Що таке тоталітарний режим своїми словами?

Тоталітари́зм (італ. totalità — сукупність, від лат. totalitos цілісний — той, що охоплює усе загалом) — політичний режим, спрямований на досягнення цілковитого (тотального) контролю держави над всіма сферами суспільного та приватного життя. Кеш

Що таке тоталітарний режим?

Політичний режим, що характеризується відсутністю демократичних свобод, диктатурою і повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства й особи.

Як тоталітаризм впливає на людину?

О. Тоталітарне суспільство та тоталітаризм чине суттєвий вплив на формування суспільної політичної культури. Саме тоталітаризм намагається повністю змінити культурні,економічні та політичні пріоритети людей. Через це формується новий образ мислення та тип взаємовідносин у суспільстві.

Тоталітаризм - що це таке, визначення та поняття

Тоталітаризм - це тип самодержавного політичного режиму. Це характеризується репресіями з великою силою громадянських свобод та політичних прав. Крім того, в цих системах партія прагне домінувати над усіма аспектами суспільства.

Тоталітаризм як режим виник в першій половині 20 століття. Однак лише після Другої світової війни його почали вивчати і, отже, глибоко теоретизувати.

Тоталітарний режим вважається найжорстокішим, кровожерливим і репресивним з усіх сучасних режимів. На відміну від інших форм правління, це прагне змінити існуючі цінності та мораль з метою встановлення нового соціального та морального порядку.

При всьому цьому ідеологізація та мобілізація суспільства є дуже високою, оскільки пропаганда та політичне переслідування є двигунами, що полегшують це завдання.

Витоки тоталітаризму

Походження тоталітарних режимів відбувається в міжвоєнний період, між Першою та Другою світовими війнами. Хоча першим режимом, який почали вивчати і характеризувати як тоталітарний, була Німеччина Третього Рейху, витоки - більшовицька Росія.

Після перемоги Червоної Армії в російській громадянській війні та офіційного заснування СРСР Ленін розпочав, безперечно, повне перетворення Російської держави. Визначений створенням марксистської держави, він підірвав діючий до цього часу соціальний і політичний порядок, знищив православну церкву, а також намагався ліквідувати сім'ю як соціальне ядро. Знищивши вершини, на які покладались громадяни, вона встановила державу як найвищу сутність, яку кожен повинен любити і поважати, полегшуючи тим самим навіть скарги серед найближчих родичів за допомогою контрреволюційних звинувачень. Пізніше зі Сталіним, при тотальній колективізації економіки та підвищенні рівня чистки та політичного терору, СРСР досяг усього свого тоталітарного блиску.

Те саме відбувалося з 1933 р. У Німеччині. З перемогою Гітлера Німеччина зазнала глибоких перетворень. Заснований на арійському німецькому як на людині, що перевершує решту людства, і тому йому судилося домінувати у світі та підкоряти інших. Таким був психотичний хід нацистського режиму, який почав масово винищувати численні етнічні групи, головним завданням якого були євреї. Вони також використовувались як рабська праця до його смерті.

Характеристика тоталітаризму

На думку іспанського політолога Хуана Лінца, характеристики тоталітарних режимів такі:

• Партійна монополія: Усувається будь-який натяк на політичну плюралістичність. партія є унікальною і охоплює всі соціальні сфери. Проводиться жорстка розправа з політичним інакомисленням, будь то заслання, ув’язнення, депортація до таборів або вбивство.



• Розробка і режисерська ідеологія: Ідеологічний тягар партії та самого режиму дуже великий. Отже, тоталітарні режими зазвичай є комуністичними або фашистськими, ідеологія настільки екстремальна, що веде до цих двох режимів.



• Широка мобілізація: Він прагне до того, щоб усе суспільство інтегрувалось у національну політику, щоб люди відчували себе частиною держави та розвивали надзвичайну лояльність, навіть вищу, ніж те, що демонструється самій родині. З цієї причини режим не є пасивним, оскільки він створює численні державні організації, які сприяють участі та прагнуть легітимації населення. Інструментом для досягнення цього є пропаганда. У цьому сенсі пропагандистська машина добре змащена, щоб усі досягнення режиму дійшли до всіх громадян. У свою чергу, він звинувачує політичних суперників, викликаючи їх делегітимізацію.



