БАНДЕРА, СТЕПАН АНДРЕЄВИЧ

БАНДЕРА, СТЕПАН АНДРЕЄВИЧ (1909–1959) – лідер українського національно-визвольного руху у першій половині та середині 20 ст.

Народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий у Галичині (сучасна Івано-Франківська область України), що входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. Батько здобув богословську освіту у Львівському університеті та служив священиком у греко-католицькій церкві. За спогадами самого Степана Бандери, у їхньому домі панувала атмосфера національного патріотизму та відродження української культури. Батько часто збирали представників інтелігенції, українських ділових кіл, громадських діячів. У 1918–1920 роках Андрій Бандера був депутатом ради Західно-Української Народної Республіки.

У 1919 році Степан Бандера вступив до гімназії в місті Стрий недалеко від Львова. 1920 року Польща окупувала Західну Україну, і навчання проходило під наглядом польської влади.

У 1921 році від туберкульозу помирає мати Степана - Мирослава Бандера.

1922 року Бандера стає членом Спілки націоналістичної молоді України, а 1928 вступає до Львівської вищої політехнічної школи за спеціальністю «агроном».

Ситуація в західній Україні посилювалася репресіями та терором з боку польської влади, спричиненої непокорою українського населення Галичини та інших областей. Тисячі українців були кинуті до в'язниць та концентраційний табір у Картузькій області (село Береза). В Організації Українських Націоналістів (ОУН), заснованої Євгеном Коновальцем ще 1920 року, природно не могли не помітити глибоко обуреного діями панської Польщі Степана Бандеру, і з 1929 року він керує радикальним крилом молодіжної організації ОУН.На початку 1930-х Бандера стає заступником начальника крайового керівництва ОУН. З його ім'ям пов'язані напади на поштові потяги, експропріації та пограбування відділень зв'язку та банків, вбивства політичних супротивників та ворогів національного руху України.

Захистити дипломну роботу у Львівському університеті Степану Бандері так і не вдалося – у 1934 році за організацію, підготовку, замах та ліквідацію міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, його, разом з іншими організаторами теракту, у 1936 р. засуджують на Варшавському процесі до найвищої міри покарання. Однак смертна кара згодом замінюється довічним ув'язненням.

У 1938 р. від рук радянського розвідника, майбутнього міністра МДБ Павла Судоплатова, гине керівник ОУН Євген Коновалець. Його приймачем в ОУН на з'їзді в Римі у серпні 1939 року було обрано одного з лідерів національного руху України полковника Андрія Мельника.

Тим часом Бандера перебуває у тюремному ув'язненні аж до початку Другої світової війни, коли фашистська Німеччина напала на Польщу першого вересня 1939 року. на той час вже був окупований радянськими військами, а потім, нелегально перейшовши радянсько-німецький кордон, до Кракова, Відня та Риму для узгодження подальших планів ОУН. Але під час переговорів між Бандерою та Мельником виникли серйозні розбіжності.

У цей же час на Волині та в Галичині відбуваються повальні арешти прихильників Степана Бендери. Підозри у зраді падають на Мельника та його людей.Бандера повертається до Кракова, і в лютому 1940 року його прихильники на конференції звинувачують Мельника та його фракцію у пособництві фашистської Німеччини, яка насправді жодним чином не збиралася визнати суверенітет України. Рішення римської конференції 1939 р. анулюються, і Степан Бандера проголошується керівником ОУН. Таким чином, стався розкол на бандерівців та мельниківців. Незабаром протистояння фракцій переросло у запеклу збройну боротьбу між двома угрупованнями.

Бандера формує озброєні групи зі своїх прихильників і 30 червня 1941 року на багатотисячному мітингу у Львові проголошує акт про незалежність України. Найближчий соратник Бандери Ярослав Стецько стає головою уряду новоствореного національного українського кабінету міністрів.

Після цього, на початку липня, у зоні радянської окупації, НКВС розстрілює отця Степана Андрія Бандеру. Майже всі близькі родичі Бандери були етаповані до Сибіру та Казахстану.

Втім, і реакція з боку фашистської влади була негайною – вже на початку липня Бандера та Стецько заарештовуються гестапо і вирушають до Берліна, де їм було запропоновано публічно відмовитися від ідей національної української держави та анулювати акт про незалежність України від 30 червня.

