Що таке ґрунт скорочено?

Ґрунт — поверхневий шар літосфери Землі, що володіє родючістю, як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці.

Що і хто входить до складу ґрунту?

До складу ґрунту входять повітря, вода, перегній, пісок, глина, мінеральні солі, залишки гірських порід і живих організмів. За своїм складом ґрунти бувають піщані, глинисті, кам'янисті. Ґрунт чорного кольору називають чорноземом. У ньому багато перегною. Кеш

Що таке ґрунт і як він утворюється?

Ґрунт — це природне утворення, що складається з генетично пов'язаних ґрунтових горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря і живих організмів. Ґрунт володіє родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини водою та поживними речовинами. КешСхожі

Ґрунт -- це

Тема : Грунти, їх утворення та класифікація.

вивчити види грунтів, їх утворення, познайомитися з класифікацією грунтів ;

активізувати пошукову діяльність, творчий підхід до вирішення проблем;

розвивати пам’ять, спостережливість, увагу;

виховувати повагу і любов до обраної професії.

Тип уроку : урок пояснення нової теми.

Матеріально – технічне забезпечення : підручники, картки з рисунками.

1. Організаційний момент.

Ø перевірка кількості учнів згідно зі списком;

Ø перевірка готовності учнів до заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності та оголошення теми і мети уроку.

Тема сьогоднішнього уроку «Грунти, їх утворення та класифікація». Засвоєння даної теми важливе для професії хлібороба. Застосування набутих знань не раз пригодиться у професійній діяльності..

3. Пояснення нового матеріалу.

Ґрунт — це природне утворення, що складається з генетично пов’язаних ґрунтових горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом води, повітря і живих організмів. Ґрунт володіє родючістю, тобто здатністю забезпечувати рослини водою та поживними речовинами.

Ґрунт складається з твердої, рідкої, газової та живої фаз. Тверда фаза ґрунту — це його основа, яка формується в процесі ґрунтоутворення з материнської твердої породи, значною мірою зберігає її склад та властивості. Рідка фаза ґрунту (ґрунтовий розчин) — це вода в ґрунті з розчиненими мінеральними й органічними сполуками. Рідка фаза є основним фактором диференціації ґрунтового профілю, оскільки саме з вертикальними та горизонтальними водними потоками відбувається пересування по ґрунтовій товщі продуктів локального педогенезу (у вигляді суспензій та істинних чи колоїдних розчинів). Газова фаза ґрунту — це ґрунтове повітря, яке заповнює вільні від води пори. Чим вологіший ґрунт, тим він менш аерований. Жива фаза ґрунту — це сукупність організмів, які населяють ґрунт і беруть безпосередню участь у ґрунтоутворенні. Завдяки тісному взаємозв’язку між фазами ґрунт функціонує як єдина система. Співвідношення між об’ємами та масами твердої, рідкої та газоподібної фаз визначає умови прояву ґрунтової родючості, залежить від ґрунтових і кліматичних умов, а також від характеру рослинного покрову. Досить впливовим є також антропогенний фактор.

Фізико-механічні властивості ґрунту — зв’язність, пластичність, набухання, усадка — мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

Зв’язність — здатність ґрунту протистояти механічним діям. Вона залежить від сили зчеплення часток ґрунту. Пластичність — здатність ґрунту у вологому стані змінювати і зберігати форму. Найбільш висока пластичність притаманна глинистим ґрунтам, менш пластичні піщані ґрунти. Липкість — прилипання ґрунту до знарядь обробітку. Збільшується з підвищенням вологості ґрунту. Набухання – здатність ґрунту змінювати об’єм унаслідок зволоження та замерзання. До набухання здатні ґрунти з великим вмістом органічних речовин, насичені натрієм, а також важкі ґрунти, багаті на колоїди. Усадка — процес, зворотний до набухання, проявляється під час висихання, властивий безструктурним ґрунтам.

