Яка Лрс містить серцеві глікозиди?

ФГ 3с 06 ЛРС, ЩО МІСТИТЬ ГЛІКОЗИДИ КАРДІОТОНІЧНОЇ ДІЇ

Що відноситься до групи серцевих глікозидів?

Найбільш вживані препарати

• Дигоксин
• Строфантин
• Дигітоксин
• Корглікон
• Целанід

Серцеві глікозиди — Вікіпедія Найчастіше серцеві глікозиди добувають із таких рослин як наперстянка (рід Digitalis) — дигоксин та дигітоксин; строфант(Strophanthus) — к-строфантин, е-строфантин, g-строфантин; See more

СЕРЦЕВІ ГЛІКОЗИДИ

Серцеві глікозиди (кардіоглікозиди) — велика група природних глікозидів, похідних циклопентанпергідрофенантрену, які вибірково діють на серцевий м’яз. Серед природних стероїдів посідають особливе місце, оскільки не мають синтетичних аналогів. Рослини, що містять серцеві глікозиди, а також отримані з них препарати є головними засобами при лікуванні серцево-судинної недостатності.

Аглікони С.г. є стероїдами (див. Стероїди), але, на відміну від інших сполук цього класу, вони мають специфічну просторову орієнтацію молекули. Кільця А/В можуть мати як цис-, так і транс-положення; кільце В/С завжди займає транс-положення. Кільця С/D, на відміну від інших природних стероїдів, займають завжди цис-положення.

Циклопентанпергідрофенантрен

Серцеві глікозиди за характером бічного ланцюга у С-17 поділяються на дві групи: карденоліди (групи наперстянки, строфанту) мають у С-17 ненасичене п’ятичленне лактонне кільце; буфадієноліди (групи морозника, луківки) мають С-17 шестичленне ненасичене кільце з двома подвійними зв’язками.

Карденолід

Буфадієнолід

Найбільш поширені карденоліди. Лактонне кільце в карденолідах може знаходитися в α (17βН)- або β (17αН)-положеннях. Саме наявність лактонного кільця зумовлює кардіотонічну дію. Відсутність, розрив або ізомеризація лактонного кільця призводить до втрати фізіологічної активності. За конфігурацією сполучення кілець А/В кардіостероїди поділяють на два ряди: ряд холестану (транс-А/В ряд або 5α-ряд), до якого належить узаригенін; ряд копростану (цис-А/В ряд або 5β-ряд), до якого належить дигітоксигенін.

Узаригенін

Дигітоксигенін

За класифікацією, запропонованою Баумгартеном, серцеві глікозиди залежно від замісників у С-10 (С-19)-положенні поділяють на три групи: з альдегідною групою, зі спиртовим і метильним радикалами. Крім того, у положенні С-13 завжди знаходиться метильна група, гідроксили — у С-3 і С-14, рідше в С-5, С-11, С-12, С-18. Гідроксильна група буває у С-16, часто етерифікується мурашиною (гіпоксигенін), оцтовою (олеандрогенін) та ізовалеріановою (адигенін) кислотою. Епоксидні групи трапляються в положеннях С-7–С-8 (тангеногенін); С-8–С-14 (адиреригенін), С-11–С-12 (цербертигенін) і мають β-конфігурацію. Карденолідів із подвійним зв’язком у молекулі небагато, напр. канаригенін, гірканогенін, гірканогенол. Інша складова частина C.г. — вуглеводна. До її складу найчастіше входять D-глюкоза, D-фруктоза, D-ксилоза і D-рамноза, поширені в рослинному світі. Специфічними для C.г. є 2-, 6-дезоксицукри, 2,6-дидезоксицукри та їх метильні похідні — D-дигітоксоза, D-цимароза, L-олеандроза, D-дигіталоза та ін. За розміром окисного циклу вони є піранозидами. Відомий поки що один фуранозид — скорпіозид.

