вівчарства структура стада залежить від віку реалізованого молодняку: при реалізації в 8-10 міс частка маток повинна складати 60-65%, 14-16 міс - 50-55%. У шубному вівчарстві в залежності від кратності і термінів ягнения частка маток в стаді коливається від 60 до 70% (валахів цього напрямку не вирощують). У смушевих підприєм ствах, в яких забивають 50-55% ягнят, частка маток при розширеному відтворенні стада (з щорічним приростом 10-12%) становить 70-75%, а ремонтного молодняку - 22- 27%. У підприємствах , в яких не ставиться завдання збільшення поголів'я, частку маток доводять до 80%. У м'ясо-сальному вівчарстві матки зазвичай складають 60-70%. При забої молодняку в перший рік життя частку маток доводять до 75%.

Для складання помісячних і річних оборотів стада вихідними матеріалами є: план реалізації поголів’я; наявність (фактична або очікувана) поголів’я по статево-вікових групах на початок року; план осіменіння вівцематок і ярок і терміни їх ягніння; надходження приплоду, надходження поголів’я зі сторони для поповнення маточного стада. Оборот стада складають окремо по поголів’ю овець з різною якістю.

При закінченні розрахунків оборотів стада підраховують валовий приріст, живу масу поголів’я по статево-вікових групах на кінець року та живу масу отриманого приплоду і реалізованого поголів’я.

Приріст живої маси поголів’я овець визначають із врахуванням середньодобового приросту та тривалості періоду.

Валовий настриг вовни планують, виходячи із чисельності поголів’я в розрізі статево-вікових груп, який визначають в масі немитої вовни і в перерахунку на чисте волокно, виходячи з показників попереднього року.

Баранів-плідників починають використовувати для осіменіння у віці і -1,5 ріку при живій масі 35-45 кг, ярок - в такому ж віці при живій масі 25-30 кг. Норма навантаження маток при природному паруванні на барана-плідника - 35-40 голів, при ручному - 50-60, при штучному осіменінні - 500-700 гол.

При інтенсивному веденні вівчарства доцільно застосовувати циклічне осіменіння маток, мета якого полягає в тому, щоб окіт у всіх отарах проходив у короткі терміни і різниця у віці ягнят не перевищувала декілька днів. Організація циклічного осіменіння вівцематок можлива тільки на великих фермах з однорідною по якості вовною.

Окремі підприємства практикують ущільнені о коти. При цьому методі відтворення стада можна отримувати від маток три окоти за два роки, для чого їх запліднюють в серпні-вересні, квітні-травні і в листопаді-грудні. Відповідно окоти проходять в січні-лютому, вересні-жовтні та квітні-травні наступного року. Ущільнені окоти проводять лише при хорошій годівлі вівцематок і ягнят і наявності необхідної кількості теплих вівчарень.

2. Способи утримання овець.

У вівчарстві в залежності від кліматичних і господарських особливостей зон країни використовують слідуючі основні системи утримання овець:

Круглорічна стійлова система застосовується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим кормовим виробництвом, при відсутності пасовищ. При цій системі овець зимою утримують і годують в приміщеннях і на вигульно-кормових площадках, а літом тільки на вигульно-кормових площадках.

Стійлово-пасовищна система характеризується перевагою тривалого стійлового періоду. Ця система найраціональніша і відповідає біологічним вимогам організму. При цій системі овець утримують зимою в овчарнях з вигульно-кормовими площадками, а літом на пасовищах.

Пасовищно-стійлова система характеризується тривалим пасовищним періодом. ЇЇ застосовують там, де недостатньо розвинене кормове виробництво. У цих районах овець випасають на різних пасовищах. В холодну пору року вівцематок і молодняк утримують у вівчарнях, базах-навісах тощо.

Пасовищну систему практикують там, де є достатньо пасовищ, в тому числі злакових. Це стосується високогірних районів. На період негоди організовують підгодівлю овець. Для окоту вівцематок і перетримання тварин під час негоди будують легкі вівчарні з тепляками для ягнят, а також бази-навіси.

На пасовищах створюють загони, які загорожують та обладнують автопоїлками. В місцях утримання овець розкладають сіль-лизунець. Для профілактики гельмінтозних захворювань на певній ділянці тварин випасають не більше 6 днів. Площу пасовища використовують поступово, переводячи отари з одних ділянок на інші.

