Скільки геномів у тварин?

Урок "Огляд основних еукаріотичних таксонів"

Що входить до складу геному?

Стабільну версію було перевірено 24 липня 2022. Гено́м — сукупність ДНК організму чи виду, тобто сукупність всіх генів (екзонних та інтронних ділянок), некодуючих ділянок ядерної ДНК і позахромосомного генетичного матеріалу, в який входять мітохондріальна, пластидна ДНК, плазміди тощо.

Що таке організація геному?

Промотор — це ділянка гена, яка позначає місце, де починається синтез РНК, термінатор — де закінчується синтез. Оперон (прокаріоти) — структура, яка складається з кількох структурних генів. організація геному організмів ГЕНОМ – сукупність спадкової інформації у клітинах організму певного виду.

Геном

Гено́м — сукупність ДНК організму чи виду, [1] тобто сукупність всіх генів (екзонних та інтронних ділянок), некодуючих ділянок ядерної ДНК і позахромосомного генетичного матеріалу, в який входять мітохондріальна, пластидна ДНК, плазміди тощо.

Терміну «геном» важко надати повне і чітке визначення. [2] Коли він був вперше визначений у 1920 році, це визначення мало такий вигляд:

The haploid chromosome set, which, together with the pertinent protoplasm, specifies the material foundations of the species.

На початку 21 сторіччя, а особливо з розвитком нових методів секвенування, стає все більше відомостей про послідовності ДНК як різних видів, так і окремих організмів в межах виду, настільки що розповсюдженою є фраза «ера геноміки». [3] На початку 2020 року Genetics Home Reference має таке визначення геному: [4]

A genome is an organism's complete set of DNA, including all of its genes. Each genome contains all of the information needed to build and maintain that organism. In humans, a copy of the entire genome—more than 3 billion DNA base pairs—is contained in all cells that have a nucleus.

Зміст

Історія [ ред. | ред. код ]

Термін «геном» був запропонований Гансом Вінклером в 1920 році для опису сукупності генів в гаплоїдному наборі хромосом організмів одного біологічного виду. Первинний сенс цього терміну вказував на те, що поняття геному на відміну від генотипу є генетичною характеристикою виду в цілому, а не окремої особини. З розвитком молекулярної генетики значення даного терміну змінилося. Відомо, що ДНК, яка є носієм генетичної інформації у більшості організмів і, отже, складає основу геному, включає не тільки гени в сучасному сенсі цього слова. Велика частина ДНК еукаріотичних клітин представлена некодуючими («надмірними») послідовностями нуклеотидів, які не містять в собі інформації про білки. Таким чином, основну частину геному будь-якого організму складає вся ДНК його гаплоїдного набору хромосом.

Генетична інформація клітин [ ред. | ред. код ]

Генетична інформація в клітинах міститься не тільки в хромосомах ядра, але і у позахромосомних молекулах ДНК і РНК. У бактерій до такої ДНК відносяться плазміди і деякі помірні віруси, в клітинах еукаріотів — це ДНК хлоропластів (хпДНК), мітохондрій (мтДНК) та інших пластид. Обсяги генетичної інформації, що містяться в клітинах зародкової лінії (попередники статевих клітин і самі гамети) і соматичних клітинах, у ряді випадків істотно відрізняються. У онтогенезі соматичні клітини можуть втратити частину генетичної інформації клітин зародкової лінії (наприклад, при дозріванні такої соматичної клітини ссавців, як еритроцит відбувається втрата ядра, що містить ДНК), ампліфікувати групи послідовностей і/або значно перебудовувати початкові гени (наприклад, за активності транспозонів чи при V(D)J-рекомбінації клітин імунної системи).

Отже, під геномом організму розуміють сумарну ДНК гаплоїдного набору хромосом і кожного з позахромосомних генетичних елементів, що міститься в окремій клітині зародкової лінії багатоклітинного організму. У визначенні геному окремого біологічного виду необхідно враховувати, по-перше, генетичні відмінності, пов'язані із статтю, оскільки чоловічі і жіночі статеві хромосоми відрізняються. По-друге, через величезну кількість алельних варіантів генів і супутніх послідовностей, які присутні в генофонді великих популяцій, можна говорити лише про якийсь усереднений геном, який сам по собі може мати істотні відмінності від геномів окремих особин. Розміри геномів організмів різних видів значно відрізняються один від одного і при цьому залежність між рівнем еволюційної складності біологічного вигляду і розміром його геному досить слабка.