Вуглеводний компонент приєднаний до гідроксилу у С-3 стероїдній частині молекули. Відомі глікозиди з одним (монозиди), двома (біозиди), трьома (триозиди), чотирма (тетразиди) і п’ятьма (пентазиди) вуглеводними залишками. Характерною особливістю цих речовин є лінійна будова вуглеводного ланцюга. Цукри розміщені в певній послідовності: з агліконами зв’язані найчастіше дезоксицукри, до яких приєднані кінцеві одна чи кілька молекул D-глюкози. У більшості випадків вуглеводні замісники з’єднані між собою 1→4 зв’язком, однак між специфічними цукрами і D-глюкозильними радикалами трапляються 1→2 і 1→6 зв’язки між молекулами глюкози. У світовій флорі з 434 родин квіткових рослин кардіотонічні сполуки виявлені в 14 родинах і 34 родах, до яких належать 300 видів. Більшість рослин, що синтезують С.г., містять карденоліди. Тільки в рослинах родин Allіaceae, Hyacіnthaceae, Lіlіaceae, Іrіdaceae, Melіaceae містяться буфадієноліди. Крім рослин, буфадієноліди знайдені в отруйних виділеннях шкірних залоз жаб, а карденоліди — в деяких комахах, які паразитують на африканських видах ваточника (Asclepias). Наявність C.г. виявлена у таких родинах і родах: Scrophularіaceae (Dіgіtalіs), Convallarіaceae, Hyacіnthaceae (Ornіthogalum, Scіlla, Bowіea), Apocynaceae (Strophanthus, Nerіum), Ranunculaceae (Adonіs, Helleborus), Brassіcaceae (Erysіmum), Fabaceae (Coronіlla), Asclepіadaceae (Asclepіas, Perіploca), Moraceae та ін. Локалізуються вони в різних органах рослини — насінні, листі, стеблах, кореневищі, коренях, корі. Їх вміст змінюється відповідно до еколого-географічних умов, вегетаційного періоду, стану рослини тощо.

Серцеві глікозиди — безбарвні чи білі кристалічні, рідше — аморфні речовини без запаху, гіркі на смак, мають певну Т_пл (100–270 °С), оптично активні, багато з них флуоресціюють в УФ-світлі. Більшість C.г. малорозчинні в діетиловому етері, хлороформі, воді, але добре розчиняються у водних розчинах метилового та етилового спиртів. Глікозиди з довгим вуглеводним ланцюгом більше розчиняються у воді і водних розчинах спиртів. Аглікони розчиняються в органічних розчинниках. C.г. схильні до гідролізу кислотами і ферментами. У лужному середовищі проходить деструкція агліконової частини молекули (розмикання лактонного угруповання), що призводить до втрати кардіотонічної дії.

Сучасна схема виділення C.г.: подрібнення сировини; знежирення її бензином або петролейним етером; екстракція 30–70% етанолом; згущення екстракту; переведення глікозидів у водний розчин; осадження смол і хлорофілів; екстракція глікозидів органічними розчинниками, що не змішуються з водою; випарювання; очищення водно-спиртового розчину ацетатом свинцю чи гідроксидом алюмінію; екстракція глікозидів з водного розчину органічними розчинниками різної полярності (діетиловий етер, хлороформ, суміш хлороформ-етанол 3:1 — 2:1); хроматографічне розділення та кристалізація.

Для визначення C.г. найчастіше використовують 3 групи кольорових реакцій: на стероїдне ядро, лактонне кільце, вуглеводний компонент. 1. На стероїдне ядро: застосовують кольорові реакції Лібермана – Бурхарда, Розенгейма, а також реакцію з реактивом Чугаєва. Крім того, стероїдна структура може бути доведена кольоровими реакціями з сульфатною та фосфорною кислотами. 2. На лактонне кільце: проводять реакції з ароматичними нітропохідними в лужному середовищі: реакції Легаля (з натрію нітропрусидом), Раймонда (з м-динітробензолом), Кедде (з 3,5-динітробензойною кислотою), Бап’є (з пікриновою кислотою). На кумалінове кільце специфічних реакцій не знайдено. Для ідентифікації буфадієнолідів знімають УФ-спектр, де вони мають характерну смугу поглинання при довжині хвилі λ — 300 нм. 3. Дезоксицукри виявляють реакцією Келлера – Кіліані. Реакція позитивна, якщо в препараті або витяжці з рослинної сировини 2-дезоксицукри знаходяться у вільному положенні чи займають кінцеве положення в молекулі глікозиду.