Отари є основними організаційно-виробничими одиницями у вівчарстві. Ї х створю ют ь за ознаками однорідності статі, віку, породності, класності, призначення тварин. Це – отари маток, ярок, валухів, ремонтного і нагульного молодняку, баранів-плідників.Звідси, розмір та спосіб формування отар визнача ють поголів’я овець на фермі, породою.

При формуванні отар дотримуюься такі вимоги:

1. вони мають бути однорідними за статтю, віком і в міру можливості за породою тварин;

2. формуватися після відлучення ягнят, як правило, восени на строк не менше одного року;

3. протягом року не рекомендується переформування отар, щоб не допустити знеособлення і зниження відповідальності чабанів;

4. розміри отар повинні забезпечити найкраще обслуговування овець у певних умовах при максимальній економії робочої сили і засобів виробництва.

Для утримання овець і виконання технологічних процесів формують чабанську бригаду з 3–4 чабанів, за якою закріплюють отару маток або молодняку, або валахів, або овець на відгодівлі і нагулі, або баранів-плідників.

3. Організація відгодівлі і нагулу овець.

Важливим заходом у вівчарстві є правильна організація відгодівлі та нагулу, що дає змогу збільшити виробництво баранини.

Повноцінна годівля і хороше утримання є важливою умовою поліпшення порідності овець. Навіть найдосконаліші методи племінної роботи без правильної годівлі та утримання не дадуть бажаних результатів.

Під нагулом розуміють випасання тварин на добрих пасовищах з використанням мінеральної підгодівлі і доброго напування.

У зимовий період на відгодівлю, а в літній - на нагул ставлять вибракуваних дорослих овець і понадремонтний молодник.

Для нагулу овець виділяють природні й багаторічні культурні пасовища, стерню після збирання зернових культур, пожнивні посіви та підгодовують їх концентратами з розрахунку 200–400 г на одну голову за добу. В жаркі періоди овець випасають уночі. Напувають овець не менше двох разів за добу, а в більш прохолодні дні — один раз.

У районах з високою розораністю землі застосовують стійлово-пасовищне утримання овець і використовують корми зеленого конвеєра протягом усього пасовищного періоду.

Отару овець пасуть розверненим фронтом у кілька рядів шириною 250–500 м і глибиною 25–60 м. Попереду отари йде один чабан, а позаду — другий. Отара рухається не швидко, щоб вівці краще поїдали траву. Випасання необхідно чергувати з відпочинком овець на відведених для цього місцях.

Для кращого використання пасовища розбивають на загони і застосовують загінну систему випасання. Кількість і розмір загонів встановлюють залежно від потреби отари овець у зеленій масі на 5–6 днів на кожен цикл випасання. За сезон проводять 3–5 таких циклів.

Високу ефективність вівчарства забезпечує організація інтенсивного нагулу і відгодівлі, особливо при створенні механізованих укрупнених чабанських бригад. При цьому молодняк відгодовують 80–100 днів до 6–8–місячного віку і до живої маси однієї голови 35–40 кг і більше. Дорослих овець ставлять на інтенсивну відгодівлю на 50–80 днів.

4. Організація стриження овець

Заключним процесом у виробництві вовни с стриження овець, які проводять в тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві 1 раз на рік, весною, а молодняк весняного ягніння стрижуть весною наступного року, зимового ягніння - на початку вересня, коли довжина вовни досягає 4-5 см.

Перед стриженням перевіряють вгодованість тварин та стан їх вовнового покриву. З урахуванням названих факторів та часу ягніння складають план-графік, в якому визначається порядок і терміни проведення стриження, для здійснення якою організовують спеціальні стригальні пункти, які можуть бути внутрішньогосподарськими, що створюються окремими підприємствами і міжгосподарськими, що створюються декількома суміжними підприємствами.

Стригальні пункти можуть бути як стаціонарні, так і пересувні. Стригальні пункти облаштовують у приміщеннях, що з’єднані або прилаштовані до вівчарні та під навісами при умові теплої сонячної погоди.

Розмір стригального пункту визначається кількістю робочих місць. У великих стригальних пунктах (на 36-60 машинок) організовують декілька самостійних технологічних ліній, що дозволяє одночасно проводити стриження поголів’я двох і більше отар овець та виключає можливість змішування від них вовни.

Стриження починають з отар, поголів’я яких має менш цінну вовну. В першу чергу стрижуть валухів та молодняк, потім маток і баранів, що дозволяє навчити менш досвідчених стригалів роботі на менш цінних тваринах.