Розмір геному [ ред. | ред. код ]

Розмір геному — загальна кількість пар основ ДНК в одній копії гаплоїдного геному. Розмір геному позитивно корелює з морфологічною складністю лише прокаріотів та нижчих еукаріотів. Проте еукаріоти, починаючи з молюсків, втрачають цю кореляцію — у цих організмів розмір геному не відповідає еволюційній складності організму. [6]

Для визначення найменшого можливого геному, з яким може існувати організм, ведуться досліди . Так, дослідники з інституту К.Вентера [en] розробили гіпотетичний мінімальний геном, з яким може існувати організм, і підсадили його до Mycoplasma capricolum [en] , з якої попередньо прибрали власну ДНК [7] [8] . Організм, названий SYN-1,0, не був життєздатним. SYN-1,0 містив 901 ген [7] . Після декількох спроб вдалося розробити організм SYN-3,0, з розміром геному 531 тис. пар основ та 473 генами — найменший геном серед вільно живучих організмів на 2016 рік [7] .

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑genome | Learn Science at Scitable. Nature. Архів оригіналу за 1 травня 2020 . Процитовано 22 лютого 2020 .



2. ↑ аб Goldman, Aaron David; Landweber, Laura F. (07 2016). What Is a Genome?. PLoS genetics12 (7). с. e1006181. ISSN1553-7404. PMC4956268. PMID27442251. doi:10.1371/journal.pgen.1006181. Архів оригіналу за 13 листопада 2016 . Процитовано 22 лютого 2020 .



3. ↑ Poliakov, Eugenia; Cooper, David N.; Stepchenkova, Elena I.; Rogozin, Igor B. (2015). Genetics in genomic era. Genetics Research International2015. с. 364960. ISSN2090-3154. PMC4390167. PMID25883807. doi:10.1155/2015/364960.



4. ↑A Brief Guide to Genomics. Genome.gov (англ.) . Архів оригіналу за 9 січня 2020 . Процитовано 22 лютого 2020 .



5. ↑ аб Hurst, Gregory D. D. (6 жовтня 2017). Extended genomes: symbiosis and evolution. Interface Focus7 (5). с. 20170001. ISSN2042-8898. PMC5566813. PMID28839925. doi:10.1098/rsfs.2017.0001.



6. ↑ Gregory TR; Nicol JA; Tamm H; Kullman B; Kullman K; Leitch IJ; Murray BG; Kapraun DF; Greilhuber J; Bennett MD (3 січня 2007). Eukaryotic genome size databases. Nucleic Acids Research35 (Database): D332–D338. doi:10.1093/nar/gkl828.



7. ↑ абв Service, Robert (2016). Synthetic microbe lives with less than 500 genes. Science. ISSN0036-8075. doi:10.1126/science.aaf4038.



8. ↑ Hutchison, C. A.; Chuang, R.-Y.; Noskov, V. N.; Assad-Garcia, N.; Deerinck, T. J.; Ellisman, M. H.; Gill, J.; Kannan, K.; Karas, B. J.; Ma, L.; Pelletier, J. F.; Qi, Z.-Q.; Richter, R. A.; Strychalski, E. A.; Sun, L.; Suzuki, Y.; Tsvetanova, B.; Wise, K. S.; Smith, H. O.; Glass, J. I.; Merryman, C.; Gibson, D. G.; Venter, J. C. (2016). Design and synthesis of a minimal bacterial genome. Science351 (6280): aad6253–aad6253. ISSN0036-8075. doi:10.1126/science.aad6253.



9. ↑ Mankertz P (2008). Molecular Biology of Porcine Circoviruses. Animal Viruses: Molecular Biology. Caister Academic Press. ISBN978-1-904455-22-6. Архів оригіналу |archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 20 серпня 2016 . Процитовано 25 березня 2016 .



10. ↑ Fiers W; Contreras, R.; Duerinck, F.; Haegeman, G.; Iserentant, D.; Merregaert, J.; Min Jou, W.; Molemans, F.; Raeymaekers, A.; Van Den Berghe, A.; Volckaert, G.; Ysebaert, M. (1976). Complete nucleotide-sequence of bacteriophage MS2-RNA – primary and secondary structure of replicase gene. Nature260 (5551): 500–507. Bibcode:1976Natur.260..500F. PMID1264203. doi:10.1038/260500a0. Архів оригіналу за 13 березня 2016 . Процитовано 25 березня 2016 .