В аналізі C.г. використовують УФ-, ІЧ-, мас- і ЯМР-спектроскопію. Усі методи кількісної оцінки C.г. можна розділити на дві групи: біологічну та фізико-хімічну За допомогою біологічних методів визначають біологічну активність C.г. на лабораторних тваринах (котах, жабах, голубах), що виражається в одиницях дії (котячих, жаб’ячих і голубиних). Одиницею дії (1 КОД, 1 ЖОД, 1 ГОД) називається найменша кількість досліджуваного об’єкта (1 мг речовини або 1 мл витяжки з рослини), яка викликає систолічну зупинку серця у тварин протягом 1 год. Кількість одиниць дії в 1 г сировини називають валором.

• титриметричний метод, що базується на реакції гідроксиламіну хлориду з карбонільною групою, внаслідок чого виділяється хлористоводнева кислота, що зв’язується з діетиламіном, а надлишок останнього титрується розчином хлорної кислоти в метанолі;
• полярографічний метод ґрунтується на здатності карденолідів і буфадієнолідів відновлюватися на ртутно-крапельному електроді;
• спектрофотометричний та колориметричний методи базуються на визначенні оптичної густини розчинів C.г. з різними хромогенними реагентами.

Комбіновані методи полягають у тому, що спочатку C.г. поділяють хроматографічно (тонкошарова або колонкова хроматографія) з наступним їх спектрофотометричним та колориметричним визначенням. Виявлено, що характер і механізм дії різних C.г. на серцево-судинну систему однаковий, але кожному з них властиві й деякі особливості: сила, тривалість, швидкість прояву дії, кумуляція та ін. Кардіотонічний ефект розвивається внаслідок прямої дії на міокард, кардіостероїди змінюють усі його функції: підвищують скорочення серця, посилюють тонус міокарда, знижують частоту серцевих скорочень, погіршують провідність та посилюють збудливість міокарда. У діапазоні терапевтичних доз виникають тільки перші три ефекти, саме вони зумовлюють клінічну цінність C.г. У той самий час два останні ефекти містять ознаки передозування, вказують на токсичну дію глікозидів на міокард. Крім кардіотонічної дії, C.г. мають цитостатичний ефект, діють заспокійливо на ЦНС.

Гудвин Т., Мерсер Э. Введение в биохимию растений: В 2 т. — М., 1986; Карденолиды и буфадиенолиды / И.Ф. Макаревич, Э.П. Кемертелидзе, С.Г. Кисличенко и др. — Тбилиси, 1975; Растительные лекарственные средства / Н.П. Максютина, Н.Ф. Комиссаренко, А.П. Прокопенко и др. — К., 1985.

Лікарські рослини та сировина, які містять серцеві глікозиди

Глікозидами називають органічні сполуки, які зустрічаються в рослинах (виявлені також в організмах тварин), являють собою продукти конденсації циклічних форм вуглеводів (моно- або олігосахаридів) та компоненту невуглеводної природи (аглікону), яким можуть бути стероїди, феноли або алкалоїди. Це здебільшого кристалічні сполуки, рідше аморфні речовини, часто гіркі на смак та мають специфічний запах. Вони легко розчиняються у воді, спирті, погано або зовсім не розчинні в неполярних органічних розчинниках. У рослинах знаходяться в розчинному вигляді у клітинному соку.

Глікозиди розподіляються на групи за хімічною характеристикою їх агліконів.

Анногенні глікозиди при гідролізі виділяють ціанідну кислоту. Найбільш поширений амигдалін, який міститься в насінні майже всіх фруктових дерев таксону Prunoidea, підкласу розіди (Rosidae) родини Розові (Rosacea) підродини Сливові (Prunoidea) (мигдаль, персик, абрикос, алича, лавровишня) та підродини Яблуневі (Maloidea).

При гідролізі амігдаліну утворюються бензальдегід, ціанідна кислота й глюкоза. До цих глікозидів належить і самбунігрин, який міститься у квітках і плодах бузини чорної та лінамарин – у насінні льону.

