город це українське слово
ГО́РОД, у, ч. 1. розм., рідко. Те саме, що мі́сто.
Як буде город на українській?
Те саме, що місто. КешСхожі
Що означає слово город?
Горо́д — ділянка, на якій садять городину, (овочі). Город на присадибній ділянці — частина земельної ділянки, зайнята городніми культурами. Гуляй-го́род пересувна польова фортифікаційна споруда.
Як правильно пишеться на городі?
город
| ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
|---|---|---|
| Знахідний | город | городи |
| Орудний | городом | городами |
| Місцевий | на/у городі | на/у городах |
| Кличний | городе | городи |
ГОРОД – Академічний тлумачний словник ...
Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980) в означеннях. Тлумачення, значення слова « город »: ГОРОД, а, чол. 1. розм., рідко. Те саме, що місто.
ГОРОД
ГО́РОД, у, ч. 1. розм., рідко. Те саме, що мі́сто. В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Котд., І, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Вишня, День. 1950, 91).
2. спорт. Місце кожної команди в різних масових іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі.
ГОРО́Д, а, ч. Ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів. Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи (Гл., Вибр., 1957, 47); За садом розглігся й город: картопля, капуста, помідори, морква, цибуля та інше (Смолич, III, 1959, 526).
ГО́РОД, а, ч., розм. Те саме, що юроди́вий 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.
Го́род, да, м. Городъ. Чуру свого до города Черкаси посилав. АД. II. 9. Ум. Городе́ць, городе́чок, городо́к. Ой везуть сироту-сирітку а в Кам’янець-городець. Чуб. В городі царів син, а за городечком царівна. Чуб. III. 159.
Горо́д, ду, м.
1) Огородъ. Сидить, як качан в городі. Ном. Ум. Горо́́дець, горо́донько, горі́дчик. Левиц. І. 170. Горо́дчик. Пішла в городець, рвала барвінець. Чуб. III. 301. Прийди, козаче, к мойому городоньку. См. Огород.
2) Родъ игры. КС. 1887. VI. 457. Родъ хоровода. Грин. III. 109.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 314.
го́род = град — старовинна назва міста (спочатку як загороджене місце, належно укріплене, щоб хоронитися від нападу ворога, тому городи споруджували на малодоступних місцях, перев. на кручах при річках, обносячи їх валом і ровом); згодом деякі розросталися й ставали великими містами; город складався з двох частин — внутрішньої (дитинець) і зовнішньої (острог, «окольний город»); Київську Русь звали «землею городів», яких багато збудували Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький. У долині, мову ямі, На багнищі город мріє (Т. Шевченко); Що город — то норов (М. Номис); Що город, то й народ (приказка).
1) (зменшено-пестливе — горо́дець) ділянка землі при садибі, здебільшого для вирощування овочів; між городами пролягають межі як символіка свого/чужого; городи спускаються часто до берега річки, ставка, тому за ними були традиційні місця зустрічі, побачення; ходи́ти горо́дами означає «ходити так, щоб ніхто не бачив». Через левади та городи два кума йшли з весілля до господи (Л. Глібов); Сидить, як качан в городі (М. Номис); Мій город — як моя комора (приказка); Не лізь у городи, бо наробиш шкоди (приповідка);
2) рід народної гри, а також старовинного хороводу.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 147-148.