Оскільки ґрунт є верхньою частиною кори вивітрювання літосфери, то він майже повністю успадковує її хімічний склад. Як і в літосфері, так і в ґрунті близько половини становить кисень, другий за обсягом — кремній, приблизно десята частка припадає на алюміній та залізо. Лише декілька відсотків займають кальцій, магній, натрій, калій. На всі інші елементи, за винятком вуглецю, припадає менше одного відсотка. Окрім елементів, у ґрунті міститься вода, гази та органічні речовини.

У більшості випадків ґрунти майже на 90 % представлені мінералами, і тому валовий хімічний склад ґрунту в першу чергу визначається складом і кількісним співвідношенням мінералів. Серед основних мінералів крупну фракцію складають кварц і польові шпати, а тонкодисперсну — глинисті алюмосилікати. Відповідно до цього, у валовому хімічному складі ґрунтів переважають кисень і кремній, менше алюмінію, дуже мало заліза, титану, кальцію та натрію, інші елементи — у мікрокількостях. Отже, необхідно зазначити, що вміст окремих елементів визначається присутністю їх у ґрунті в складі різноманітних мінеральних і органічних сполук.

На вертикальному зрізі типового ґрунту можна побачити три горизонти (рис. 1).

Рис. 1. Типовий профіль ґрунту

Тип ґрунту — це сукупність спільних ознак великої групи ґрунтів, що розвиваються в однотипних біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах та характеризуються яскравим проявом основного процесу ґрунтоутворення при можливому поєднанні з іншими процесами. Приклади типів ґрунтів: бурий лісовий глейовий ґрунт; чорнозем звичайний, помірно промерзаючий; чорнозем південний; чорнозем типовий; солонець чорноземний; каштановий ґрунт; солодь лужно-степова; солонець чорноземно-лужний; солончак гідроморфний; сірозем; коричневий типовий ґрунт; червонозем типовий.

Рис. 2. Типи ґрунтів:
а — бурий лісовий; б — чорнозем звичайний; в — чорнозем південний; г — чорнозем типовий; д — солонець чорноземний; е — каштановий ґрунт; є — солодь лужно-степова; ж — солонець чорноземно-лужний; и — солончак гідроморфний; к — сірозем; л — коричневий типовий ґрунт; м — червонозем типовий.

За механічним складом ґрунти поділяються на: важкоглинисті, глинисті, важкосуглинкові, середньо- і легкосуглинкові, супіщані та піщані. Механічний склад ґрунту залежить від співвідношення глинистих часток до піщаних. Від механічного складу ґрунту залежать строки обробітку ґрунту, норми і час внесення органічних і мінеральних добрив, посіви культур та виконання інших агротехнічних заходів (рис. 3).

Рис. 3. Зовнішній вигляд (угорі) та схематичне зображення (унизу) структурного (а) та безструктурного (б) ґрунтів

Ґрунти легкого та полегшеного механічного складу менше забезпечені поживними речовинами, мають добру водопроникність, підвищену природну вентиляцію або аерацію, меншу вологоємність. На цих ґрунтах коренева система глибша, ніж на важких, проникає в глибину і розміщується ближче до основи рослини, а у горизонтальному напрямку поширюється повільніше і майже не виходить за межи крони. Важким глинистим і суглинковім ґрунтам властиві краща забезпеченість поживними речовинами порівняно з ґрунтами легкого і полегшеного механічного складу, більша вологоємність і менша аерація.

Реакція ґрунтового рН обумовлюється наявністю надлишкового кальцію і токсичних солей (хлористих, вуглекислих та ін.). Залежно від рН відбуваються фізико-хімічні й бактеріологічні процеси, на які відповідно реагують рослини. За реакцією на рН ґрунти поділяються на кислі, слабокислі, нейтральні та лужні. Нейтральні ґрунти мають рН, близьку до 7. Збільшення рН вказує на лужність ґрунтів, а зменшення — на кислотність.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад, фосфору, азоту, калію, заліза, деяких мікроелементів; з іншого — токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

Невід’ємною частиною будь-якого ґрунту є органічна речовина, тобто сукупність живої біомаси й органічних рештків рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму і специфічних новоутворених темнозабарвлених гумусових речовин, що рівномірно пронизують ґрунтовий профіль. Гумусові речовини здійснюють безпосередній вплив на важливіші фізико-механічні та біологічні властивості ґрунту, є важливим джерелом азоту для рослин, міцним бар’єром, що перешкоджає втраті поживних речовин з ґрунту. Гумус є також найважливішим фактором родючості ґрунту.

