Як зрозуміти що проблеми з печінкою?

І все ж, щоб вчасно виявити захворювання печінки лікарі радять звертати увагу на такі симптоми:

1. гіркий присмак у роті;
2. жовтяниця;
3. слабкість та втома;
4. нудота та біль у животі;
5. темна сеча;
6. поганий апетит;
7. погане засвоєння жирної їжі;
8. може проявлятись свербіж.

Як перевірити стан печінки?

Як перевірити функцію печінки? Потрібно здати, хоча б, аналіз на печінкові проби: АЛТ, АСТ, ГГТ, тимолова проба, загальний, прямий та непрямий білірубін.

Що вказує на захворювання печінки?

Загальна слабкість, хронічна втома, підвищення температури тіла, збільшення живота, втрата апетиту, гіркота у роті, здуття, важкість та біль в правому підребер'ї, пожовтіння шкіри, слизових оболонок та склер, зміна кольору калу й сечі, шкірні висипання та багато інших симптомів – все це має викликати занепокоєння.

ЕХІНОКОКОЗ

Ехінококоз (echinococcosis) — тяжка хронічна хвороба людини, яка викликається паразитуванням личинок гельмінта Echinococcus granulosus.

Етіологія. Статевозріла форма ехінокока паразитує в тонкій кишці кінцевого хазяїна, яким можуть бути собаки, вовки, шакали, лисиці, куниці та інші. Паразит має довжину 2,2-5,4 мм, ширину — 0,25-0,8 мм; складається з грушоподібного сколекса і 3-4 члеників. Сколекс має 4 присоски і хоботок з подвійним рядом гачків (25-50). Останній членик заповнений маткою, яка має бокові випинання. В ній міститься до 400-800 яєць (0,036-0,032 мм). Яйце морфологічно не відрізняється від яєць теніїд, в ньому дозріває шестигачкова онкосфера, яка вкрита щільною оболонкою. Паразит прикріплюється до слизової оболонки кишки кінцевого хазяїна за допомогою присосок і гачків. Живлення глиста відбувається через поверхню його тіла вмістом кишки. Тривалість життя ехінокока в кишках собаки складає в середньому 5-6 міс, іноді близько року. Коли яйця дозрівають, останній членик відокремлюється від решти і разом з калом виноситься назовні.

Для дальшого розвитку яйця повинні потрапити в травний канал проміжного хазяїна. Зараз відомо 47 видів ссавців, які є проміжними хазяями ехінокока (люди, вівці, свині, велика рогата худоба, кози, олені, лосі, верблюди, мавпи та ін.). У травному каналі проміжного хазяїна оболонка яйця руйнується. Звільнений зародок паразита проникає в стінку тонкої кишки, а далі — в кровоносні капіляри і систему ворітної вени. В результаті цього значна частина онкосфер заноситься переважно в печінку. Тому печінка частіше від інших органів уражається ехінококозом

(мал. 1). Решта зародків проходять печінковий бар'єр і через нижню порожнисту вену та правий шлуночок серця попадає в легені, де частина онкосфер затримується в легеневих капілярах, а частина потрапляє у велике коло кровообігу і може занестися в різні органи і тканини хазяїна.

Мал. 1. Ехінококова кіста печінки на рентгенограмі.

Ехінококова кіста в організмі людини і тварин розвивається повільно до ларвоцисти. Остання складається із зовнішньої (кутикулярної) і внутрішньої (гермінативної) оболонок, виводкових капсул із сколексами та пухирної рідини, в якій можуть бути дочірні і внучаті пухирі

(мал. 2, 3) . Гермінативна оболонка регулює обмін речовин, з неї виростають виводкові капсули, сколекси і дочірні пухирі. В результаті реактивних процесів в оточуючій паразита тканині утворюється фіброзна капсула, яка покриває зовні ехінококову кісту. З кутикулярною оболонкою фіброзна капсула зв'язана дуже міцно, але між ними є перипаразитарна щілина. Через неї відбувається обмін речовин між кистою і її носієм. Паразит бере з крові хазяїна все необхідне для свого живлення, росту і розмноження і виводить в його організм продукти обміну.