Восени 1941 року мельниківці так само спробували проголосити Україну незалежною, але їх пішла та ж доля, що й бандерівців. Більшість їх лідерів було розстріляно гестапо на початку 1942 року.

Безчинства фашистських окупантів на території України призвели до того, що все більше людей йшло до партизанських загонів для боротьби з ворогом.Восени 1942 року бандерівці закликають до об'єднання розрізнені збройні загони мельниківців та інші партизанські об'єднання України під командуванням Романа Шухевича – колишнього керівника батальйону ОУН «Нахтігаль». На базі ОУН утворюється нова воєнізована організація – Українська Повстанська Армія (УПА). Національний склад УПА був досить різношерстим (до повстанців долучилися представники закавказьких народів, казахів, татар та ін., що опинилися на окупованих німцями територіях України), а чисельність УПА досягала за різними оцінками до 100 тис. осіб. Запекла збройна боротьба відбувалася між УПА та фашистськими окупантами, червоними партизанами та частинами польської Армії Крайової у Галичині, Волині, Холмщині, Поліссі.

Після вигнання німецьких загарбників у 1944 році з території України радянськими військами боротьба українських націоналістів вступила в нову фазу – війну проти Радянської Армії, яка тривала до середини 50-х років. Особливо запеклими були 1946–1948, коли, за інформацією різних джерел, загалом за ці роки сталося понад чотири тисячі кровопролитних боїв між українськими повстанцями та Радянською Армією на території УРСР.

Весь цей час, з осені 1941 року до середини другої половини 1944 року, Степан Бандера перебував у німецькому концтаборі Заксенхаузен. Наприкінці 1944 р. фашистське керівництво змінює свою політику стосовно українських націоналістів і звільняє Бандеру та деяких членів ОУН з ув'язнення. У 1945 і аж до закінчення війни Бандера співпрацював з розвідуправлінням Абвера з підготовки диверсійних груп ОУН.

Степан Бандера продовжив свою діяльність в ОУН, централізоване управління якої після закінчення Великої Вітчизняної війни перебувало на території Західної Німеччини. У 1947 на черговому засіданні ОУН Бандера призначається керівником Організації Українських Націоналістів і двічі у 1953 та 1955 переобирався на цю посаду.

В останні роки життя Бандера жив у Мюнхені із сім'єю, вивезеною з території окупованої Радами Східної Німеччини. 15 жовтня 1959 року Степана Андрійовича Бандеру було застрелено в під'їзді власного будинку агентом КДБ Богданом Сташинським.

Після розвалу СРСР для сучасних українських націоналістів ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України проти польського гніту, фашистського нацизму та радянського тоталітаризму. 2005 року уряд України оголосив Бандеру національним героєм, а 2007 року у Львові йому було зведено бронзову пам'ятку. У 2005 уряд України оголосив Бандеру національним героєм, а в 2007 у Львові йому було зведено бронзову пам'ятку, однак у січні 2011 суд визнав недійсним указ президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння С.Бандері звання «герой України».

Бандера на "Азовсталі": Що потрібно знати про Степана Бандеру

Його оспівують захисники Маріуполя, на його прихильників полюють російські військові. Факти про життя найвідомішого українського націоналіста – Степана Бандери – у матеріалі DW.

Портрет Бандери на ринку у Львові (фото з архіву)Фото: Artur Widak/NurPhoto/picture alliance

"Батько наш – Бандера, Україна – мати, Ми за Україну воюватимемо!".На відео, опублікованому в соцмережах на початку травня українськими захисниками Маріуполя, пісню з такими словами співає молода жінка у камуфляжі з автоматом, їй підспівують чоловікові голоси. Вони сидять у темряві, зважаючи на все, в одному з підземних приміщень "Азовсталі" - останнього вогнища українського опору в оточеному і зруйнованому російськими військами місті. Оборону там тримають бійці української армії та полку Нацгвардії "Азов", заснованого радикальними націоналістами.

Боєць "Азова" у Маріуполі, 2014 рікФото: Philippe Desmazes/AFP/Getty Images

Убитий у ФРН півстоліття тому радянськими спецслужбами Степан Бандера, мабуть, найвідоміший український націоналіст. Його ім'я було символом задовго до відкритої війни, яку Росія з 24 лютого веде в Україні. Бандера – герой та приклад для наслідування для частини українського суспільства та ворог для російської пропаганди. Для російських військових він – ознака, за якою вони буквально полюють за українцями на захоплених територіях. Українські ЗМІ сповнені оповідань очевидців про те, як російські військові шукали "бандерівців" серед полонених та затриманих українців. Виправдовуючи вторгнення, президент РФ Володимир Путін у своєму виступі на Червоній площі 9 травня говорив про неминучість зіткнення "з неонацистами, бандерівцями".