До фізичних властивостей ґрунту належать щільність твердої фази ґрунту, шпаруватість, а також водні, теплові та повітряні властивості. Щільність — маса одиниці об’єму (1 см 3 ) сухого ґрунту в його природному стані. Величина щільності визначається щільністю твердої фази ґрунту й залежить від його зональних особливостей.

Щільність твердої фази ґрунту — відношення маси твердої фази (часток ґрунту) до маси такого самого об’єму води при 4 °С.

Пористість — загальний об’єм пор у відсотках відносно до всього об’єму ґрунту. Пори можуть бути заповнені водою або повітрям. Найбільш сприятливий в агрономічному відношенні такий об’єм, за якого пори ґрунту зайняті водою приблизно наполовину.

Родючість ґрунту — це його здатність забезпечувати рослини всіма необхідними умовами росту й розвитку (а не тільки водою й поживними речовинами). Сучасне природознавство розглядає родючість ґрунту як функцію ґрунтоутворюючого процесу, визначаючи його як здатність ґрунту до одночасного забезпечення рослин умовами для їх нормального росту й розвитку. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю, яка обумовлюється сукупністю властивостей, здатних забезпечувати рослини всім необхідним (рис. 4). Тільки врахування всієї сукупності факторів надає можливість підвищувати врожай.

Рис. 4. Ознакою родючості ґрунту є величина врожаю

У зв’язку з тим, що родючість ґрунту формується під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. У господарській діяльності використовують три категорії ґрунтової родючості:

§ природна родючість ґрунту — є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, що привели до утворення ґрунту як природного тіла, до якого не торкалася рука людини. Притаманна лише цілинним землям;

§ ефективна родючість ґрунту — величина врожаю культурних рослин. Рівень її залежить не стільки від природної родючості ґрунту, скільки від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства;

§ економічна родючість ґрунту — це зумовлена соціально-економічними факторами здатність землеробства використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови для раціонального використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

Родючість ґрунту є такою властивістю, що здатна відтворюватися і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості — це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте відтворення — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне відтворення — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів: 1) антропогенної деградації (ерозії, викликаної людською діяльністю, вторинного засолення тощо); 2) виснаження ґрунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин); 3) «стомлення» ґрунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликане неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

Для родючості ґрунту досить важливими є його фізико-механічні властивості, а саме зв’язність, пластичність, набухання, усадка, що мають значення під час механічного обробітку, бо від них залежить опір ґрунту знаряддям обробітку.

Шляхи покращення родючості грунту.

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, спрямовані на окультурювання ґрунтів. Окультурювання ґрунтів — систематичне застосування заходів щодо підвищення їх родючості з урахуванням генетичних властивостей, потреб сільськогосподарських культур, тобто формування ґрунтів із більш високим рівнем ефективної і потенційної родючості. Таким чином, окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим з позицій екологічного підходу. Окультурювання ґрунту — це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що приводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини.

Для практичного покращення родючості повинна бути створена система, яка містить такі складові елементи та заходи: ретельно розроблені сівозміни; комплекс машин та механізмів для обробітку ґрунту, що не спричиняють процеси ерозії та змиву ґрунтів; застосування добрив, які повинні забезпечувати не тільки збільшення врожаю, покращення його якості, але й підвищення родючості ґрунтів, яке виключає забруднення навколишнього природного середовища.

