Що таке торгівля і які її функції?

Торгівля – процес обміну товарами, послугами, цінностями і грошима. У широкому значенні – вид підприємницької діяльності, пов'язаний з купівлею-продажем товарів. Торговий капітал виконує свою основну функцію, тобто реалізацію товарного капіталу, шляхом здійснення внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Що таке виносна торгівля?

Що таке виїзна торгівля? Виїзна та виносна торгівля належить до роздрібної торгівлі через дрібнооптову мережу та є однією із форм позамагазинного продажу товарів, під час якого приміщення не мають торговельного залу для споживачів. Кеш

Що таке торгівля та як вона виникла?

Торгівля – форма економічного зв'язку між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком. Торгівля виникла на відповідному етапі розвитку суспільства, а саме тоді, коли окремі виробники почали виготовляти продукції більше, ніж їм було потрібно для своїх власних потреб.

Виїзна торгівля: документи, працівники, перевірки

Що таке виїзна торгівля. Якщо узагальнити, то торгівля поза межами приміщення магазину вважається виїзною (п. 3 Правил № 369). Про що йдеться: Бізнес на колесах. Що це: автомагазин, кав'ярня на ...

Виїзна торгівля це

З настанням тепла оживає виїзна торгівля. Вона дає неабиякий прибуток торгівцям, адже влітку чимало охочих освіжитися прохолодними напоями, морозивом та іншими ласощами. У цій статті розглянемо організаційні моменти, пов'язані з відкриттям такої торгівлі.

Об'єкти, у яких провадять виїзну торгівлю

Відповідно до п. 3 Інструкції № 327 роздрібну торгівлю можна здійснювати в трьох формах:

1) стаціонарна торгівля – сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, що розміщені в капітальних будівлях, мають систему спеціальних приміщень, оснащених торгово-технологічним устаткуванням (магазини);

2) напівстаціонарна торгівля – сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, що займають окреме приміщення переважно легкої конструкції без великих капітальних витрат і здебільшого не мають торговельного залу для здійснення торгово-технологічних операцій із покупцями (кіоски, ятки тощо);

3) торгівля поза магазинами (зокрема, і пересувна мережа) – сукупність нестаціонарних, пересувних пунктів продажу товарів, які пристосовані для тривалої роздрібної торгівлі товарами населенню на розвіз або рознос (лотки, розкладки, стенди, палатки, автомагазини, автофургони тощо), через торговельні автомати.

Виїзну торгівлю зазвичай провадять в об'єктах другої і третьої груп. Порядок здійснення такої торгівлі врегламентовано Правилами № 369, при цьому слід дотримуватися й загальних правил торгівлі, зокрема Правил № 185, № 104.

Позамагазинний продаж товарів, за якого приміщення не мають торговельного залу для споживачів, належить до роздрібної торгівлі через дрібнороздрібну торговельну мережу. У п. 3 Правил № 369 указано, що такий продаж можна провадити через:

– пункти некапітальної забудови – кіоски, ларі, ларьки, намети, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

– засоби пересувної мережі – автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Практично всі об'єкти напівстаціонарної та пересувної дрібнороздрібної торгівлі можуть класифікуватися як малі архітектурні форми (МАФ): стаціонарні МАФи підпадають під поняття напівстаціонарної торгівлі, а пересувні – під торгівлю поза магазинами.

На цей час МАФ у нормативних документах визначено по-різному. Так, згідно з ч. 2 ст. 21 Закону № 2807 МАФ – це елемент декоративного або іншого оснащення об'єкта благоустрою. У цьому Законі до МАФів віднесено серед іншого альтанки, павільйони, навіси, вуличні меблі (лавки, лави, столи).

Згідно з п. 4 Єдиних правил № 198 МАФ для провадження підприємницької діяльності – це невелика (площею до 30 м 2 ) споруда торговельно-побутового призначення, виготовлена з полегшених конструкцій і встановлена тимчасово без спорудження фундаменту.

Зрештою виходить, що головною ознакою віднесення об'єкта до МАФів є факт наявності фундаменту. Якщо в об'єкта немає фундаменту – він належить до МАФів, якщо є – це повноцінний об'єкт нерухомості. Далі піде мова про одержання дозвільної документації саме на МАФ.

