Як визначити норму внесення добрив?

Дози добрива (Ду, кг/га) визначають за формулою: Ду = Н · Уп · К, де: Н — норма витрат добрив на одержання 1 т основної продукції, кг; Уп — планована врожайність, т/га; К — поправочний коефіцієнт на родючість грунту.

Коли краще вносити добрива в ґрунт?

Внесення проводять восени або навесні, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, а також від особливостей культури та застосованих добрив. Мета основного внесення – забезпечити харчування рослин протягом усього періоду вегетації. Кеш

Коли проводиться основне внесення добрив?

Основне внесення добрив зазвичай проводять восени під основний обробіток ґрунту або навесні під передпосівний обробіток ґрунту. В основне удобрення добрива вносять суцільним або локальним способом.

Способи внесення мінеральних добрив - Агрохімія

Розрізняють такі способи внесення добрив: основне (допосівне, передпосівне) – внесення основної маси добрив у ґрунт до сівби або садіння; рядкове (припосівне) – внесення добрив під час ...

Добрива

Добрива — органічні й неорганічні речовини, які застосовують для поліпшення умов живлення культурних рослин з метою підвищення врожаю й поліпшення його якості.

Зміст

• 1 Класифікація добрив



• 2 Причини ефективності та необхідність добрив



• 3 Залежність ефективності від ґрунтів



• 4 Строки внесення добрив
  
  
  
  • 4.1 Основне (допосівне, передпосівне)
  
  
  
  • 4.2 Припосівне (рядкове)
    
    
    
    • 4.2.1 Поп-ап (англ. «pop-up»)
    
    
    
    • 4.2.2 Внесення добрив за схемою 5 на 5 см
    
    
    
    
    
    
    • 4.3.1 Прикореневе підживлення
    
    
    
    • 4.3.2 Кореневе підживлення
    
    
    
    • 4.3.3 Позакореневе (листкове) підживлення
    
    
    
    
    
    
    • 5.1 Суцільне
    
    
    
    • 5.2 Локальне
    
    
    
    
    
    

    Класифікація добрив [ ред. | ред. код ]

    
    
    

    

    
    
    

    Добрива поділяють на прямі (такі, що містять безпосередньо елементи живлення рослин) та непрямі (покращують властивості ґрунтів, наприклад, гіпс, вапно).

    
    
    
    
    
    
    • мінеральні добрива,
    
    
    
    • органічні добрива,
    
    
    
    • органо-мінеральні добрива:
      
      
      
      • природні — сапропель,
      
      
      
      • штучні — торфоаміачні, торфомінеральноаміачні та ін.,
      
      
      
      
      
      

      Добрива, що отримують безпосередньо в господарствах, називаються місцевими (гній, торф, компост, болотяний мул та ін.), на спеціальних заводах — промисловими або хімічними (азотні добрива, фосфоритне борошно та ін.); до останніх відносяться також промислові відходи різних виробництв, наприклад шлаки (мартенівський фосфат шлак, томасшлак).

      
      
      

      В залежності від кількості елементів живлення, добрива поділяють на:

      
      
      
      
      
      
      • односторонні (містять один який-небудь основний елемент, наприклад калійні добрива), та
      
      
      
      • багатосторонні або комплексні.
      
      
      
      
      
      

      Добрива, до складу яких входять макроелементи (N, P, K, Ca, Mg, S), називаються макродобривами наприклад, фосфорні добрива, азотно-фосфорні добрива), мікроелементи (B, Fe, Mn, Cu, Mo, Zn), — мікродобривами (марганцеві добрива, бормагнієве добриво і т.і.). Добрива можуть складатися також одночасно з макро- та мікроелементів (наприклад суміш Mo-солі з фосфорно-калійним добривом). За агрегатним станом розрізняють добрива тверді (кристалічні, гранульовані, порошки), рідкі та газоподібні (безводний NH₃).

      
      
      

      Причини ефективності та необхідність добрив [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Оптимальний ріст рослин залежить від кліматичних факторів (світловий, тепловий, водний, атмосферний режими), забезпеченості поживними речовинами, а також від структури та кислотності ґрунтів, вмісту в них гумусу та інших властивостей. Всі ґрунти мають запас поживних речовин, але більша їх частина знаходиться в малодоступній формі. Тому для оптимізації живлення рослин в ґрунт вносять добрива.

