Що таке рапс і ріпак?

Ріпак, рапс — однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих. Існують 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Кеш

Що роблять з рапсу?

Насіння ріпаку містить 48 — 52 % олії, котру використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм.

Що роблять з ріпака в Україні?

Для виробництва використовуються різні частини ріпаку: З насіння виготовляють олію. Воно використовується в кулінарії та косметології. З насіння також виготовляють біопаливо, мастильні матеріали, текстильні вироби.

РІПАК

РІПАК, бруква, кольза — Brassica napus L.; рос. рапс, брюква. Одно- або дворічна рослина завв. 30–120 см з родини Капустяних (Brassicaceae); виникла внаслідок спонтанного схрещування капусти городньої (Brassica oleracea L.) і турнепсу (Brassica rapa L.). Озимий і яровий Р. культивують як олійну культуру на площі понад 9 млн га у помірних широтах Європи, Північної Америки, Азії. Олійні різновиди: Р. озимий (Brassica napus var. oleifera biennis) і Р. яровий (Brassica napus var. oleifera annua) морфологічно не розрізняються. Їстівний різновид з товстим коренем (Brassica napus var. rapifera) відомий як бруква. Р. розмножується тільки насінням, яке зберігає схожість протягом 5–6 років. Плід — стручок довжиною 6–14 см розтріскується двома стулками. На одній рослині звичайно буває 300–500 стручків, в яких розміщується по 25–36 чорних насінин кулястої форми діаметром 1, 7–4,4 мм. Насінний рубчик круглий, з чорною крапкою в центрі. Маса 1000 насінин 2,6–4,5 г, рідше — 5–7 г. Насіння олійних сортів Р. багате на жир і білок (табл. 1).

Таблиця 1. Хімічний склад насіння ріпака (%)

Рапсова олія містить понад 30 вищих жирних кислот, основні з яких наведені у табл. 2, а також арахісову і бегенову кислоти.

Таблиця 2. Склад основних вищих жирних кислот в олії ріпака (в %)

Вміст білка у насінні становить 21–33% і більше залежно від сорту. У білку переважають глобуліни, і він є повноцінним за вмістом незамінних амінокислот* (табл. 3).

Таблиця 3. Амінокислотний склад ріпака

Вміст глікозинолатів (тіоглікозидів) у насінні старих сортів становить 6–8%, у нових — 0,1–0,3%. Виділено 6 глюкозидів, які надають шроту гіркого смаку: глюконапін, глюкобрасиконапін, глюкоіберин, глюконастуртин, прогоітрин (глюкорапіферин), синальбін. Ферментативний гідроліз веде до утворення глюкози, алілізотіоціанату і мінорних кількостей інших летких метаболітів: метил-, ізопропіл-, секбутил-, бутил-, 3-бутеніл-, 4-пентил-, феніл-, 3-метилтіопропіл-, бензил- і β-фенілетил-ізотіоціонати (див. Гірчиця). Ріпакову олію тривалий час використовували як дешеву альтернативу маслинової олії. Великий вміст сполук сірки, зазвичай токсичних для людини і тварини ерукової кислоти і глікозинолатів, гальмували поширення рослини. В останні роки методом генної інженерії одержано сорти з обмеженим вмістом ерукової кислоти.

Ріпакова олія — Rapae oleum raffinatum (англ. Canola oil, Canbra oil; Colzao CT; Lipex 108; Lipex 204; Lipovol CAN; low erucic acid rapeseed oil; EINECS 232–313–5) використовується для отримання допоміжної речовини (див. Ріпакова олія гідрогенізована). Її одержують механічним пресуванням або екстракцією d-гексаном із насіння генетично модифікованих сортів Brassica napus (Brassica campestris) var. oleifera та інших різновидів. При нагріванні олії виникає неприємний запах, обумовлений сполуками сірки, які бувають трьох типів: мінливі, термолабільні й стабільні. Нерафінована олія містить сірковмісні жирні кислоти у вільному стані та у складі тригліцеридів. Останні практично не видаляються при очищенні. Сиру олію відстоюють, відбілюють і дезодорують для видалення вільних жирних кислот, фосфоліпідів, забарвлених домішок, запаху тощо. Ріпакова олія має оптимальний вміст мононенасичених кислот і високий вміст білка (2,8%) порівняно з усіма іншими оліями. У макусі залишається 37% протеїну. Вміст токоферолів достатній для захисту ліноленової кислоти від окиснення під час зберігання. Олію зберігають у максимально наповненому контейнері, у темному місці. З часом може з’явитися неприємний запах внаслідок вторинного окиснення ліноленової кислоти. Рівноцінними замінниками ріпакової олії є жирні олії мигдалю, зародків кукурудзи, бавовнику, арахісу, сої, кунжуту. Ріпакова олія більш стійка порівняно з бавовняною або соєвою оліями, але менш стійка, ніж соняшникова.

