Як використовують просо?

Просо — це культура без відходів. Завдяки значній кількості крохмалю просо використовується для виробництва спирту, а в останній час у світі компанії з генетики рослин активно працюють над перетворенням проса в енергетичну рослину. Солома та полова проса за своїми якостями наближаються до лугового сіна (0,41 к.

Коли збирають урожай проса?

Збирання врожаю Скошувати потрібно на якомога нижчому зрізі (проти стеблового метелика), не допускаючи втрат зерна (проти просяної жужелиці, комарика). Скошувати просо у валки потрібно починати тоді, коли на рослинах достигне 80–85% зерен, і закінчувати не пізніше як за 3–4 дні, коли вже буде 80–90% зрілого зерна.

Де вирощують просо в Україні?

Найвищі показники врожайності проса зафіксовано у господарствах Черкаської (3,15 т/га), Сумської (2,78 т/га) та Київської (2,65 т/га) областей. Слідом йдуть господарства Вінницької та Хмельницької областей, де середній показник врожайності культури станом на звітну дату становить 2,62 і 2,5 т/га відповідно.

Просо

У Азії, Америці, Африці, Європі налічується понад 400 видів проса (див. Список видів роду просо). У природі просо — це бур'ян або трава, якою годують худобу.

Просо звичайне у дикому вигляді невідоме. Із III тисячоліття до нашої ери просо вирощують як сільськогосподарську культуру у Китаї, Європі, Монголії та Північній Африці. Це теплолюбна, посуховитривала, жаростійка рослина.

В Індії та Шрі-Ланці вирощують просо дрібне.

Із зерна проса виготовляють крупу (пшоно) і борошно. Для годівлі худоби використовується зерно, лузга, солома.

Іноді просом називають деякі рослини з інших родів — могар, чумизу, пайзу [1] .

Зміст

Господарче значення [ ред. | ред. код ]

Просо є цінною круп'яною культурою, яка здатна забезпечити відносно високі і досить стабільні врожаї навіть у посушливі роки. За дотримання технології вирощування воно дає часто вищі врожаї, ніж інші зернові культури. В Україні просо можна сіяти пізно, що дає змогу рослинам продуктивно використовувати літні опади. Тому просо широко застосовують як страхову культуру для пересіву загиблих озимих та ранніх ярих і для пожнивних посівів на зелений корм.

Просо — це культура без відходів. Завдяки значній кількості крохмалю просо використовується для виробництва спирту, а в останній час у світі компанії з генетики рослин активно працюють над перетворенням проса в енергетичну рослину. Солома та полова проса за своїми якостями наближаються до лугового сіна (0,41 к. о.). Просяне ж сіно краще від сіна з вівса, сорго, кукурудзи чи тимофіївки, а за якістю зеленої маси просо переважає кукурудзу та сорго.

Посівні площі просяних займають четверте місце у світі серед основних зернових культур. В останні роки виробництво проса збільшилось у багатьох країнах Америки, Європи та Азії. В Україні ж за останні 6-7 років посівні площі проса зменшилися майже вдвічі.

Особливості вирощування [ ред. | ред. код ]

Просо — теплолюбна, стійка до спеки рослина. Насіння проса проростає за температури не нижче +8-10°С, а для появи її сходів потрібна температура не нижча за +10-11 °С. Слід враховувати, що за температури — 3-5°С сходи проса гинуть, а оптимальною температурою для цвітіння проса є 20-24°С. При цьому просо — посухостійка рослина. Температуру 30-40°С просо витримує краще за інші злакові культури.

За 20 днів до викидання волотей у проса настає критичний період щодо вологи, який продовжується до кінця цвітіння. Дефіцит вологи в цей період спричинює стерильність колосків і, як наслідок, втрати врожаю. Для забезпечення доброго врожаю проса необхідно, щоб вологість ґрунту була на рівні 60-80 %.

Просо — досить світлолюбна рослина. Недостатнє освітлення, посилене низькими температурами в період формування генеративних органів (трубкування, викидання волотей), спричиняє стерильність колосків.

