Що входить в синтаксис?

Си́нтаксис (дав. -гр. σύνταξις — «побудова, порядок, складання», від σύν — «з, разом» і ταξις — «впорядкування») — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Що таке синтаксис і пунктуація?

Синтаксис – це розділ науки про мову, який вивчає словосполучення і речення. Пунктуація – це розділ науки про мову, який вивчає вживання розділових знаків у реченні й тексті на письмі.

Як поєднуються слова у реченні?

У реченні слова можуть поєднуватися як підрядним зв'язком, так і сурядним. Члени речення, які виконують ту саму синтаксичну функцію і поєднуються сурядним зв'язком, називаються однорідними.

Синтаксис

Си́нтаксис (дав.-гр. σύνταξις — «побудова, порядок, складання», від σύν — «з, разом» і ταξις — «впорядкування») — розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.

Синтаксис розмежовують на:

• синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами;
• синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речень і висловлювань.

Зміст

Одиниці синтаксису

Напрями сучасних синтаксичних досліджень

Структурно-статичний — розглядає синтаксичну будову словосполучень і речень, їх типи і ознаки, структурні схеми, не пов'язані з контекстом і ситуацією мовлення.

Семантичний — вивчає семантичну природу предикативності речень, їхні синонімічні перетворення, пропозиційну відповідність, позиційні схеми, їхнє варіювання в мовленні й парадигматику, типи функцій синтаксем (мінімальний носій елементарного змісту, конструктивний компонент речення) як складників речення, імпліцитність і компресію предикативних одиниць.

Генеративний — дослідником був Ноам Чомскі, цей напрям оперує універсальними глибинними й поверхневими синтаксичними структурами, встановлює універсальні правила синтаксичних трансформацій й обмеження на них, виявляє вроджені принципи й параметри, що коригуються процесом мовної соціалізації.

Комунікативний — спрямований на динамічний бік мовленнєвих одиниць — висловлень, на особливості їхнього актуального членування (Актуальне членування речення) в конкретних комунікативних ситуаціях, на встановлення мовленнєвих варіантів речень, комунікативної парадигматики, особливостей модальності і перформативності, ролі порядку слів й інтонації у формуванні змісту висловлень тощо.

Стилістика тексту — дослідження правил адаптації та зв'язності речень у контексті і ситуації мовлення, референційної природи висловлень у конкретних текстових масивах, ролі синтаксичних одиниць у формуванні концепту тексту, його тематичних ліній, образності, експресивності тощо.

Когнітивний — аналіз проєкції синтаксичних конструкцій на структури знань людини.

Комп'ютерний — моделювання синтаксичних структур, яке ґрунтується на доробку семантичного й генеративного синтаксису.

Логічний — розгляд синтаксису як учення про способи вираження думки й розроблявся філософськими граматиками під кутом зору раціоналізму й універсалізму (речення дорівнювало судженню, умовиводу, члени речення розглядалися як виразники логічних складників).

Психологічний — дослідники: Г. Пауль, Г. Штейнталь, О. Потебня, В. Вундт; за своєю сутністю близький до логічного, однак зміст речень мав комунікативно-психологічну інтерпретацію.

Див. також

Література

1. Вихованець І. Р.Синтаксис // Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. – 2-е вид. випр. і доп. — К.: Українська енциклопедія, 2004. — С. 592—594. — 824 с. — ISBN 966-7492-19-2.
2. Синтакса // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 2817-2818.
3. Dlbrück В. Vergleichende Syntax der indogermanischen Sprachen. Страсбурґ, 1893. (нім.)
4. Грунский Н. Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков. 3 чч. Юр'єв-П. 1910—1911. (рос.)
5. Виноградов В. Из истории изучения русского синтаксиса. — М., 1958. (рос.)
6. Шевельов Ю.Покоління 20-х років в українському мовознавстві // Записки НТШ / Іст.-філософ. секція; т. 173). Париж-Чикаго, 1962. с. 309—332.
7. Бутрин М. Мова і стиль українських письменників. Бібліографічний покажчик літератури за 1953—1964 роки. — Л., 1966.
8. Мовознавство в Україні за 50 років : збірка. — К., 1967.
9. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. — Полтава : Довкілля-К, 2006.

Посилання

• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n397/mode/2up Синтаксис] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 398.
• Синтаксис // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К . : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 454. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Синтаксис логічний // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 582. — 742 с. — 1000 екз. — ББК87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.
• Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.
• Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 1

Лекція 7. Словосполучення, речення – категорії синтаксису

Синтаксис як розділ лінгвістики. предмет синтаксису. Синтаксис (гр. syntaxys – побудова) – це розділ граматики, що вивчає будову зв’язного мовлення та включає в себе дві частини:

У мовознавстві синтаксисом називають також науку про особливості (специфіку) функціонунання в мовленні лексико-граматичних розрядів слів (членів речення); синтаксис дієслова, синтаксис іменника тощо. Два розділи синтаксичної науки – синтаксис словосполучення і синтаксис речення – не можна ні розривати, ні змішувати. Основною одиницею синтаксису є речення, у складі якого виділяємо словосполучення.

