олійні рослини приклади

олійні рослини приклади

Олійні рослини приклади






До цієї групи відносяться культури, які вирощуються для одержання рослинного жиру. Серед них розрізняють справжні олійні (соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний, рицина, редька олійна, арахіс та ін.) і культури комплексного використання (бавовник, льон – довгунець, коноплі, кенаф, гарбуз, зародки кукурудзи та ін.)



Що відноситься до олійних?



Олі́йні культу́ри — рослини, з насіння яких у процесі пресування одержують рослинні олії. В зонах з помірним кліматом ростуть ріпак, льон, соняшник, соя, маслини; у тропіках — арахіс, кокоси; одержують також пальмову олію.



Яка культура для України є найважливішою серед олійних культур?



Провідними технічними культурами України є соняшник, цукровий буряк та кукурудза, вирощують також льон – довгунець, ріпак. Соняшник – основна олійна культура нашої країни. За обсягом його вирощування Україна посідає одне з провідних місць у світі. Основні площі вирощування соняшнику зосереджені у степових районах.



Яка олійна культура займає найбільші посівні площі у світі і яка в Україні?



Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях.





Стр.86 (1) » 11GDZ - решебники, ГДЗ, відповіді до підручників т…


Олійні культури



Олійні культури — група рослин у насінні яких міститься жирна олія.Вміст олії у насінні й плодах олійних культур коливається залежно від виду, сорту та умов вирощування від 20 до 60%.



До цієї групи відносяться культури, які вирощуються для одержання рослинного жиру. Серед них розрізняють справжні олійні (соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний, рицина, редька олійна, арахіс та ін.) і культури комплексного використання (бавовник, льон – довгунець, коноплі, кенаф, гарбуз, зародки кукурудзи та ін.) В Україні з олійних культур вирощують соняшник, ріпак і гірчицю, але найбільші площі займає соняшник.



Морфологічна будова насіння олійних культур різна: плід горішок має дуже щільний навколоплідник, насінина не зростається (перила, лялеманція, коноплі); плід коробочка має навколоплідник дерев'янистий, щільний, утворений декількома плодолистиками, під час достигання розтріскується (льон, рицина, кунжут, мак, бавовник); плід біб має дерев'янистий або шкірястий навколоплідник, розкривається по шву (соя, арахіс); плід стручок має дерев'янистий навколоплідник, утворений двома плодолистиками з несправжньою перегородкою (гірчиця, рижій, ріпак, суріпа); плід сім'янка з оплоднем (соняшник).



Плодова оболонка у більшості олійних культур після обмолоту відділяється від насінини. Оболонка захищає насінину від дії зовнішніх факторів. В сої, гірчиці, бавовнику та соняшнику запасні речовини розміщені в сім'ядолях. Рицина, мак, кунжут мають ендосперм, у соняшнику ендосперм – це тонка плівка, що зрослася з насінною оболонкою. Оболонки складаються з твердої волокнистої тканини, яка утворилась із здерев'янілих клітин палісадної тканини. Вони захищають ядро від механічних пошкоджень, від шкідливої мікрофлори, комах.



Рослинна олія має велике народногосподарське значення. ЇЇ споживають і використовують у харчовій, кондитерській, консервній, маргариновій, а також у лакофарбній, миловарній, текстильній, шкіряній промисловості. Застосовують олію і в медицині. Стебла багатьох олійних культур використовують як паливо, для отримання поташа (соняшник), паперу та грубої тканини ( рицина, льон-довгунець). Макуха і шрот, що залишаються після вижимання з насіння олії, є цінним концентрованим кормом для тварин. На корм використовують також стебла деяких олійних культур.





За ступенем висихання рослинна олія розділяється на 3 групи:





  • висихаюча (йодне число понад 130), яку використовують для технічних цілей (лляна, перилова, макова конопляна, лялеманції рижикове та ін.);


  • напіввисихаючу (йодне число 85-130), до якої належить олія соняшникова, кунжутна, ріпакова, гірчична, соєва, бавовникова, сафлорова, це головним чином поживні масла;


  • невисихаючу (йодне число менш як 85), до якої належить арахісова, оливкова - поживна, мигдальна –парфумна і рицинова, виготовлюють касторку –технічна.




Ефіроолійні рослини



Ефіроолійні рослини або ефіроноси — ароматичні, дикорослі або культурні види рослин, що містять у листках, квітках, коренях або інших органах ефірну олію і використовуються як сировина в ефіроолійній промисловості. Нагромадження ефірних олій в ефіроолійних рослин відбувається в спеціальних утворах — залозистих волосках, лусочках, залозках тощо звідки їх добувають перегонкою з водяною парою, екстрагуванням, відгнічуванням та іншими методами. В різних ефіроолійних рослин вміст ефірних олій коливається від десятитисячних часток процента до 22%. Здатність утворювати ефірну олію властива близько 2500 видам рослин, з яких більш як половину становлять покритонасінні рослини. Ефіроолійні рослини є й серед голонасінних, папоротей, грибів, мохів, лишайників, водоростей та бактерій. Поширені ефіроолійні рослини переважно в тропічних і субтропічних країнах; у помірному поясі зосереджено не більше 1/5 усіх видів. В Україні їх близько 250 видів.



Промислове значення мають понад 20 видів, зокрема: троянда, лаванда, фіалка, м'ята, шавлія, меліса, валеріана, конвалія, кмин, аніс, евкаліпт, коріандр, мигдалеве дерево, апельсин, розмарин, сосна, ваніль. тощо. В Україні ефіроолійні рослини вирощують в основному на Чорноморському узбережжі та в Криму. Ефіроолійні рослини використовують у парфумерії, косметичній, фармацевтичній і харчовій промисловості тощо.



Вагомий внесок у захист ефіроолійних рослин від шкідників зроблений дослідженнями Є. С. Міляновського.



Джерела [ ред. | ред. код ]





  • Дехніч П., Зеленський В. Короткий порадник з ефіроолійних і лікарсько-технічних культур. Харків, 1932.


  • Жуков Г. Олійні рослини. Харків, 1930.


  • Ефіроолійні рослини України / Котов М. І., Карнаух Є. Д., Морозюк С. С. – К.: Наукова думка, 1969. – 192 с.


  • Карпенко Ю. О. Пахучі рослини України та добування з них ефірної олії. Харків ; Київ, 1931.


  • Скорочено О. Н., Оробченко В. П. Олійні культури. Харків, 1933.


  • Хайкін І., Мишалов М., Ласський Л., Верговський В. Культура лікарських та ефіроолійних рослин. Харків, 1931.


  • Якубець-Якубчик Є. І. Культура ефіроолійних і лікарсько-технічних рослин. Одеса, 1935.




Посилання [ ред. | ред. код ]





  • Ефіроолійні рослини // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К . : Тека, 2006.




Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ефіроолійні рослини





Related

Категорії