Чому рве порося?

Найчастіше пронос у поросят-сисунів спричинений асоціацією патогенів (E. Coli + Cl. Perfringens + ротавірусна інфекція). Після народження поросята у віці 2-10 днів чи після відлучення на 3-7 добу від свиноматки найбільш сприятливі до діареї від ротовірусної інфекції. Кеш

Що дати поросятам від поносу в домашніх умовах?

Для випоювання поросят, які страждають від діареї, застосовують:

1. відвар насіння льону, що має обволікуючі властивості;
2. рисовий відвар. ...
3. трав'яні відвари з ромашки, кропиви, деревію, шипшини, гілочок малини, листя ожини і суниці, сіна, листя і коріння цикорію, кори дуба і багатьох інших рослин.

Коли відлучати льоху від поросят?

У цей період відбуваються серйозні зміни в розвитку шлунково-кишкового тракту поросят, розвиток якого закінчується при досягненні поросятами трьохмісячного віку. На практиці прийнято відлучати поросят від свиноматки, як правило у віці трьох-чотирьох тижнів.

Нудота і блювання

Нудота — це неприємне, безболісне, суб’єктивне відчуття потреби блювання. Блювання — це раптовий викид шлункового вмісту через рот внаслідок сильних спазмів м’язів живота та грудної клітки. Регургітація — це переміщення шлункового вмісту до ротової порожнини без зусиль та рефлексів, характерних для блювання.

Румінація (пережовування) — це жування і проковтування їжі, що повертається зі шлунка до ротової порожнини, внаслідок свідомого підвищення тиску в черевній порожнині кілька хвилин після або під час споживання їжі.

Патомеханізм та причини

1. Нудота і блювання виникають у відповідь на фізіологічні або патологічні подразники, що збуджують блювотний центр у довгастому мозку або тригерну зону хеморецепторів на дні ІV шлуночка. Нудота часто супроводжується іншими вегетативними симптомами, пов’язаними зі збудженням парасимпатичної нервової системи: блідість шкірних покривів, підвищена пітливість, слинотеча, гіпотонія та брадикардія (у вазо-вагальному механізмі).

1) ЛЗ (зокрема, цитостатики [особливо цисплатин, дакарбазин та ін.], дигоксин, опіоїди) і токсини (зокрема,зловживання алкоголем);

2) захворювання ЦНС — мігрень, новоутворення та інші пухлини ЦНС, псевдопухлина головного мозку, менінгіт або енцефаліт, цереброваскулярні інциденти, внутрішньочерепні кровотечі;

3) психічні захворювання — депресія, анорексія, булімія, психогенне блювання;

4) захворювання лабіринту — пухлини, запалення, хвороба Меньєра, морська хвороба;

5) захворювання ШКТ та очеревини — інфекційний гастроентероколіт із гострим перебігом, харчове отруєння, харчова гіперчутливість, непрохідність тонкого кишківника, синдром верхньої брижової артерії (абдомінальний ішемічний синдром), гастропарез, виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки, апендицит, хвороба Крона, гостра дилатація товстого кишківника, перитоніт;

6) захворювання жовчовивідних шляхів — холецистит, жовчна колька;

7) захворювання печінки — гепатит, цироз і печінкова недостатність;

8) захворювання підшлункової залози — гострий панкреатит, пухлини;

9) захворювання залоз внутрішньої секреції — діабетичний кетоацидоз, наднирниковий криз (гостра недостатність кори наднирників), тиреотоксичний криз, гіперпаратиреоз та гіпопаратиреоз;

10) захворювання сечовидільної системи — уремія, ниркова колька, пієлонефрит;

11) інші захворювання — інфаркт міокарда, серцева недостатність, гіпотензія, синдром верхньої порожнистої вени, гіпервітаміноз А або D, тривале голодування, гостра інтермітуюча порфірія, післяопераційні нудота та блювання, радіотерапія;

12) фізіологічні причини — вагітність, реакція на запахові, смакові та зорові подразники.

3. Класифікація блювання, з огляду на тривалість:

1) гостре (1–2 дні) — найчастіше, викликане інфекційними захворюваннями, лікарськими засобами, екзогенними (алкоголь, гриби) або ендогенними токсинами (уремія, діабетичний кетоацидоз);

2) хронічне (>7 днів) — симптом хронічних захворювань, у т. ч. й психічних хвороб.

