олійні рослини приклади

До цієї групи відносяться культури, які вирощуються для одержання рослинного жиру. Серед них розрізняють справжні олійні (соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний, рицина, редька олійна, арахіс та ін.) і культури комплексного використання (бавовник, льон – довгунець, коноплі, кенаф, гарбуз, зародки кукурудзи та ін.)
Що відноситься до олійних?
Олі́йні культу́ри — рослини, з насіння яких у процесі пресування одержують рослинні олії. В зонах з помірним кліматом ростуть ріпак, льон, соняшник, соя, маслини; у тропіках — арахіс, кокоси; одержують також пальмову олію.
Яка культура для України є найважливішою серед олійних культур?
Провідними технічними культурами України є соняшник, цукровий буряк та кукурудза, вирощують також льон – довгунець, ріпак. Соняшник – основна олійна культура нашої країни. За обсягом його вирощування Україна посідає одне з провідних місць у світі. Основні площі вирощування соняшнику зосереджені у степових районах.
Яка олійна культура займає найбільші посівні площі у світі і яка в Україні?
Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.
Стр.86 (1) » 11GDZ - решебники, ГДЗ, відповіді до підручників т…
Олійні культури
Олійні культури — група рослин у насінні яких міститься жирна олія.Вміст олії у насінні й плодах олійних культур коливається залежно від виду, сорту та умов вирощування від 20 до 60%.
До цієї групи відносяться культури, які вирощуються для одержання рослинного жиру. Серед них розрізняють справжні олійні (соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний, рицина, редька олійна, арахіс та ін.) і культури комплексного використання (бавовник, льон – довгунець, коноплі, кенаф, гарбуз, зародки кукурудзи та ін.) В Україні з олійних культур вирощують соняшник, ріпак і гірчицю, але найбільші площі займає соняшник.
Морфологічна будова насіння олійних культур різна: плід горішок має дуже щільний навколоплідник, насінина не зростається (перила, лялеманція, коноплі); плід коробочка має навколоплідник дерев'янистий, щільний, утворений декількома плодолистиками, під час достигання розтріскується (льон, рицина, кунжут, мак, бавовник); плід біб має дерев'янистий або шкірястий навколоплідник, розкривається по шву (соя, арахіс); плід стручок має дерев'янистий навколоплідник, утворений двома плодолистиками з несправжньою перегородкою (гірчиця, рижій, ріпак, суріпа); плід сім'янка з оплоднем (соняшник).
Плодова оболонка у більшості олійних культур після обмолоту відділяється від насінини. Оболонка захищає насінину від дії зовнішніх факторів. В сої, гірчиці, бавовнику та соняшнику запасні речовини розміщені в сім'ядолях. Рицина, мак, кунжут мають ендосперм, у соняшнику ендосперм – це тонка плівка, що зрослася з насінною оболонкою. Оболонки складаються з твердої волокнистої тканини, яка утворилась із здерев'янілих клітин палісадної тканини. Вони захищають ядро від механічних пошкоджень, від шкідливої мікрофлори, комах.
Рослинна олія має велике народногосподарське значення. ЇЇ споживають і використовують у харчовій, кондитерській, консервній, маргариновій, а також у лакофарбній, миловарній, текстильній, шкіряній промисловості. Застосовують олію і в медицині. Стебла багатьох олійних культур використовують як паливо, для отримання поташа (соняшник), паперу та грубої тканини ( рицина, льон-довгунець). Макуха і шрот, що залишаються після вижимання з насіння олії, є цінним концентрованим кормом для тварин. На корм використовують також стебла деяких олійних культур.

За ступенем висихання рослинна олія розділяється на 3 групи:
- висихаюча (йодне число понад 130), яку використовують для технічних цілей (лляна, перилова, макова конопляна, лялеманції рижикове та ін.);
- напіввисихаючу (йодне число 85-130), до якої належить олія соняшникова, кунжутна, ріпакова, гірчична, соєва, бавовникова, сафлорова, це головним чином поживні масла;
- невисихаючу (йодне число менш як 85), до якої належить арахісова, оливкова - поживна, мигдальна –парфумна і рицинова, виготовлюють касторку –технічна.
Ефіроолійні рослини
Ефіроолійні рослини або ефіроноси — ароматичні, дикорослі або культурні види рослин, що містять у листках, квітках, коренях або інших органах ефірну олію і використовуються як сировина в ефіроолійній промисловості. Нагромадження ефірних олій в ефіроолійних рослин відбувається в спеціальних утворах — залозистих волосках, лусочках, залозках тощо звідки їх добувають перегонкою з водяною парою, екстрагуванням, відгнічуванням та іншими методами. В різних ефіроолійних рослин вміст ефірних олій коливається від десятитисячних часток процента до 22%. Здатність утворювати ефірну олію властива близько 2500 видам рослин, з яких більш як половину становлять покритонасінні рослини. Ефіроолійні рослини є й серед голонасінних, папоротей, грибів, мохів, лишайників, водоростей та бактерій. Поширені ефіроолійні рослини переважно в тропічних і субтропічних країнах; у помірному поясі зосереджено не більше 1/5 усіх видів. В Україні їх близько 250 видів.
Промислове значення мають понад 20 видів, зокрема: троянда, лаванда, фіалка, м'ята, шавлія, меліса, валеріана, конвалія, кмин, аніс, евкаліпт, коріандр, мигдалеве дерево, апельсин, розмарин, сосна, ваніль. тощо. В Україні ефіроолійні рослини вирощують в основному на Чорноморському узбережжі та в Криму. Ефіроолійні рослини використовують у парфумерії, косметичній, фармацевтичній і харчовій промисловості тощо.
Вагомий внесок у захист ефіроолійних рослин від шкідників зроблений дослідженнями Є. С. Міляновського.
Джерела [ ред. | ред. код ]
- Дехніч П., Зеленський В. Короткий порадник з ефіроолійних і лікарсько-технічних культур. Харків, 1932.
- Жуков Г. Олійні рослини. Харків, 1930.
- Ефіроолійні рослини України / Котов М. І., Карнаух Є. Д., Морозюк С. С. – К.: Наукова думка, 1969. – 192 с.
- Карпенко Ю. О. Пахучі рослини України та добування з них ефірної олії. Харків ; Київ, 1931.
- Скорочено О. Н., Оробченко В. П. Олійні культури. Харків, 1933.
- Хайкін І., Мишалов М., Ласський Л., Верговський В. Культура лікарських та ефіроолійних рослин. Харків, 1931.
- Якубець-Якубчик Є. І. Культура ефіроолійних і лікарсько-технічних рослин. Одеса, 1935.
Посилання [ ред. | ред. код ]
- Ефіроолійні рослини // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К . : Тека, 2006.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ефіроолійні рослини |