Поняття про словосполучення. типи словосполучень. синтаксичний зв’язок слів у словосполученні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорування, замикання, ізафет). Синтаксичне словосполучення – це синтаксична єдність двох і більше повнозначних слів, поєднаних за смислом і граматично. У сучасному мовознавстві прийнято вважати словосполученнями підрядне поєднання слів (непідрядні поєднання слів у синтаксисі називають сполученнями слів, скажімо сурядне сполучення сестра і брат).

Між компонентами словосполучення, поєднаними підрядним зв’язком, можливі насамперед такі семантичні відношення: означальні (зелене дерево), об’єктні (посадити дерево), обставинні (уміло посадити).

Основними видами синтаксичного зв’язку підрядного типу є:

• узгодження – це такий тип зв’язку, коли залежний член уподібнюється головному за своїми граматичними формами (білий сніг, великі ножиці; польськ. dobri chlopiec “хороший хлопець ”);
• керування – такий тип зв’язку, коли залежний член ставиться в тій відмінковій формі, якої вимагає головний член словосполучення (бачити майбутнє, любов до України, dаnken dir “дякуємо тобі ”);
• прилягання є типом зв’язку, при якому незмінюваний залежний член словосполучення приєднується до головного лише за смислом (старанно працювати, прокинутися вранці, lernen fleiЯig “старанно вчитися ”);
• ізафет (особлива конструкція тюркських мов) – це єдність двох іменників, з яких один визначає, тобто є означенням, напр.: тат. казан институты – казанський інститут;
• замикання є афіксом або службовим словом, що семантично відноситься до стрижневого слова, ставиться при першому слові, тим самим об’єднуючи в єдине ціле як прості, так і складні словосполучення, напр.: на великій швидкості, нім. wir haben heute eine prьfung abgelegt “ми сьогодні склали іспит ”;
• інкорпорування (інкорпорація, включення) – це такий вид зв’язку, при якому основи, що мають афікси, поєднуються в єдине морфологічне ціле - інкорпоративний комплекс (у мові мексиканських ацтеків слово-речення нінакаква – “я їм м’ясо” складається з частин ні – “я”, нака – (із накатл – “м’ясо”, тобто морфема – м’яс-) і ква – “‘їм”, що буквально перекладається: “я-м’яс-їм”.

Залежно від морфологічної природи головного слова словосполучення поділяють на:

• дієслівні (прочитати книгу, читати вголос, любити читати);

• субстантивні (з іменником у ролі головного слова: план твору, наше місто, третій клас);
• означальні (з прикметником або дієприкметником у ролі головного слова: гідний нагороди, широко відомий, готовий допомогти);
• прислівникові (дуже важливо, недалеко від дороги).

Існує два основних типи синтаксичних зв’язків між словами в реченні - сурядність і підрядність. При сурядності зв’язок між словами характеризується рівноправною залежністю, а при підрядності слова вступають у нерівноправні відношення. Пор.: англ. cap and coat, pushed and planted, the woman and children, old and worn, looked and smiled; рос. крепок и строен, груб и неприятен, спокойный и бесстрастный, богатая и веселая, благополучие и процветание; укр. відкрив і затремтів, великий і процвітаючий, крісла і диван, мирний і тихий, добрий і чесний, гній та глина - перебувають у рівноправній залежності. У словосполученні даного типу неможливо поставити питання від одного слова до іншого, немає тут можливості вказати ведучий головний член фрази. Залежність з’являється на семантичному рівні. Прикладами лексичної несумісності можуть бути одиниці типу англ. a student and merrily, a cow and an echo, cap and jump, old and looked; рос. веселая и прыгать; укр. крісла і затремтів.

Відношення синтаксичної нерівноправності виражається підрядністю, яка вказує на слово, що залежить від іншого. Пор.: англ. to sing (how?) merrily, to think (of what?) of the danger; рос. идти (как?) пешком, надеяться (на что?) на лучшее; укр. каміння (яке?) біле, рівняння (на кого?) на передових.

Сурядний зв’язок буває закритим і відкритим. При першому у відношення сурядної залежності вступають дві одиниці. Пор.: англ. either James or I; the students as well as the teacher; not only the flowers, but even the grass; рос. не читал, а писал; как взрослые, так и дети; укр. не тільки робітники, але й селяни; коротка, але цікава розповідь.

При відкритому зв’язку кількість слів, що вступають у відношення сурядної залежності, теоретично є необмеженою. Пор.: англ. Could concentrate immediate attention on the donkeys and tumbling bells, the priests, patios, beggars, children, crowing, cocks, sombreros, cactushedges,old high villages, goats, olive-trees, greening plains, singing birds in their cages, water-sellers, sunsets, melons, mиles, great churchers, pictures, and swimming gray-brown mountains of the fascinating land (I.Galsworthy); рос. Мелькают мимо будки, бабы, мальчишки, лавки, фонари, дворцы, сады, монастыри, бухарцы, сани, города, купцы, лачужки, мужики, бульвары, башни, казаки, ангелы, магазины, люди, балконы, львы на воротах и галки на крестах (А.Пушкин); укр. Все це ворушиться, дихає, курить, горить, кричить, лається, гукає, мекає, ірже, ігігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудахтає, квокче, смалить одне одного на руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п’є квас, їсть тараню, лускає насіння і крутиться на каруселі (О.Вишня).

