Яка речовина є отруйною?

Отруйні речовини (ОР) – хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Кеш

Яку речовину можна назвати отрутою?

Отру́ти — речовини, що здатні при дії на живий організм спричиняти різке порушення нормальної його життєдіяльності: отруєння або смерть. Віднесення тих або інших речовин до отрут є умовним, оскільки токсичність багатьох з них визначається обставинами або способом введення в організм.

Що відноситься до токсичних речовин?

До сильно токсичних хімічних речовин відносяться: хлор і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил); деякі спирти і альдегіди кислот; феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки; луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші) [3 , с 307.].

Бойові отруйні речовини

Бойові отруйні речовини (БОР) — токсичні хімічні сполуки, призначені для ураження живої сили противника.

БОР можуть впливати на організм через органи дихання, шкірні покриви і травний тракт. Бойові властивості (бойова ефективність) БОР визначаються їх токсичністю (обумовлена здатність інгібувати ферменти або взаємодіяти з рецепторами), фізико-хімічними властивостями (летючість, розчинність, стійкість до гідролізу і т. д.), здатністю проникати через біобар'єри теплокровних і долати засоби захисту.

Бойові отруйні речовини є основним елементом хімічної зброї.

Зміст

Класифікація [ ред. | ред. код ]

Найпоширеніші тактичні та фізіологічні класифікації БОР

Тактична класифікація [ ред. | ред. код ]

• По пружності насичених парів (летючість):

1. нестійкі (фосген, синильна кислота);
2. стійкі (іприт, люїзит, VX);
3. отруйно-димні (адамсит, хлорацетофенон).

• За характером впливу на живу силу на:

1. смертельні (зарин, іприт);
2. тимчасово виводять особовий склад з ладу (хлорацетофенон, хинуклидил-3-бензилат);
3. подразнювальні: (адамсит, CS, CR, хлорацетофенон);
4. навчальні: (хлорпікрин);

• За швидкістю настання уражаючої дії:

1. швидкодіючі — не мають періоду прихованої дії (зарин, зоман, VX, AC, CH, CS, CR);
2. повільнодіючі — мають період прихованої дії (іприт, фосген, BZ, люїзит, адамсит);

Фізіологічна класифікація [ ред. | ред. код ]

Згідно фізіологічної класифікації бойові отруйні речовини поділяють на [1] :

1. нервово-паралітичні (фосфорорганічні сполуки): зарин, зоман, табун, VX;
2. загальноотруйні: синильна кислота, хлорциан, рицин;
3. задушливі: фосген, дифосген;
4. шкірно-наривні: іприти, азотисті іприти, люїзит;
5. інкапаситанти (несмертельної дії)

Захист від БОР [ ред. | ред. код ]

В комплекс заходів по захисту від ІВ входять їх індикація або виявлення, дегазація, дезінфекція, а також використання засобів індивідуального захисту (протигази, ізолюючі дихальні апарати, плащі, костюми з прогумованої тканини спільно із засобами захисту шкіри фільтруючого типу, антидоти, захисні креми, протихімічні препарати) і колективної хімічного захисту.

Історична довідка [ ред. | ред. код ]

Перше бойове застосування БОР відбулося в ході Першої світової війни. Першими їх в серпні 1914 року застосували французи: це були 26-мм гранати, наповнені сльозогінним газом (етилбромацетат). Але запаси етилбромацетату у союзників швидко підійшли до кінця, і французька адміністрація замінила його іншим агентом — хлорацетоном. У жовтні 1914 року німецькі війська відкрили вогонь снарядами, частково наповненими хімічним подразником, проти британців в Битві при Нев-Шапель, проте досягнута концентрація газу була ледь помітна. У лютому 1915 року французькі війська почали використовувати винтовочні гранати з хлором.

Кайзерівські війська в боях в районі міста Іпр 22 квітня 1915 також застосували БОР: 4-я німецька армія завдала контрудару на Іпрський виступ, запобігши наступ англо-французьких військ, і таким чином зайнявши більшу частину виступу. У перший день боїв німецькі війська застосували розпорошення хлору з встановлених на своїх передових позиціях балонів, коли вітер подув в напрямку на англо-французькі окопи, і завдали противнику великих втрат у живій силі, домігшись ефекту масового ураження, завдяки чому цей випадок бойового застосування БОР став широко відомий.

6 серпня 1915 року проти захисників руської фортеці Осовець німецькі війська застосували отруйні речовини, які представляли собою сполуки хлору і брому.

В червні 1916 р. хімічну зброю було широко застосовано російськими військами у ході Брусилівського прориву. 76-мм снаряди з зарядами задушливого (хлорпікрин) і загальноотруйної (фосген, венсинит) дії показали свою високу вражаючу дію при придушенні артилерійських батарей супротивника (в даному випадку австро-угорців) [2] .