4. Ускладнення блювання: зневоднення, порушення електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпохлоремія), метаболічний ацидоз, аспірація та аспіраційна пневмонія, розрив стінки стравоходу (синдром Бурхаве), лінійні розриви слизової оболонки у місці шлунково-стравохідного з’єднання (синдром Маллорі-Вейса), дефіцит поживних речовин.

Діагностика

Необхідно визначити тривалість блювання, час між прийомом їжі та його початком, характер блювотних мас та інші супутні симптоми →табл. 1.29-1.

Діагностичні обстеження — в залежності від підозрюваної причини. Якщо попередня діагностика не вказує на конкретну причину, або застосовані діагностичні обстеження її не виявили → необхідно спробувати лікувати протиблювотним та прокінетичним засобами або продовжувати діагностику, напр., виконати ендоскопію верхнього відділу шлунково-кишкового тракту, визначення тироксину у сироватці, психологічне обстеження, обстеження моторики шлунково-кишкового тракту.

Клінічна ознака або супутній симптом

вагітність (І триместр), уремія, алкогольний гастрит, новоутворення та інші пухлини ЦНС

блювання невдовзі після прийому їжі (

пілоростеноз (виразкова хвороба, пухлина), гострий холецистит, панкреатит або гастрит, харчова гіперчутливість, анорексія, булімія, важка депресія

блювання >4–6 год після їжі

гастропарез, звуження дистальних відділів ШКТ

низька кишкова непрохідність, шлунково-кишкові нориці

кров’янистий вміст або «кавова гуща»

кровотеча з виразки шлунку або дванадцятипалої кишки, геморагічна гастропатія, пухлина шлунку або стравоходу, кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу, синдром Маллорі-Вейса

довготривале блювання, стеноз/блок нижче Фатерового сосочка

ахалазія, дивертикули стравоходу (напр., Зенкера), значне звуження стравоходу (пухлина), харчова гіперчутливість (негайного типу)

частково перетравлена їжа

пілоростеноз, атонія шлунку, харчова гіперчутливість (сповільненого типу)

біль голови, порушення зору, порушення свідомості, ригідність потиличних м’язів

захворювання ЦНС (запалення, пухлини, мігрень) a

залежно від локалізації →розд. 1.7

захворювання стравоходу (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, пухлини, дивертикули, звуження, ахалазія)

захворювання печінки та жовчовивідних шляхів (запалення, жовчнокам’яна хвороба)

хронічні органічні захворювання ШКТ, злоякісні пухлини

запаморочення, шум або дзвін у вухах

a часто без нудоти, без фізичного навантаження, блювання «фонтаном»

Симптоматичне лікування

1. Алгоритм дій у випадку нудоти/блювання

1) слід коригувати можливі порушення водно-електролітного обміну;

2) слід визначити причину та розпочати етіотропне лікування;

3) застосувати симптоматичне лікування, якщо це необхідно.

2. Вибір ЛЗ залежить від встановленої або вірогідної причини нудоти та блювання, а також механізму дії препарату:

1) протигістамінні засоби І генерації:

а) дименгідринат — профілактично 50–100 мг п/о за 30 хв перед появою провокуючого блювання фактору (подорож, наркоз; не використовуйте для профілактики блювання, пов’язаного з хіміотерапією; протипоказане вживання алкоголю, керування транспортними засобами та робота з механічними пристроями), при необхідності, можна повторити дозу; терапевтично 50–100 мг кожні 4–6 год до максимум 400 мг/день;

б) прометазин використовується при морській хворобі 25 мг на ніч перед мандрівкою, у разі потреби можна повторити через 6–8 год; може погіршити психомоторні реакції;

а) хлорпромазин — використовується, коли інші препарати неефективні або недоступні; в/м або п/о 10–25 мг кожні 4–6 год (людям літнього віку 1/3–1/2 дози, під суворим контролем);

б) тіетилперазин — використовується для лікування блювання різної етіології; п/о, п/р, в/м (або в/в) 6,5 мг 1–3 × на день;

в) прохлорперазин профілактично 5–10 мг п/о 2–3 × на день; терапевтично 20 мг, у разі потреби через 2 год ще 10 мг;

3) галоперидол — нейролептик з сильним антипсихотичним і седативним ефектом, має протиблювотну дію та сильно пригнічує нудоту; у формі розчину для ін’єкцій дозволений для профілактики або лікування післяопераційної нудоти та блювання при неефективності або непереносимості інших ЛЗ; застосовують у дозі 1–2 мг в/м;

а) метоклопрамід — використовуйте макс. впродовж 5 днів, найчастіше для профілактики та лікування нудоти та блювання, викликаних опіоїдами, а також пов’язаних із хіміо- та радіотерапією →розд. 22.2.2;

б) ітоприд 25–50 мг 3 × на день п/о, застосовують при функціональних порушеннях, а також при паліативній опіці;

в) інші прокінетичні засоби, які деколи застосовуються в паліативному догляді, напр. еритроміцин п/о або в/в, зазвичай ≈3 мг/кг 3 × на день.