Мал. 2, 3. Дочірні і внучаті пухирі при ехінококозі.

Тривалість життя ехінококової кісти може обчислюватись десятиріччями. Вона може загинути в результаті порушення цілості оболонок, ненормального живлення паразита, проникнення всередину мікроорганізмів, токсичних сполук, при відшаруванні оболонки паразита від фіброзної капсули при травмі тощо.

Епідеміологія. Основну роль у зараженні ехінококозом людини відіграє її близьке побутове спілкування з інвазованою собакою. На луках, де пасуться отари овець, яких охороняють сторожові собаки, може відбутись значне забруднення онкосферами вовни цих тварин.

Людина може заразитись при догляді за вівцями, їх стрижці, а також при вживанні сирих овочів (редька, цибуля, полуниця тощо), забруднених фекаліями собак. Дозрілі членики ехінокока, які виділяються з кишок собак, поширюються на значну віддаль. Яйця при рухах члеників вивалюються назовні і прикріплюються до різних предметів, трав'яних стебел. Онкосфери, які знаходяться на поверхні грунту в тіні, не втрачають своєї інвазивності при температурі 10-26 °С протягом місяця. В сіні при температурі -2. -20 °С онкосфери залишаються життєздатними протягом 1-6 міс. Онкосфери, які знаходяться на поверхні грунту, на сонці

при температурі 18-50 °С знезаражуються протягом 1-2 діб. Ехінококоз людей реєструється в Південній Америці, степовій зоні США, на Африканському континенті, в Австралії, Новій Зеландії. Значне розповсюдження інвазія має в Азербайджані, Грузії, Вірменії, Туркменії, Узбекистані, Таджикистані, Киргизії. В Європі ехінококоз виявляється в різних країнах, зокрема в Україні та Молдові. В західних областях України, в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії спостерігається значне ураження ехінококозом свиней при незначній інвазії овець, великої рогатої худоби і населення.

На території країн СНД циркулюють два штами Echinococcus granulosus: “овечий”, поширений в районах інтенсивного вівчарства, і “свинячий”, виявлений в західних районах (А. В. Зеньков, 1972; В. П. Гуменщиков, В. Я. Шубодеров, 1978; С. Д. Волощук, 1980). При зараженні овець “свинячим” штамом ехінококові пухирі у них не розвиваються або нежиттєздатні (звапнілі чи з нагноєнням), розміром не більше 7 мм. У “свинячого” штаму ехінокока членики нерухомі і не розлазяться з фекалій (С. Д. Волощук, 1980).

Наявність у свиней копрофагії сприяє зараженню їх ехінококом. Випас свиней на території садиби, населеного пункту, значна кількість неприв'язаних собак, забій свиней в індивідуальних господарствах без ветсанекспертизи створюють сприятливі умови для формування інтенсивних осередків ехінококозу, в яких кругообіг ехінокока проходить переважно за схемою “собаки — свині”.

У зв'язку з відсутністю активної рухової функції члеників “свинячого” ехінокока рідше відбувається забруднення яйцями ехінокока шерсті собак в порівнянні з зараженням “овечим” штамом. В результаті цього в районах поширення “свинячого” штаму ехінокока створюються менш сприятливі умови для зараження населення ехінококозом, ніж в місцях поширення “овечого” штаму.

Таким чином, на території країн СНД існують 2 типи осередків ехінококозу, зв'язаних з циркуляцією відповідно “овечого” і “свинячого” штамів паразита. Перший з них спостерігається в районах інтенсивного вівчарства і характеризується значним ураженням овець, великої рогатої худоби і населення. Другий виявляється в місцях інтенсивного свинарства. На його території часто виявляється ехінококоз свиней, але вівці, велика рогата худоба і населення уражаються відносно рідко.