      
      
      

      В складі рослин знайдено більш ніж 70 хімічних елементів. Для нормального росту рослин необхідні лише 15: C, O, H, N, P, K, Ca, Mg, S, B, Fe, Mn, Cu, Mo, Zn. Кожний з цих елементів виконує в рослинах свою специфічну роль і не може бути замінений. Ряд дослідників вважає Si необхідним елементом (наприклад для рису). Для окремих культур встановлена корисність Na, Co і Cl. Вода, що є джерелом H і O, зазвичай в наявності в достатніх кількостях. Вуглець та кисень поглинаються рослинами з атмосфери у вигляді CO₂; додаткове забезпечення ним потрібне лише в теплицях.

      
      
      

      Добрива — основа підвищення кількості та якості сільськогосподарської продукції. Їх доцільне використання покращує родючість ґрунтів, підтримує позитивний баланс біогенних елементів та гумусу. Близько 50 % загального врожаю одержують за рахунок добрив. Правильне застосування їх дає змогу активно втручатися у кругообіг речовин на Землі, створювати, зокрема, позитивний баланс поживних речовин у землеробстві.

      
      
      

      Правильне застосування добрив досягається лише за успішного проведення також інших сільськогосподарських робіт. Будучи важливим, але не єдиним фактором підвищення врожаю, добрива є складовим елементом всієї системи агрохімічних заходів (зниження кислотності ґрунту, боротьба з бур'янами, хворобами та шкідниками рослин, вибір найвдаліших сортів, дотримання оптимальних строків посіву, норм висіву та посадки та ін.).

      
      
      

      Залежність ефективності від ґрунтів [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Встановлено, що добрива підвищують врожай всюди. Наприклад, на ґрунтах дерново-підзолистого типу, сірих лісових та вилужених чорноземах добре діють три основних елементи живлення,- N, P, K. При цьому роль фосфору з збільшенням вмісту рухомих фосфатів в цих ґрунтах, а вплив калію стійкий та високий, але виявляється значно менше ніж N та P. На вказаних ґрунтах виявлена висока ефективність вапнування, а на легких ґрунтах, — також ефективність внесення Mg та позитивна дія S. Взагалі такі ґрунти характеризуються інтенсивним застосуванням органічних та мінеральних добрив.

      
      
      

      В Сибіру, наприклад, в порівнянні з вищевказаними типами ґрунтів, добрива менш ефективні і норми їх внесення повинні бути набагато меншими. На звичайних та південних сіроземах особливо сильно впливає на врожай внесення фосфатів. Дія азоту за відсутності зрошення суттєво слабша, але в роки, багаті на опади, та в умовах зрошення значення азоту росте. Роль К, як правило, незначна і обмежується посівами цукрового буряку.

      
      
      

      В зоні сіроземних ґрунтів при зрошуванні на бавовні найсильніша дія N; вплив P на старопахотних ґрунтах зменшується внаслідок його накопичення у великих кількостях. Через підвищений винос рослинами K калійні добрива стають важливим фактором високого врожаю бавовни.

      
      
      

      При визначенні доз внесення фосфорних та калійних добрив застосовують спеціальні агрохімічні картограми; при цьому дані туки слід концентрувати на перелічених вище ґрунтах, а на інших ґрунтах (звичайних та південних чорноземах, каштанових та ін.) рекомендується зазвичай обмежуватись рядковим внесенням P₂O₅ і K₂O.

      
      
      

      Строки внесення добрив [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      

      
      
      

      Річну норму добрив під окремі культури вносять у різні строки і різними способами. Це дозволяє забезпечити найкращі умови для живлення рослин упродовж усього періоду вегетації культури та найвищу окупність добрив врожаєм. Правильний вибір строків і способів внесення добрив має велике значення в прояві їх ефективності, тобто за правильного використання того чи іншого добрива можна суттєво підвищити врожайність і якість отриманої продукції [1] .

      
      
      

      При виборі строків і способів внесення добрив, слід враховувати ряд факторів, серед яких характеристики самого добрива, потребу певної культури в елементах живлення і динаміку їх споживання упродовж періоду вегетації, погодно-кліматичні умови, характеристики ґрунту тощо [2] .