5) антагоністи серотонінових рецепторів 5-НТ3: ондансетрон, палоносетрон (також доступний комбінований препарат, що містить палоносетрон і нетупітант) — переважно для профілактики та лікування нудоти/блювання, пов’язаних із хіміо- та радіотерапією →розд. 22.2.2, рідше — у хворих, які отримують паліативну допомогу, із хронічними нудотою та блюванням, зумовленими хімічними факторами;

6) ГК в/в: дексаметазон, метилпреднізолон — найчастіше використовується у випадку внутрішньочерепної гіпертензії, або з метою зменшення набряку пухлини, що викликає непрохідність кишківника; як додатковий протиблювотний ЛЗ при неефективності інших препаратів та для профілактики й лікування нудоти/блювання, пов’язаних із хіміо- та радіотерапією →розд. 22.2.2;

7) антагоністи NK1 рецептора апрепітант, нетупітант (компонент комбінованого препарату з палоносетроном) — застосовують як додаткові ЛЗ для профілактики та лікування відстрочених нудоти/блювання, пов’язаних із високим еметогенним потенціалом хіміотерапії.

У свині піна з рота: причини і лікування

Свинар може прийти в паніку, коли помічає, що у свині з рота пішла піна. Що це може бути? Деякі фермери деколи знаходяться в розгубленості, і не знаю, як допомогти тварині. В чому причина, що у свиней спостерігається виділення піни з рота? Шляхи усунення проблеми, профілактика хвороби і наскільки це небезпечно описано в статті.

Найчастіше у свиней спостерігається виділення піни з рота, якщо вона отруїлася або вдавилася

Піна з рота у свині: що це може бути?

Якщо власник свині зауважує, що у неї стала виділятися піна з рота, головне в цьому випадку – не піддаватися паніці. За відгуками деяких фермерів такий стан може спостерігатися у голодної тварини в очікуванні годування. У свині від запаху їжі починає інтенсивно виділятися слина, яку легко прийняти за піну.

У самців у період гону спостерігається рясне виділення слини. Це відбувається з листопада і триває до січня. Кнури намагаються слиною позначити свою територію. Для цього самець пінисту слину наносить на будь-які предмети, дерева і намагається зробити мітку як можна вище. Цим він демонструє свою силу і могутність. Такі “розпізнавальні сигнали” приваблюють самок, але свинарям не варто хвилюватися.

Хвилюватися варто тоді, коли свиня не тільки виділяє піну з рота, але і лежить, не може піднятися і у неї відмовили ноги. У цьому випадку це тривожний сигнал. На думку ветеринарів піна може виділятися в таких випадках:

Що робити якщо у свині з рота йде піна, відео

Якщо причину виділення піни з рота у поросяти виявити не виходить, потрібно надати тварині симптоматичну допомогу і викликати ветеринарного лікаря

У рідкісних випадках причина виділення піни з рота у свині – небезпечна інфекційна хвороба, а саме сказ. Захворювання практично не піддається лікуванню і заражені тварини небезпечні для людини. Свині заражаються сказом в тому випадку, якщо особина була укушена хворий лисицею, собакою чи іншим носієм інфекції. Крім виділення піни у свині з’являться такі симптоми:

• боязнь яскравого світла і води;
• необґрунтована агресія і неспокій;
• параліч безпосередньо перед загибеллю.

При сказі уражається центральна нервова система і врятувати їх практично неможливо. Однак існують щеплення від сказу. При будь-якому підозрі на сказ свині важливо поінформувати місцеву ветеринарну службу.

Виділення піни з рота у свині – це тривожний симптом, однак для постановки точного діагнозу і лікування варто провести додаткові обстеження тварини. У терміновому порядку тварині надають першу допомогу і викликати ветеринара. Фахівець дасть хороші поради і призначить ефективне лікування.