11. ↑ Fiers, W.; Contreras, R.; Haegeman, G.; Rogiers, R.; Van De Voorde, A.; Van Heuverswyn, H.; Van Herreweghe, J.; Volckaert, G. та ін. (1978). Complete nucleotide sequence of SV40 DNA. Nature273 (5658): 113–120. Bibcode:1978Natur.273..113F. PMID205802. doi:10.1038/273113a0. Архів оригіналу за 30 грудня 2016 . Процитовано 25 березня 2016 . рекомендується |displayauthors= (довідка)



12. ↑ Sanger, F.; Air, G.M.; Barrell, B.G.; Brown, N.L.; Coulson, A.R.; Fiddes, J.C.; Hutchison, C.A.; Slocombe, P. M. та ін. (1977). Nucleotide sequence of bacteriophage phi X174 DNA. Nature265 (5596): 687–695. Bibcode:1977Natur.265..687S. PMID870828. doi:10.1038/265687a0. Архів оригіналу за 20 липня 2017 . Процитовано 25 березня 2016 . рекомендується |displayauthors= (довідка)



13. ↑Virology – Human Immunodeficiency Virus And Aids, Structure: The Genome And Proteins Of HIV. Pathmicro.med.sc.edu. 1 липня 2010. Архів оригіналу за 12 липня 2013 . Процитовано 27 січня 2011 .



14. ↑ Thomason, Lynn; Court, Donald L.; Bubunenko, Mikail; Costantino, Nina; Wilson, Helen; Datta, Simanti; Oppenheim, Amos (2007). Recombineering: genetic engineering in bacteria using homologous recombination. Current Protocols in Molecular Biology. Chapter 1: Unit 1.16. ISBN0471142727. PMID18265390. doi:10.1002/0471142727.mb0116s78.



15. ↑ Court, D. L.; Oppenheim, A. B.; Adhya, S. L. (2007). A new look at bacteriophage lambda genetic networks. Journal of Bacteriology189 (2): 298–304. PMC1797383. PMID17085553. doi:10.1128/JB.01215-06.



16. ↑ Sanger, F.; Coulson, A.R.; Hong, G.F.; Hill, D.F.; Petersen, G.B. (1982). Nucleotide sequence of bacteriophage lambda DNA. Journal of Molecular Biology162 (4): 729–73. PMID6221115. doi:10.1016/0022-2836(82)90546-0.



17. ↑ Legendre, M; Arslan, D; Abergel, C; Claverie, JM (2012). Genomics of Megavirus and the elusive fourth domain of life| journal. Communicative & Integrative Biology5 (1): 102–106. PMC3291303. PMID22482024. doi:10.4161/cib.18624.



18. ↑ Philippe, N.; Legendre, M.; Doutre, G.; Coute, Y.; Poirot, O.; Lescot, M.; Arslan, D.; Seltzer, V.; Bertaux, L.; Bruley, C.; Garin, J.; Claverie, J.-M.; Abergel, C. (2013). Pandoraviruses: Amoeba Viruses with Genomes Up to 2.5 Mb Reaching That of Parasitic Eukaryotes. Science341 (6143): 281–6. Bibcode:2013Sci. 341..281P. PMID23869018. doi:10.1126/science.1239181.



19. ↑ Bennett, G. M.; Moran, N. A. (5 серпня 2013). Small, Smaller, Smallest: The Origins and Evolution of Ancient Dual Symbioses in a Phloem-Feeding Insect. Genome Biology and Evolution5 (9): 1675–1688. PMID23918810. doi:10.1093/gbe/evt118.



20. ↑ Fleischmann R; Adams M; White O; Clayton R; Kirkness E; Kerlavage A; Bult C; Tomb J; Dougherty B; Merrick J; McKenney; Sutton; Fitzhugh; Fields; Gocyne; Scott; Shirley; Liu; Glodek; Kelley; Weidman; Phillips; Spriggs; Hedblom; Cotton; Utterback; Hanna; Nguyen; Saudek та ін. (1995). Whole-genome random sequencing and assembly of Haemophilus influenzae Rd. Science269 (5223): 496–512. Bibcode:1995Sci. 269..496F. PMID7542800. doi:10.1126/science.7542800. Архів оригіналу за 13 жовтня 2009 . Процитовано 25 березня 2016 .