Годівлю овець, визначених для стриження, припиняють за 24 години до стриження, поїння - за 12 годин. Отару, призначену для стриження зранку, звечора попереднього дня доставляють до стригального пункту і розміщують на ніч в приміщені. Овець, визначених для стриження у другій половині дня, розміщують в приміщенні для утримання зранку.

Ягнят завчасно відлучають від маток і розміщують в окремому приміщенні чи під навісом. Острижених маток негайно запускають до ягнят, які не повинні бути відлученими більше 3-4 годин .

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМУ ТА ПОВТОРЕННЯ

1.Яка форма організації праці у вівчарстві є найбільш доцільною та ефективною?

2 . Яка питома вага вівцематок у структурі стада овець є оптимальною?

3. Що являють собою ущільнені окоти і яка їх сутність?

4 . Які існують системи утримання овець?

5. Що розуміють під нагулом овець?

6. Викладіть зміст організації стриження овець

• ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА :: Анотація
• Вступ
• Тема 1 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА
• Тема 2 ВИРОБНИЧІ СИСТЕМИ І ПРОЦЕСИ
• Тема 3 ОРГАНІЗАЦІЯ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ І РОБОЧИХ МІСЦЬ
• Тема 4 НОРМУВАННЯ ПРАЦІ
• Тема 5 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ
• Тема 6 ПАРТІОННИЙ І ОДИНИЧНИЙ МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
• Тема 7 ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОКОВОГО І АВТОМАТИЗОВАНОГО ВИРОБНИЦТВА
• Тема 8 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА В ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА
• Тема 9 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА В ГАЛУЗІ ОВОЧІВНИЦТВА
• Тема 10 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВАВ ГАЛУЗІ САДІВНИЦТВА ТА ВИНОГРАДАРСТВА
• Тема 11 ОРГАНІЗАЦІЯ СКОТАРСТВА
• Тема 12 ОРГАНІЗАЦІЯ СВИНАРСТВА
• Тема 13 ОРГАНІЗАЦІЯ ПТАХІВНИЦТВА
• Тема 14 ОРГАНІЗАЦІЯ ВІВЧАРСТВА
• Тема 15 ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ ВИРОБНИЦТВ
• Тема 16 ОРГАНІЗАЦІЯ ОБСЛУГОВУЮЧИХ ГОСПОДАРСТВ
• Тема 17 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ
• Тема 18 КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ДО ВИПУСКУ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
• Тема 19 ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ
• СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Асканійська тонкорунна вівця

Аскані́йська тонкору́нна вівця́ — м'ясо-вовнова порода тонкорунних овець, виведена академіком М. Ф. Івановим в Асканії-Нова з місцевих українських мериносів.

Як порода затверджена 1934.

Серед мериносів асканійської тонкорунної вівці найкращі і найбільші у світі.

Середня вага баранів 110—120 кг, максимальна 183 кг; маток 60—65 кг, макс. 105 кг.

Настриг вовни високий: від маток 5,5—6 кг, від баранів 12—14 кг. Баран № 40 з радгоспу «Червоний чабан» (Херс. обл.) в 1957 дав світовий рекорд настригу вовни — 30,6 кг; його жива вага 135 кг.

Вовна у асканійської тонкорунної вівці густа, типова камвольна, довга (7,5—9 см), 64—60 якості, вихід чистого волокна 42—45 %.

Кількість і якість жиропоту забезпечує збереження механічних властивостей вовни під час її росту на вівці від однієї стрижки до другої. Матки відзначаються високою молочністю і плодючістю (130—140 ягнят на 100 маток).

М'ясні якості тварин високі. Поширені асканійські тонкорунні вівці в основному в Україні — в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Одеській обл. і Криму.

Широко використовувалась для поліпшення тонкорунних овець в багатьох вівчарських районах колишнього СРСР.

В Україні найкращі племінні отари асканійської тонкорунної вівці створено в Асканії-Нова, радгоспах «Червоний чабан» (Херсонська обл.), «Комуніст» (Запорізька обл.), ім. Шмідта (Миколаївська обл.) і на колгоспних вівцефермах зони діяльності Генічеської державної станції з племінної роботи і штучного осіменіння сільсько-господарних тварин.

Світлини [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К . : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Гребень Л. К. Тонкорунне вівчарство на Україні. К.—X., 1952;
• Иванов М. Ф. Курс овцеводства. М., 1950

Посилання [ ред. | ред. код ]