Як виглядає ялівець?

Ялівець горизонтальний, або розпростертий, — сланкий чагарник заввишки до 1 м із довгими, розпростертими по землі гілками, на яких густо розташовані чотиригранні синьо-зелені пагони. Сиза або зелена хвоя взимку набуває бурого відтінку. Плоди — синьо-чорні із блакитним восковим нальотом. Кеш

Як часто поливати ялівець?

У літній період полив проводиться один раз у 2 дні, відразу як підсихає верхній шар ґрунту. Взимку ж ялівець можна поливати 2 рази в місяць. Головна умова правильного поливу ялівцю — не допускати засихання ґрунту. Також, крім поливу, потрібно обприскувати рослину 1-2 рази на день (взимку один раз у 2 дні).

Як правильно посадити ялівець?

Відстань між рослинами повинна становити від 0,5 м у дрібних і невисоких до 1,5 - 2 м у високорослих форм. Глибина посадкової ями залежить від розмірів земляного кома і кореневої системи рослини. Зазвичай ялівці висаджують в яму, розміри якої в 2-3 рази більше кома. Для великих кущів - глибиною 70 см.

ЯЛІВЕЦЬ ЗВИЧАЙНИЙ

Ялівець звичайний — Juniperus communis L. (кельт. jeneprus — колючий + лат. communis — звичайний) — рослина родини кипарисові (Cupressaceae). Рос. назва — можжевельник обыкновенный, нар. назва — арча, верес.

Рід ялівцю поділяють на три підроди:

1. каріоцедрус (Cariocedrus, 1 вид);
2. ялівець (Juniperus, більше 14 видів);
3. сабіна (Sabina, близько 40 видів).

Ялівець звичайний (J. communis) належить до підроду ялівцю, розповсюдженого в Європі, Причорномор’ї та Сибіру. На території країн СНД широко розповсюджений на рівнинних частинах лісової зони та лісотундри, особливо в гірських районах Криму, Кавказу, Середньої Азії, Далекого Сходу. Росте у підліску хвойних, березових лісів, на кам’янистому ґрунті, у тундрі. Це вічнозелена, довговічна рослина, деревце 4–6 м завв. з прямою і конусо- чи яйцеподібною кроною, або кущ з галузистими пагонами, стовбур із сірою або коричнево-сірою волокнистою корою; пагони видовжені. Хвоя лінійно-ланцетна, колюча, зверху жолобчаста. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі, кілюваті хвоїнки (8–20 мм завд.). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі членисті, зберігаються на гілках протягом 4 років. Цвіте Ялівець звичайний у травні–квітні. Листки невеликі, голковидні, по 3 в кільці. Дводомна (рідше — однодомна) рослина. Чоловічі органи спороношення (мікростробулі) мають вигляд жовтих колосків із щиткоподібними лусками та 3–7 пиляками. Жіночі органи спороношення (мегастробулі) подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишко-ягоду округлої форми (7–9 мм у діаметрі). Мікростробулі знаходяться в пазухах листків або на кінцях бічних пагонів. Пилок не містить повітряних мішків. Мегастробулі спочатку дуже маленькі (не відрізняються від вегетативних бруньок), але після запліднення розростаються, їх луски стають соковитими і зростаються, утворюючи соковиту синьо-чорну із сизуватим восковим нальотом шишку (шишко-ягоду). Насіння довгасте, з твердою оболонкою. Шишки дозрівають протягом 2 років. Тому на рослині можна одночасно бачити достиглі, зелені сформовані й маленькі шишки. Масове утворення шишок починається у столітньої рослини.

Як офіцинальну лікарську сировину застосовують плоди ялівцю звичайного — Fructus Juniperi (Baccae Juniperi). Шишко-ягоди заготовляють восени, струшуючи їх на розстелений брезент. Зібрані ягоди вживають свіжими або сушать при температурі не вище 40 °С.

Основною діючою речовиною є етерна олія (0,5–2%), у складі якої α-пінен, α-терпінеол, камфен, кадинен, дитерпен, борнеол, ізоборнеол; флавоноїди, дубильні речовини, смоли (9%), органічні кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гліколева), цукри (30%), пектини, інозит, солі калію. Хвоя містить вуглеводи: секвоїт, міоіозит; органічні кислоти: хінну та шикімову; етерну олію (0,7–1,35%): α-пінен, β-пінен, мірцен, камфен, сабінен, лимонен; поліпреноли (1%); каротиноїди: лютеїн, лікоксантин, β-каротин; вітамін С; лігнани: похідні подофілотоксину; катехіни; дубильні речовини (4,2%); кумарини: умбеліферон; флавоноїди: кверцетин, рутин, ізокверцетин. Охвоєні гілки Я.з., Ялівець віргінський (J. virginiana L.) та Ялівець козацький (J. sabina L.) застосовуються в гомеопатії при ревматизмі, подагрі, хворобах печінки та нирок. Ялівець козацький містить токсичний дитерпеноїд таксол, що в експерименті виявляє цитостатичні та антилейкемічні властивості й застосовується у хіміотерапії раку легені, молочної залози, прямої кишки та шкіри.