Слова, що вступають у відношення сурядної залежності поєднуються за допомогою єднальних, розділових і протиставних сполучників. Пор.: англ. and, not only … but also, neither … nor, as well as; рос. и, да, не только, не столько, сколько, как… так, что…, что; укр. і(й), та (і), ні… ні, як …такі, не тільки…а (але) й, не лише …а (але) й.

Підрядний зв’язок передається способами узгодження, керування та прилягання. Під узгодженням (англ. agreement) розуміють таке відношення між словами, що виражається у формальній підрядності залежного члена. Пор.: англ. this pen – these pens, that book – those books, three students; рос. белое пятно, белый хлеб, белая ночь; укр. червона рута, червоний одяг, червоне коло.

В англійській мові цей зв’язок має обмежену сферу вживання, бо тут не існує граматичної категорії роду і недостатньо представлені відмінкова система та категорія числа.

Узгодження в англійській мові ми спостерігаємо:

а) між вказівними займенником та іменником: this book – these books, that student – those students;

б) між неозначеним артиклем та іменником (у множині неозначений артикль відсутній): a pen – pens, a pencil – pencils;

в) між підметом і присудком (у числі та особі): I go, he (she, it) goes, we (you, they) go;

г) між формами дієслова головного і підрядного речення: Gabriel asked who was playing up there (Maugham); He asked if she heard him (Lawrence).

У російській та українській мовах підпорядковуюче і підпорядковане слово узгоджуються в роді, числі та відмінку. Пор.: рос. Горемыка я, горемыка неисходная (И.Тургенев); Пожалей ты меня, сироту несчастную. (А.Чехов); Услыша суд такой, мой бедный соловей вспорхнул и полетел за тридевять земель (И.Крылов); укр. Але не сонце освітлює їхнє єднання на все життя, не пісня роздольна, радісна, а смуток, тривога, розлука, що живе все тут і не зникає (О.Гончар); Тиху задуму вечірню напрасне буря розвіяла (Л.Українка).

Узгодження в англійській мові відбувається за семантичними чинниками, а не за формальними ознаками, внаслідок чого зв’язок між словами має характер прилягання:

Речення як одиниця синтаксису. Речення і судження. Ознаки речення. Словосполучення, як і слово, виконує номінативну функцію. комунікативну функцію виконує речення, яке Ю.О. Карпенко визначає як мінімальну комунікативну одиницю. В.В. Виноградов в основу визначення речення бере структурно-семантичний принцип: речення – це граматично оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом формування, вираження і повідомлення думки.

Речення співвідносне з логічним судженням, але не тотожне йому: кожне судження виражається у формі речення, але не кожне речення виражає судження (не є судженнями питальні речення, спонукальні тощо).

Речення має такі основні ознаки:

• предикативність (вираження мовними засобами співвідношення змісту речення до дійсності), ґрунтується на категорії часу, категорії особи, модальності;
• граматична оформленість;
• смислова повнота;
• інтонаційна оформленість.

Типи речень та члени речення. Поширеною є така класифікація речень за:

1. характером вираженого в реченні відношення до дійсності: речення стверджувальні й заперечні;
2. метою висловлювання: речення розповідні, питальні, спонукальні;
3. кількістю предикативних основ: речення прості та складні;
4. наявністю головних членів речення: односкладні і двоскладні;
5. наявністю другорядних членів речення: поширені й непоширені;
6. наявністю чи відсутністю всіх необхідних членів даної структури речення: повні й неповні.

Члени речення – це повнозначні слова (чи словосполучення), що виражають певні синтаксичні відношення та перебуває між собою в синтаксичних зв’язках. головні члени речення (підмет і присудок) утворюють предикативну основу речення, другорядні члени поширюють головні члени речення в цілому або доповнюють їх з атрибутивного (означенням), об’єктного (додатком) чи обставинного (обставиною) боку.

Історична змінюваність типів речення. Оскільки речення з його членами склалося в далекому минулому, то більш наочною зміною в синтаксисі є утворення складного речення. спочатку прості за смислом речення просто ставилися поряд. поступово речення і, відповідно, думки, поняття почали охоплюватися свідомістю як складні, і речення стали поєднуватися не тільки інтонацією, а й сполучниками. насамперед панували сурядні сполучники, потім поступово розвивалися підрядні.

Історичний розвиток синтаксичної будови мови в цілому характеризується поступовим зростанням концентрації словесного вираження думки, становленням чіткої граматичної централізації речення, при якій другорядні деталі відмежовані від головних і підпорядковані їм.

1. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2000. – С. 307–320.
2. Кодухов В.І. Введение в языкознание. – М.: Высшая школа, 1987. – С. 236–247.
3. Мізін К.І. Вступ до мовознавства. - Кременчук: Вид-во КНУ, 2011. – С. 51- 58.
4. Швачко С.О., Кобякова І.К. Вступ до мовознавства. – В.: Нова Книга, 2006. – С. 34 – 57.