• Харизматичне керівництво: Лідерство, як правило, сильне і харизматичне. Лідер також розвиває свою владу непередбачувано і безмежно. Оскільки він приймає більшість суспільства, він поводиться як свого роду напівбог, рішення якого завжди правильні.

Що таке посттоталітаризм?

За типологією, розробленою Хуаном Лінцем, тоталітарні режими класифікуються на три типи відповідно до стану, в якому вони перебувають. Їх називають посттоталітарними режимами, оскільки вони почали виходити із своїх початкових характеристик.

Найважливішими є наступні:

• Ранній посттоталітаризм: Ранній посттоталітаризм все ще дуже близький у всіх своїх аспектах до оригіналу, за винятком того, що лідер, здається, втрачає свою велику монополію в партії, і з цієї причини він відкриває щось більше для верхівки партії. Крах режиму або його перехід також здаються дуже далекими. Так сталося в СРСР, після смерті Сталіна Хрущов не мав такого маневра, як у Сталіна, оскільки, на його смерть, інтереси еліти партії були більш неоднорідними, крім нового лідера Радянського Союзу Союз не прищеплював терору свого попередника.



• Заморожений посттоталітаризм: На даний момент режим застійний. Це через старіння та відсутність реакції еліти партії. Також через чистку прихильників адаптації режиму шляхом реформ відкритості.



• Зрілий посттоталітаризмТут тоталітарний режим дуже зношений, економічні кризи, як правило, підживлюють публічні дебати, і опоненти з’являються з новими ідеями, які можуть дати надію країні. Якщо здійснюється перехід до демократії, це зазвичай узгоджується з опозицією.

Політологія: Навч. посіб.

У навчальному посібнику розглянуто теоретичні засади політології як науки, теорію та практику демократичного суспільства, особливості функціонування інститутів державного управління в умовах посткомуністичних трансформаційних процесів в Україні та її залучення до світових політичних процесів, проблеми забезпечення національної безпеки України, сутність та особливості правової та правоохоронної політики, місце правоохоронних органів у системі державної влади, основні аспекти протидії транснаціональній злочинності в умовах глобалізації сучасного світу. Для курсантів, студентів та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться політикою.

Дивись також:

ТОТАЛІТАРИЗМ

(від франц. totalitaine - весь, цілий) - політичний режим і система державної влади з використанням .

БЮРОКРАТИЗМ

— способ проявления негативных качеств бюрократии как особого чиновничье-административного слоя государства. Это объективное со­стояние чиновника-бюрократа, .

ДВИЖЕНИЕ ПОЛИТИЧЕСКОЕ

форма, способ практического существования политики. Немецкий философ Якоб Беме (1575-1624) оставил меткое замечание по поводу .

МАКИАВЕЛЛИЗМ

— образ, схема политического поведения, пренебрегающая нормами морали для до­стижения политических целей. Термин связан с .

НЕЙТРАЛИТЕТ

(нем. Neutralitat; от лат. neuter ни тот, ни другой) – принцип внешнеполитической деятельности государства. Предполагающий .

11.1. Тоталітаризм: ознаки та види

Тоталітаризм — це деспотичний, диктаторський режим, який у першій половині XX ст. встановлено в багатьох країнах Європи, Азії та Латинської Америки. Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 р. став Радянський Союз. У 20—30-ті роки XX ст. тоталітаризм утвердився також в Італії, Німеччині, Югославії, Греції, Іспанії, Португалії, Румунії, Болгарії, Гватемалі, Сальвадорі, Японії. Згодом, після Другої світової війни, під тиском Радянського Союзу тоталітарні режими комуністичного зразка сформовано у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, Китаї, В'єтнамі, Північній Кореї, Лаосі, Камбоджі та на Кубі.

Чим же тоталітаризм (від лат. totalis — весь, цілий, повний) відрізняється від демократії? Відповідь на це запитання дають дослідження багатьох політологів та соціологів (X. Аренд, Ф. Гаєк, К. Фрідріх, 3. Бжезінський, Л. Шапіро, К. Полен), які дійшли висновку, що поняття тоталітаризму стосується не лише політичної влади чи держави. Воно характеризує стан усієї соціальної системи. Втручаючись у всі сфери життєдіяльності суспільства, режим встановлює над ними тоталітарний контроль і намагається перебудувати суспільство згідно зі своєю доктриною. Отже, тоталітаризм — це політичний режим і суспільна система, які характеризуються здійсненням певною політичною системою повного контролю над життєдіяльністю всього суспільства і життям кожної людини зокрема, жорсткою регламентацією з боку держави, яка при цьому опирається на засоби прямого збройного насильства, що поширюється на функціонування усіх суспільних сфер. Засновники теорії тоталітаризму — італійці Б. Муссоліні та Д. Джентіле — оперували терміном у позитивному значенні й відзначали тоталітаризм як єдність особистості, партії та держави в ім'я вищої національної ідеї.