Бандера - життя та смерть

Біографія Бандери тісно пов'язана із західною Україною, яка до 1939 року була частиною Австро-Угорщини та Польщі. Він народився 1909 року в сім'ї священика у селі Старий Угринів нинішньої Івано-Франківської області. Навчався у Львові, приєднався до підпілля, вступивши до Організації українських націоналістів (ОУН).У 1930-х роках Бандера був одним з організаторів політичних вбивств, за що був засуджений у Польщі і вийшов на волю на початку Другої світової війни. Під час підготовки нападу нацистської Німеччини на СРСР соратники Бандери пішли на співпрацю з Берліном у складі двох українських батальйонів: "Нахтігаль" та "Роланд".

Німецькі війська на початку війни проти СРСР, червень 1941 рокуФото: Imago/ITAR-TASS

Ключова у житті Бандери подія відбулася 30 червня 1941 року. Його соратники проголосили в окупованому нацистами Львові незалежну Українську державу, яку він мав очолити. незалежності не підтримав, Бандера був заарештований і поміщений до концтабору Заксенхаузен, де просидів майже всю війну до 1944 року. Б. Сам Бандера після війни жив у ФРН, Мюнхені, де був убитий в 1959 агентом КДБ пострілом зі спеціального пістолета з ціаністим калієм.

Культ Бандери у сучасній Україні

Вже після смерті Бандеру шанували в українській еміграції, після розпаду СРСР його культ виник на західній Україні, де про нього нагадують музеї, пам'ятники та вулиці.При президенті України Вікторі Ющенку Бандері, який став у 2005 році, було присвоєно звання Героя України. За президента Віктора Януковича цього звання його було позбавлено.

Наскільки популярним є Бандера в Україні сьогодні? Його прихильники щороку влаштовують у столиці у його день народження смолоскипну ходу. Вже після анексії Криму, 2016 року, колишній Московський проспект у Києві було перейменовано на проспект Бандери. Ставлення українців до історичної постаті з роками ставало дедалі позитивнішим, але до нинішньої війни у ​​суспільстві був розкол. Як показало опитування Фонду "Демократичні ініціативи" та Центру Разумкова, проведене у квітні 2021 року, третина українців (32 відсотки) ставилися до його діяльності позитивно і стільки ж - негативно.

Марш прихильників Бандери у день його народження у КиєвіФото: Valentyn Ogirenko/REUTERS

Який хотів бачити Україну Бандера

Андреас Умланд (Andreas Umland), експерт Стокгольмського центру вивчення Східної Європи, вважає культ навколо Бандери "проявом виборчої історичної пам'яті". За його словами, в Україні Бандеру згадують насамперед як радикального борця за незалежність, який сидів у в'язниці у Польщі та у німецькому концтаборі та вбитого КДБ. "При цьому заплющують очі на те, що як на початку, так і наприкінці Другої світової війни рух, який очолював Бандера (ОУН), співпрацював з "третім рейхом", - каже Умланд у бесіді з Deutsche Welle. Експерт зауважує, що серед істориків є дві точки зору на причини такої співпраці: одні вважають її вимушеною, інші відзначають ідеологічну близькість.

Німецько-польський історик Гжегож Россолінськи-Лібе (Grzegorz Rossolinski-Liebe), співробітник Вільного університету Берліна та автор книги-біографії Бандери, вважає, що було і те, й інше. "Звичайно, Бандера хотів створити українську державу, але він хотів авторитарну, фашистську державу, якою він керував би як вождь", - зазначив Россолінські-Лібе в інтерв'ю DW.

Експерт: Вшанування Бандери – приклад виборчої пам'яті

Обидва експерти зазначають, що в Україні вважають за краще не згадувати і ще одну темну сторінку в історії бандерівського руху - участь бійців ОУН у вбивствах цивільного населення в Галичині та на Волині - євреїв і поляків. Хоча вони зазначають, що сам Бандера не мав до цього прямого відношення, бо був у концтаборі. "Бійці ОУН приєдналися до українських поліцаїв та допомагали німцям вбивати на західній Україні євреїв", - каже Россолінськи-Лібі. Доказів того, що сам Бандера "підтримував чи засуджував етнічні чистки, вбивства євреїв та інших меншин", історик не знайшов. Але "важливим" він вважає те, що члени ОУН та УПА "ідентифікували себе з ним".