Вживання Р. в їжу й у медичній практиці обмежується вмістом токсичних речовин: у насінні — ерукової кислоти, у траві й макусі — глікозинолатів. Стандартизована олія належить до антифрикційних речовин (лубрикантів) та розчинників ліпофільних речовин; застосовується в технології м’яких мил та рідких мазей, а також у косметиці; значна маса йде на виготовлення маргарину.

Технічна жирна олія Р. використовується як пальне, у миловарінні, лакофарбовій, текстильній промисловості, для гартування сталей; після спеціальної обробки олія добре вулканізується, утворюючи каучукоподібну масу (фактис). Макуха й зелена маса, багата на білок, є калорійним кормом для сільськогосподарських тварин. На силос використовують також пергу — гібрид Р. та кормової капусти.

Милащенко Н.З., Абрамов В.Ф. Технология выращивания и использования рапса и сурепицы. — М., 1989; Смик Г.К. Корисні та рідкісні рослини України. — К., 1991; Eur. Pharmacopoeia. — 4 th ed..

Опис та характеристика рослини Ріпак (рапс)

Ріпак, рапс — однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих. Існують 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення.

Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великобританії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно говорить той факт, що культура ріпака з самих найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, швидше за все, проникла з Середземномор'я.

До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до цього часу культури ріпаку пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культувувався.

Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпаку, особливо в Європі, де з 1909—1917 рр. площі під ріпаком скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпаку продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпаку) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.
З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де у наш час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпаку з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я».
У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпаку. Разом з тим ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га.
До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшника, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.
Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати все нові і нові площі. Зокрема навіть німецькі виробники біопалива мають намір орендувати вже з 2008 року сільськогосподарських угідь в Україні площею у 50 тис. га, щоб забезпечити себе сировиною на тривалий час.

Насіння ріпака містить 48 — 52 % олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм.

Озимий ріпак - досить вибаглива до вологи культура. Транспіраційний коефіцієнт - 500-750. Рослини ріпаку найбільш чутливі до вологи восени та весною.
Насіння озимого ріпаку починає проростати при температурі грунту 0,1°C, однак для одержання здорових сходів необхідна температура від 14° до 17°C. Ріпак витримує температури на рівні кореневої шийки до -12-14°C. Ріпак добре росте і розвивається в літні місяці при температурі 18-20°C.
Кращими грунтами для ріпаку є чорноземи, сірі й темно-сірі лісові грунти. Оптимальна реакція грунтового розчину - рН 6,0-6,5. Вегетаційний період від сходів до збирання становить 289-320 днів. Ріпак це рослина довгого світлового дня.

Будова рослини

Стебло заввишки 1,5—1,7 м, пряме, округле, зверху розгалужене, вкрите сизувато-зеленим восковим нальотом.

Листки темно-зелені, з восковим нальотом. Вони бувають: прикореневі — черешкові, ліроподібні, перисто-надрізані, вкриті білими волосками; середні — ліроподібні або видовжено-списоподібні й верхні — безчерешкові, видовженолан-цетні, з розширеною основою, яка охоплює стебло.

Корінь стрижневий, веретеноподібний, проникає у грунт на 1,5—3 м, слаборозгалужений, з невеликою кількістю мичкуватих корінців. При сівбі восени у ріпаку розвивається розетка з 6—9 листків. Стебло в озимого ріпаку утворюється навесні.

Квітки відносно великі. Чашолистики вузькі. Квітка має чотири пелюстки і шість тичинок, з яких чотири рівноподовжені, з маточкою, а дві значно коротші.

Плід — стручок 6—11 см завдовжки, з 18—40 насінинами, поверхня гладенька, з одним добре помітним головним нервом. Носик стручка тонкий, 10—20 мм завдовжки. На одній рослині 200—400 стручків. Насіння темно-коричневе, майже чорне, кулястої форми, має трав'янистий смак. Маса 1000 насінин 3—7 г.

Біологічна класифікація

Ріпак (рапс) - сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується