Що належить до вегетативних органів рослин?

До вегетативних органів рослин відносяться: Корінь, пагін, стебла, бруньки, листки.

Що належить до вегетативних органів квітки?

Органи та тканини наявнi лише у вищих рослин. Вегетативнi органи До вегетативних органів вiдносять корiнь та пагiн. Це органи, якi виконують основнi життєво важливi функцiї, тобто забезпечують дихання, живлення, фотосинтез, транспiрацiю, транспорт тощо. Кеш

Що таке вегетативні та генеративні органи?

Органи рослин поділяють на вегетативні та генеративні. До вегетативних органів відносять корінь, стебло, листок і бруньку, до генеративних — квітку. КешСхожі

Вегетативний орган — Вікіпедія

Презентація "Будова квіткової рослини. Вегетативні й генеративні органи"

Ознайомити учнів із складовими частинами рослинних організмів – органами. З’ясувати значення поділу органів рослин на вегетативні та репродуктивні. Розкрити функції органів рослин .

Вегетативні органи

ВЕГЕТАТИ́ВНІ О́РГАНИ – частини тіла рослинного організму, що служать для підтримання його індивідуального життя, зокрема виконують основні функції його живлення і обміну речовин з довкіллям. У вищих рослин осн. В. о. – корінь, стебло і листок; у нижчих – тіло (талом, або слань), не почленоване на органи, крім деяких водоростей, органи яких зовні подібні до стебла і листка вищих рослин. В. о. (або його частина) має 2 полюси: термінальний (верхній) і базальний (нижній). У термінал. частині утворюються лише пагони, у базал. – лише корені. В. о. здатні певним чином орієнтуватися у просторі: корінь завжди росте до центра Землі (позитивний геотропізм), стебло – від центра Землі (від’ємний геотропізм). Осьові органи – стебло і корінь – розташ. вертикально до поверхні Землі (ортотропні органи), а листки – під кутом (плагіотропні органи).

Корінь має необмежений ріст, без листків. Забезпечує поглинання і транспортування води й розчинених у ній сполук, синтез (а часто й запасання) речовин, дихання. Бічні корені відгалужуються від головного, додаткового, бічного; додаткові – формуються на стеблах, листках, але не на корені. Сукупність усіх цих коренів формує кореневі системи рослин – стрижневу, у якій розвинені гол. і бічні корені, або мичкувату, у якій гол. кореня немає, а усі додаткові ростуть від основи стебла (з вузла кущіння).

Стебло у типових випадках – осьовий полісиметрич. орган необмеженого росту. Стебло забезпечує зв’язок між листками і коренями, зумовлює утворення міцної асиміляц. поверхні листків і найкраще розташування їх щодо світла, є вмістилищем запас. продуктів. Нерозгалужене стебло (з листками і бруньками), яке виросло за один вегетац. період, називають пагоном. Вегетатив. пагін несе листки і бруньки, репродуктивний – квітки, плоди, насіння. Ділянку стебла, від якої відходить листок, називають вузлом, а ділянку стебла між двома вузлами – міжвузлям. Над вузлом у пазусі листка утворюється пазушна брунька. За розташуванням на пагоні розрізняють верхівкові та бічні бруньки. Трави і молоді пагони дерев мають трав’янисте стебло, дерева і кущі – дерев’янисте. Стебла за формою можуть бути циліндричні (соняшник), три-, чотири- та багатогранні (осока, меліса, кріп). Крім прямостійних, є стебла чіпкі (виноград), звивисті (хміль), повзучі (суниця, гарбуз). Повзучі стеляться по землі й укорінюються додатковими коренями.

Листок – бічний орган обмеженого росту, наростає основою шляхом вставного росту (у однодольних) або всією поверхнею (у дводольних). У одноріч. рослин тривалість життя листка аналогічна тривалості життя стебла. У дерев і кущів – тимчасовий орган: у вічнозелених листок функціонує 1–5, у де- яких (ялини, араукарії) – до 10–15 р. Винятком є пустельна рослина вельвічія, у якої листок є постійним органом і живе 90–100 р. Осн. функції листка: фотосинтезувал., газообмінна, транспіративна, розмножувал., захисна (колючка), очисна (листопад), травна (росичка). Листок складається з листк. пластинки і черешка, прилистків; листки без черешків називають сидячими (жито). За формою листк. пластинки прості листки поділяють на овальні, голчасті, видовжені, яйцеподібні тощо; за обрисами країв – пилчасті, зубчасті; за ступенем розсіченості пластинки – цілісні, лопатоподібні, роздільні, розсічені (до гол. жилки листка). Складні листки за кількістю і розміщенням листк. пластинок бувають трійчасті (конюшина), пальчасті (каштан), парноперисті (акація), непарноперисті (горіх). Для деяких рослин характерне явище гетерофілії, тобто утворення різних за величиною і формою листків на одній рослині (стрілолист).

Осн. В. о. закладені вже у зародку насінини. За сприятливих умов т-ри і вологості насіння поглинає воду і проростає. Першим проростає корінь і занурюється у ґрунт. Відразу за коренем починає рости пагін, виносячи на поверхню сім’ядолі і бруньку. Сім’ядолі зеленіють і певний час виконують функцію листків. Згодом з бруньки утворюється стебло і перші листочки. Межу між коренем і стеблом називають кореневою шийкою. Частину стебла між кореневою шийкою і сім’ядолями називають гіпокотилем (підсім’ядольним коліном), а ділянку між сім’ядолями і першим справж. листком – епікотилем (надсім’ядольним коліном).

В. о. безпосередньо не беруть участі у спороутворенні і не мають відношення до статевого розмноження, але можуть виконувати функцію вегетативного розмноження.