Отже, тоталітаризм як теорія і практика зріс на соціально-історичному ґрунті XX ст. У цей час уже стало зрозумілим, що розвиток суспільства неминуче супроводжують зміни в системі розподілу праці, поява нових видів потреб, які призводять до втрати керованості державою соціальними процесами. Водночас хаос структурних змін органи влади намагалися подолати простими рішеннями, пошуком певної ідеї, здатної інтегрувати всі соціальні групи. Це логічно зумовило поступову актуалізацію тоталітарної ідеї.

Але тоталітаризм значно раніше започаткував власне ідейне формування. Це відбувалося в контексті історичного розвитку політичної думки, зосередженої на обґрунтуванні переваг етатизму, тобто необмеженої влади держави, й автократії — самодержавного правління. З давніх-давен генезис ідеї тотального підкорення індивіда державою було зумовлено реакцією на різноманітність людських потреб і форм розподілу праці, які постійно трансформувалися. І саме у державі перебував єдиний центр примирення різноманітних інтересів, з якого також відбувалося управління всіма соціальними процесами. Автократична традиція в управлінні суспільством була властива політичній думці Сходу і Заходу: на Сході — це школа легістів (середина IV ст. до н. е.), на Заході — це політична філософія Платона. За Платоном, правильно організована держава необхідна для формування морально досконалої людини: задля блага суспільства особі заборонено все, що порушує державну єдність (сім'ю, приватну власність, пошук істини).

Те, що у XX ст. вказану ідею втілено на практиці у деяких країнах, дало змогу виявити і систематизувати ознаки тоталітаризму, визначити його видову специфіку. Критику теорії тоталітаризму започаткували праці Ханни Арендт (1906—1975 pp.). І тому, незважаючи на суттєві відмінності, обґрунтування тоталітарної моделі держави у Платона, Т. Мора, Т. Кампанелли, Сен-Сімона, Ж.-Ж. Руссо, а згодом — у К. Маркса, Ф. Ніцше, В. Леніна — дослідники обґрунтували спільну логіку ознак тоталітарних концепцій.

По-перше, генетичні витоки тоталітаризму перебувають у політизації соціальних утопій. Утопія як закрита, завершена система, котра описує ідеальний суспільний устрій, не залишає у ньому місця для дисгармонії, суперечностей і ворожих їй ідей та дій. Отже, тоталітарна утопія реалізується у формі ідеології, яка досить чітко обґрунтовує мету колективних дій. У ній спільні цілі конкретизуються і втілюються соціальним та економічним плануванням.

Таке планування потребує сильної влади, а також масової підтримки, що досягається невпинним зростанням інститутів влади і соціального контролю.

По-друге, передумовою тоталітаризму є конкретні соціальні реалії, які роблять можливим практичне втілення ідеї, серед них:

— індустріальна стадія розвитку суспільства (призвела до створення організаційних надцентрів-монополій, посилення держави і загалом елементів раціональності та керованості в усіх сферах, до прогресу в науково-технічній сфері);

— колективістсько-механістичний світогляд (спричинений індустріальною стадією та поширенням масштабів впливу держави), що сприймає світ як механічну систему, а державу — як організований механізм, покірний єдиній команді;

— психологічне невдоволення людей (пов'язане з руйнуванням традиційних колективістських, общинних і релігійних зв'язків, атомізацією суспільства, зростанням соціальної відчуженості), що наштовхує на пошук сенсу життя в нових ідеологічних цінностях і колективістських формах організації, оскільки лише тоталітаризм залишається психологічно привабливим для соціально відчуженої та самотньої особистості;

— соціально-економічні кризи інтенсифікують тоталітарні рухи (вони прискорюють визрівання необхідних для тоталітаризму соціальних передумов — появу маргінальних груп, схильних до політичних авантюр, обґрунтованих ідеологічними утопіями, а також такими психологічними рисами як неспокій, агресивність, егоцентризм, що робить їх піддатливим соціальним матеріалом для тоталітарних переворотів);

— відповідні політичні умови, які спричиняють етатизацію суспільства (супроводжуються виходом на політичну арену тоталітарних рухів і партій нового типу — напіввійськових ієрархізованих організацій, які сповідують вождизм).