21. ↑ Frederick R. Blattner; Guy Plunkett III (1997). The Complete Genome Sequence of Escherichia coli K-12. Science277 (5331): 1453–1462. PMID9278503. doi:10.1126/science.277.5331.1453. Архів оригіналу за 24 вересня 2015 . Процитовано 25 березня 2016 .



22. ↑ Rocap, G.; Larimer, F. W.; Lamerdin, J.; Malfatti, S.; Chain, P.; Ahlgren, N. A.; Arellano, A.; Coleman, M.; Hauser, L.; Hess, W. R.; Johnson, Z. I.; Land, M.; Lindell, D.; Post, A. F.; Regala, W.; Shah, M.; Shaw, S. L.; Steglich, C.; Sullivan, M. B.; Ting, C. S.; Tolonen, A.; Webb, E. A.; Zinser, E. R.; Chisholm, S. W. (2003). Genome divergence in two Prochlorococcus ecotypes reflects oceanic niche differentiation. Nature424 (6952): 1042–7. Bibcode:2003Natur.424.1042R. PMID12917642. doi:10.1038/nature01947.



23. ↑ Dufresne, A.; Salanoubat, M.; Partensky, F.; Artiguenave, F.; Axmann, I. M.; Barbe, V.; Duprat, S.; Galperin, M. Y.; Koonin, E. V.; Le Gall, F.; Makarova, K. S.; Ostrowski, M.; Oztas, S.; Robert, C.; Rogozin, I. B.; Scanlan, D. J.; De Marsac, N. T.; Weissenbach, J.; Wincker, P.; Wolf, Y. I.; Hess, W. R. (2003). Genome sequence of the cyanobacterium Prochlorococcus marinus SS120, a nearly minimal oxyphototrophic genome. Proceedings of the National Academy of Sciences100 (17): 10020–5. Bibcode:2003PNAS..10010020D. PMC187748. PMID12917486. doi:10.1073/pnas.1733211100.



24. ↑ Meeks, J. C.; Elhai, J; Thiel, T; Potts, M; Larimer, F; Lamerdin, J; Predki, P; Atlas, R (2001). An overview of the genome of Nostoc punctiforme, a multicellular, symbiotic cyanobacterium. Photosynthesis Research70 (1): 85–106. PMID16228364. doi:10.1023/A:1013840025518.



25. ↑ Parfrey LW; Lahr DJG; Katz LA (2008). The Dynamic Nature of Eukaryotic Genomes. Molecular Biology and Evolution25 (4): 787–94. PMC2933061. PMID18258610. doi:10.1093/molbev/msn032.



26. ↑ScienceShot: Biggest Genome Ever[Архівовано 11 жовтня 2010 у Wayback Machine.], comments: «The measurement for Amoeba dubia and other protozoa which have been reported to have very large genomes were made in the 1960s using a rough biochemical approach which is now considered to be an unreliable method for accurate genome size determinations.»



27. ↑ Fleischmann A; Michael TP; Rivadavia F; Sousa A; Wang W; Temsch EM; Greilhuber J; Müller KF та ін. (2014). Evolution of genome size and chromosome number in the carnivorous plant genus Genlisea (Lentibulariaceae), with a new estimate of the minimum genome size in angiosperms. Annals of Botany114 (8): 1651–1663. PMID25274549. doi:10.1093/aob/mcu189. рекомендується |displayauthors= (довідка)



28. ↑ Greilhuber J; Borsch T; Müller K; Worberg A; Porembski S; Barthlott W (2006). Smallest angiosperm genomes found in Lentibulariaceae, with chromosomes of bacterial size. Plant Biology8 (6): 770–777. PMID17203433. doi:10.1055/s-2006-924101.