Існують природні осередки ехінококозу, в яких збудник циркулює між дикими тваринами. Такі осередки виявлені, зокрема, на Таймирі і в Хабаровському краї. В першому з них передача інвазії здійснюється між вовками (кінцевий хазяїн) і дикими оленями (проміжний хазяїн), в другому — між вовками і лосями. Зараження вовків в цих осередках відбувається при поїданні ними уражених ехінококом оленів і лосів, а зараження проміжних хазяїв — через траву і воду природних водойм, забруднених фекаліями інвазованих ехінококом вовків.

Патогенез і клініка. На організм людини ехінокок чинить токсичний і механічний вплив. Інтоксикація відбувається за рахунок альбумінів, які знаходяться в ехінококовій рідині і можуть дифундувати через лімфатичні перикистозні простори. Всмоктування ехінококової рідини в організмі викликає алергічну реакцію, яка проявляється кропивницею, свербінням шкіри. Попадання у кров значної кількості вмісту ехінококового пухиря при механічній травмі, оперативному втручанні, прориві кісти може призвести до анафілактичного шоку. Механічна дія ехінококового пухиря веде до порушення функції ураженого органа.

Клінічні прояви ехінококозу залежать від локалізації, розмірів кісти, пошкодження оточуючих органів і тканин, загальної інтоксикації і ступеня алергізації організму.

Ехінокок у людини частіше локалізується в печінці (45-85 %) і легенях (10 %). При ехінококозі печінки хворий скаржиться на тиснення і біль в правому підребер'ї або надчеревній ділянці. Печінка збільшена і м'яка або тверда, в залежності від локалізації кісти і тривалості хвороби. Ехінокок печінки росте повільно. У зв'язку з цим

, клінічні прояви захворювання в більшості випадків виникають пізно, коли ехінококові пухирі досягають значних розмірів. Дуже небезпечні при ехінококозі ускладнення, зв'язані з розривом пухиря або його нагноєнням. Найчастіше пухир проривається у черевну порожнину. Розрив пухиря відбувається під дією травми, іноді незначної. Це веде до обсіменіння черевної порожнини і розвитку в ній множинних ехінококових пухирів та перитоніту. Ехінококова рідина, що вилилася, може призвести до анафілактичного шоку і смерті хворого.

При ехінококозі легень клінічні ознаки хвороби можуть довго не проявлятись, і діагноз іноді ставиться випадково при рентгенологічному дослідженні грудної клітки.

Першими симптомами захворювання є відчуття здавлювання в грудях, сухий і тривалий кашель, кровохаркання, задишка. Пізніше спостерігаються випинання відповідної половини грудної клітки, притуплення перкуторного звуку, зміщення сусідніх органів. Прорив ехінококового пухиря легень частіше стається в бронхи. При цьому спостерігаються блювання, надсадний кашель, кровохаркання. При прориві в плевру з'являється сильний біль у боці з явищами колапсу, потім розвивається плеврит.

Ехінококоз інших органів (селезінки, нирок, підшлункової залози) і тканин спостерігається рідко. Ехінококоз черевної порожнини трапляється переважно в результаті розриву ехінококового пухиря печінки, селезінки або якогось іншого органа.

Діагностика ехінокока печінки, легень та інших органів і тканин вимагає комплексного застосування різноманітних діагностичних прийомів. З імунологічних методів найефективнішими є РНГА і імуноферментна реакція, менш ефективна реакція латекс-аглютинації. З інструментальних методів діагностики важливе значення має рентгенологічне обстеження (рентгеноскопія

і рентгенографія легень і печінки, рентгеноконтрастні дослідження жовчовидільної системи і судин, аксилярна комп'ютерна рентгенівська томографія); радіоізотопне і ультразвукове дослідження печінки; лапароскопія. При ехінококозі легень рентгенологічне спостерігається куляста тінь від ехінокока, яка лежить у незміненій легеневій тканині з різко контурованими краями.

