Яка тривалість інкубаційного періоду властива сибірці?

Симптоми сибірки Середня тривалість інкубаційного періоду захворювання — 2–3 дні, можливі коливання від кількох годин до 8–14 діб.

Який термін виживання спор сибірської виразки в грунті?

Спора є іншою формою існування Bacillus anthracis за несприятливих умов. Спори дуже стійкі до умов зовнішнього середовища, у воді можуть виживати декілька років, у ґрунті зберігаються десятиліттями, а при автоклавуванні (+110 °C) гинуть лише через 40 хвилин.

Який шлях передачі сибірки є найчастішим?

Найбільш часто передається контактним шляхом, рідше аліментарним, повітряно-пиловим і трансмісивним. Крім безпосереднього контакту з хворими тваринами, зараження людини може відбутися за участю великої кількості факторів передачі. Кеш

Сибірка — Вікіпедія Інкубаційний період — від кількох годин до 2 тижнів, в середньому 2-3 дні. Початковий етап. Шкірній формі притаманна така послідовність змін: пляма, папула, везикула (пухирець), See more

СИБІРКА

CИБІРКА (син.: злоякісний карбункул; грец. anthrax — застаріла назва вугілля) — гостра бактеріальна зооантропонозна інфекційна хвороба, що викликається Bacillus anthracis та має перебіг, залежно від місця проникнення збудника, у шкірній (95%) або генералізованій (кишковій, легеневій, септичній) формі. Захворювання характеризується інтоксикацією, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, кишечнику, легень та інших органів. Збудник С. — Bacillus anthracis — належить до роду Bacillus, родини Bacillасeae. Це грампозитивна нерухлива велика паличка 3–10 × 1–1,5 мкм з обрубаними кінцями, має капсулу, в зовнішньому середовищі утворює спори, добре росте на простих живильних середовищах. Bacillus anthracis продукує екзотоксин, що складається з трьох компонентів: протекторний антиген, летальний і набряковий фактори. Капсула й екзотоксин є основними факторами патогенності збудника. Джерелом збудника інфекції є хворі на С. тварини, найчастіше велика рогата худоба, вівці, коні, рідше — олені, кози, верблюди, свині. Факторами передачі збудника С. є виділення хворих тварин, трупи, шкіра, внутрішні органи, а також вода, ґрунт, предмети навколишнього середовища, контаміновані спорами збудника. Механізм передачі збудника інфекції найчастіше контактний — при потраплянні спор на травмовану шкіру, слизові оболонки. Можливе також зараження аерогенним, аліментарним і трансмісійним шляхами. Розрізняють професійно-сільськогосподарський, професійно-індустріальний і побутовий типи захворюваності. Найчастіше хворіють робітники м’ясокомбінатів, вовнопрядильних фабрик, кушніри, утильники, працівники, зайняті доглядом за хворими тваринами. Вхідними воротами збудника інфекції є шкіра (95%), слизові оболонки дихальних шляхів і (рідко) травного каналу. У патогенезі С. виділяють дві стадії. Перша стадія — це локалізоване ураження тканин у місці проникнення збудника інфекції та регіонарних лімфатичних вузлів. Друга стадія — генералізація процесу. Розрізняють дві клінічні форми С.: шкірну (карбункульозний, едематозний, бульозний, бешихоподібний варіанти) та генералізовану або септичну (легеневий і кишковий варіанти). Інкубаційний період при шкірній формі триває 2–14 діб, а при генералізованій — від кількох годин до кількох діб. Найчастішим варіантом шкірної (локалізованої) форми С. є карбункульозний. На місці проникнення збудника з’являється характерний карбункул (геморагічно-некротичне запалення глибоких шарів шкіри з некрозом). Легенева та кишкова форма С. супроводжуються геморагічним і некротичним ураженням відповідних органів. Мікробіологічну діагностику С. проводять з дотриманням правил техніки безпеки, як і при особливо небезпечних інфекціях. Лабораторне підтвердження діагнозу включає бактеріоскопію і посів на живильні середовища з наступним вилученням культури збудника та його ідентифікацією. Ідентифікацію збудника проводять у тесті з бактеріофагом і пеніциліном (перлове намисто). Специфічні антигени збудника С. визначають у реакції термокільцепреципітації Асколі та реакції імунофлуоресценції. З метою ранньої та ретроспективної діагностики використовують шкірно-алергічну пробу з антраксином — алергеном з Bacillus anthracis. Етіотропне лікування С. передбачає призначення специфічного протисибіркового імуноглобуліну та антибіотиків (пеніцилінів, тетрациклінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів). Для специфічної профілактики застосовують суху живу вакцину СТІ. Щеплення проти С. здійснюють за епідеміологічними показниками. Для екстреної профілактики застосовують протисибірковий імуноглобулін. Ветеринарно-санітарні заходи полягають в ізоляції і лікуванні хворих тварин. Трупи загиблих тварин і контаміновані об’єкти (фураж, підстилка) спалюють. М’ясо тварин, хворих на С., знищують. Проводять профілактичне щеплення тварин.