У ч. 1 ст. 34 Закону № 2807 вказано, що порядок розміщення МАФів урегламентовано Правилами благоустрою території населеного пункту – нормативно-правовим актом, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляють на підставі Типових правил № 310. Згідно з п. 1 розд. VIII зазначеного документа проектувати МАФи потрібно з дотриманням Єдиних правил № 198 і ДБН Б.2.2-5:2011 "Планування та забудова міст, селищ і функціональних територій. Благоустрій територій".

Розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного або іншого призначення для провадження підприємницької діяльності здійснюють відповідно до Порядку № 244 і Правил № 1417.

Згідно з п. 2.1 Порядку № 244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки. Замовник, який має намір установити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної держадміністрації із заявою в довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди (п. 2.2 Порядку № 244).

– графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів тимчасової споруди із прив'язкою до місцевості;

– реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Відповідність намірів щодо місця розташування тимчасової споруди комплексній схемі розміщення тимчасової споруди (за її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган із питань містобудування та архітектури, утворений у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної держадміністрації, протягом десяти робочих днів із дня подання зазначеної заяви (п. 2.4 Порядку № 244).

Про відповідність намірів замовника щодо місця розташування тимчасової споруди комплексній схемі розміщення тимчасової споруди (за її наявності), будівельним нормам відповідний орган із питань містобудування та архітектури повідомляє замовника в письмовій формі протягом трьох робочих днів із дня такого визначення відповідності намірів або ж замовнику може бути надано аргументовану відмову в реалізації намірів розміщення тимчасової споруди (п. 2.5 Порядку № 244).

Для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури з додатковою заявою на оформлення паспорта прив'язки, до якої треба додати (п. 2.6 Порядку № 244):

– схему розміщення тимчасової споруди;

– ескізи фасадів тимчасової споруди в кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасових споруд), які виготовляє суб'єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат;

– схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб'єктом підприємницької діяльності, які мають відповідну ліцензією, архітектором, що має відповідний кваліфікаційний сертифікат, згідно із Законом № 2807;

– технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Паспорт прив'язки тимчасової споруди оформлює орган із питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів із дня подання зазначеної заяви (п. 2.7 Порядку № 244).

Розміщуючи тимчасову споруду, необхідно врахувати вимоги щодо пішохідної та транспортної доступності (розвантаження товарів). У разі розміщення тимчасової споруди на відстані більш як 2 метри від тротуару до нього із тротуару має бути побудовано пішохідну доріжку завширшки не менше ніж 1,5 метра (п. 7 розд. VIII Типових правил № 310).

Біля кожної тимчасової споруди має бути встановлено однотипну урну для сміття, обов'язки з обслуговування якої покладено на її власника (п. 8 розд. VIII Типових правил № 310).

Не допускається користування тимчасовими спорудами та пересувними елементами вуличної торгівлі, якщо їхні власники не дотримуються вимог нормативно-правових актів і нормативно-технічних документів щодо благоустрою прилеглої території та забезпечення належного утримання й використання інженерного обладнання (п. 9 розд. VIII Типових правил № 310).

Водночас із зазначеного порядку є деякі винятки.

Зокрема, холодильне та інше обладнання, яке розміщують поряд із тимчасовою спорудою, необхідне для забезпечення санітарних заходів або дотримання вимог санітарних норм, не потребує отримання будь-якого дозволу. При цьому загальна площа, яку займає таке обладнання, не може перебільшувати 25 % площі цієї тимчасової споруди, а обладнання має бути розміщено поряд із нею (п. 1.8 Порядку № 244).

Дообладнання (переобладнання) приміщень усередині будинків і споруд здійснюють на частині їхньої площі залежно від функціонального призначення й бажаного місця розміщення тимчасової споруди, а також комплексної схеми розміщення тимчасової споруди на підставі договору оренди із власником (користувачем) приміщення будинку, споруди за погодженням з органами державного нагляду, необхідність отримання яких передбачено законами України, з дотриманням будівельних, санітарних і протипожежних норм. У разі дообладнання (переобладнання) приміщень усередині будинків і споруд ІV або V категорій складності розміщення таких приміщень здійснюють відповідно до комплексної схеми розміщення тимчасової споруди (п. 1.9 Порядку № 244).

Розміщення тимчасових споруд під час проведення ярмарку, державних і місцевих святкових, урочистих масових заходів на строк проведення таких заходів здійснюють у порядку, установленому органами місцевого самоврядування (п. 1.11 Порядку № 244).

У деяких місцевих правилах висувають додаткові вимоги до отримання дозвільної документації. Наприклад, у Києві згідно з Порядком № 2027 підставою для розміщення відкритих (літніх) майданчиків є оформлена в установленому порядку довідка про функціональне призначення.