      
      
      

      Розрізняють три основні строки внесення добрив:

      
      
      

      Основне (допосівне, передпосівне) [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив до сівби/садіння сільськогосподарської культури. Мета основного добрива — основна заправка ґрунту для забезпечення рослин елементами живлення упродовж усього періоду вегетації. Для основного внесення широко використовують органічні добрива, хімічні меліоранти, а також мінеральні добрива. У основне удобрення вносять більшу частину (2/3 або 3/4) або повну розраховану норму мінерального добрива, призначеного для внесення під певну культуру. Основне внесення добрив зазвичай проводять восени під основний обробіток ґрунту або навесні під передпосівний обробіток ґрунту. В основне удобрення добрива вносять суцільним або локальним способом.

      
      
      

      Окремим випадком основного удобрення є внесення добрив у запас — одноразове внесення підвищених норм добрив із заданою періодичністю (від 2 і більше років), що дозволяє забезпечити потреби рослин на декілька років наперед. Доцільність такого внесення добрив дискусійна, а його ефективність залежить від цілого ряду умов [3] .

      
      
      

      Припосівне (рядкове) [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив під час сівби або садіння сільськогосподарських культур. Мета припосівного добрива — забезпечення рослин легкодоступними формами елементів живлення у початковий період їх росту, що має принципово важливе значення для подальшого розвитку.

      
      
      

      

      
      
      

      Є два основні різновиди припосівного внесення добрив:

      
      
      

      Поп-ап (англ. «pop-up») [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Або рядкове внесення, внесення добрив на насіння, ультралокальне внесення добрив Мається на увазі внесення добрив під час посіву у безпосередньому контакті/або у безпосередній близькості від насіння. Є окремим випадком технології ін-фуроу, коли мова йде про внесення добрив. Найкраще для внесення у такий спосіб підходять поп-ап добрива — спеціалізовані добрива для ультралокального внесення (рідкі стартові добрива з низьким сольовим індексом, та мікрогранульовані добрива).

      
      
      

      Внесення добрив за схемою 5 на 5 см [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Або схема «нижче і вбік від насіння». Спосіб розміщення (нижче, нижче і вбік, або вбік) та відстань можуть різнитись, проте, не більше ніж 5 см, оскільки у іншому випадку втрачається стартовий ефект. Відстань менше 1-1,5 см від насіння слід вважати внесенням поп-ап. Для внесення за схемою 5 на 5 см зазвичай використовують традиційні гранульовані мінеральні добрива та рідкі комплексні добрива.

      
      
      

      Підживлення (післяпосівне) [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив після сівби або садіння у період вегетації рослин. Мета підживлення — доповнення основного і припосівного удобрення для покращення умов живлення рослин у критичні періоди росту і розвитку; коригування дефіциту окремих елементів живлення, підвищення стійкості рослин до різних стресових факторів [4] .

      
      
      

      Розрізняють три різновиди підживлення:

      
      
      

      Прикореневе підживлення [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив у гранульованій або рідкій формі на поверхню ґрунту.

      
      
      

      Кореневе підживлення [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив у гранульованій або рідкій формі в ґрунт у зону розташування активної кореневої системи рослин.

      
      
      

      Позакореневе (листкове) підживлення [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрив у рідкій формі на листкову поверхню рослин.

      
      
      

      Способи внесення добрив [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Спосіб внесення добрив — це позиційне розташування його у ґрунті. Розрізняють два основні способи внесення добрив:

      
      
      

      Суцільне [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Внесення добрива, що забезпечує суцільний рівномірний розподіл його по полю [5] . Для гранульованих добрив здійснюється за допомогою розкидачів добрив або сільськогосподарської авіації. Рідкі добрива суцільним способом вносять за допомогою оприскувачів, сільськогосподарської авіації та шляхом фертигації.

      
      
      

      Локальне [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      На відміну від суцільного, внесення добрив певними осередками (переважно смугами). Локально добрива вносять до посіву (локально-стрічкове внесення добрив, під час посіву (припосівне добриво) або у кореневе підживлення. Не слід ототожнювати поняття припосівного і локального внесення.

      
      
      

      Вплив на навколишнє середовище [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Система використання добрив у сівозміні — важлива ланка високопродуктивного землеробства. Однак зростаючі обсяги їхнього застосування (особливо при отриманні низьких врожаїв) мають наслідком забруднення навколишнього середовища. Основні його причини: значні втрати добрив на шляху завод — поле; змив добрив з поверхні полів у водойми; вилуговування по профілю ґрунтів ліофільних елементів та надлишкове їх накопичення в орному шарі за рахунок його переудобрювання; неправильна експлуатація тваринницьких комплексів та ін.