Лікування. Специфічна хіміотерапія не розроблена. В зв'язку з можливістю прориву ехінококової кісти в сусідні тканини і органи, що може призвести до важких ускладнень і смерті, єдиним радикальним способом є видалення ехінокока з організму оперативним шляхом. Хворі з ускладненими формами ехінококозу потребують комплексної патогенетичної терапії і дієти з врахуванням ураження певних органів. Призначають дезінтоксикаційні та десенсибілізуючі засоби, при нагноєннях — антибіотики. При відсутності протягом 3 років клініко-лабораторних і інструментальних показників рецидиву і стабільно від'ємних серологічних реакціях їх знімають з обліку.

Профілактика. Боротьба з ехінококозом повинна бути цілеспрямованою. В районах інтенсивного розвитку вівчарства особлива увага приділяється заходам, спрямованим на розрив кругообігу ехінокока за схемою: вівці — сторожові собаки — вівці. З цією метою необхідно строго контролювати, щоб кількість сторожових собак біля отари овець не перевищувала 2

- 3, і систематично через кожні 30- 45 днів проводити у них преімагінальну дегельмінтизацію. Для останньої використовують ареколін бромистоводневий або фенасал, дотримуючись при цьому правил, які запобігають розсіюванню паразита в довкіллі. Дегельмінтизацію проводять на цементних площадках, виділені після неї фекалії збирають у металевий посуд і кип'ятять у воді 10 - 15 хв або заливають на 3 год 10 % розчином хлорного вапна. Цим розчином також знезаражують площадку, а грунт обробляють З % розчином карбатіону (4 л на 1 м 2 ).

В районах з інтенсивним розвитком свинарства особливу увагу необхідно звертати на заходи, спрямовані на розрив кругообігу ехінокока за схемою: свиня — собака — свиня. У селах необхідно зобов'язати хазяїв утримувати собак на прив'язі; слід знищувати бродячих собак. Свині повинні знаходитись на стійловому утриманні. Забій сільськогосподарських тварин проводиться тільки в спеціально відведених для цього місцях, захищених від собак. Уражені ехінококом відходи забою сільськогосподарських тварин знищують або скидають у біотермічну яму. Необхідно обладнати у відповідності до санітарних вимог забійні пункти і скотомогильники.

Для попередження зараження людини слід дотримуватись певних правил поводження з собаками: не давати їм органи забитих сільськогосподарських тварин, які не перевірені ветеринарною службою; мити руки після контакту з собаками, а також іншими тваринами; не допускати їх до їжі та посуду людини.

15 ознак ураження печінки, про які не знає майже ніхто

П ечінка допомагає нашому організму перетравлювати їжу, поглинати поживні і усувати токсичні речовини. Цей орган життєво важливий для людини.

Проблеми з печінкою можуть бути спадковими, викликаними токсинами (хімічними речовинами або вірусами) або бути наслідком важкого захворювання (наприклад, цирозу), який може вплинути на вашу печінку на все життя, інформує Ukr.Media медицина.

Інформація допоможе не пропустити захворювання печінки.

15 ознак ураження печінки, про які треба знати всім:

Розпухлий живіт

Цироз - серйозне прогресуюче захворювання печінки, що призводить до скупчення рідини в черевній порожнині (стан, званий асцитом). Хоча асцит може бути викликаний і іншими хворобами, цироз печінки є найбільш поширеним з них. Також набряки можуть розташовуватися на щиколотках, так як накопичена рідина опускається вниз під силою тяжіння.

Асцит може виникнути як при гострому, так і при хронічному ураженні печінки. Його лікують діуретиками і дієтою з низьким вмістом натрію, а у важких випадках рідина може бути злита через голку, введену в шлунок. Можуть знадобитися і більш радикальні заходи, такі як введення шунта або трансплантація печінки.