29. ↑ Tuskan, GA; Difazio, S; Jansson, S; Bohlmann, J; Grigoriev, I; Hellsten, U; Putnam, N; Ralph, S; Rombauts, S; Salamov, A; Schein, J; Sterck, L; Aerts, A; Bhalerao, RR; Bhalerao, RP; Blaudez, D; Boerjan, W; Brun, A; Brunner, A; Busov, V; Campbell, M; Carlson, J; Chalot, M; Chapman, J; Chen, GL; Cooper, D; Coutinho, PM; Couturier, J; Covert, S; Cronk, Q; Cunningham, R; Davis, J; Degroeve, S; Déjardin, A; Depamphilis, C; Detter, J; Dirks, B; Dubchak, I; Duplessis, S; Ehlting, J; Ellis, B; Gendler, K; Goodstein, D; Gribskov, M; Grimwood, J; Groover, A; Gunter, L; Hamberger, B; Heinze, B; Helariutta, Y; Henrissat, B; Holligan, D; Holt, R; Huang, W; Islam-Faridi, N; Jones, S; Jones-Rhoades, M; Jorgensen, R; Joshi, C; Kangasjärvi, J; Karlsson, J; Kelleher, C; Kirkpatrick, R; Kirst, M; Kohler, A; Kalluri, U; Larimer, F; Leebens-Mack, J; Leplé, JC; Locascio, P; Lou, Y; Lucas, S; Martin, F; Montanini, B; Napoli, C; Nelson, DR; Nelson, C; Nieminen, K; Nilsson, O; Pereda, V; Peter, G; Philippe, R; Pilate, G; Poliakov, A; Razumovskaya, J; Richardson, P; Rinaldi, C; Ritland, K; Rouzé, P; Ryaboy, D; Schmutz, J; Schrader, J; Segerman, B; Shin, H; Siddiqui, A; Sterky, F; Terry, A; Tsai, CJ; Uberbacher, E; Unneberg, P; Vahala, J; Wall, K; Wessler, S; Yang, G; Yin, T; Douglas, C; Marra, M; Sandberg, G; Van de Peer, Y; Rokhsar, D (15 вересня 2006). The genome of black cottonwood, Populus trichocarpa (Torr. & Gray). Science313 (5793): 1596–604. Bibcode:2006Sci. 313.1596T. PMID16973872. doi:10.1126/science.1128691.



30. ↑ PELLICER, JAUME; FAY, MICHAEL F.; LEITCH, ILIA J. (15 вересня 2010). The largest eukaryotic genome of them all?. Botanical Journal of the Linnean Society164 (1): 10–15. doi:10.1111/j.1095-8339.2010.01072.x.



31. ↑ Lang D; Zimmer AD; Rensing SA; Reski R (October 2008). Exploring plant biodiversity: the Physcomitrella genome and beyond. Trends Plant Sci13 (10): 542–549. PMID18762443. doi:10.1016/j.tplants.2008.07.002.



32. ↑Saccharomyces Genome Database. Yeastgenome.org. Архів оригіналу за 23 липня 2020 . Процитовано 27 січня 2011 .



33. ↑ Leroy, S., S. Bouamer, S. Morand, and M. Fargette (2007). Genome size of plant-parasitic nematodes. Nematology 9: 449—450.



34. ↑ Gregory TR (2005). Animal Genome Size Database. http://www.genomesize.com. Архів оригіналу за 8 січня 2021 . Процитовано 25 березня 2016 .



35. ↑ The C. elegans Sequencing Consortium (1998). Genome sequence of the nematode C. elegans: a platform for investigating biology. Science282 (5396): 2012–2018. PMID9851916. doi:10.1126/science.282.5396.2012. Архів оригіналу за 25 листопада 2009 . Процитовано 25 березня 2016 .



36. ↑ Ellis LL; Huang W; Quinn AM (2014). Intrapopulation Genome Size Variation in "Drosophila melanogaster" Reflects Life History Variation and Plasticity. PLoS Genetics10 (7): e1004522. doi:10.1371/journal.pgen.1004522. Архів оригіналу за 24 березня 2016 . Процитовано 17 березня 2016 .



37. ↑ Honeybee Genome Sequencing Consortium; Weinstock; Robinson; Gibbs; Weinstock; Weinstock; Robinson; Worley; Evans; Maleszka; Robertson; Weaver; Beye; Bork; Elsik; Evans; Hartfelder; Hunt; Robertson; Robinson; Maleszka; Weinstock; Worley; Zdobnov; Hartfelder; Amdam; Bitondi; Collins; Cristino; Evans (October 2006). Insights into social insects from the genome of the honeybee Apis mellifera. Nature443 (7114): 931–49. Bibcode:2006Natur.443..931T. PMC2048586. PMID17073008. doi:10.1038/nature05260.



38. ↑ The International Silkworm Genome (2008). The genome of a lepidopteran model insect, the silkworm Bombyx mori. Insect Biochemistry and Molecular Biology38 (12): 1036–1045. PMID19121390. doi:10.1016/j.ibmb.2008.11.004.