Найпридатніші для вирощування проса є чисті від бур'янів структурні ґрунти з високим умістом легкорозчинних поживних речовин: чорноземні, каштанові, сірі лісові ґрунти легкого і середнього механічного складу з рН 5,5-7,5.

У своєму розвитку просо проходить 12 основних етапів проростання насіння, сходи, кущення, стеблування, викидання волоті, цвітіння, формування зернівок і дозрівання. Цвітіння в межах волоті на рослині зазвичай, продовжується 13-18 днів, а в польових умовах просо цвіте протягом 30-40 днів. Приблизно така ж і тривалість достигання зерна в межах волоті і поля. Вегетаційний період скоростиглих сортів проса становить 60-80 днів, пізньостиглих — 100—120. На час достигання солома сира і частково зелена.

У проса добре розвинена коренева система, яка при цьому має слабку засвоювальну здатність. Продуктивна кущистість рослин проса становить 2-5, маса 1000 зернівок — 5-9 г, плівчастість — 20-30 %, вихід пшона — 65-85 %.

Просо вимогливе до попередників, бо від сходів до кущення росте повільно і пригнічується бур'янами. Недобір урожаю від бур'янів досягає 10-15 %, а в умовах сильної забур'яненості — 50 % і більше, особливо в перший період росту (фаза двох-трьох листків). У цей період низька активність кореневої системи, тому під посіви проса потрібно відводити родючі, чисті від бур'янів поля. Найкращі попередники — зернові бобові, підживлені картопля, цукрові буряки, багаторічні трави, баштанні культури, а в зонах, де немає кукурудзяного стеблового метелика, — і кукурудза. Погані для нього попередники — просо, сорго, соняшник, ярий ячмінь, суданська трава.

Обробіток ґрунту під просо повинен бути спрямований на очищення поля від бур'янів.

Просо добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Але органічні добрива доцільно вносити під попередник, щоб уникнути додаткового забур'янення.

Сіяти просо потрібно тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 10-12°С і зникне загроза заморозків: у Степу це в середині квітня, Лісостепу — першій декаді травня, на Поліссі — в середині травня.

Глибина сівби за доброго вологозабезпечення на легких ґрунтах — 5-6 см, середніх — 4-5, важких — 3-4 см. При недостатньому вологозабезпеченні глибину збільшують на 1-2 см. Польова схожість насіння у проса нижча, ніж у інших культур і часто не перевищує 70-75 %. Тому застосовують порівняно високі норми висіву насіння. При звичайному рядковому способі сівби в Степу — 3-3,5 млн. (20-22 кг/га), Лісостепу — 3,6-4,5 млн. (24-30 кг/га), на Поліссі — 4,5-5,1 млн схожих насінин на 1 га (30-34 кг/га). При широкорядній сівбі норми висіву зменшують на 0,5-0,7 млн/га.

При дотриманні вимог передових технологій вирощування просо може сформувати високий урожай зерна, зеленої маси, соломи та сіна. Слід зазначити, що період визрівання зерна у проса розтягнутий, зерно неодночасно достигає в різних частинах рослини: раніш за все — у волоті основного стебла, на кілька днів пізніше у волотях другорядних стебел, на пагонах. У межах окремої волоті зерно починає достигати раніше у верхній частині, потім у середній та нижній. Це дуже заважає встановленню правильного строку збирання врожаю та призводить до великих його втрат. Звертає на себе увагу й той факт, що стебло та листя рослин проса на час господарської стиглості містить значну кількість вологи. Тому вважається доцільним роздільний спосіб збирання. Зерно в скошених і своєчасно підібраних валках добре просихає, достигає, краще вимолочується і, головне, здебільшого не потребує значних витрат на просушування.

Звичайно прийнято вважати просо готовим до збирання тоді, коли зерно в середній частині волоті має воскову стиглість. Але дуже велика нерівномірність достигання окремих рослин заважає правильному визначенню строків збирання. За даними науково-дослідних установ та з досвіду передових господарств, найкращим строком збирання проса роздільним способом є той час, коли кількість достиглих зерен у більшості волотей становитиме не менше 80-85 %. Це можна встановити в середньому зразку зерна, взятого з 10-15 рослин. Визначивши стан 1000 зерен із такого зразка, можна досить правильно встановити фазу стиглості всього масиву проса. Якщо скосити просо в ранні строки, недостигле зерно з нижніх частин волотей під час обмолоту видуватиметься разом із половою. Недобір урожаю від передчасного скошування становить від 2 до 8 ц/га.

