Що любить черешня?

Черешня, як і інші дерева, любить окультурений родючий ґрунт, без надлишку води – суглинки та супіски.

Як часто поливати черешню?

В середньому, за літо дерево черешні потрібно поливати три рази. Перший - на етапі формування бутонів, другий - під час цвітіння, а третій - після того, як зібраний урожай. Полив потрібно виконувати під корінь, воду бажано використовувати нехолодну, прекрасно підійде заздалегідь відстояна вода у відрах або ж дощова.

Дерево, що росте у твоєму саду. Текст-опис.

Дерево невисоке, але з широкою кроною. Цвіте яблуня через рік. Навесні зацвітає рожевим цвітом. Квітів багато, вони великі. Від них віє ароматними пахощами. З настанням літа плоди доспівають. Вони круглі, зелені, налиті соком. Дуже смачні. Восени листочки яблуні опадають. Так вона зимує до наступної весни.

Яблуню посадив мій батько, коли я народився.

Вгору до сонця тягнеться черешня у моєму саду.

Вона струнка та висока. Міцний стовбур тримає безліч гілок. Навесні вони зеленіють листочками. Згодом розпускається цвіт. Він білосніжного кольору. Пишно вкриває дерево. У такий час воно дуже гарне. Плоди його доспівають на початку літа. Дві великі червоні кульки звисають на тоненьких ніжках. Їх дуже багато. Вони солодкі та смачні.

Черешні є улюбленими ласощами багатьох дітей.

У моєму саду росте крислатий горіх.

Дерево високо піднімається над будинком. Це могутнє дерево з кулеподібною кроною. Листки великі, овальні, з рівними краями. У травні з гілок звисають зелені сережки. Так цвіте горіх. Згодом рясно покривається зеленими круглими плодами. Восени плоди чорніють і падають зі стукотом на землю. Вони дуже поживні.

Ми любимо їсти смачні горішки.

Твір “Опис природи за власними спостереженнями”

Кожного ранку навесні я з нетерпінням виходжу в сад, очікуючи побачити, як зацвітають фруктові дерева. Десь у середині квітня бруньки на деревах стають такими великими, ніби ось-ось вибухнуть. Придивляюся до абрикоси й бачу, що на верхніх її вітах деякі бруньки розкрилися у блідо-рожеві квітки, наче гусениці перетворилися на прекрасних прозорокрилих метеликів. Проходить ще одна тепла весняна ніч – і вранці в саду на мене чекає справжнє диво – пишно розквітла абрикоса, вся біла, наче в тумані, оповита солодким ароматом.

Слідом за абрикосою заквітчуються вишні та черешні. Їхні квітки білосніжні, наче весільний наряд нареченої.

Проте якщо придивитися пильніше, то видно, що разом з квітами на вишнях починають розкриватися й маленькі й липкі зелені листочки. Згодом у самому серці саду, на місці, де влітку найбільше сонячних променів, яскравими й насичено-рожевими квітами вкриваються персики. Вони особливі – ці гості з півдня – і вирізняються між усіх сусідів-дерев неповторним кольором квітів. Переходжу від одного до іншого з фотоапаратом у руці, намагаюся втримати оцю красу хоч би на фотографіях, жалкуючи в душі, що я не художник…

Аж ось з абрикоси пелюстки вже полетіли вниз, а на зміну квітам на червонуватому гіллі забриніло листячко. Ніби перехоплюючи естафету, квітками одна за одною вкрилися груша, яблуня, слива. До них ринулися рої бджіл, і повітря наповнилося рівномірним гудіння. А до ніг почали повільно падати змарнілі пелюстки тих дерев, чиє цвітіння вже добігло кінця. Вони вкривають землю легким білим килимом, ніби сніг.

Кожного дня все більш жарко, наближається літо, проте диво весняного цвітіння залишиться у моєму серці назавжди.