У фенолових глікозидах агліконом є феноли або фенолоспирти. До них належить арбутин, який при гідролізі виділяє гідрохінон з антисептичними властивостями, особливо активний при запаленнях сечостатевих шляхів. Він міститься у мучниці звичайній, брусниці звичайній, груші. До фенолових глікозидів також належать саліцин, який міститься в корі різних видів верби і у бруньках тополі, спіреїн – у таволзі, примверин і примулаверин – у коренях первоцвіту, сирингін – у бузку, геїн – у гравілаті, ескулін–у корі каштана кінського, флоридзин – у коренях яблуні, черешні тощо.

Оксіантрахінонові глікозиди або антраглікозиди містять в якості аглікону похідні антрахінону. Вони є в корі крушини, плодах жостеру, кореневищах ревеню, листках сени. Мають гіпотензивну дію, розширюють судини тазових органів, поліпшують кровообіг в органах малого тазу й тому призначаються при закрепах, запаленнях сечового міхура, предміхурової залози, жіночих статевих органів.

Тіоглікозиди або глікосінапіди при гідролізі виділяють ефірні гірчичні олії, складові яких містять сірку. Типовим представником є синігрин, який міститься в насінні гірчиці чорної та сарептської, у коренях хрону. Глікозиди цієї групи знаходяться в насінні й інших рослин родини хрестоцвіті, а також у часнику, цибулі й деяких інших рослинах. Гірчичні ефірні олії відзначаються гострим неприємним запахом, викликають сльозотечу, подразнення слизових оболонок та шкіри, гіперемію шкіряних покривів.

Гіркі глікозиди стимулюють виділення шлункового соку й підвищують апетит, холерез та холікінез, стимулюють еритропоез, підвищують рівень гемоглобіну. До них належить абсинтин, який є в полину, асперулозид – маренці й вероніці, кніцин – кнікусі, еритаурин – золототисячнику, генціан і генціопікрин – тирличу, аукубін – подорожнику, ауранцимарин – в апельсинах і лимонах, меніантин – бобівнику, вербенадин – вербені та ін.

Деякі глікозиди таких рослин, як женьшень, елеутерокок, сприяють загальні неспецифічні адаптації організму до різних несприятливих впливів в умовах стресу, перешкоджають розвитку загального адаптаційного синдрому Сельє, сприяють регуляції діяльності енергетичної ланки організму.

Серцеві пгікозиди (карденоліди) розщеплюються на вуглеводи і аглікони, які мають циклопентанпергідрофенантренову структуру (з різними радикалами у різних глікозидах), так у карденолідів у положенні 17 приєднано ненасичене п'ятичленне лактонове кільце, а у буфадієнолідів – шестичленне лактанове кільце. Містяться в різних видах наперстянки, строфанту, горицвіту, конвалії, жовтушника, харги, джута, олеандра, обвійника грецького тощо. Глікозиди цієї групи мають вибіркову дію на серцеві м'язи й тому рослинна сировина, яка містить їх, а також самі глікозиди, виділені з неї у чистому вигляді, широко застосовують як ефективні засоби при хронічній серцевій недостатності.

Активність серцевих глікозидів оцінюється у порівнянні з стандартним кристалічним препаратом і виражається в одиницях дії. Одна жаб'яча одиниця дії (ЖОД) відповідає дозі стандартного препарату, яка викликає систолічну зупинку серця у більшості піддослідних стандартних жаб. Одна кошача або голуб'яча одиниця дії (КОД або ГОД) дорівнює дозі стандартного препарату з розрахунку на 1 кг ваги, яка викликає зупинку серця кішки або голуба.

Характеристика найбільш відомих рослин (горицвіт весняний, жовтушник розлогий, конвалія звичайна, наперстянка пурпурова та строфант Комбе), які містять серцеві глікозиди, описується нижче.

Горицвіт весняний (Adonis vernalis L.)

Багаторічна трав'яниста отруйна рослина з родипи Жовтеневі (Ranunculaceae) з багатоголовим, чориобурим кореневищем та товстим стрижневим коренем і прямостоячими стеблами висотою до 60 см, які вкриті внизу бурими лусками. Листки чергові ланцетні, двоякоперисторозсічені й складаються з ланцетних або лінійпо-ланцетних пильчасто-колючих часток. На верхівках стебел сидять великі жовті квітки. Цвіте квітень-травень. Плід – збірний, сім'янка павутинистоопушена, в обгортці.