      
      
      

      Велике значення має розумне визначення доз внесення мінеральних добрив, при якому потрібно враховувати запаси в ґрунті доступних поживних речовин, кількість органічних добрив, що планується внести, та врожай, що планується отримати. В усіх випадках складання системи удобрення ґрунту для всієї сівозміни і неухильне її виконання виявляється більш ефективним та виправданим економічно, ніж орієнтація на удобрення культур одного року. Необхідно ухилятися також від надмірних доз внесення добрив, котрі можуть виявитися не лише нерентабельними, але й призвести до зменшення врожаю сільськогосподарських культур, накопичення в них нітратів та токсичних елементів, а також до зниження якості, в тому числі при збереженні товарної продукції (картопля, овочі, фрукти та ін.).

      
      
      

      Статистика [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Використання добрив в країнах колишнього СРСР: мінеральних (в перерахунку на 100 % вміст N, P₂O₅ та K₂O) — 27 млн т. (1988), органічних — 961 млн т. (1985).

      
      
      

      Див. також [ ред. | ред. код ]

      
      
      

      Вікіцитати містять висловлювання на тему: Добрива

      Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Добрива

      
      
      
      • Фосфористе борошно
      
      
      
      • Біогумус
      
      
      
      • Локально-стрічкове внесення добрив
      
      
      
      • Рідкі комплексні добрива
      
      
      
      
      
      

      Примітки [ ред. | ред. код ]

      
      
      
      
      
      
      1. ↑Архівована копія. Архів оригіналу за 27 січня 2021 . Процитовано 13 лютого 2021 .
      
      
      
      2. ↑https://pidru4niki.com/76244/agropromislovist/priyomi_vnesennya_dobriv
      
      
      
      3. ↑ Господаренко Г. М. Агрохімія: Підручник. — К.: ННЦ «ІАЕ», 2010. — 400 с. ISBN 978-966-669-317-7.
      
      
      
      4. ↑ Городній М. М. Агрохімія: Підручник. — К.: Арістей, 2008. — 936 с. ISBN 978-966-8458-87-3.
      
      
      
      5. ↑Архівована копія. Архів оригіналу за 9 травня 2021 . Процитовано 13 лютого 2021 .
      
      
      
      
      
      

      Посилання [ ред. | ред. код ]

      
      
      
      
      
      
      • Добрива[Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // Електронна енциклопедія сільського господарства
      
      
      
      • Добрива // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К . : Тека, 2006.
      
      
      
      
      
      

      Література [ ред. | ред. код ]

      
      
      
      
      
      
      • Оптимізація систем удобрення у сучасному землеробстві / В. М. Польовий. — Рівне: Волин. обереги, 2007. — 319 с. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 278—319 (487 назв). — 300 пр. — ISBN 978-966-416-089-3
      
      
      
      • Удобрення садових культур: навч. посіб. / Г. М. Господаренко. — Київ: СІК ГРУП Україна, 2017. — 337 с. : табл. — Бібліогр.: с. 332—333. — 500 прим. — ISBN 978-617-7457-09-0
      
      
      
      • Удобрення сільськогосподарських культур / Господаренко Г. М. — Київ: Сік Груп Україна, 2016.– 259,[8] с.
      
      
      
      • ДСТУ EN 12944-1:2005 Добрива, вапнувальні матеріали та меліоранти ґрунту[Архівовано 1 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Словник термінів. Частина 1. Загальні терміни
      
      
      
      • ГОСТ 20432-83 Удобрения. Термины и определения[Архівовано 1 лютого 2022 у Wayback Machine.]
      
      
      
      • Володимир Ганганов, Лариса Андрійченко. Три етапи удобрення[Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.] // The Ukrainian Farmer. — Вересень. — 2016.
      
      
      
      • Robert L. Mahler. Fertilizer Placement[Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.]
      
      
      
      • New Update Methods of Fertilizer Application, 2019
      
      
      
      
      
      

      Способи внесення мінеральних добрив

      
      
      

      Розширене відтворення родючості ґрунтів і забезпечення сільськогосподарських культур елементами живлення відповідно до їх біологічних потреб у певних ґрунтово-кліматичних умовах потребує застосування різних способів внесення добрив. Способи внесення добрив – це прийоми їх застосування під сільськогосподарські культури. Розрізняють такі способи внесення добрив: основне (допосівне, передпосівне) – внесення основної маси добрив у ґрунт до сівби або садіння; рядкове (припосівне) – внесення добрив під час сівби або садіння; підживлення – внесення добрив у період вегетації рослин; позакореневе підживлення – підживлення рослин розчинами добрив обприскуванням їх надземних частин.