Пожовкла шкіра і білки очей це один із симптомів ураження печінки. Це відбувається тому, що білірубін (жовчний пігмент) накопичується в крові і не зникає з організму. Жовтяниця також відповідальна за темне забарвлення сечі і світлий стілець, а високий рівень білірубіну викликає свербіж у всьому тілі.

У дуже важких випадках жовтяниця також може негативно вплинути на функції мозку. У пацієнтів старшого віку цей стан часто помилково діагностується як деменція.

Лікування жовтяниці, пов'язаної з хворобою печінки, залежить від поліпшення основного стану. Сильно пошкоджена печінка ніколи не відновиться повністю, але жовтяниця та пов'язані з нею симптоми будуть сходити в міру поліпшення функції печінки.

Важливо пам'ятати, що коли жовтяниця зникає, печінка не виліковується; пацієнти, які відновлюються після важкого ураження печінки, все одно повинні бути дуже обережні.

Болі в правому підребер'ї

Біль у животі, особливо в правому верхньому куті живота або в нижній правій частині грудної клітки, є ознакою пошкодження печінки. Ця біль може супроводжуватися асцитом. Пацієнти зазвичай характеризують біль пульсуючий або колючий. Він може тимчасово купуватися ліками.

Захворювання печінки може бути викликане вживанням певних ліків, наприклад, комбінацією ібупрофену і ацетамінофену.

Ці ліки можуть викликати розлад шлунку як загальний побічний ефект, і їх шкідлива дію може бути посилена алкоголем. У довгостроковій перспективі це неодмінно призведе до пошкодження печінки.

Зміна кольору сечі

Сеча приймає темно-жовтий колір з-за підвищеного рівня білірубіну в крові організму, який не може вивести пошкоджена печінка.

Білірубін являє собою фізіологічну рідину, яка виробляється шляхом природного руйнування жовчі і зазвичай видаляється жовчю і сечею.

Вважається, що це антиоксидант клітинного рівня, але надмірна його кількість токсична для організму. Результатом хронічно високої білірубіну можуть бути неконтрольовані рефлекси і рухи очей, судоми та неврологічні порушення.

Темна сеча не завжди пов'язана з хворобою печінки. Такий колір може викликати зневоднення, жовчні камені, інфекції жовчних проток і недолік ферментів. Але якщо вона постійно темно-жовтого або коричневого кольору, і незвично смердюча, слід негайно відвідати лікаря.

Роздратована шкіра

Свербіння шкіри, на якій можна помітити луплячий висип, є ще однією ознакою серйозного ураження печінки.

Хвороба печінки може викликати й інші проблеми зі шкірою, включаючи генералізоване пожовтіння шкіри і слизових оболонок (жовтяниця), почервоніння ніг або рук, зміна кольору (появи темних або рожевих плям у локалізованих областях).

У деяких випадках крізь шкіру починають проступати вени.

Зміна стільця

Ураження печінки може вплинути на кишечник. Виникають запори, симптоми синдрому подразненого кишечника або зміна кольору і складу стільця.

Будь-який або всі ці симптоми можуть з'являтися у пацієнтів, які страждають від не діагностованих захворювань печінки або цирозу. Також стілець може виглядати незвично блідим або прийняти густу, смолянистую консистенцію. У ньому можуть спостерігатися домішки крові.

Проблеми з травленням, в тому числі диспепсія і кислотний рефлюкс, можуть сигналізувати про ураження печінки. Незрозуміла і постійна нудота або блювота вважаються одним з достовірних ознак того, що пацієнт може страждати від проблем з печінкою.

У пацієнтів з ушкодженням печінки постійне відчуття нудоти виникає з-за ослабленій здатності організму обробляти і усувати токсини, а також змін в обміні речовин і травлення.

Багато людей помилково трактують основну причину нудоти або взагалі ігнорують її, оскільки це зазвичай не вважається серйозною медичною проблемою.

Втрата апетиту

Коли ушкодження печінки не лікується, воно прогресує до захворювання печінки. З часом з'являються більш серйозні симптоми. Значна зміна апетиту, що призводить до швидкої втрати ваги - один з таких симптомів.