Підбирають та обмолочують валки комбайнами залежно від погоди та розмірів валків, через 3-8 днів, коли вологість зерна зменшиться до 15-16 %.

Для прямого комбайнування просо вважається готовим, коли достиглих зерен налічується не менше як 90 %. Збирати раніше такого стану недоцільно, це призводить до великих втрат врожаю. Недостигле просо зазвичай має дуже підвищену вологість не тільки зерна, але соломи та полови, тому перша і друга очистка в комбайні часто забиваються, і значна частина зерна попадає в полову, а недостигле зерно, крім того, вже не набуває нормальних якостей.

Див. також [ ред. | ред. код ]

• Список родів родини тонконогових

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник /Відп. ред. А. М. Гродзінський. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1990. — 544 с.: ISBN 5-88500-006-9
• Просо // Аграрна енциклопедія
• Просо // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1522-1523. — 1000 екз.
• Л. В. Григоращенко. Формування та склад навчальної колекції проса та малопоширених просовидних культур
• Panicum на сайті«Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США (англ.)
• Panicum на сайті«Vascular Tropicos»Міссурійського ботанічного саду (англ.)

Сорго звичайне

Сорго звичайне [1] [2] , турецьке просо [1] , дурра [3] , сірак, або майло (араб. durra — «перлина») — вид трав'янистих однорічних рослин роду сорго родини злакових.

Зміст

Опис [ ред. | ред. код ]

Щільне суцвіття — волоть, направлена вверх.

Ареал [ ред. | ред. код ]

Сорго походить з Африки й широко розповсюджене там, а також в Америці, Азії та Європі в більш сухих, теплих і помірних кліматичних регіонах як кормова трава. [4]

Теплолюбна і морозостійка рослина невибаглива до ґрунту, але уникає перезволоження і холодних ґрунтів. Ідеальними є глибокі (піщані) суглинисті ґрунти. Вираженій посухостійкості сорго сприяє його здатність переривати ріст під час посухи та відновлювати його пізніше.

Культивування [ ред. | ред. код ]

Провідними виробниками сорго у 2022 році були Нігерія (12 %), Судан (9 %), США (8 %) і Мексика (8 %). [5] Його також успішно вирощують в Європі. Найважливішим виробником за площею посівів є Франція, за нею йдуть Італія, Іспанія та деякі південно-східні європейські країни з посівними площами в кілька тисяч гектарів. [6] Сорго росте в широкому діапазоні температур, на великих висотах і токсичних ґрунтах, і може відновити ріст після деякої посухи. Оптимальний діапазон температур росту становить 12-34 °C, а вегетаційний період триває приблизно 115—140 днів. [7] Може рости на широкому діапазоні ґрунтів, від важких глинистих до піщаних, з толерантністю до рН від 5,0 до 8,5. [8] Вимагає орного поля, яке залишалося під паром щонайменше два роки або де в попередньому році відбулася сівозміна з бобовими культурами. [9] Диверсифікована 2- або 4-річна сівозміна може підвищити врожайність сорго, додатково роблячи його більш стійким до несприятливих умов зростання. [10] З точки зору потреб у поживних речовинах, сорго можна порівняти з іншими зерновими культурами за кількістю азоту, фосфору і калію, необхідних для росту. [11]

Сорго має п'ять особливостей, які роблять його однією з найбільш посухостійких сільськогосподарських культур:

• Має дуже велике співвідношення площі кореневої поверхні до площі листкової поверхні.
• Під час посухи вона згортає листя, щоб зменшити втрату води через транспірацію.
• Якщо посуха продовжується, він переходить у стан спокою, а не гине.
• Листя вкрите восковою кутикулою.
• Він використовує вуглецеву фіксацію С4, таким чином використовуючи лише третину води, яку потребують рослини С3.