Пам'ятник Бандері у ЛьвовіФото: Mykola Tys /ZUMA Wire/imago images

Умланд не вважає Бандеру нацистом, називає його "українським ультранаціоналістом" та каже, що український націоналізм часів Бандери "не був копією нацизму" гітлерівської Німеччини. Россолінськи-Лібі дотримується дещо іншої думки. "Бандеру можна назвати радикальним націоналістом, фашистом", – каже історик. Він не згоден із тими українськими політиками та істориками, які зазначають, що прихильники Бандери однаково воювали як проти німецьких нацистів, так і проти радянської влади: "СРСР був головним ворогом ОУН".При цьому він зазначає, що НКВС жорстоко придушив опір націоналістичного підпілля, вбивши на західній Україні близько 150 тисяч осіб та вислав у табори понад 200 тисяч.

Говорячи про "виборчу пам'ять" українців про Бандеру Умланд зазначає, що так буває і в інших країнах. Як найвідоміший приклад у Німеччині він нагадав, що ім'ям християнського реформатора Мартіна Лютера названо протестантську церкву, вулиці та площі, хоча відомо, що він "ненавидів євреїв".

Умланд вважає, що шанування Бандери дорого коштує Україні, оскільки серед іншого ускладнює відносини з Польщею та Ізраїлем. Зокрема, стриману позицію Ізраїлю у нинішній війні він пояснює "зокрема культом Бандери". Проте ставлення українців до лідера ОУН з початку війни радикально змінилося. У квітні 2022 року соціологи із групи "Рейтинг" зафіксували позитивне ставлення до Бандери у 74 відсотків опитаних.

Промова Путіна 9 травня здивувала Захід

Чотири міфи про Степана Бандеру

Московські коментатори та учасники проросійських мітингів у Криму однозначно називають тих, хто прийшов до влади у Києві, "бандерівцями", представляючи останнього як вища пекла.

Малообізнані люди часто говорять не "бандерівці", а "бендерівці", можливо, через підсвідому асоціацію з Остапом Бендером.

За оцінками спостерігачів, шанувальники лідера ОУН-УПА становлять лише один, і далеко не найчисленніший сегмент "помаранчевого" руху, і привертають увагу завдяки радикалізму та епатажу. В умовах нормального виборчого процесу шансів опинитися на коні вони не мають. Це страшилка для дискредитації прихильників європейського вибору.

Щодо самого Бандери, у уявленнях про нього тісно переплетені правда, напівправда та міфи.

Бандера - маріонетка Гітлера

З польської в'язниці, де він відбував довічний термін за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, Бандеру звільнили німці.

Проте Бандера постійно публічно стверджував, що українці мають розраховувати лише на себе, оскільки ніхто в незалежній Україні не зацікавлений, і будь-яка співпраця з Берліном може бути лише тактичною та тимчасовою.

На цьому ґрунті він розійшовся із прогерманськи налаштованим офіційним лідером ОУН Андрієм Мельником, якого, на відміну від Бандери, сучасні українські націоналісти не популяризують.

У лютому 1940 року організація розкололася на два крила, які так і називалися: ОУН(М) та ОУН(Б).

Навесні 1941 року ОУН(Б) створила на території Польщі Український легіон у складі батальйонів "Нахтігаль" та "Роланд" загальною чисельністю 800 осіб. Процесом керували Ярослав Стецько, Микола Лебідь та Роман Шухевич. Бандера прямої участі не брав, проте важко уявити, що найближчі сподвижники діяли без його згоди.

З німецького боку формування батальйонів курирував абвер. Адмірал Канаріс вважав бандерівців складними партнерами, зате людьми справи. За деякими даними, він знаходив доцільним створення ОУНівської держави і цілком міг дати Бандері та її оточенню певні обіцянки.

Підпис до фото, Багатьох насторожує пристрасть націоналістів до улюблених у нацистській Німеччині смолоскипних ходів

У ніч проти 30 червня 1941 року батальйон "Нахтігаль" вступив до Львова з частинами вермахту.Того ж дня соратники Бандери на чолі зі Стецьком на зборах у львівському оперному театрі проголосили "Акт відродження Української держави".