      
      
      

      Оскільки основним способом живлення рослин є кореневе, то внесення добрив у ґрунт з метою його регулювання й оптимізації має першочергове значення.

      
      
      

      Основне внесення добрив забезпечує живлення рослин упродовж усього періоду вегетації. До сівби вносять гній та інші органічні добрива і зазвичай переважну більшість загальної норми мінеральних добрив. Основне внесення проводять восени або навесні залежно від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей удобрення, наявності добрив та інших причин.

      
      
      

      Основне внесення фосфорних і калійних добрив проводять переважно восени під зяблеву оранку, щоб вони потрапили у постійно зволожений шар ґрунту, де розміщується основна маса коренів.

      
      
      

      Під час сівби вносять легкозасвоювані форми елементів живлення, які необхідні рослинам на самому початку росту. Це переважно фосфорні добрива, потрібні рослинам у першу чергу на ювенільних стадіях розвитку. При сівбі добрива завжди вносять локально, що значно збільшує їх використання. Так, коефіцієнт засвоєння фосфору з суперфосфату гранульованого зерновими зростає до 40–60 %, а врожайність підвищується на 1,5–3 ц/га за окупності 1 кг фосфору 12–15 кг зерна.

      
      
      

      Норми рядкового удобрення невисокі, оскільки розраховані на дію впродовж короткого терміну. Під зернові й зернобобові вносять 10–20 кг/га Р205, під картоплю і розсаду овочевих культур норми можуть бути збільшені до 20–30 кг/га. Для культур, які негативно реагують на високі концентрації ґрунтового розчину (кукурудза, льон, морква, цибуля, огірок та ін.), норми рядкового удобрення мають не перевищувати 10 кг/га.

      
      
      

      Незважаючи на те що рядкове удобрення розраховане на початок росту рослин, воно важливе для всього їх життя. За сприятливих умов живлення у молодих рослин формується потужніша коренева система, рослини швидше розвиваються. легше переносять тимчасові посухи, менше пошкоджуються шкідниками і хворобами, ліпше конкурують з бур'янами.

      
      
      

      Під час сівби в рядки насамперед вносять фосфорні добрива, значно рідше – азотні, а калійні часто не дають ефекту (за винятком посівів калієфільних рослин) і навіть можуть знижувати врожай, зокрема дрібнонасінних культур. Рядкове внесення азоту під час сівби зернових після добре удобреного попередника зазвичай не дає приросту врожаю. Позитивна дія рядкового удобрення значно слабкіша або не виявляється зовсім, якщо до сівби вносили високі норми добрив.

      
      
      

      Після сівби добрива вносять, щоб підтримати рослини в період інтенсивного росту, коли вони засвоюють багато елементів живлення. Особливо ефективне ранньовесняне підживлення озимих культур. Воно є обов'язковим і високоокупним заходом у технології їх вирощування (12–15 кг зерна на 1 кг азоту). Крім того, підживлення широко застосовують на багаторічних сіяних сінокосах і пасовищах, природних кормових угіддях, на посівах багаторічних трав, які вирощують у сівозміні.

      
      
      

      Підживлення необхідне, якщо до сівби добрив не вносили зовсім або вносили недостатньо. За високих норм під просапні, зокрема в умовах достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу, частину їх доцільно вносити для підживлення. За середніх норм воно неефективне. У разі неглибокого заробляння в міжряддя ефективність підживлень значною мірою залежить від вологості ґрунту впродовж вегетації.

      
      
      

      Для підживлення озимих і ярих зернових культур застосовують розчини азотних добрив (КАС, карбаміду) з метою підвищення якості зерна (насамперед білковості). Механізм поглинання листками мінеральних речовин такий самий, як і коренями. Першим етапом поглинання іонів із розчину є обмінна адсорбція – процес, який відбувається на поглинальній поверхні майже миттєво. Поглинання солей із розчину коренями і листками значною мірою залежить від показника pH середовища, концентрації розчину, тривалості контактування з поглинальною поверхнею.