Труднощі вирощування [ ред. | ред. код ]

Успішна боротьба з бур'янами є великою проблемою при вирощуванні сорго через його повільний ріст молодих рослин. Контроль можна здійснювати механічно, але робити це потрібно з обережністю, оскільки сорго має тонку і неглибоку кореневу систему

Збирання та обробка врожаю [ ред. | ред. код ]

У країнах, що розвиваються, урожай збирають переважно вручну. Волоть, що містить зерна, зрізають зі стебла, коли досягається відповідний вміст вологи 16-20 %. Зрілість насіння можна визначити за появою чорної плями на місці з'єднання між насіниною та рослиною. [7] Обмолот можна проводити як вручну, так і механізовано. Перед зберіганням насіння необхідно довести його вологість до 10 %, оскільки вища вологість сприяє розвитку плісняви, а також проростанню насіння. [12]

Використання [ ред. | ред. код ]

Вирощують як харчову й технічну культуру переважно в Африці, Азії, в Південній Європі та Північній Америці. Зерно переробляють на крупу, борошно, зелень — на корм худобі, солому використовують як паливо.

Харчові продукти [ ред. | ред. код ]

Зерно сорго, як і кукурудзяне, багате на вуглеводи та бідне на білки. [13] Воно містить 70-75 % крохмалю, 12-13 % білка і 3,5 % жиру. Склад незамінних амінокислот у білку сорго зазвичай не збалансований: частка двох найцінніших амінокислот, лізину і метіоніну, у ньому варіює відповідно від 1,81 % до 2,49 % і від 1,22 % до 1,97 %. [14] У зерні містяться також кальцій і невеликі кількості заліза, ніацину та вітаміну B1. При цьому зерно не містить клейковини (глютену). [15] Поживність 1 кілограма зерна становить приблизно 1,3 кормової одиниці (1 кг силосу — 0,24 кормової одиниці). [14]

У країнах, де сорго використовується в їжу, його зерно перемелюють на борошно, яке потім йде на виготовлення каш, коржів і пирогів. Борошно сорго в необробленому вигляді вирізняє сильний специфічний смак, який може бути пом'якшений при обробці. [15] В Індії, де його зазвичай називають джварі, джовар, джола або джондхалаа, сорго є одним з основних джерел харчування в Раджастані, Пенджабі, Хар'яні, Уттар-Прадеше та у штатах на плато Декан у штатах Махараштра, Карнатака і Телангана. З цього зерна готують індійський хліб, який називається бхакрі, джовар роті або джолада роті. У Тунісі, де його зазвичай називають дро, традиційну кремову страву готують із мелених зерен сорго, молока та цукру. Ця страва є основним продуктом сніданку в зимові місяці. У Центральній Америці з сорго іноді готують коржі. Хоча кукурудза є кращим зерном для приготування коржів, сорго широко використовується і добре прийняте в Гондурасі. Для приготування коржів краще біле сорго.

Сорго використовується також при виробництві харчової олії, крохмалю і цукру. У США і Південній Африці з цукрового сорго виробляють солодкий сироп. [15]

Алкогольний напій [ ред. | ред. код ]

У Китаї сорго відоме як гаолян ( кит. 高粱 ), його ферментують і переганяють для виробництва однієї з форм спиртних напоїв — байцзю, найвідомішим з яких є Маотай (або Мутаї). На Тайвані, на острові Цзіньмень, із простого сорго перетворюють сорго на лікер. У кількох країнах Африки, включно із Зімбабве, Бурунді, Малі, Буркіна-Фасо, Ганою та Нігерією, сорго як червоного, так і білого сортів використовується для приготування традиційного непрозорого пива. Червоне сорго надає пиву рожево-коричневого кольору.

Біологічний етанол [ ред. | ред. код ]

В Австралії, Південній Америці та Сполучених Штатах зерно сорго використовується на зростаючій кількості заводів з виробництва етанолу. Стебла цукрового сорго використовуються для виробництва біопалива шляхом віджимання соку і потім його ферментації в етанол.