Агрохімічні властивості ґрунту є важливим показником, який визначає можливості самого існування рослини, її зростання, формування врожаю. Ґрунт являє собою місцеперебування і джерело кореневого живлення рослини. Добриво при цьому є засобом впливу на ґрунт. Ґрунт як джерело живлення постачає рослині хімічні сполуки. Водночас, під впливом кореневих виділень рослин, змінюється його хімічний склад. Взаємозв’язок між ґрунтом і добривами полягає у тому, що за наявності добрив збільшується вміст поживних елементів у ґрунті, покращуються його агрохімічні та фізико-хімічні властивості. Однак і ґрунт, у свою чергу, впливає на добрива, збільшуючи їх розчинність або, навпаки, роблячи розчинні форми менш доступними для рослин.

4. Закріплення нового матеріалу..

2. З яких фаз складається ґрунт?

3. Які фізико-механічні властивості має ґрунт?

4. Який елементарний склад має ґрунт?

5. Що таке тип ґрунту? Які ґрунти характерні для України?

6. На які групи можна розділити ґрунти за механічним складом?

7. Яка роль гумусових речовин ґрунту для рослин?

8. Що таке родючість ґрунту?

9. Які розрізняють категорії родючості ґрунту?

10. Назвіть шляхи підвищення родючості ґрунту.

При проведенні підсумку уроку вчитель аналізує проведену роботу, вказує на основні факти, котрі потрібно запам’ятати. Оцінювання.

І.В. Веселовський, В.П. Гудзь, В.М. Каліберда «Основи агрономії» р.2 (2.1 – 2.7).

Ґрунт (інженерна геологія)

Ґру́нти (нім. Grund — основа) — будь-які гірські породи, ґрунти і техногенні утворення, які мають певні генетичні ознаки і розглядаються як багатокомпонентні динамічні системи, на які впливає інженерно-господарська діяльність людини [1] .

Ґрунти є об’єктом самостійного наукового напряму — ґрунтознавства, який сформувався в інженерній геології [2] .

Суттєва відмінність підходу до вивчення гірських порід у ґрунтознавстві від інших геологічних дисциплін полягає в тому, що тут розглядається не тільки мінеральна частина (тверда компонента), але й вода, яка міститься в породі (рідка компонента), а також повітря (газоподібна компонента).

Зміст

Класифікація ґрунтів [ ред. | ред. код ]

Класифікація ґрунтів за державним стандартом України [3] включає такі таксономічні одиниці, що виділяються за групами ознак:

• Клас — за загальним характером структурних зв’язків (1. Природні скельні ґрунти; 2. Природні дисперсні ґрунти; 3. Природні мерзлі ґрунти; 4. Техногенні: скельні, дисперсні та мерзлі ґрунти)
• Група — за характером структурних зв’язків (з урахуванням їх міцності);
• Підгрупа — за походженням та умовами утворення;
• Тип — за речовинним складом;
• Вид — за найменуванням ґрунтів (з урахуванням розмірів часток та показників властивостей);
• Різновиди — за кількісними показниками речовинного складу, властивостей та структури ґрунтів.

Скельні ґрунти поділяють на групи:

• магматичні (ефузивні та інтрузивні)
• метаморфічні
• осадово-зцементовані та штучні.

Серед осадово-зцементованих ґрунтів виділяють підгрупу хемогенних і органогенних (кременисті, карбонатні, сульфатні і галоїдні) та підгрупу уламкових зцементованих ґрунтів (крупно-уламкові, піщані, пилуваті і глинисті).

Клас дисперсних включає осадові незцементовані і штучні ґрунти. Перші поділяють на незв'язні і зв'язні.

Зв'язний ґрунт — ґрунт, особливість будови якого обумовлена кількісним співвідношенням частинок, що забезпечують його цілісність. До зв'язних ґрунтів відносяться: супісок, суглинок, глина [4] .

Незв'язний ґрунт — ґрунт, що складається з частинок розмірами від 0,05 до 200 мм (як з невеликих округлених чи кутастих камінців, так і з мілко-зернистих і пиловидних). До незв'язних ґрунтів відносяться: галька, щебінь. гравій, жорства, пісок, пил [5] .

Штучні ґрунти класифікують за способом перетворення породи в скельний ґрунт, що визначається в основному особливостями вихідних порід. Ця група включає штучно змінені, ущільнені, культурні шари, насипні та намивні ґрунти.

Класи ґрунтів [ ред. | ред. код ]

• класи, що поділяються на групи, підгрупи, типи, види й різновиди.
  • Клас природних скельних ґрунтів — ґрунти з жорсткими структурними зв'язками (кристалізаційними та цементаційними).
  • Клас природних дисперсних ґрунтів — ґрунти з водноколоїдними та механічними структурними зв'язками.
  • Клас природних мерзлих ґрунтів[6] — ґрунти з кріогенними структурними зв'язками.
  • Клас техногенних (скельних, дисперсних та мерзлих) ґрунтів — ґрунти з різними структурними зв'язками, утвореними в результаті діяльності людини.

  I Клас природних скельних ґрунтів [ ред. | ред. код ]

  Клас	Група	Підгрупа		Тип		Вид
  Скельні (з жорсткими структурними зв'язками - кристалізаційними та цементаційними)	Скельні	Магматичні	інтрузивні	Силікатні	ультраосновного складу	Перидотити, дуніти, піроксеніти
  					основного складу	Габро, норіти, анортозити, діабази, діабазові порфірити, долерити
  					середнього складу	Діорити, сієніти, порфірити, ортоклазові порфіри
  					кислого складу	Граніти, гранодіорити кварцові сієніти, діорити, кварцові порфіри, кварцові порфірити
  			ефузивні		основного складу	Базальти, долерити
  					середнього складу	Андезити, вулканогенно-уламкові ґрунти [7] , обсидіани, трахіти
  					кислого складу	Ліпарити, дацити, риоліти
  		Метаморфічні		Силікатні		Гнейси, сланці, кварцити
  				Карбонатні		Мармури, роговики, скарни
  				Залізисті		Залізні руди
  		Осадові		Силікатні		Пісковики, конгломерати, брекчії, туфіти
  				Карбонатні		Вапняки [7] , доломіти
  	Напівскельні	Ефузивні		Силікатні		Вулканогенно-уламкові ґрунти [7]
  		Осадові		Силікатні		Аргиліти, алевроліти, пісковики
  				Кременисті		Опоки, трепели, діатоміти
  				Карбонатні		Крейди, мергелі, вапняки [7]
  				Сульфатні		Гіпси, ангідрити
  				Галоїдні		Галіти, карноліт

  Основні характеристики [ ред. | ред. код ]

  Серед найважливіших властивостей ґрунтів виділяють фізичні (густина, щільність, теплопровідність, електропровідність, магнітні властивості, діелектрична проникність тощо), фізико-хімічні (розчинність, адсорбційні і корозійні властивості, здатність набухати (набрякливість), клейкість, пластичність та механічні властивості (пружність, загальна деформівність, стисливість, міцність на одноосьове стиснення, на розрив, опір зсуву, реологічні властивості).

  Механічні властивості ґрунтів [ ред. | ред. код ]

  Механічні властивості ґрунтів використовуються для оцінки їхньої міцності та стійкості, мають найбільше значення у геотехніці. Оскільки формування ґрунтів відбувається протягом тривалого геологічного часу, їхні механічні властивості не можуть обумовлюватись лише характером структурних зв'язків часток, гранулометричним і мінеральним складом та вологістю. Тому вони повинні визначитися експериментально. Основними механічними властивостями ґрунтів є стисливість, опір зрушенню та водопроникність.

  Стисливість (за законом ущільнення) — здатність ґрунту зменшуватися в об'ємі під дією зовнішніх навантажень. Зміна об'єму ґрунту відбувається за рахунок: зменшення об'ємів пор, розміщених у середині ґрунту, і заповнення водою або повітрям, за рахунок зміни фізичного стану тощо.

  Отже, стисливість ґрунту залежить від його пористості, гранулометричного і мінералогічного складу, природи внутрішніх структурних зв'язків і характеру зовнішнього навантаження.

