Як називалися збори сільської громади?

Сільські збори, сільські сходи — органи сільських громад у поміщицьких селах з елементами самоврядування, на чолі яких стояли старости.

Як називався схід сільської громади?

Найважливіші питання вирішували сільські збори, поточні справи — обраний на сході (тобто на зборах) сільський староста та призначений сільський писар — дві найважливіші посади тогочасного села. Ці збори, або схід представники відповідної галузі знання і нарекли «общиною».

Як називається сільська громада?

Індивідуальні сім'ї гуртувалися в общини, які в історичних джерелах відомі під назвами "верв", "мир", рідше "люди", "село". КешСхожі

Сільська рада — Вікіпедія

Сільська́ рада — орган місцевого самоврядування сільських територіальних громад України, колишня адміністративно-територіальна одиниця в УРСР . Зміст 1 Історичні відомості 2 Сільська рада в сучасній Україні 2.1 Повноваження сільської ради 2.2 Сільський голова 2.3 Сесія ради 2.3.1 … See more

Сільські збори

Сільські збори, сільські сходи — органи сільських громад у поміщицьких селах з елементами самоврядування, на чолі яких стояли старости. Вони виникли під час селянської реформи 1861, за якою колишні кріпаки отримали статус "вільних сільських обивателів", право участі у сходах, складанні мирських приговорів, обранні громадських посадовців і право бути обраними. Сільські збори складалися з виборних посадових осіб, а також туди входило по одному селянинові від кожного двору. Селяни-власники, тобто такі, що здійснили викупну операцію, не мали права брати участь у сходах, де обговорювалися питання взаємовідносин поміщиків і тимчасовозобов'язаних селян. Не дозволялося брати участь у сільських зборах особам, які перебували під судом, слідством та наглядом громади. Сільські збори скликалися за ініціативою мирового посередника чи поміщика, обирали органи селянського самоврядування, відали справами общинного землекористування і землеволодіння, розверстанням податків — державних і поміщикові, вирішували інші мирські справи. Сільські збори наділялися правом приймати нових членів та виключати з громади і тимчасово звільняти від участі в них певних осіб. Правомірність зборів забезпечувалася присутністю старости і не менше половини селян, що мали право на участь у сільських зборах. Схваленими вважалися рішення, які підтримувалися простою більшістю голосів або загальною згодою. Не менше 2/3 голосів вимагалося для рішення особливо важливих питань, таких як перехід на подвірне землекористування і володіння, при переділах землі, а також при видаленні, як гласив закон, "порочных членов общества" і передачі їх в "распоряжение правительства". Подібні сходи діяли з дореформеної доби в середовищі категорій вільних селян, таких як козаки, державні селяни та ін. Сільські збори були частиною волосного правління, завдяки чому сільське самоврядування ставало сегментом низової ланки державної влади в Російській імперії.

Джерела та література [ ред. | ред. код ]

• Лазанська Т.І.Сільські збори // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К . : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 574. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання [ ред. | ред. код ]

Община (система миру)

Общи́на (система миру) [1] [2] [3] — система сільської громади у Російській імперії, сусідська форма общини мирян на рівні стану в Російській імперії у дореволюційній пореформенній Росії 1860-1910-их років общинна система миру; адміністративне об'єднання селян з примусовим землеволодінням і круговою порукою. [4] Общинна система миру значніше утвердилась з 1838 року, коли за імператриці Катерини ІІ у Катеринославському намісництві, а за імператора Павла I — скрізь, у волосне управління були введені початки самоврядування у вигляді виборних волосних старшин та голів. За Положенням 1838, яке реформувало управління державними селянами, передавши їх у відання Палати державних маєтностей, інститут виборного (інколи призначуваного) волосного голови доповнено волосним сходом (один виборний представник від 20 дворів) та волосним правлінням. З 1861 року щоб змінити традиційну форму російського сільського господарства — общинну форму землеробства, як додатка до колишньої помісної системи, Столипінські реформи скасовували «систему общини» тим, що регламентували її, конвенційно прикріпивши їй назву і адміністративно оформивши цю "етикетку", з наступним адміністративним поділом земель на «хутірські» (ділянки із садибою) та «відрубні» (без садиби) ділянки, а також адміністративним розділом загальних угідь, підкреслюючи приватну власність на землю та будівлі, приєднання до індивідуального володіння, щоб фермери стали більш консервативно орієнтованими і менш політично радикальними. Община отримала адміністративну назву, реформи підкреслювали приватну власність, яка поширювалась на всіх селян (після проведення ряду реформ 1861—1866 років). Таким чином проводилась еволюція додатка до колишньої помісної системи.

В Російській імперії "люди в миру" (люди, що живуть у миру, не мають духовного звання і не належать до духовного сану) з ранніх феодальних часів, коли суспільство структуювалось навколо відносин "земля в обмін на працю, службу і захист" самоорганізовувались в общинах. Найважливіші питання вирішували сільські збори, поточні справи — обраний на сході (тобто на зборах) сільський староста та призначений сільський писар — дві найважливіші посади тогочасного села. [2] Ці збори, або схід представники відповідної галузі знання і нарекли «общиною». Сільська община (громада) мала свою спільну колективну власність, що розповсюджувалось в тому числі й на общинну землю.

Після реформи 1861 року на територію підконтрольної частини України були поширені створені в її ході органи сільського самоуправління. 1889 року запроваджено інститут земських дільничних начальників, що змінили виборних мирових суддів. Під їхнім контролем опинилися органи сільського та волосного самоуправління і волосні суди. [1]

Зміст

Див. також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ абОбщина // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К . : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.



2. ↑ абМир // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] . — К . : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана , 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.



3. ↑ Економічна історія: Лекції / Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 268 с.



4. ↑Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (стор.: 824) Доступ

Посилання [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Гурбик А. О.Громада // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г—Д. — К. : Наукова думка, 2004. — 688 с.: іл.



• В. Корнієнко. Громада // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.157 ISBN 978-966-611-818-2.