По-третє, тоталітарні режими утверджуються на основі певного ідеологічного образу, відзначеного спільними властивостями. Тоталітарна ідеологія є революційною, оскільки обґрунтовує необхідність, а також способи формування нового суспільства і "нової людини"; ґрунтується на соціальних міфах, які мають значення релігійних символів (комунізм, месіанство робітничого класу, перевага арійської раси тощо); пройнята патерналізмом (ідеологічним патронажем вождів над малоінтелектуальною масою), а також монополією на істину, оскільки відкидається будь-яке інакодумство.

По-четверте, у політичній сфері тоталітаризм — це монополізація влади в руках однієї партії — одного лідера; зрощення правлячої партії з державою; одержавлення громадянського суспільства; заборона всіх несанкціонованих владою політичних партій і суспільних рухів; формальне допущення громадян до політичного життя і фактичне відчуження їх від нього; безальтернативні форми демократії, які створюють видимість усенародної підтримки влади на всіх рівнях, через закриті джерела, бюрократичним способом; відсутність механізму наступності влади; ігнорування права, законності, легального правосуддя; існування потужного апарату соціального контролю та примусу (служба безпеки, армія, поліція).

По-п'яте, у соціальній сфері тоталітаризм створює соціальну структуру, яка відповідає його ідеології та декларує соціальну зверхність певного класу, нації, раси і поділяє всіх людей на "своїх" та "чужих". Це — обов'язковий атрибут тоталітаризму. Скасування інституту приватної власності призводить до масової люмпенізації та тоталітарної матеріальної залежності людей від держави. Руйнування попередньої соціальної структури супроводжується формуванням нової, якій влада на власний розсуд надає економічні та соціальні привілеї. Отже, зрівнюючи розподіл матеріальних благ для більшості громадян, тоталітаризм породжує багатошарову номенклатуру.

По-шосте, в економіці також присутнє повне домінування ідеологічних настанов тоталітаризму, які етатизують господарське життя, обмежують і — у перспективі — повністю ліквідують приватну власність та ринкові відносини, завдяки впровадженню командно-адміністративних методів управління.

Тому з упевненістю можна наголосити, що політичні злочини тоталітарних режимів незліченні. Та особливо жахливими серед них були: холокост — послідовне і суцільне знищення нацистами євреїв у Німеччині й на захоплених нею територіях у 1933—1945 pp. та організований більшовицьким режимом штучний голодомор 1932—1933 pp. в Україні — акт геноциду українського народу.

Холокост (від грец. holos — загальний і kaus — який спалює) був вираженням фашистської ідеології та політики державного антисемітизму, доведеного до свого крайнього, практичного втілення — геноциду значної частини єврейського народу. У нацистських катівнях загинуло 6 млн євреїв — це третина світового єврейства. Величезні жертви холокосту на території Польщі. В Освенцімі, Майданеку, Треблінці, Собиборі, Бельжеці та інших концтаборах було знищено понад 3 млн осіб.

В Україні за роки Другої світової війни нацисти винищили півтора мільйони євреїв. Символами холокосту в Україні стали такі місця масового знищення євреїв як "Бабин Яр" у Києві — 160 тис., "Дробицький Яр" у Харкові — 16 тис., "Гостра могила" в Луганську — 10 тис. тощо. Страхітливою була трагедія галицького єврейства. За переписом 1931 р., на території Східної Галичини проживало близько 1 млн євреїв (для порівняння — у довійськовій Німеччині — приблизно 500 тис.). Майже всіх їх знищили. З вересня 1941 по червень 1943 pp. у північній частині міста Львова діяло єврейське гетто, в якому загинуло 136 тис. осіб, переважно людей похилого віку, жінок і дітей. В іншому львівському концтаборі, так званому Янівському, було ліквідовано 200 тис. осіб, більшість з яких, понад 100 тисяч — були євреями.

Отже, холокост є загальнолюдською, а не лише вузьконаціональною єврейською трагедією. Він виник як відображення кризового стану всієї системи сучасної цивілізації.