Для оформлення довідки про функціональне призначення доведеться укласти договір про сплату пайової участі. Для цього суб'єкт господарювання готує та подає до відділу (центру) надання адміністративних послуг апарату відповідної районної в м. Києві держадміністрації письмову заяву й документи, передбачені Порядком визначення обсягів пайової участі. Довідку видають лише за умови внесення плати в розмірі 100 % згідно з укладеним договором про сплату пайової участі. Таку довідку оформлюють щорічно, і діє вона з 1 травня до 31 жовтня відповідного року.

Щодо санітарних дозволів у ст. 15 Закону № 4004 передбачено необхідність лише погодження з органами Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів (Держсанепідслужби вже немає), зокрема, у разі введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення.

На автотранспорт, що перевозить продовольчу сировину й продовольчі товари для дрібнороздрібної торговельної мережі, потрібно оформити санітарний паспорт (п. 21 Правил № 369). Санітарний паспорт видає Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів (див. лист Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів від 29.06.2016 р. № 15-1-2-6/4653).

3. Порядок № 244 – Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Мінрегіонбуду України від 21.10.2011 р. № 244.

4. Порядок № 2027 – Порядок розміщення майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в місті Києві, затверджений розпорядженням Київської міськдержадміністрації від 07.11.2013 р. № 2027.

5. Єдині правила № 198 – Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30.03.94 р. № 198.

6. Типові правила № 310 – Типові правила благоустрою території населеного пункту, затверджені наказом Мінрегіонбуду України від 27.11.2017 р. № 310.

7. Правила № 185 – Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки України від 11.07.2003 р. № 185.

8. Правила № 104 – Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки України від 19.04.2007 р. № 104.

9. Правила № 369 – Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом МЗЕЗторгу України від 08.07.96 р. № 369.

10. Правила № 1417 – Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МВС України від 30.12.2014 р. № 1417.

11. Інструкція № 327 – Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Держкомстату України від 24.10.2005 р. № 327.

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2018

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Виїзна торгівля: як підготуватися

ВІДПОВІДЬ: Насамперед з’ясуймо, що включає виїзна торгівля.

Як такого визначення «виїзна торгівля» немає. Хоча нормативні документи подеколи згадують це словосполучення, зокрема, ідеться про Порядок провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 (далі — Порядок № 833). Згідно з його п. 30, виїзна торгівля — це продаж товарів за межами торговельного приміщення.

На практиці під поняттям «виїзна торгівля» мається на увазі роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу як одна із форм позамагазинного продажу товарів, за якої приміщення не мають торговельного залу для споживачів, товари продають через (п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Мінзовнішекономторгу від 08.07.1996 р. № 369, далі — Правила № 369):

1) пункти некапітальної забудови — кіоски, ларі, ларки, палатки, павільйони для сезонного продажу товарів, торговельні автомати;

2) засоби пересувної мережі — автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо.

Дозвільні процедури й обмеження щодо асортименту

Возитися з кіоском або яткою в межах виїзної торгівлі — справа доволі трудомістка. Розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (вона може бути як стаціонарною, так і пересувною) змушує отримати паспорт прив’язки (ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI, п. 2.1 р. II Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіону від 21.10.2011 р. № 244, далі — Порядок № 244). Окрім того, оскільки розміщення тимчасових споруд — компетенція органу місцевої влади, можливість торгувати в кіоску чи павільйоні можуть пов’язати з «відрахуваннями» до бюджету. Наприклад, столичних власників тимчасових споруд залучають до укладання договору про сплату пайової участі (внеску) (див. п. 1.1 розпорядження Київської міської держадміністрації від 05.02.2014 р. № 143).

З пересувним об’єктом торгівлі (автомагазин тощо) простіше: його «прив’язувати» не потрібно. Щоправда, у цієї медалі є й інший бік — іще більш урізаний асортимент. Так, згідно з п. 8 Правил № 369 у дрібнороздрібній торговельній мережі заборонено торгувати тютюновими виробами через засоби пересувної мережі. Виняток — автомагазини, автокафе, авторозвозки, лавки-автопричепи системи споживчої кооперації, що займаються продажем у сільській місцевості.