39. ↑ Church, DM; Goodstadt, L; Hillier, LW; Zody, MC; Goldstein, S; She, X; Bult, CJ; Agarwala, R; Cherry, JL; DiCuccio, M; Hlavina, W; Kapustin, Y; Meric, P; Maglott, D; Birtle, Z; Marques, AC; Graves, T; Zhou, S; Teague, B; Potamousis, K; Churas, C; Place, M; Herschleb, J; Runnheim, R; Forrest, D; Amos-Landgraf, J; Schwartz, DC; Cheng, Z; Lindblad-Toh, K; Eichler, EE; Ponting, CP; Mouse Genome Sequencing, Consortium (5 травня 2009). Lineage-specific biology revealed by a finished genome assembly of the mouse. У Roberts, Richard J. PLoS Biology7 (5): e1000112. PMC2680341. PMID19468303. doi:10.1371/journal.pbio.1000112.



40. ↑Human Genome Project Information Site Has Been Updated. Ornl.gov. 23 липня 2013. Архів оригіналу за 20 вересня 2008 . Процитовано 6 лютого 2014 .



41. ↑Venter, J. C.; Adams, M.; Myers, E.; Li, P.; Mural, R.; Sutton, G.; Smith, H.; Yandell, M.; Evans, C.; Holt, R. A.; Gocayne, J. D.; Amanatides, P.; Ballew, R. M.; Huson, D. H.; Wortman, J. R.; Zhang, Q.; Kodira, C. D.; Zheng, X. H.; Chen, L.; Skupski, M.; Subramanian, G.; Thomas, P. D.; Zhang, J.; Gabor Miklos, G. L.; Nelson, C.; Broder, S.; Clark, A. G.; Nadeau, J.; McKusick, V. A.; Zinder, N. (2001). The Sequence of the Human Genome. Science291 (5507): 1304–1351. Bibcode:2001Sci. 291.1304V. PMID11181995. doi:10.1126/science.1058040.



42. ↑ Crollius, HR; Jaillon, O; Dasilva, C; Ozouf-Costaz, C; Fizames, C; Fischer, C; Bouneau, L; Billault, A; Quetier, F; Saurin, W; Bernot, A; Weissenbach, J (2000). Characterization and Repeat Analysis of the Compact Genome of the Freshwater Pufferfish Tetraodon nigroviridis. Genome Research10 (7): 939–949. PMC310905. PMID10899143. doi:10.1101/gr.10.7.939.



43. ↑ Olivier Jaillon (21 жовтня 2004). Genome duplication in the teleost fish Tetraodon nigroviridis reveals the early vertebrate proto-karyotype. Nature431 (7011): 946–957. Bibcode:2004Natur.431..946J. PMID15496914. doi:10.1038/nature03025.



44. ↑Tetraodon Project Information. Архів оригіналу за 26 вересня 2012 . Процитовано 17 жовтня 2012 .

Додаткова література [ ред. | ред. код ]

• Серія книг Population Genomics (Springer, 2019-2023+)



• Серія книг Compendium of Plant Genomes (Springer, 2014-2023+)



• Roy Sanjiban Sekhar; Taguchi Yoshihiro, ред. (2022). Handbook of machine learning applications for genomics. Studies in Big Data. Singapore: Springer. ISBN978-981-16-9157-7.



• Геном. Автобіографія виду у 23 главах / М. Рідлі; [пер. з англ. О. Реви, З. Лобач]. — Київ: КМ-БУКС, 2018. — 408 с. — ISBN 617-7489-67-1.



• Setubal João Carlos; Stoye Jens; Stadler Peter F. (2018). Comparative genomics: methods and protocols. Methods in molecular biology. New York, NY: Humana Press. ISBN978-1-4939-7461-0.



• Kaufmann Michael; Klinger Claudia; Savelsbergh Andreas (2017). Functional genomics: methods and protocols. Methods in molecular biology (3rd edition). New York, NY: Humana Press. ISBN978-1-4939-7230-2.



• Mathé Ewy; Davis Sean, ред. (2016). Statistical genomics: methods and protocols. Methods in molecular biology. New York, NY: Humana Press. ISBN978-1-4939-3576-5.



• А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". с. 103-130. Архів оригіналу за 4 березня 2016 . Процитовано 17 березня 2016 .