Пацієнти, які швидко втрачають вагу, можуть відчувати себе настільки погано, що їм доведеться вводити поживні речовини внутрішньовенно. Однак ураження печінки, яке призвело до втрати ваги, зазвичай настільки запущено, що єдиною надією пацієнта на одужання може бути лише трансплантація.

Затримка рідини

Серйозне пошкодження печінки також може привести до набряків на ногах, гомілках і стопах. Це відбувається тому, що порушення функції печінки заважає організму продукувати білки, що, в свою чергу, викликає проблеми з кровообігом.

Однією з характеристик захворювання, викликаного хворобою печінки, є те, що при натисканні відбиток пальців залишиться на шкірі на кілька секунд.

Набряклість також може бути викликана зниженням функції нирок, яка часто супроводжує важке пошкодження печінки.

Хронічна втома, м'язова і розумова слабкість, втрата пам'яті і навіть плутанина, і в кінцевому підсумку кома. Ось що загрожує людині, коли пошкодження печінки прогресує до її відмови. Дослідники відзначили, що виснаження і втома є найбільш поширеним симптомом ураження печінки.

Передбачається, що основна причина хронічної втоми, пов'язаної із захворюваннями печінки, може бути викликана змінами в хімії мозку і рівнів гормонів, які є результатом порушення функції печінки.

Зокрема, причиною енергетичного виснаження можуть бути зміни в рівнях кортикотропіну, серотоніну і норадреналіну.

Дослідники також відзначають, що симптоми, пов'язані з стомлюваністю, погіршуються загальним збільшенням токсичних побічних продуктів у крові, які пошкоджена печінка не може належним чином усувати.

Синці на шкірі

Коли пошкоджена печінка, вона сповільнює або повністю припиняє виробництво білків, необхідних для згортання крові, відомих як тромбоцити. В результаті у хворих від найменшого натискання з'являються синці або синці.

Енцефалопатія печінки

Як згадувалося раніше, плутанина і втрата пам'яті можуть бути наслідком пошкодження печінки. Ці симптоми викликає енцефалопатія печінки, в результаті якої печінка не здатна нормально фільтрувати кров і видаляти шкідливі речовини з кровотоку.

В результаті «токсини можуть накопичуватися і переходити в мозок», що призводить до вищезгаданої плутанини і втрати пам'яті, а також «змінам настрою, порушень судження, дезорієнтації, млявою мови і рухів, сонливості і комі».

Надмірне потовиділення

Пошкодження печінки - чи то з-за токсинів, хвороб або спадкового стану - означає, що цей важливий орган повинен працювати більше, ніж зазвичай, для виконання своїх звичайних функцій. У цьому випадку він генерує багато тепла. В результаті чого збільшується температура всього тіла.

З-за цього пацієнт страждає надмірним потовиділенням, яке допомагає тілу охолонути. Крім того, з потом через шкіру виводяться токсини, адже печінка не справляється з цим обов'язком.

Збільшення ваги і високий рівень холестерину

Оскільки печінка відповідальна за спалювання жиру і регулювання обміну речовин, при її пошкодженні відзначається небажане збільшення ваги. Найчастіше вага накопичується в районі черевної порожнини.

Крім того, через пошкодження печінка не буде виробляти достатньо «хорошого» холестерину, який прибирає "поганий" холестерин від стінок кровоносних судин. В результаті підвищується ризик розвитку гіпертонії, серцевих нападів і інсультів.

Відсутність симптомів

Приблизно у 50 відсотках випадків немає жодних ознак, що пошкоджена печінка. Або симптоми настільки легкі і неспецифічні (втома, відсутність драйву та свербіж), що люди не асоціюють їх з проблемами з печінкою.

На жаль, в цьому випадку лікування може бути несвоєчасним, що призведе до більш серйозних станів, зокрема фіброз, цироз, рак печінки та печінкова недостатність.