      
      
      

      У рослин існує тісний взаємозв'язок між усіма життєво важливими процесами, зокрема між кореневим і позакореневим живленням. Тому позакореневі підживлення підвищують ефективність добрив, які знаходяться в ґрунті. При цьому значну роль відіграє фотосинтез. З одного боку, позакореневі підживлення, що підвищують інтенсивність фотосинтезу, посилюють поглинання коренями органічних речовин і енергетичного матеріалу. Внаслідок цього інтенсифікується дихання, швидше ростуть корені, збільшується їх поверхня, й отже, поглинання мінеральних речовин. З іншого боку, введення в листки хімічних елементів може зумовити зв'язування та утримання продуктів фотосинтезу в місцях їх утворення, що може негативно впливати на діяльність коренів і врожайність. Останнє зазвичай спостерігається після проведення позакореневих підживлень у першій половині вегетації, коли в рослинах переважають синтетичні процеси. Позитивний ефект дають підживлення після цвітіння, коли в рослинах переважає процес гідролізу.

      
      
      

      Норми добрив для післяпосівного внесення визначають за результатами ґрунтової і рослинної діагностики.

      
      
      

      Внесення мінеральних добрив упродовж вегетаційного періоду називають роздрібним. Одночасне внесення кількох норм мінеральних добрив на два і більше років називають періодичним. Проте воно не отримало значного поширення. Періодичне внесення добрив можна проводити у більш посушливих районах на ґрунтах важкого гранулометричного складу. При цьому потрібно враховувати чергування культур на полі. Для плодових та інших багаторічних рослин періодичне внесення мінеральних добрив є швидше правилом, ніж винятком. Його також застосовують за підпокривного вирощування багаторічних трав, під час створення культурних пасовищ, а також у господарствах, які купують багато добрив. За нестачі добрив недоцільно застосовувати їх про запас на частині площі (крім наведених випадків) та не удобрювати інші поля. Періодично (про запас) можна вносити фосфорні й калійні добрива та деякі мікроелементи.

      
      
      

      Оцінки цього способу внесення добрив різні. В одних випадках він має переваги перед щорічним, в інших – його ефективність така сама або поступається останнім. На ґрунтах, де інтенсивно відбуваються закріплення фосфору добрив і необмінна фіксація калію, запасне внесення добрив поступається щорічному.

      
      
      

      Не можна вносити калійні добрива про запас на піщаних і супіщаних ґрунтах, з яких калій вимивається. Внесення високих норм калію, крім того, підвищує його вміст в урожаї (понад 3 % К2O в сухій речовині), що шкідливо для тварин, а в разі використання хлоровмісних добрив може погіршуватися і якість рослинницької продукції.

      
      
      

      Азотні добрива періодично не вносять унаслідок їх вимивання і втрат у газоподібному стані.

      
      
      

      За характером розміщення мінеральних добрив під час їх внесення розрізняють поверхневе і внутрішньо ґрунтове внесення (рис. 7.1).

      
      
      

      

      
      
      

      Рис. 7.1. Класифікація способів внесення мінеральних добрив

      
      
      

      Поверхневе внесення – розсіювання добрив на поверхні ґрунту з наступним загортанням їх ґрунтообробними знаряддями або без загортання, коли добрива вносять на сінокосах, пасовищах чи посівах сільськогосподарських культур. Поверхневе внесення добрив здійснюють розкидним (суцільним) або локальним способом.

      
      
      

      Розкидне (суцільне) внесення – суцільний розподіл добрив по поверхні ґрунту. Його проводять розкидачами добрив, сівалками та машинами для внесення рідких добрив. Добрива при цьому можуть залишатися на поверхні ґрунту або загортатися в нього ґрунтообробними знаряддями.

      
      
      

      Поверхнево-локальне внесення – розміщення мінеральних добрив на поверхні ґрунту концентрованими осередками, переважно у вигляді стрічок різних завширшки. Добрив загортають у ґрунт з максимальним збереженням стрічок під час наступного його обробітку.

      
      
      

      Внутрішньоґрунтове внесення – внесення добрив з одночасним загортанням їх у ґрунт. Здійснюють переважно локальним способом або суцільним перемішу-

      
      
      

      ванням добрив з певним об'ємом ґрунту комбінованими ґрунтообробними знаряддями.

      
      
      

      Локальне внутрішньоґрунтове внесення – внесення добрив з розміщенням їх у ґрунті осередками різних форм і розмірів (суцільними або окремими стрічками і проміжками, екраном, гніздами тощо), орієнтованими відносно рослин або поверхні ґрунту. Локальне внесення добрив дає змогу збільшити врожайність культур, ц/га: зернових – на 2–5; картоплі – на 20–50; овочевих, кормових і силосних – на 20–40; соняшнику, сої – на 2–3. Крім того, за такого способу внесення добрив зменшується забруднення навколишнього природного середовища. Ефективність цього способу значною мірою залежить від таких умов: рівня родючості ґрунтів, їх гранулометричного складу, вологозабезпеченості, біологічних особливостей культур, форм, видів і норм добрив, параметрів розміщення їх у ґрунті тощо. Ефективність локалізації різко зростає при: застосуванні знижених доз добрив; завчасному внесенні добрив (особливо восени); нестійкому режимі зволоження; наявності в ґрунті соломистих решток; підвищеній забур'яненості полів. Проте систематичне щорічне стрічкове внесення середніх і високих норм добрив знижує результативність цього способу.

      
      
      

      Основною особливістю локального внесення добрив є утворення в орному шарі ґрунту зони з високим вмістом рухомих форм елементів живлення. Висока концентрація солей у невеликому об'ємі ґрунту впливає на ступінь закріплення елементів живлення ґрунтом і їх втрати. Ступінь закріплення фосфору за локального внесення порівняно з розкидним способом нижча, що подовжує термін знаходження фосфору в доступній для рослин формі. Наявність у ґрунті осередків високої концентрації N–NH4+ пригнічує процес нітрифікації, тобто знижує втрати азоту з ґрунту у вигляді нітратів.

      
      
      

      Калій добрив за локального їх внесення менше піддається необмінній фіксації. Грунт навколо стрічки добрив дуже насичується, різко змінюється концентрація ґрунтового розчину, підвищується осмотичний тиск. За таких умов припиняється життєдіяльність мікроорганізмів, менше зв'язується елементів живлення, уповільнюється процес нітрифікації.

      
      
      

      Азот, фосфор і калій по-різному переміщуються зі стрічки добрив. Найактивніше рухається нітратний азот, значно менше – амонійний азот і калій, дуже слабко – фосфор.

      
      
      

      Внесення добрив у зону живлення рослин посилює розвиток кореневої системи, утворюється більша кількість вузлових коренів. Тому рослини краще забезпечуються елементами живлення, й отже, зростає їх урожайність.

      
      
      

      Локальне внесення добрив порівняно з розкидним значно підвищує ступінь їх використання: азоту – на 10-15 %, фосфору – на 5-10, кальцію – на 10-12 %, що створює передумови для зниження норми їх внесення на 25–30 %.

      
      
      

      Узагальнивши дані літератури, С. М. Крамарьов (2010) виділив основні чинники, згідно з якими локальний спосіб внесення добрив має такі переваги:

      
      
      
      
      
      
      • • дія добрив на ґрунт обмежена його шаром, що безпосередньо контактує зі стрічкою добрив;
      
      
      
      • • знижується вимивання кальцію і розчинних у воді органічних речовин, що пов'язано з обмеженим об'ємом ґрунту, який контактує з добривами, й ослабленням дії на ГВК одновалентних катіонів NH4+ і К+;
      
      
      
      • • у стрічці добрив підвищується кислотність ґрунтового розчину;
      
      
      
      • • навколо стрічки добрив збільшується вміст гумінових кислот з одночасним зменшенням умісту фульвокислот, які більше піддаються мінералізації та є основним джерелом доступного азоту;
      
      
      
      • • підвищення концентрації поживних речовин у стрічці добрив і зниження pH ґрунтового розчину пригнічує активність мікроорганізмів, у тому числі нітрифікаторів і бактерій, які використовують органічний і мінеральний азот, що знижує непродуктивні його втрати внаслідок перебігу денітрифікаційних процесів;
      
      
      
      • • підвищення кислотності ґрунтового розчину інгібує процеси нітрифікації і денітрифікації, а перемішування з малим об'ємом ґрунту знижує газоподібні втрати азоту добрив;
      
      
      
      • • інгібування нітрифікації та інших мікробіологічних процесів сприяє пролонгованій дії азотних добрив і поліпшенню живлення рослин цим елементом;
      
      
      
      • • зменшення площі контакту фосфорних добрив з ґрунтом підвищує рухомість фосфатів і доступність їх для рослин;
      
      
      
      • • у чорноземах основне значення у фіксації калію має органо-мінеральний комплекс, тому зменшення перемішування калійних добрив з ґрунтом, знижує перехід калію в необхідну форму і, відповідно, поліпшується калійне живлення рослин;
      
      
      
      • • поряд з поліпшенням забезпеченості рослин калієм, він активує поглинання інших елементів живлення;
      
      
      
      • • добрива, внесені в 1,5–2 рази глибше від глибини висівання насіння, знаходяться в зоні гарантованого зволоження, швидше перехоплюються кореневими системами і триваліший час засвоюються рослинами.
      