Інші застосування [ ред. | ред. код ]

Сорго — універсальна кормова культура, у тваринництві використовують зерно, силос, зелену масу, сіно і сінаж. [14] У США і Південній Африці в корм худобі йдуть стебла цукрового сорго. Стебла використовуються також як будівельний матеріал. [15] Солома йде на виготовлення плетених виробів, віників і паперу. [14]

Культивування в Україні [ ред. | ред. код ]

Коли почали вирощувати сорго в Україні достеменно не відомо. Вважається, що приблизно у XVIII сторіччі сорго звичайне почало з'являтися на теренах України під назвою «турецьке просо». У 50-ті роки ХІХ століття форма сорго звичайного — сорго цукрове почала широко використовуватися для виробництва цукру. У XXI столітті сорго звичайне вирощують в Україні на кормові, технічні й продовольчі цілі [16] .

Виробництво у світі [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ абSorghum bicolor // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
2. ↑Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К . : Наук. думка, 1987.
3. ↑Дурра // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
4. ↑http://tn-grin.nat.tn/gringlobal/taxon/taxonomydetail?id=35092
5. ↑Sorghum Explorer. ipad.fas.usda.gov . Процитовано 6 липня 2023 .
6. ↑https://www.agrarforschungschweiz.ch/wp-content/uploads/2019/12/2012_1112_1822.pdf
7. ↑ абSorghum - Section 4: Plant Growth and Physiology. Grain Research & Development Corporation. Архів оригіналу за 11 листопада 2022 . Процитовано 4 December 2022 .
8. ↑ Smith, C. Wayne; Frederiksen, Richard A. (25 грудня 2000). Sorghum: Origin, History, Technology, and Production. John Wiley & Sons. ISBN9780471242376 — через Google Books.
9. ↑ Ajeigbe, Hakeem A. (2020). Handbook on improved agronomic practices of sorghum production in north east Nigeria. Patancheru: ICRISAT.
10. ↑ Sindelar, Aaron J.; Schmer, Marty R.; Jin, Virginia L.; Wienhold, Brian J.; Varvel, Gary E. (2016). Crop Rotation Affects Corn, Grain Sorghum, and Soybean Yields and Nitrogen Recovery. Agronomy Journal108 (4): 1592–1602. doi:10.2134/agronj2016.01.0005.
11. ↑ Rooney, W.L. (2016). Sorghum. Reference Module in Food Science. ISBN9780081005965. doi:10.1016/B978-0-08-100596-5.02986-3.
12. ↑ Food and Agriculture Organization of the United States. Sorghum. Post-harvest Operations. United Nations Food and Agriculture Organization (FAO) . Процитовано 12 листопада 2022 .
13. ↑ Wiersema J. H., and Dahlberg, J. (2007). The nomenclature of Sorghum bicolor (L.) Moench (Gramineae) (англ.) . Taxon. с. 943—944. Архів оригіналу за 16 листопада 2021.
14. ↑ абвгAgroAtlas - Основные сельскохозяйственные культуры - Sorghum bicolor (L.) Moench. - Сорго зерновое. agroatlas.ru . Процитовано 4 липня 2023 .
15. ↑ абвгSorghum | Nutrition, Uses, & Description | Britannica. www.britannica.com (англ.) . Процитовано 4 липня 2023 .
16. ↑ Д. Рахметов, С. Рахметова (01.10.2008). Трава Колумба перспективна культура поліфункціонального використання в Україні. Пропозиція . Процитовано 02.02.2002 .

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Джугара // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К . : Тека, 2006.
• Сорго звичайне: інформація на сайті GRIN
• Sorghum bicolor на сайті«Vascular Tropicos»Міссурійського ботанічного саду * [http://www.cwrdiversity.org/checklist/genepool-details.php?id%5b%5d=21 Crop Wild Relatives Inventory
• Taxon: Sorghum bicolor (L.) Moench subsp. bicolor - information from National Plant Germplasm System/GRIN. Germplasm Resources Information Network (GRIN): GRIN Taxonomy for Plants. Beltsville Area, USA: United States Department of Agriculture Agricultural Research Service. 5 березня 2008 . Процитовано 12 грудня 2008 .
• Технологія вирощування сорго. Поради фахівців. Головне управління Держпродспоживслужби в Черкаській області.

Це незавершена стаття про злакові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.