Шишко-ягоди ялівцю звичайного входять до ДФУ. У медицині настій плодів застосовується як сечогінний препарат при лікуванні захворювань сечового міхура й нирок, при набряках, пов’язаних із порушеннями кровообігу. Препарати ялівцю звичайного збільшують виділення шлункового соку та жовчі, збуджують перистальтику кишечнику, полегшують відхаркування, діють як протизапальна та знеболювальна ЛРС. Плоди призначають у складі діуретичних лікувальних чаїв та зборів, тому що при індивідуальному використанні галенових форм рослини подразнюється ниркова паренхіма. У гомеопатії виготовляють есенцію зі свіжих стиглих плодів ялівцю звичайного . Хвоя ялівцю звичайного використовується в гомеопатії та нар. медицині. У тибетській медицині, крім плодів Я.з., використовують і хвою. Гілки з хвоєю входять до складу збору для лікування артритів, дерматитів, трофічних виразок, вегетосудинної дистонії та при неврозах. Отримано дані про використання ЛРС ялівцю звичайного при асциті та лихоманці.

Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения. — СПб., 1999; Drogenanalysis. Springer-Verlag. — Berlin, Heidelberg, Tokio, 1983; European Pharmacopoeia. — 4 th Ed. — Strasbourg, 2002; WHO monographs on selected medicinal plants. Vol. 2. — World Hearts Organization. — Geneva, 2002.

Яловець звичайний

Яловець звичайний [1] [2] , яліве́ць звича́йний (Juniperus communis L.) — хвойна рослина роду ялівець родини кипарисових. Росте в Північній Америці та Євразії у дуже різних середовищах існування: болота, ліси, луки, перелоги, скелясті ділянки. Це вічнозелений дводомний кущ або деревце, від лежачої до прямовисної звички. Кора коричнева й волокниста; гілки розпростерті чи висхідні; листки зелені, але іноді здаються сріблястими; чоловічі шишки жовті; насіннєві шишки синювато-чорні. Використовується як лікарська, харчова, олійна й фарбувальна рослина; має цінну деревину; часто культивується як декоративний чагарник.

Зміст

Назва [ ред. | ред. код ]

Місцеві назви — яловець, ялинець, ялувець, ядлівець, єлівець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел, можжевельник.

Опис рослини [ ред. | ред. код ]

Вічнозелений кущ або невелике деревце (4–6 м заввишки) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілясті хвоїнки (8–20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються й утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7–9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись [5] . Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди [5] .

Поширення [ ред. | ред. код ]

Рослина зустрічається в помірному кліматі Північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка), росте також в Північній Африці й тропічних районах Азії (Непал, Пакистан). Це найбільш поширений вид хвойних порід у світі, циркумполярний розподіл якого сягає від 70 ° пн. ш. на Алясці, Скандинавії та Сибіру до 28 ° пн. ш. у Гімалаях.

Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні — травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі, а також в Криму. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.

Практичне використання [ ред. | ред. код ]

Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.

Медицина [ ред. | ред. код ]

У фармакології використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезинфекційний засіб. Є вказівки про лікування ефірними оліями шишко-«ягід» ялівцю хвороб шкіри, у тому числі й злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції зі свіжих шишок.

Всі частини рослини виділяють фітонциди.

Харчова промисловість [ ред. | ред. код ]

Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки-«ягоди» дуже ароматичні, солодкі, але мають смолистий смак [5] . Висушені шишкоягоди ялівцю використовують у кулінарії, як пряність. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться до 0,3 % цукрів (за іншими даними у зрілих шишечках ялівцю міститься до 42 % цукру, тобто стільки ж, скільки у винограді [5] ), пектинові й дубильні речовини (1,6 %), протеїн (3,5 %), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю — цінний накопичувач вітамінів, у ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%).

З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірну олію із хвої використовують для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій.

Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Кілограм розчавлених «ягід» кладуть у каструлю з трьома літрами води, нагрітої до 40° градусів, і розмішують хвилин 15. Потім ягоди виймають, віджимаючи сік. Поклавши в нього другу і третю порцію свіжих ягід, одержують сік, який містить до 20 % цукру [5] . Для отримання сиропу, що містить до 60 відсотків цукру, сік випарюють при нагріванні до 70 °C [5] . Випарювати рекомендується у «водяній бані» (тобто в каструлі, опущеній в іншу каструлю з водою, що нагрівають).

Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора раза солодший бурякового [5] . Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву [5] .

З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах і відбити інші, менш приємні [5] .

З кори й шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі) [5] .

Деревообробна промисловість [ ред. | ред. код ]

Яловець має тверду щільну деревину з красивим малюнком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички інший вид — ялівець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку.

Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезінфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди — для копчення рибних і м'ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплотів. Особливо декоративний інший вид — ялівець козацький. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшувальна та протиерозійна порода.

Ялівець належить до цінних та рідкісних порід дерев, тому вивезення лісо- та пиломатеріалів з нього за межі митної території України заборонено [6] .

Збирання, переробка та зберігання [ ред. | ред. код ]

Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, у печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40–50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.

Ялівець звичайний потребує ощадливого використання й охорони.

Див. також [ ред. | ред. код ]

• Ялівець
• Ялівець віргінський (Juniperus virginiana L.)
• Ялівець козацький (Juniperus sabina L.)
• Ялівець високий (Juniperus excelsa)
• Ялівець (пряність)
• Список дикорослих корисних рослин України

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Juniperus communis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
2. ↑Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К . : Наук. думка, 1987. — С. 43.
3. ↑ Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
4. ↑ Живі смарагди України: Оповіді про рослини. За ред. В. П. Бусола. К.: «Молодь», 1990
5. ↑ абвгдежикл (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
6. ↑Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 08.09.2005 № 2860-IV (зі змінами). Верховна Рада України. 10 жовтня 2015 . Процитовано 14 вересня 2016 .

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
• Яловець звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 490. — ISBN 5-88500-055-7.
• Яловець звичайний // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 140.
• Ялівець звичайний[Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
• Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н.Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)