Коли почалася суцільна колективізація?

В грудні 1929 р. на конференції істориків-марксистів Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». Наприкінці січня була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Коли і чому розпочалася друга хвиля розкуркулення?

В перші тижні 1931 р. ще не депортованих українських «куркулів», які не виконали свої хлібозаготівельні норми, експропріювали та заслали, й це переросло, як і на Північному Кавказі і на Нижньому Поволжі, в "другу хвилю ліквідації куркульства як класу.

Коли в Україні було завершено суцільну колективізацію?

Колективізація в УРСР — частина політики колективізації і розкуркулення в СРСР, яка проводилася в період між 1928—1933 роками шляхом створення великих колективних господарств на основі селянських дворів, які отримали назву колгоспи.

Суцільна колективізація - Довідник з історії України М. Котляр, …

Насильницька колективізація в СРСР. Реферат

Влада штучно підвищувала ціни на промислові товари та занижувала закупівельні ціни на зерно, що ускладнило хлібозаготівлю, постачання зерна державі.

Хлібна криза кінця 1927 р. погіршила економічну ситуацію в країні і поставила під загрозу план індустріалізації. Для виходу з кризи окремі економісти і господарники пропонували змінити взаємовідносини між містом і селом. Проте для ліквідації хлібної кризи було обрано інший курс.

Після повернення з інспекційної поїздки до Сибіру взимку 1928 р. Сталін проголосив: при хорошому врожаї продаж зерна відставав від плану, що було оцінено як саботаж з боку куркулів. Не менш важливою була й інша теза: доки існують куркулі, існуватиме і саботаж хлібозаготівель. Звідси виходив і командний наказ: не жалкуючи сил і коштів, розгорнути організацію колгоспів і радгоспів.

У січні 1930 р. ЦК ВКП (б) приймає постанову "Про темпи колективізації, заходи допомоги держави колгоспному будівництву", що передбачала жорсткі терміни його проведення. В основних зернових районах країни (Середнє і Нижнє Поволжя, Північний Кавказ) її повинні були завершити до весни 1931 р., у Центральній Чорноземній області, Україні, на Уралі, в Сибіру і Казахстані - до весни 1932 р. А до кінця першої п'ятирічки колективізацію належало здійснити в масштабі всієї країни.

Паралельно з колективізацією здійснювалася політика ліквідації куркуля як класу. Була навіть спущена квота, за якою від 3 до 5% селянських господарств пропонувалося вважати "куркульськими". Зразу ж розпочалося змагання на місцях за рекордно швидке створення "районів суцільної колективізації". Вже в березні 1930 р. у Білорусії в колгоспи об'єднали 63% господарств, в Україні і Російській Федерації - 58, Закавказзі - 50, Узбекистані - 46%.

Це об'єднання здійснювалося з порушенням елементарних норм добровільності, що привело до анти-колгоспних виступів. Лише з січня до березня 1930 р. відбулося 2 тис. анти-колгоспних повстань. Незадоволення селян вело до масового забою худоби. Швидко створені колгоспи почали розпадатися.

У лютому 1930 р. було прийнято закон про порядок ліквідації куркульських господарств. Куркулі поділялися на три категорії. До першої включалися організатори антирадянських і анти-колгоспних виступів, які підлягали арешту і суду. Найбагатших куркулів - друга категорія - переселяли в інші райони. Всі інші куркульські господарства підлягали частковій конфіскації, а їхні володарі — виселенню на нові території. Під час розкуркулення було ліквідовано близько 1 млн. господарств (15% селянських господарств).

У виселених селян з'явилася нова "надійна прописка" - концтабори і селища, що мало чим відрізнялися від таборів. Паспортний режим адміністративною стіною відділяв село від міста, бо після введення паспортної системи паспорти одержували лише жителі міст і робітничих селищ. Праця колгоспників не оплачувалася грошима.

Проте Сталін вважав, що політика партії себе виправдала. Валові збори зерна зменшилися, а державна заготівля збільшилася з 10 млн. тонн в 1928 р. до 22,7 млн. тонн в 1934 р. Справжній результат цієї політики був іншим. З осені 1932 р. багато районів країни охопив найжорстокіший голод, рахунок жертв якого йшов на мільйони, були навіть випадки людожерства. Супутником голоду став тиф, по країні прокотилися голодні бунти, різко збільшилась чисельність безпритульних дітей. Режим у відповідь лише посилив репресії. Голодуючі райони оточили загороджувальними загонами, безпритульних людей забирали в спеціальні табори і посилали на важкі роботи.

Економічні негаразди не спинили проведення колективізації. На кінець другої п'ятирічки було організовано понад 243 тис. колгоспів. 1933 р. були запроваджені обов'язкові поставки сільськогосподарської продукції державі. У колгоспів вилучали 70% врожаю, аж до насіннєвого фонду. Державні ціни на сільгосппродукти в кілька разів були нижчі за ринкові, що мало забезпечити швидкі темпи індустріалізації. Плани колгоспних засівів складалися керівництвом машинно-тракторних станцій, створених для технічного обслуговування колгоспів, затверджувалися виконкомами районних Рад і потім повідомлялися колгоспам.

Адміністративно-командна система управління колгоспами, високі розміри державних поставок, низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію і фактично кріпосна праця селян гальмували економічний розвиток господарств. Це були результати генерального курсу партії на селі, суцільної колективізації сільського господарства, політики формування індустріалізації.

1. Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1991.



2. Бухарин Н. И. Избранные произведения. М., 1993.



3. Головатенко А. История России: спорные проблемы. М., 1994.



4. Жуков В. Власть и оппозиция. Российский политический процесс XX столетия. М., 1994.



