Який ґрунт у степах?

Степ — біом помірного поясу, для якого характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах.

Що характерно для степу?

Порівняно з лісостеповою зоною для степів характерні більші річні амплітуди температури повітря, менша кількість опадів і недостатнє зволоження. Тут за низької вологості повітря часто бувають суховії, посухи, пилові та чорні бурі, які завдають шкоди сільському господарству.

Який клімат степової зони?

Клімат зони степу помірний континентальний. Порівняно з лісостеповою зоною для степів характерні більші річні амплітуди температури повітря, менша кількість опадів і недостатнє зволоження. Тут за низької вологості повітря часто бувають суховії, посухи, пилові та чорні бурі, які завдають шкоди сільському господарству. Кеш

Український степ — Вікіпедія

Найпоширенішими ґрунтами степу є чорноземи звичайні (6—9 % гумусу) та чорноземи південні (5—6 % гумусу), які разом становлять 90 % площі природної зони . Поширені темно-каштанові та каштанові ґрунти в комплексі з солонцями. У подах формуються солончаки . … See more

Степова зона України. Клімат. Води. Ґрунти. Рослинність і тваринний світ

Клімат степової зони помірно континентальний. Континентальність клімату зростає як у південному, так і східному напрямах. Сумарна сонячна радіація характеризується найвищими в Україні показниками, причому в прибережних районах Криму і західної частини Причорномор'я (між Дунаєм і Дністром) вона перевищує 5200 МДж/м кв. Для Степу властива й найвища багаторічна величина радіаційного балансу. Пересічна температура липня становить +20. +24°С, січня -2. -9°С. Вегетаційний період триває 210-245 днів.

Зона піддається значному впливу (особливо у зимовий період) Сибірського антициклону. Циклони здебільшого надходять з півдня і південного заходу — на північ і північний схід.

Пересічно за рік у Степу випадає 300-450 мм опадів, у північному Криму і прибережному Причорномор'ї — 300-350 мм, тобто кількість опадів зменшується з півночі на південь. Часто бувають посухи. Значної шкоди сільському господарству завдають суховії, пилові бурі, особливо навесні та в ранньолітні періоди вегетації. Загалом кліматичні та агрокліматичні ресурси зони сприятливі для ведення сільського господарства, особливо в разі зрошення посушливих земель.

Води степу України

Степова зона належить до маловодних регіонів України. Рівень забезпеченості населення водою в 3-4 рази нижчий, ніж на Поліссі чи в Західному Лісостепу. На територіях Північного Присивашшя і Олешківських пісків річкова сітка взагалі не утворюється. В прилеглих до нього районах, у межиріччі нижніх течій Південного Бугу і Дністра, а також у північній і центральній частинах Криму річок теж мало. Річковий стік у степовій зоні найнижчий в Україні. Водозабезпеченість помітно зростає у підвищених північних частинах зони.

Через степову зону протікає багато річок транзитом. Серед них — дві найбільші в Європі річки — Дунай і Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. Багато степових річок влітку повністю або частково пересихає.

У степовій зоні є багато прісних і солоних озер. Солоність води озер, розміщених на півночі Криму, дуже висока і становить 212‰, причому влітку вона вища, ніж узимку. Тут розміщені Красне, Кияцьке, Кирлеуцьке, Старе, Айгульське та інші озера. Цінним їх мінерально-сировинним ресурсом є самосадна сіль, яку інтенсивно видобувають ще з княжих часів. Валки чумаків упродовж багатьох століть розвозили з Криму сіль по всій Україні. Після освоєння великих покладів кам'яної солі в Донбасі та інтенсифікації солевиробництва в Передкарпатті видобуток кримської самосадної солі різко скоротився.

Найбільші запаси солі має Айгульське озеро (потужність шару солі — 10-15 м; солоність води влітку досягає 320‰). У степовому Криму солоні озера також є в районі Каламітської затоки, Керченського півострова. Солоноводними є також Хаджибейський і Куяльницький лимани поблизу Одеси, Тилігульський — на прикордонні Одеської і Миколаївської областей та ін.

Степ є основним районом проведення широкомасштабних робіт з меліорації земель, в тому числі заліснення Олешківських пісків. Тут нагромаджений досвід створення захисних соснових насаджень і виноградників на пісках.

Ґрунти степу

Важливим природним ресурсом степової зони є її родючі ґрунти, насамперед чорноземи. Зона посідає перше місце в Україні за площею чорноземів. Саме північне поширення потужних чорноземів звичайних прийнято за межу, що розділяє лісостепову і степову зони. Значні площі займають дуже глибокі (понад 120 см), глибокі (80-120 см) і середньоглибокі (60-80 см) чорноземи. Вміст гумусу в них коливається від 3 до 6%. На такі високопродуктивні чорноземи тут припадає понад 90% усіх чорноземних ґрунтів.