Ипатенко Н.Г., Гаврилов В.А. Сибирская язва. – М., 1996; Литусов Н.В., Васильев Н.Т., Васильев П.Г. Патоморфогенез сибирской язвы. − М., 2002.

Інкубаційний період при сибірці триває

Сибірка - гостра зоонозна хвороба, яка спричиняється Вас. anthracis і перебігає з явищами інтоксикації, серозно-геморагічного запалення шкіри та лімфатичних вузлів, рідше - у генералізованій формі.

Епідеміологія. Основним джерелом інфекції для людини є хворі травоїдні сільськогосподарські (кози, вівці, корови, коні) та дикі тварини. Зараження людини відбувається контактним шляхом (через подряпини, порізи, садна) при догляді за хворими тваринами, їх забою, зніманні шкіри, розбиранні туші , при виконанні земляних робіт, зрідка - при вживанні недостатньо термічно обробленого зараженого м'яса, аспіраційним шляхом, при укусі мухи-жигалки.озрізняють побутову і професійну захворюваність на сибірку. Частіше хворіють сільські жителі. Характерна літньо-осіння сезонність. Після хвороби залишається відносний імунітет. Сибірка зустрічається переважно в країнах Азії, Африки, Південної Америки і Південної Європи. В Україні спостерігаються лише поодинокі випадки захворювання на сибірку.

Клініка. Інкубаційний період триває 2 - 14 днів. Виділяють локалізовану і генералізовану форми сибірки.

Найчастіше спостерігається локалізована (шкірна) форма з ураженням відкритих ділянок тіла (щоки, повіки, лоб, шия, кисті, передпліччя). На місці проникнення збудника виникає щільна червоно-синюшна плямка, яка швидко перетворюється у папулу. Наростають відчуття печії і свербіння. Через 14 - 24 год папула перетворюється в пухирчик, який заповнюється жовтою (потім кров'янистою) рідиною і тріскає. Внаслідок цього утворюється виразка з темно-коричневим дном, припухлими краями та серозно-геморагічним ексудатом. По краях виразки виникають вторинні (дочірні) везикули, за рахунок яких відбувається розширення виразки. Через 1 - 2 тиж у центрі виразки утворюється чорний, безболісний, щільний струп (нагадує вуглинку), що оточений запальним багряно-синюшним валиком. Таким чином формується карбункул, діаметр якого може досягати 8 - 10 см. Карбункул не нагноюється. Довкола нього поширюється виражений набряк, особливо в місцях, де є пухка підшкірна клітковина (на обличчі). Вищеописані зміни мають характерний для сибірки симптом зональності. При постукуванні перкусійним молоточком по ділянці набряку відзначається драглисте тремтіння (симптом Стефанського). Згодом набряк зменшується, струп піднімається над поверхнею шкіри і, починаючи з 3-го тижня, відпадає. На його місці утворюється виразка, яка повільно епітелізується і рубцюється. При локалізації карбункула на повіках, шиї, передній поверхні грудної клітки може розвинутись вторинний некроз як наслідок різкого набряку (Мал. 1-7) .

Мал. 1-7. Сибірковий карбункул.

Зрідка трапляються едематозний, бульозний і еризипелоїдний варіанти шкірної форми сибірки, які вважають атиповими. При едематозній різновидності розвивається виражений набряк без видимого карбункула. Згодом утворюються некрози і струпи. Бульозний варіант нагадує едематозний, але при цьому в місці проникнення збудника утворюються пухирі з геморагічним ексудатом. Через 5 - 7 днів пухирі відкриваються і формується карбункул. Еризипелоїдний варіант характеризується появою білуватих пухирів, заповнених прозорою рідиною, на фоні гіперемійованої і припухлої шкіри. Через 3 - 4 дні на їх місці утворюються неглибокі виразки, які швидко підсихають.

Виразність симптомів інтоксикації - головний біль, розбитість, підвищення температури тіла, зміни з боку серцево-судинної системи - залежить від ступеня важкості хвороби. Розвиток карбункула супроводжується не лише регіонарним лімфаденітом, але й запаленням віддалених лімфовузлів.