Як писав згодом активний учасник та історик ОУНівського руху Лев Шанковський, організація "готова була до співпраці з Німеччиною для спільної боротьби проти Москви", але лише у разі визнання української незалежності.

Однак Гітлер розлютився і наказав "розтоптати тих, хто допустив це слов'янське свинство".

5 липня Бандера був заарештований у Кракові і поміщений у концтабір Заксенхаузен.

Радянський письменник Юліан Семенов у романі "Третя карта" представив те, що трапилося, як операцію німецьких спецслужб з далеким прицілом, щоб створити Бандері авторитет в очах українців, але доказів цього немає.

Позиція Гітлера по відношенню до будь-якої слов'янської державності загальновідома.

У пропагандистських листівках німці називали Бандеру агентом Сталіна.

25 вересня 1944 року, коли рейх, що зазнав поразки, чіплявся за будь-яку соломинку, німецька влада звільнила Бандеру, привезла в Берлін і запропонувала співпрацю, проте він висунув неодмінною умовою визнання "Акту про відродження" Угода не була укладена, і до кінця війни. території Німеччини у невизначеному статусі.

Батальйон "Нахтігаль" влаштував у Львові польсько-єврейський погром

Згідно з висновками урядової комісії з вивчення діяльності ОУН та УПА, створеної у 1997 році за розпорядженням президента України Леоніда Кучми, вбивства євреїв, польської інтелігенції та прихильників радянської влади у перші дні окупації Львова, відомі як "різанина львівських професорів", були справою рук націоналістично налаштованого неорганізованого натовпу.

Офіційних українських істориків можна підозрювати у необ'єктивності, проте відомо, що одразу після проголошення "Акту про відродження" особовий склад "Нахтігаля" було відправлено у тижневе звільнення, а його німецького куратора Теодора Оберлендера перевели зі зниженням до Праги.

Ряд дослідників не виключають, що серед погромників могли бути військовослужбовці "Нахтігаля" у цивільному одязі.

Автор фото, RIA Novosti

Підпис до фото, Ветерани УПА згадують Романа Шухевича на місці його загибелі у перестрілці з оперативниками МДБ 5 березня 1950 року у селі Білогорща під Львовом

Версія про відповідальність "Нахтігаля" була висунута в СРСР у 1960 році і спрямована в основному проти Оберлендера, який на той час обіймав посаду міністра у справах переміщених осіб в уряді Конрада Аденауера.

Напередодні залишення Львова НКВС розстріляв 2466 в'язнів місцевої в'язниці. Масові ліквідації відбулися і в інших містах західної України. У Дрогобичі "убули за першою категорією" 1101 особа, у Станіславі (нині Івано-Франківську) 1000, у Тернополі 674, у Рівному 230 осіб.

Серед убитих виявився рідний брат Романа Шухевича.

"Оскільки це відбувалося в момент відступу під вогнем противника, то не скрізь працівники в'язниць змогли ретельно закопати трупи та замаскувати зовні", - доповідав 12 липня до Москви начальник тюремного управління НКВС України О.Філіппов.

Сморід від тіл, що розкладалися на літній спеці, стояв такий, що німці працювали в приміщеннях львівської в'язниці в протигазах. Доступ туди був негайно відкритий для населення, що багато в чому спровокувало погром.

Про страшні знахідки Геббельс широко повідомив пресу нейтральних країн. Інформація міцно закарбувалася у свідомості світової громадськості.

На думку ряду істориків, влада СРСР вирішила звалити в одну купу нацистські та свої власні звірства і заразом покласти провину на "Нахтігаль".

Бандерівці та дивізія СС "Галичина" - те саме

Дивізія "Галичина", сформована у квітні 1943 року німецькою окупаційною владою з місцевих добровольців, жодного відношення до ОУН-УПА не мала. Спроби підвести Бандеру та його прихильників під рішення Нюрнберзького трибуналу щодо СС розраховані на необізнаних людей.

"Галичина" належала до так званих Waffen-SS та призначалася для використання на фронті.

У липні 1944 року дивізія була розбита Червоною армією під Бродами. Її пошарпані залишки німці відвели в тил і задіяли проти словацьких та югославських партизанів.