  Стисливість ґрунтів під впливом зовнішнього навантаження має назву просадки або деформації ґрунтів. Деформації ґрунтів поділяються на пружні і пластичні.

  Пружні деформації виникають внаслідок дії навантажень, які не руйнують структурні зв'язки між окремими частинками і характеризують здатність ґрунту повертатись у стале положення після зняття навантаження, тобто не перевищують структурну міцність ґрунту.

  Пластичні деформації виникають через навантаження, які призводять до руйнування скелета ґрунту, відносного переміщення часток ґрунту і порушення зв'язків між ними. Пластичні деформації поділяються на об'ємні, які ущільнюють ґрунт за рахунок зміни об'єму внутрішніх пор, і зсувні, які ущільнюють ґрунт за рахунок зміни його початкової форми аж до повного руйнування структури ґрунту.

  Випробування ґрунтів на стиснення проводиться шляхом їх ущільнення під навантаженням без можливості бокового розширення. Отже, зміна об'єму може відбутись тільки за рахунок зміни висоти пресу. Дослідження виконуються у жорсткому кільці (одометрі).

  Опір ґрунтів зрушенню. Під час послідовного збільшення навантаження на ґрунт спостерігаються три стадії його напруженого стану: а) ущільнення; б) зрушення; в) руйнування чи випирання.

  На першій стадії спостерігається зменшення міжчасткового простору ґрунтів. При цьому швидкість деформації з часом зменшується, наближаючись до нуля.

  Друга стадія характеризується виникненням дотичних напружень у ґрунтовому масиві під час прикладання до нього зовнішніх навантажень. Чим інтенсивніше в основах будівельних конструкцій розвиваються зони зрушення, тим значнішим стає їх просідання і тим більший час займає стабілізація.

  Опір ґрунту зрушенню характеризується його міцнісними властивостями і використовується у розрахунках основ за першим граничним станом (за міцністю).

  Міцність ґрунту — здатність сприймати зовнішнє навантаження без руйнування, що визначається його внутрішнім опором зрушенню (τ).

  Опір ґрунту зрушенню обумовлюється двома фізико-механічними факторами — внутрішнім тертям і зчепленням. У незв'язних сипучих (піщаних) ґрунтах опір зрушенню залежить виключно від внутрішнього тертя між частками ґрунту.

  Див. також [ ред. | ред. код ]

  Примітки [ ред. | ред. код ]

  1. ↑ Костюченко М.М., Шабатин В.С. Гідрогеологія та інженерна геологія: Підручник. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет» 2005. — 144 с.
  2. ↑ Грунтоведение /Трофимов В.Т., Королёв В. А., Вознесенский Е. А. и др. (Под.ред. В. Т. Трофимова, 6-е изд.). — М., Изд-во МГУ, 2005. — 1024 с. (Серия: Классический университетский учебник).
  3. ↑ДСТУ Б В.2.1-2-96 (ГОСТ 25100-95). Ґрунти. Класифікація. (Міждержавний стандарт)[Архівовано 1 лютого 2017 у Wayback Machine.].
  4. ↑ ДСТУ Б А.1.1-25-94 «ГРУНТИ. Терміни та визначення» п.3.6
  5. ↑ ДСТУ Б А.1.1-25-94 «ГРУНТИ. Терміни та визначення» п.3.7
  6. ↑ Ґрунти з мінусовою температурою, що не мають кріогенних структурних зв'язків (що не містять у своєму складі льоду), відносять до класу природних дисперсних ґрунтів.
  7. ↑ абвг Ґрунти одного виду, що відрізняються за значенням міцності на одноосьовий стиск

  Посилання [ ред. | ред. код ]

  • Інженерна геологія (з основами геотехніки): підручник для студентів вищих навчальних закладів /Колектив авторів: В. Г. Суярко, В. М. Величко, О. В. Гаврилюк, В. В. Сухов, О. В. Нижник, В. С. Білецький, А. В. Матвєєв, О. А. Улицький, О. В. Чуєнко.; за заг. ред. проф. В. Г. Суярка. — Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2019. — 278 с.