Чорноземи переважно формуються на лесах. Ґрунтам степової зони властиві значні територіальні відмінності. Якщо на крайній півночі поширені чорноземи типові, то в центральній частині — чорноземи звичайні, на півдні — чорноземи південні.

У Присивашші і Північному Криму поширені каштанові ґрунти, у західній і передгірній частинах Криму — чорноземи південні та дернові ґрунти.

Рослинність і тваринний світ степової зони

Степова зона належить до районів пізнього сільськогосподарського освоєння. Ще на початку XIX ст. великі рівнинні площі тут були переважно цілинними. Серед рослинного покриву переважала типова степова трав'яна рослинність: на півночі були поширені більш вологі різно-травно-ковилово-типчакові степи (росли степові чагарники і дерева — терен, вишня та ін.), на півдні — сухі типчаково-ковилові (мал. 75), у Присивашші — полиново-злакові на каштанових ґрунтах. У східній і західній частинах Криму трапляються кам'янисті ґрунти і типовим є чагарниковий степ.

Мал. 75. Заповідний степ

У Степу водяться тварини, що пристосувалися жити на відкритих просторах в умовах досить посушливого клімату. До недавнього часу тут траплялись антилопа-сайгак, дикий кінь-тарпан, байбак, з птахів — стрепет. Нині з-поміж ссавців водяться ховрахи, хом'ячок сірий, сліпаки, тушканчик, степова полівка, лисиця, зрідка борсук, вовк, єнотовидний собака. З птахів трапляється дрохва, степовий журавель, жайворонки, просянки та ін. Серед плазунів відомі гадюка степова, вужі, полози, ящірки, ропуха зелена, жаби. Багато комах.

Нині рівнинні простори степової зони розорані. Під ріллею знаходиться 65-80% усіх сільськогосподарських угідь Степу. Вирощують зернові (озима пшениця, ячмінь, кукурудза), технічні (соняшник), садові (яблуня, черешня, вишня та ін.), баштанні (кавуни, дині) культури. Типова степова рослинність збереглася на заповідних землях, схилах балок і в долинах річок. У степовій зоні значне поширення мають захисні лісосмуги, які трапляються повсюдно. Ліси (переважно дубові) ростуть у найбільш зволожених балках.

Актуальним для Степу, особливо високоіндустріалізованих територій Донбасу і Придніпров'я, є раціональне використання природних ресурсів і охорона довкілля. У степовій зоні вже функціонує значна кількість природоохоронних об'єктів. Створення в Степу, особливо в його західній і північній частинах, природоохоронних територій різного рівня заповідності набуває важливого значення, адже практично вся територія цього регіону розорана, зайнята населеними пунктами, промисловими підприємствами, шляхами тощо. Природні біоценози тут практично відсутні (за винятком схилів ярів, байраків, окремих крутосхилих горбів тощо).

Ландшафти українського степу зачаровують своєю неповторністю. Степ — це безкраї поля плоских низовин і невисоких згладжених підвищень, просторі голубі плеса дніпровських водойм, озер і лиманів. Степ — це білостінні українські села, що потопають у зелені садів та барвистих квітів, тулячись до річок і потічків, до зелених левад. Український степ — це штучні канали, що щедро напоюють спраглу землю. Степ має неповторний аромат — аромат родючих українських чорноземів і духмяних квітів, а також гострого запаху полину. Цей запах у спокійну спекотну пору тремтливо нависає над полями. Восени і весною розораний степ виблискує своїм родючим чорним ґрунтом, влітку — золотавими нивами пшениці і соняшнику.

За сукупністю природно-географічних умов, насамперед за кліматичними і ґрунтовими ознаками та особливостями рослинного покриву, степова зона України поділяється на дві підзони — Північний Степ і Південний Степ.

Як забезпечений Степ водними ресурсами?

1. Розкажіть про особливості клімату Степу.



2. Дайте оцінку грунтам Степу.



3. Схарактеризуйте рослинність і тваринний світ степової зони.

СТЕПОВА ЗОНА

Степова зона розташована в південній частині України і займає близько 40 % її площі. Вона має рівнинну територію, яка охоплює південні відроги Подільської та Придніпровської височин, Причорноморську, Приазовську і Північнокримську низовини, Приазовську і Донецьку височини. Абсолютні висоти території коливаються від 367 м (г. Могила Мечетна) до 0 (береги Чорного і Азовського морів).

Клімат зони помірний континентальний з найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом та найменшою кількістю опадів. Часто бувають посухи й суховії, які завдають шкоди сільському господарству. На території зони випадає найменше опадів в Україні (500–300 мм на рік). Випаровуваність вологи (1100–450 мм) значно перевищує кількість опадів, і тому зволоження недостатнє (або й дефіцитне). Це впливає на внутрішні води степової зони.