      
      
      
      
      

      Обираючи строки, прийоми і способи внесення добрив, потрібно прагнути вирішити такі завдання: створити умови максимальної доступності для рослин поживних речовин, забезпечити рослини оптимальним живленням упродовж вегетації, зокрема в критичні періоди, тобто у періоди найбільшої потреби в добривах; скоротити втрати елементів живлення від вимивання, зменшити хімічне необмінне їх поглинання і перехід у недоступні для рослин форми. Крім того, потрібно враховувати також біологічні особливості культур, насамперед формування їх кореневих систем, розподіл вологи по профілю ґрунту – за надлишку вологи добрива можуть вимиватися, а за нестачі зволоження і пересихання погано використовуються рослинами.

      
      
      

      Технології внесення мають забезпечувати розміщення добрив у зоні розвитку кореневої системи і мінімальну фіксацію їх ґрунтом. Добрива потрібно заробляти в стабільно зволожуваний шар ґрунту, що забезпечить їх добру доступність упродовж вегетації. Слід також враховувати, що елементи живлення можуть вимиватися й переміщуватися внаслідок дифузії. Вимиваються переважно азотні добрива у формі нітратів. Цей процес характерний для ранньої весни і пізньої осені, тому важливо правильно обрати час внесення азотних добрив з метою його наближення до періоду найінтенсивнішого засвоєння азоту рослинами.

      
      
      

      Фосфорні добрива зберігаються у місцях внесення і навіть на ґрунтах легкого гранулометричного складу майже не мігрують по ґрунтовому профілю.

      
      
      

      Калійні добрива зазвичай обмінно поглинаються ГВК і лише на піщаних, супіщаних і торф'яних ґрунтах калій вимивається в незначних кількостях.

      
      
      

      На зв'язних ґрунтах за осіннього внесення закріплення фосфору і калію майже однакове. Проте на кислих ґрунтах чим раніше будуть внесені важкорозчинні фосфорні добрива, тим більше утвориться доступних форм фосфору. При цьому суперфосфат гранульований, навпаки, щоб зменшити закріплення фосфору ґрунтом, ліпше вносити ближче до сівби або під час неї. Гранулювання зменшує площу контакту добрив з ґрунтом і тим самим фіксацію фосфору, але задовго до сівби гранули розчиняються і закріплення фосфору збільшується.

      
      
      

      У разі мілкого заробляння фосфорних і калійних добрив у зв'язку з пересиханням ґрунту вони не будуть використовуватися рослинами. Це також спостерігається за рядкового підживлення рослин культиваторами, що дає менший ефект, ніж у разі заробляння добрив плугом.

      
      
      

      Отже, під час вибору технології внесення добрив потрібно враховувати ці та інші особливості поведінки добрив у ґрунті та живлення рослин.

      
      
      

      Нині більшість машин для поверхневого внесення мінеральних добрив обладнано тарілчастими і дисковими відцентровими механізмами, які нерівномірно розподіляють добрива за шириною захвату агрегата. У виробничих умовах нерівномірність внесення добрив нерідко досягає 60–80 %, що знижує їх ефективність: азотних – на 45–50 %, фосфорних – на 15–20, калійних і складних – на 36–40 %. Лише за використання якісних добрив та кваліфікованого налагодження механізмів нерівномірність внесення для машин з відцентровими робочими органами становить ± 25 %, для машин точного внесення – ± 15 %. Навіть застосування різних способів обробітку ґрунту унеможливлює виправлення допущеної нерівномірності внесення добрив і, як наслідок, забезпечення рослини елементами живлення.

      
      
      

      Поряд з нерівномірністю внесення добрив до втрат урожаю призводить також незадовільне загортання їх у ґрунт. Особливо це стосується заробляння фосфорних добрив, оскільки фосфор у ґрунті майже не перемішується. Ці недоліки майже усуваються при заміні розкидного способу внесення добрив на локальний. Локальне внесення ґрунтується на використанні машин, обладнаних спеціальними пристроями для внесення добрив безпосередньо в ґрунт концентрованими осередками різної форми на певну глибину.