Тим самим п. 8 Правил № 369 передбачена решта обмежень щодо асортименту товарів, продаж яких може здійснюватися в межах виїзної торгівлі. Зокрема — стосовно тютюнових виробів, то, окрім заборони продажу останніх через засоби пересувної мережі, слід урахувати таке:

• заборонено продаж тютюнових виробів через стаціонарні пункти, якщо стан приміщень не відповідає вимогам нормативних документів щодо їх зберігання;



• обов’язкова наявність марок акцизного збору;



• продавцям має виповнитися 18 років.

Щодо алкоголю, то його продаж дозволяється лише через автомагазини системи споживчої кооперації, що здійснюють виїзну торгівлю у сільській місцевості. При цьому, як у випадку з тютюном, обов’язковою є наявність марок акцизного збору, а також діє обмеження щодо віку продавців.

У роз’ясненні з категорії 115.03 розділу «Запитання – відповіді з Бази знань» ЗІР (zir.sfs.gov.ua) податківці наголосили: оскільки ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (тютюновими виробами) отримується суб’єктом господарювання на кожне окреме місце торгівлі, то використовувати в разі тимчасової (виїзної) торгівлі ліцензію з іншого місця торгівлі заборонено. Для тимчасової (виїзної) торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами) суб’єкт господарювання повинен придбати нову ліцензію на роздрібну торгівлю за таким тимчасовим місцем торгівлі.

З ким іще потрібно «домовлятися», у Правилах № 369 зазначено ухильно: мовляв, слід дотримуватися вимог Земельного кодексу України та законодавства про благоустрій населених пунктів, планування та забудову територій, санітарного й епідеміологічного благополуччя населення, пожежну охорону, державну автоінспекцію та архітектуру (п. 16).

Зокрема, якщо ви плануєте торгувати продуктами харчування, для транспортного засобу потрібно оформити санітарний паспорт (п. 21 Правил № 369, п. 12.3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363 (далі — Правила № 363), п. 8 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 р. № 185 (далі — Правила № 185).

Завважимо: видачу санітарного паспорта на автотранспорт для перевезення харчових продуктів нині здійснює територіальний орган Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів. Про це повідомила Держпродспоживслужба в листі від 29.06.2016 р. № 15-1-2-6/4653.

А от виконання вимог Земельного кодексу України, швидше, адресоване власникам тимчасових споруд: їм доведеться брати в оренду землю.

Частина організаційних питань зникне, якщо торгувати на ринку: за п. 7 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Мінекономіки, МВС, ДПАУ, Держстандарту України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 (далі — Правила № 57), адміністрація ринку самостійно погоджує розміщення торгових місць та об’єктів із місцевими органами СЕС, ветмедицини, пожежнагляду тощо.

Для того щоб проводити «товарно-грошовий обмін», потрібно замислитися над використанням РРО чи розрахункової книжки та книги обліку розрахункових операцій.

Насамперед, звісно, варто пам’ятати загальне правило: законне право не застосовувати РРО мають єдинники групи 1, а також спрощенці-ФОПи на 2-й та 3-й групах, незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1 млн грн (п. 296.10 ПКУ).

Окрім того, ст. 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР (далі — Закон про РРО) та постанова КМУ «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 23.08.2000 р. № 1336 (далі — Постанова № 1336) дозволяють застосовувати розрахункову книжку під час здійснення роздрібної торгівлі через засоби пересувної торговельної мережі, якщо розмір річного обсягу розрахункових операцій не перевищує 500 тис. грн.

Так само без РРО, однак із використанням розрахункових книжок і книг обліку розрахункових операцій, Постанова № 1336 дозволяє здійснювати:

• роздрібну торгівлю продовольчими товарами (крім підакцизних товарів), що здійснюється фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок (п. 1), без обмежень розміру річного обсягу розрахункових операцій;



• роздрібну торгівлю на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу) (п. 3), якщо розмір річного обсягу розрахункових операцій не перевищує 500 тис. грн.

Отож не виключено, що суб’єкт господарювання може бути звільнений від обов’язкового застосування РРО одночасно за декількома підставами.

Зауважте: згідно з п. 2 1 Постанови № 1336, її дія не поширюється на суб’єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю підакцизними товарами. Тож, продавати алкогольні напої та тютюнові вироби, які є підакцизними товарами відповідно до п. 215.1 ПКУ, без РРО заборонено.

Докладніше про застосування РРО під час виїзної торгівлі читайте в одному з наступних номерів нашого видання.

Вимоги до торговельного місця, працівників

Основні вимоги до оформлення торговельного місця передбачені п. 21 Правил № 369.