У лютому 1944 року один із полків дивізії брав участь у знищенні польських сіл Підкамінь та Гута Пеняцька, де загинули загалом близько 800 осіб.

Автор фото, RIA Novosti

На фінальному етапі війни дивізія входила до складу 4-го танкового корпусу СС, який діяв Австрії.

24 квітня 1945 року маріонетковий "Український національний комітет", що існував у Берліні, на чолі з Павлом Шандруком заявив про перехід дивізії в його підпорядкування, але практичних наслідків це не мало. На німецьких картах вона фігурувала як німецька частина до закінчення бойових дій.

8-11 травня "галичани" здалися в полон союзникам і у повоєнній боротьбі у західній Україні не брали участі.

Що стосується подальшої долі "Нахтігаля" та "Роланда", то німці звели їх у 201-й охоронний батальйон, який підпорядковувався не СС, а армійському командуванню і близько дев'яти місяців воював із партизанами в Білорусії.

Восени 1942 року через небажання німецького уряду визнати суверенітет України особовий склад 201-го батальйону відмовився відновлювати контракт і був відправлений додому. Командир Роман Шухевич після допиту у гестапо також відпустили. У 1944 році багато з них, включаючи Шухевича, влилися до лав антирадянського підпілля.

Бандеру вбили західнонімецькі спецслужби

15 жовтня 1959 року агент КДБ Богдан Сташинський зустрів Бандеру у під'їзді його будинку в Мюнхені і вистрілив у нього зі спеціального пістолета ампулою, начиненою ціаністим калієм. До цього служба безпеки ОУН та західнонімецька поліція запобігли чотирьом замахам на лідера націоналістів. Секретним указом Сташинського було нагороджено орденом Червоного Прапора.

У СРСР відповідальність за вбивство Бандери поклали на спецслужби ФРН, склавши хитромудру версію: нібито він мав якийсь компромат на Оберлендера і намагався шантажувати його.

Через два роки Сташинський здався владі ФРН і з урахуванням добровільного визнання отримав вісім років позбавлення волі.

Після міжнародного скандалу Хрущов розігнав спецвідділ КДБ, який займався політичними вбивствами, але Москва продовжувала офіційно заперечувати свою причетність до смерті Бандери до епохи перебудови.

Дзеркальне відображення

Згідно з "Довідкою про кількість загиблих радянських громадян від рук бандитів ОУН за період 1944-1953 рр." від 17 квітня 1973 року, підписаної головою КДБ України Віталієм Федорчуком, кількість убитих бандерівцями становила 30676 осіб, у тому числі 8250 військових та силовиків.

Як випливає із закритої постанови Президії ЦК КПРС "Питання західних областей Української РСР" від 26 травня 1953 року, влада за цей же час убила 153 тисячі осіб, відправила до ГУЛАГу 134 тисячі, депортувала 203 тисячі. Постраждала кожна третя-четверта родина.

Обидві сторони виявляли крайню жорстокість.

Зафіксовано випадки, коли ОУНівці стратили полонених, прив'язуючи їх за ноги до зігнутих дерев та розриваючи на частини. Письменнику-комуністу Ярославу Галану у нього вдома проломили голову гуцульською сокиркою. Вбивали присланих у регіон працювати людей з інших частин СРСР, яких бандерівці називали "східниками", зокрема вчителів і медиків.

Влада вішала партизанів і підпільників на площах і залишала трупи на очах, щоб схопити тих, хто спробує їх поховати. Щоб налаштувати населення проти ОУН, спецгрупи МДБ під виглядом бандерівців робили на хуторах вбивства та пограбування. Олександр Солженіцин в "Одному дні Івана Денисовича" описав західноукраїнського підлітка з табірною прізвисько Гопчик, якому "термін дали як дорослому за те, що бандерівцям у ліс молоко носив".

За оцінками незалежних істориків, Бандера був радикальним націоналістом із переконань та терористом за методами.Якби йому вдалося створити і очолити українську державу, вона точно не була б ліберальною та демократичною. Бандера – не та постать, яку слід піднімати на щит, якщо Україна мріє про європейське майбутнє.

З іншого боку, Сталін чи Дзержинський були ще гіршими злочинцями, у разі, за кількістю жертв. Якщо деякі росіяни відкрито вихваляють їх і не зустрічають відсічі з боку суспільства та держави, то чому б якоїсь частини українців не виправдовувати Бандеру?