Сталінізм, керуючись теорією класової боротьби, спрямував політику масових репресій на непролетарські верстви. Послідовно знищували буржуазію, дворянство, духовенство, так звану "буржуазну" і "націоналістичну" інтелігенцію. Наприкінці 20-х — початку 30-х років ворогами оголосили найчисельнішу соціальну верству країни — трудове селянство, яке мужньо протистояло більшовицькій політиці примусової колективізації. Спочатку репресії спрямовано проти економічно незалежної, більш заможної частини селянства, а потім чимало його було виморено штучно створеним більшовицьким режимом — голодом 1932—1933 pp., який став інструментом масового політичного терору. Це була політика голодомору. Терор голодом був методом політичного упокоєння українців. Тобто українців знищували і як селян, що опиралися колективізації та хлібозаготівлям, і як громадян республіки, котрі виявили стійкі традиції соціально-визвольної боротьби. Тому голодомор не випадково збігся з масовим знищенням національної інтелігенції. Загалом органи державної безпеки у 1932—1933 pp. в Україні заарештували 199 тис. осіб.

Сучасна політологія обґрунтовує ці та інші кроки тоталітарних режимів неабиякою здатністю тоталітаризму до мобілізації ресурсів і концентрації засобів для досягнення обмежених цілей — ведення війни, нарощування оборонної потужності, прискорення індустріалізації країни тощо. Він також "привабливий" своєю псевдопатронажною сутністю для індивіда, який відчуває панічний страх перед відчуженням, конкуренцією та відповідальністю, властивими капіталізму. Гігантський апарат соціального контролю і примусу забезпечує живучість та ситуативну ефективність цього режиму.

Водночас тоталітарний режим реалізує екстенсивні методи господарювання й існує переважно за рахунок надмірної експлуатації природних ресурсів та обмеження споживання більшості населення. Уперше це продемонстровано класичною формою тоталітаризму — комунізмом (соціалізмом) радянського зразка, створеним 1918 р. У сталінізмі поєдналися минуле (починаючи з епохи Івана Грозного) і нове, набуте у процесі небувалого соціально-політичного експерименту. Знищення інституту приватної власності та інституту людини й відторгнення інших загальнолюдських цінностей робило цей режим лівим різновидом тоталітаризму, тоді як італійський фашизм і німецький націонал-соціалізм були його правими різновидами.

Фашизм в Італії виник 1922 р. на основі ідеї відродження колишньої могутності Римської імперії. Специфіка італійського фашизму полягала в його залежності від позиції впливових у державі політичних сил — короля і його оточення, сильної аристократії, армії та католицької церкви. Водночас його ідеологічну програму було запозичено з німецького соціалізму, тоді як агресивність — імпортовано з Німеччини. Способи ведення урядової політики виявилися запозиченням ленінського стилю диктатури. Корпоративізм як універсальний шлях спасіння суспільства був британського зразка. Власним набуттям італійського фашизму була театральність і зовнішня видовищна атрибутика.

Так само й у випадку німецького націонал-соціалізму: міф про вищість арійської раси створив французький соціолог Ж.-А. Гобіно. Економічну філософію нацисти запозичили із гасла північноамериканського "Нового курсу": "загальна користь вища за приватну", а також з принципів радянської економічної політики. Специфічно німецькою складовою нацизму залишалося прагнення до завоювання життєвого простору; нацисти не могли змиритися з перспективою перебування на порівняно невеликому і перенаселеному географічному просторі, в якому продуктивність праці завжди відставатиме від стандартів країн, краще забезпечених природними ресурсами. Нацисти також опанували радянські методи управління: однопартійну систему і панування партії-держави в політичному житті, ключову роль політичної поліції в насильницькій інтеграції суспільства, концентраційні табори, адміністративне переслідування інакомислячих, а також організацію співпраці споріднених за духом партій у зарубіжних країнах, пропагандистські технології тощо. До того ж, нацистський план перетворення суспільства мав на меті вилучити свободу не лише у сфері виробництва матеріальних благ, а й у виробництві самої людини. Йшлося про надання індивідам, наділеним необмеженою владою, повного контролю над процесом відтворення людини, а також знищення неповноцінних.

Тоді як основні відмінності різновидів тоталітаризму щоразу виражають їх політичні цілі: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялися також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Отже, тоталітаризм у обох його різновидах на нинішньому етапі суспільного розвитку зазнав поразки. Але це ще не означає, що він не може відновитися в майбутньому.