На кузов авто — торговельної точки фарбою слід нанести напис про найменування, адресу суб’єкта господарювання, номер точки пересувної торговельної мережі й телефонний номер суб’єкта господарювання.

Окрім того, п. 12.3 Правил № 363 вимагає, аби рухомий склад, що перевозить харчові продукти, мав спеціальне маркування («хліб», «молоко», «риба» тощо).

У разі продажу товарів із використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця ставлять табличку із зазначенням його прізвища, імені, по батькові, а також:

• для юрособи — найменування, місцезнаходження та номера телефону;



• для фізособи-підприємця — прізвища, імені, по батькові.

У разі якщо суб’єктом господарювання є ФОП, Правила № 369 вимагають також оприлюднити номер свідоцтва про державну реєстрацію та найменування органу, що здійснив таку реєстрацію. Однак, оскільки це свідоцтво нині не видається, радимо розмістити в доступному для покупців місці виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.

Також слід розмістити інформацію про режим роботи.

Пункт дрібнороздрібної торговельної мережі повинен бути забезпечений відповідним інвентарем й обладнанням, а за умови здійснення продажу продовольчих товарів, що швидко псуються, — холодильним устаткуванням (п. 23 Правил № 369).

Стаціонарні пункти дрібнороздрібної торговельної мережі обладнуються електроосвітленням. Пункти дрібнороздрібної торговельної мережі, які торгують напоями на розлив, продовольчими товарами та продукцією ресторанного господарства без упаковки, повинні бути підключені до водопровідної та каналізаційної мереж, мати місця для миття рук, обладнання, інвентаря (або посуд одноразового використання), комплект миючих і дезинфікуючих засобів, дозволених Міністерством охорони здоров’я України, бачки з кришками для збирання відходів. Прилавки мають бути закриті водонепроникними матеріалами (п.п. 25, 27 Правил № 369).

Працівники, що здійснюють транспортування, зберігання та продаж продуктів харчування, повинні мати спеціальну освіту (підготовку), вони підлягають обов’язковому медичному огляду. Кожен працівник повинен мати особисту медичну книжку встановленого зразка. Працівники суб’єкта господарської діяльності, які не пройшли медичного обстеження, до роботи не допускаються.

Працівники суб’єкта господарської діяльності повинні бути одягнені у формений чи інший одяг, що відповідає санітарним вимогам (п. 9 Правил № 185).

Передусім варто пам’ятати про загальне правило: заборонено продаж товарів, що не мають відповідного маркування, етикетування або інструкції щодо їх застосування (в установлених випадках), а також належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативно-правових актів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема які засвідчують їх якість і безпеку (п. 17 Порядку № 833).

На руках у продавця повинні бути (п. 28 Правил № 369):

• товарно-транспортні накладні, прибутково-видаткові накладні, приймальні акти тощо із зазначенням назви, сорту, кількості, ціни та загальної вартості товару;



• документи, згідно з якими надійшли товари, що підлягають обов’язковій сертифікації, із позначенням реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом із підтвердження відповідності на відповідний товар;



• копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, засвідчені підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання, від якого отримані товари, щодо товарів, які не підлягають обов’язковій сертифікації (нині такі висновки видає Держпродспоживслужба);



• документи, що підтверджують якість товарів (для імпортних — копії сертифікатів мовою країни-експортера й українською чи російською мовою, та засвідчені підписом уповноваженої особи суб’єкта господарювання, від якого одержані ці товари).

Про документи на товар, що повинні мати підприємці, ми розповімо додатково в одному з наступних номерів нашого видання.

Окрім того, суб’єкт господарської діяльності повинен мати санітарні правила, зареєстрований санітарний журнал, особисті медичні книжки працівників, асортиментний перелік товарів, що реалізуються (п. 10 Правил № 185).

Своєю чергою, звісно, не варто забувати про документи, без яких не обійтися жодному водієві (це особливо актуально, коли мовиться про виїзну торгівлю через засоби пересувної мережі), зокрема, про (п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306):

• посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;



• реєстраційний документ на транспортний засіб;



• у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв — дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, а у випадку встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних і великовагових транспортних засобах — дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції;



• за умови використання великовагових і великогабаритних транспортних засобів і транспортних засобів, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, — документацію відповідно до вимог спеціальних правил;



• чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов’язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному чи паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які згідно із законодавством звільняються від обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

газети «Інтерактивна бухгалтерія»