Тут негуста річкова мережа: своїми нижніми течіями протікають великі ріки України — Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, а також річки Сіверський Донець, Кальміус, Молочна, Берда та ін. Степові ріки, крім транзитних, мілководні, в окремі роки у верхів’ях вони пересихають.

На території зони багато озер у пониззі Дунаю (Котлабух, Ялпуг, Кундук та ін.), на узбережжях морів (Шагани, Алібей), лимани — Дністровський, Кагарлицький, Тилігульський, Куяльницький, Молочний та ін. У багатьох озерах внаслідок великої випаровуваності вода солона.

Степова зона належить до найменш заліснених територій. Невеликі за площею ліси з дуба і береста ростуть у балках (так звані байрачні ліси), а вздовж доріг і полів насаджено захисні лісосмуги. Природна степова рослинність збереглася на заповідних землях, схилах балок і в долинах річок. У степовій зоні також наявні лісові, лучні й болотні угруповання.

У степовій зоні поширені ландшафтні місцевості лесових хвилястих рівнин зі звичайними мало- або середньогумусними чорноземами, значні площі займають дуже глибокі (понад 120 см гумусового горизонту) і глибокі (80–120 см) чорноземи. Ближче до Чорного й Азовського морів — чорноземи південні та темно-каштанові солонцюваті ґрунти. Ці ґрунти в минулому були покриті різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю, а нині зайняті сільськогосподарськими угіддями.

На крайньому півдні Причорноморської низовини, у Присивашші розвинені темно-каштанові й каштанові солонцюваті ґрунти, які поєднуються із солонцями на пониженнях заплавних терас річок і озер. Солонці формуються в умовах підвищеного зволоження як водами поверхневого стоку, так і ґрунтовими й підґрунтовими водами. Природна родючість солонців дуже низька.

Ландшафти жодної з природних зон не змінені так, як степові. Основні масиви степу були розорані ще наприкінці XVIII ст. Суцільне розорювання цілинних земель (орні землі становлять майже 90 %) призвело до знищення природної степової рослинності та збіднення тваринного світу. Цьому сприяв і розвиток гірничодобувної промисловості, забруднення території відходами підприємств вугільної, металургійної, хімічної галузей. Зона степів найбільше змінена в результаті господарської діяльності людини і потребує проведення системи природоохоронних заходів.

Місце: на північ від с. Котлине (до 19.05.2016 — Димитрове) у Покровському районі Донецької області. Розріз закладений у посадці між сільськогосподарськими полями поблизу польової дороги.

Рельєф: позальодовикова область, територія між Придніпровською низовиною, Донецьким кряжем та Приазовською височиною.

Ландшафт: степові лесові акумулятивно-денудаційні сильно розчленовані височини з чорноземами звичайними середньогумусними, з ярами і балками, врізаними до юрсько-тріасових відкладів. За фізико-географічним районуванням це Західнодонецька схилово-височинна область у степовій зоні.

Клімат: Південна атлантико-континентальна кліматична область. Степова зона. Північний кліматичний район.

Ґрунт:

ЧОРНОЗЕМ ЗВИЧАЙНИЙ НА ЛЕСОВИХ ПОРОДАХ

Генетичні горизонти:

Нd — 0,00–0,05 м — сірувато-бура дернина з густо переплетеними корінцями трав.
Н — 0,05–0,5 м — від темно-сірого до темного, структура зернисто-грудкувата, від середнього до важкого суглинок, пронизаний корінцями трав по всьому горизонту, велика кількість ходів землериїв до 20 см у діаметрі зі світлішим матеріалом заповнення, багато корінців трав, яких до низу меншає, перехід поступовий за появою карбонатів, межа слабохвиляста.
Нk — 0,5–0,75 — темно-сіруватий, світліший за попередній горизонт, структура зернисто-грудкувата, суглинок від середнього до важкого, скипає з 10-відсотковим розчином НСІ, горизонт зі слідами діяльності фауни землериїв до 30 см у діаметрі зі світлим матеріалом заповнення та залишками рослин, перехід поступовий, межа слабохвиляста.
Hpk — 0,75–1,00 м — сірувато-бурий, структура зернисто-грудкувата, суглинок від середнього до важкого, з великою кількістю кротовин з темним матеріалом заповнення, активно скипає з 10-відсотковим розчином НСІ, перехід помітний за посвітлінням, межа хвиляста.
P(h)k — 1,00–1,2 — від сіруватого до темно-сірого, структура грудкувато-розсипчаста, середній суглинок, активно скипає з 10-відсотковим розчином НСІ, перехід помітний за посвітлінням, межа слабохвиляста.
Pk + bg — 1,2–1,45 м — жовтувато-світло-бурий з білястими плямами СаСО3, грудкуватою структурою, активно скипає з НСІ, карбонати представлені тоненькими плівками по гранях структурних виокремлень і рівномірно розподіленим карбонатним міцелієм, велика кількість кротовин і житлових камер з пухким сіруватим матеріалом.