Генералізована (септична) форма може розвинутись первинно або як наслідок локалізованої форми. Вона характеризується дуже важким перебігом. Починається хвороба гостро з гарячки, головного болю, слабкості, блювання. З'являються відчуття стиснення за грудиною, задишка, біль у грудях при диханні, сухий кашель з серозкнм або серозно-геморагічним харкотинням. При огляді привертають увагу блідість шкіри, ціаноз слизових оболонок, задишка. У нижніх відділах легень визначають притуплення перкуторного звуку, сухі й вологі хрипи. Пульс частий, аритмічний. При рентгенологічному дослідженні можна виявити двосторонній плеврит. У декотрих хворих з'являються ріжучий біль у животі, рідкі кров'янисті випорожнення, блювання, парез кишок. Можуть розвинутись перитоніт, набряк головного мозку, серозно-геморагічний менінгоенцефаліт, інфекційно-токсичний шок, які стають причиною смерті.

Діагностика. При розпізнаванні локалізованої форми сибірки слід враховувати дані епідеміологічного анамнезу (професію хворого, контакт з хворими тваринами або сировиною від них), наявність безболісного карбункула з обширним набряком і регіонарним лімфаденітом, загальнотоксичні прояви.

Підтвердженням діагнозу є виділення культури збудника з вмісту везикули, випоту з-під струпа, при септичній формі - з харкотиння, блювотиння, калу, крові. Матеріал забирають і досліджують, дотримуючись правил роботи при особливо небезпечних інфекціях.

Мікробіологічне дослідження включає: мікроскопію мазка, пофарбованого за Грамом, розчином Ребігера за Пєшковим або обробленого люмінесцентною сироваткою; посів на м'ясо-пептонний агар і бульйон; зараження лабораторних тварин (Мал. 8, 9) .

Мал. 8,9. Збудник сибірки в мазках.

Хворому ставлять шкірну алергічну пробу з антраксином. Реакція вважається позитивною, якщо через 24 - 48 год після внутрішньошкірного введення 0,1 мл антраксину на передпліччі з'являється гіперемія та інфільтрат в діаметрі не менше ніж 8 мм. Наприкінці 1-го тижня захворювання проба стає позитивною майже у всіх хворих і залишається такою багато років. Треба врахувати, що позитивна реакція на антраксин спостерігається в імунізованих осіб.

Для дослідження матеріалу від тварин і трупів застосовують реакцію термопреципітації Асколі.

Диференціальний діагноз. При стафіло- і стрептококових карбункулах і фурункулах набряк не такий поширений, як у випадку сибіркового карбункула, симптом Стефанського відсутній, характерні місцева гіперемія шкіри, болючість, гнійний стержень з виділенням.

Диференціальну діагностику шкірної форми сибірки з еризипелоїдом, алергічними дерматитами, вузлуватою еритемою, оперізуючим герпесом див. у розділі “Бешиха”. У випадку генералізованої форми сибірки слід виключити сепсис іншої етіології, неспецифічні пневмонії, легеневу форму чуми, туляремії .

Лікування. При підозрі на сибірку хворий підлягає негайній госпіталізації в інфекційний відділ в окрему палату чи бокс. Лікування передбачає застосування антибіотиків (бензилпеніцилін, цефалоспорин, тетрациклін, левоміцетин) і протисибіркового імуноглобуліну. З патогенетичних засобів призначають сольові розчини, плазму, при важкій формі преднізолон.

Реконвалесцента виписують після повного клінічного одужання. У випадку генералізованої форми сибірки треба отримати два негативні результати дослідження харкотиння, крові, випорожнень, сечі на збудника.

Профілактика і заходи в осередку. Ветеринарна служба виявляє і веде облік неблагополучних щодо сибірки пунктів, поширює санітарно-ветеринарну освіту серед населення.

Госпіталізованим хворим виділяють предмети догляду, посуд. При обслуговуванні таких хворих медперсонал використовує індивідуальні халати, гумові рукавиці, а при генералізованій формі сибірки ще додатково ватно-марлеві маски та захисні окуляри. Використаний перев'язочний матеріал підлягає спаленню.

Працівників ферм, підприємств по переробці шерсті і шкіри, м'ясокомбінатів імунізують сибірковою живою вакциною СТІ (одноразове нашкірне або підшкірне введення і ревакцинація через 1 рік). За особами, які контактували з хворими на сибірку тваринами, спостерігають протягом 2 тиж. У випадку гаданого зараження проводять екстрену профілактику антибіотиками пеніцилінового або тетрациклінового ряду по 2 г на добу протягом 5 днів або протисибірковим імуноглобуліном по 20 - 25 мл внутрішньом'язово.