5. Карр Э. История Советской России. М., 1990.

Коли розпочалася масова суцільна колективізація

Н а XV з'їзді ВКП(б), що пройшов у грудні 1927 року , більшовики, констатувавши нездатність сільськогосподарського сектору стати опорою прискореної індустріалізації, заявили, що вихід з ситуації перебуває у створенні великих колективних об'єднань господарств та механізації виробничих процесів. Перспективний план передбачав колективізацію на 1932-33 господарський рік до 20% господарств. Попри нереалістичність показник за наполяганням Йосифа Сталіна був зафіксований у документах з'їзду.

Однак вже взимку 1927-28 року селяни відмовилися продавати хліб за цінами, що руйнували доцільність господарювання. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза, яка тривала і наступного року — на 1 квітня 1929 року Україна здала лише 27 млн пудів (проти 200 млн пудів рік перед тим) пшениці і жита, заготівлі хліба на Північному Кавказі зменшилися вчетверо.

Вихід з кризи Сталін бачив в ефективному, як на його думку, "уральсько-сибірському" методі, що полягав у здійсненні примусових хлібозаготівель у заможного селянства руками бідняцько-середняцького активу і був апробований під час його сибірської поїздки в січні 1928 року . Аби відкрити шляхи його запровадження у всесоюзному масштабі, 28 червня 1929 року ВЦВК і РНК РСФРР прийняли закон "Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів", продубльований 3 липня ВУЦВК і РНК УСРР. Вони перетворювали хлібозаготівлі на звичайну практику, яка відкривала широкі перспективи подолання економічного опору селянства: від розорення п`ятикратними штрафами до відповідальності за ст. 57 і 58 Кримінального кодексу УСРР, що оберталося конфіскацією майна та депортацією у віддалені регіони СРСР. Чверть надходжень від штрафів та розпродажу майна перераховувалася у фонди кооперування та колективізації бідноти, чим більшовики розв`язали на селі чергову соціальну війну.

Від 35 до 40% хлібозаготівельного плану мала забезпечити "верхівка" села, якій доводилися тверді завдання хлібоздачі на основі експертної оцінки господарства, котру здійснювала сільрада з комітетами незаможних селян. Заможні селяни на запровадження надзвичайних заходів реагували згортанням господарств, відмовою від найманої праці, організацією товариств спільного обробітку землі (тсози) чи артілей. Влада у відповідь організувала переслідування учасників "лжеколгоспів" та постанови сільських сходів про підвищені завдання на поставку хліба державі за заниженими цінами. 18 липня 1929 року політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення про недоцільність прийняття куркулів у колгоспи.

Фінальним акордом повороту селянської політики стала постанова ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929 року "Про основні підсумки і чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів", якою контрактаційний договір перетворювався на засіб організації планового продуктообміну між містом і селом, вільна торгівля хлібом заборонялася, призначені для села промтовари передавалися у фонд отоварювання хлібозаготівель на основі контрактації, яка стала обов'язковою.

7 листопада 1929 року газета "Правда" опублікувала статтю Сталіна "Рік великого перелому (До 12-ої річниці Жовтня)", приурочену до пленуму ЦК ВКП(б), за якою у колгосп селяни пішли "цілими селами, волостями, районами". Відповідно до її установок пленум ЦК визнав недостатніми накреслені XV з'їздом ВКП(б) темпи усуспільнення селянських господарств (20% до кінця п'ятирічки) і проголосив перехід до суцільної колективізації сільського господарства.

«Треба викрити помилку тих, хто розуміє НЕП як відступ, і лише як відступ. Насправді Ленін ще при запровадженні політики казав, що НЕП не обмежується відступом, що вона означає підготовку для нового рішучого наступу на капіталістичні елементи міста і села. Треба вскрити помилку тих, хто думає, що НЕП потрібна лише для зв`язку між містом і селом. Нам потрібний не всякий зв`язок між містом і селом. Нам потрібний такий зв`язок, що забезпечує перемогу соціалізму» — З виступу Йосифа Сталіна на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 року

Після пленуму у Центральному комітеті була створена комісія під головуванням наркома землеробства СРСР Якова Яковлєва, яка ухвалила перехід у районах, оголошуваних районами суцільної колективізації, до політики "ліквідації куркульства як класу". На підставі її висновків, оприлюднених Йосифом Сталіним на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 року, було оголошено про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун.

30 січня 1930 року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило таємну постанову "Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації", через два дні ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством". ВУЦВК і РНК УСРР продублювали її 5 квітня під назвою "Про заборону оренди землі та застосування найманої праці в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації".

Станом на грудень 1930 року в УСРР було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім'ї (146 229 осіб) були вислані за межі України: 19 658 сімей (93 461 особа) у північні райони СРСР та 11 935 сімей (52 425 осіб) у Сибір.

Другий комуністичний штурм влада вимушено згорнула в середині 1930-х років під тиском неспростовної реальності: жахливий за масштабами Голодомор та гальмування індустріалізації вкотре довели утопічність їхніх теоретичних уявлень. Комунарський спосіб життя та виробництва виявився ще меншою мірою здатним забезпечити сталінську індустріалізацію, аніж одноосібні господарства. Вихід віднайшли у новітньому закріпаченні селян у радгоспах і колгоспах, де, на відміну від комун, їм дозволили мати присадибну ділянку, тримати худобу і вести родинний спосіб життя. Продаж продукції, виробленої на присадибній ділянці, на довгі десятиріччя став основою виживання радянських селян, які за жебрацькі трудодні (їх прозвали "паличками") відпрацьовували у колгоспах державну повинність.