Поширення. Росте на відкритих місцях по степах, луках, пагорбах, суходолах, відкритих схилах, на узліссях байрачних лісів, у посадках, дубових і соснових лісах, дубових гаях середньої смуги Європейської частини, Сибіру, на Кавказі. Культивують.

Інші види. Горицвіти: волзький (A. wolgensis Stev.), східний (A. aestivalis L), туркестанський (A. turkestanicus Adolt.), сибірський (A. sibiricus Part) і амурський (A. amurensis Pgl).

Заготівля. Збирають траву від початку цвітіння до початку осипання плодів і сушать.

Хімічний склад. У траві містяться серцеві глікозиди – цимарин й адонітоксин (0,6-0,7 %), а також 2,6-диметоксибензохінон, сапонін, фітостерин, адоніт. У коренях міститься цимарин та інші глікозиди, адоніт, вернадин, воскоподібні речовини, сапоніни. У насінні також містяться глікозиди.

Застосування. Глікозиди горицвіту підсилюють силу скорочення серця й уповільнюють його ритм. При цьому поліпшується діяльність серця, якщо вона ослаблена при декомпенсаціях, розширюються коронарні судини, проявляється болезаспокійлива та сечогінна дія. Протидія, у порівняти з наперстянкою, не така довгочасна і менш стійка. При вживанні терапевтичних доз усередину всмоктується така кількість глікозидів, яка забезпечує лікувальний ефект, і таким чином небезпека кумуляції практично відсутня. Застосовують переважно при декомпенсованих вадах серця та як заспокійливий засіб центральної нервової системи, при слабкості, ожирінні та неврозах серця, базедовій хворобі, набряках, застійних явищах, задусі, пов'язаній з порушенням серцево-судинної діяльності, епілепсії, а також при набряках, викликаних запаленням нирок та інфекційними захворюваннями (грип, скарлатина, тиф), при гострих нападах глаукоми.

З трави, в 1 г якої повинно міститися не менше 50-66 ЖОД, або 6,3-8 КОД, готують настій 4:200 і приймають дорослі по 1 ст. л., діти – по 1 д. л. 3-5 разів на день. Зручніше виготовляти його з сухого екстракту горицвіту з активністю 90-110 ЖОД. Входить до складу комбінованих ліків, зокрема мікстури Бехтерева: настій горицвіту у співвідношенні 6:180, натрію бромід 0,25 і кодеїну фосфат 0,2 г.

Випускають мікстуру Бехтерева у таблетках: сухий екстракт горицвіту 0,138 г, калію бромід 0,25 і кодеїн 0,006 г, а також адоніс-бром: сухий екстракт горицвіту і калію броміду по 0,25 г. Мікстуру приймають по 1 ст. л., два інших препарати – по 1 таблетці 3 рази на день при хронічній серцевій недостатності, неврастенії, безсонні. При безсонні краще прийняти перед сном таблетку адоніс- брому.

З трави виготовляють адонізид – водну витяжку, максимально очищену від баластних речовин. В 1 мл міститься 23-27 ЖОД, або 2,7-3,5 КОД. Сухий адонізид містить, як і рідкий, всі рослинні глікозиди горицвіту. В 1 г міститься 14000-20000 ЖОД, або 2083 КОД. Застосовують при недостатності серцевої діяльності, кровообігу, вегетативно-судинних неврозах. Приймають по 20-40 крапель 2-3 рази, або по 1 таблетці 2-4 рази на добу. Таблетки не рекомендують приймати особам, хворим на гастрити та ентерити у період загострення, при виразковій хворобі шлунка і 12-палої кишки. Випускають у вигляді рідини у флаконах та таблетках. Список Б.

У народній медицині застосовують також при водянці ниркового походження, гострому гломерулонефриті, набряках, інфекційних захворюваннях (грипі, скарлатині, малярії, черевному тифі). При цьому беруть 1 ст. л. трави, заливають 2 склянками окропу, настоюють 20 хв. і приймають по 1 ст. л. 3-5 разів на день. Інколи застосовують кореневища, які мають такі ж властивості, як і трава.

Кореневище з коренями Горицвіту золотистого (A. chrysocyathus Hookf et Thoms.) використовують для одержання К-строфантину-β.