Першим міжнародним правовим актом, що забороняв військове застосування БОР, став Женевський протокол 1925 року.

Під враженням від бойового застосування ОР у Першій світовій війні багато держав почали гарячкову підготовку до масового застосування ОР в майбутніх війнах. Підготовка включала як оснащення військ засобами протихімічного захисту, так і заходів щодо захисту цивільного населення. У 1920-х роках у ряді країн проводилися регулярні навчання цивільного населення діям в умовах хімічної атаки. До початку 2-ї світової війни більшість передових держав підійшло з розвиненою системою хімічного захисту.

Тим не менш, за всю історію воєн і локальних конфліктів після Першої Світової війни застосування бойових ОР носило епізодичний і не масовий характер. Головною причиною цього стала відносно низька ефективність бойового застосування ОР як засобу масового ураження. Ефективність застосування ОР в Першій світовій війні була багато в чому перебільшена психологічним шоком від їх застосування як нової, раніше невідомої зброї. Сильно позначилася і відсутність засобів захисту від ОР. У 1920-ті роки розрахунки військових показали, що ефект від бойового застосування боєприпасів з ОР набагато нижче ефекту від застосування звичайних боєприпасів (приймалося до уваги кількість солдатів противника, виведених з ладу, наприклад, після годинного обстрілу позицій хімічними снарядами).

Також ефект ОР багато в чому залежить від таких погодних факторів, як напрям і сила вітру, вологість і температура повітря, атмосферний тиск і так далі. Це робить ефект бойового застосування ОР майже непередбачуваним. Зберігання боєприпасів з ОР технічно набагато складніше зберігання звичайних боєприпасів. Утилізація пошкоджених хімічних боєприпасів в польових умовах неможлива.

Крім невисокої бойової ефективності, основним фактором стримування є різко негативне ставлення суспільства до самого факту бойового застосування будь-якої зброї масового ураження, в тому числі і хімічної.

Дивитись також [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Антонов Н. С. Химическое оружие на рубеже двух столетий // М.: Прогресс. 1994. — 174 с. ISBN 01-004462-5.
2. ↑ Барсуков Е. З. Русская артиллерия в мировую войну. — Т. 1. — М.: Воениздат, 1938. — С. 315.

3. Широкий Ю. Р. Хімічна зброя // 2021 134 с.

ТОП-10 найбільш поширених та небезпечних речовин, що можуть містити мийні засоби

Хлорорганічні та хлор-реактивні речовини, що здатні призводити до порушень гормонального фону, інтоксикації, спричинити пошкодження органів (легень, серця, слизових оболонок) та подразнення дихальних шляхів. Найпоширенішим з них є гіпохлорид натрію, як дезінфікуючого реагента. У засобах для хімічної чистки активно застосовується тетрахлоретилен. Ці хлорвмісні речовини спричиняють гострі отруєння, захворювання серцево-судинної системи, негативно впливають на шкіру і волосся, підвищують ризик онкологічних захворювань.

Етилендіамінтетраоцтова кислота (ЕDTA), що застосовується для пом’якшення води замість фосфатів. Може викликати подразнення шкірних покровів, слизових оболонок очей і дихальних шляхів і симптоми бронхіту або астми.

Нітромускуси та поліциклічні мускуси, що здатні призводити до порушень гормонального фону, завдавати шкоди ненародженій дитині та водному середовищу.

Алкілфенолетоксилати та похідні алкіл фенолів, що можуть викликати контактний дерматит, кандидоз, вульвовагініт, спричинити виникнення алергічних або астматичних симптомів або утруднення дихання.

Нафтові дистиляти, що входять до складу засобів для полірування меблів і негативно впливають на зір та нервову систему людини, та майже всі вони є канцерогенами.

Нітробензол, що також може міститься засобах для очищення виробів з деревини і викликає знебарвлення шкіри, задишку, блювоту і втрату свідомості.

Феноли та крезоли, що є їдкими бактерицидними речовинами, здатними викликати діарею, втрату свідомості та порушення функцій печінки і нирок та гостру загальну інтоксикацію.

Формальдегід, сильний канцероген, який також спричиняє подразнення очей, горла, шкіри та органів дихання.

Деякі із зазначених речовин здатні накопичуватись в організмі людини та тварин, тим самим посилюючи свій негативний вплив та створюючи можливість вторинного отруєння по харчовому ланцюгу.

І завершують ТОП-10 фосфати та інші фосфорні сполуки, що разом зі стічними водами потрапляють у водойма, стимулюючи ріст синьо-зелених водоростей. Це призводить до евтрофікації водойм, що призводить до масової загибелі риби, безхребетних та значно погіршує якість річкової води.

У наведеному переліку «небезпечних лідерів» зазначені назви активних речовин. При цьому слід розуміти, що у складі засобу у якості інгредієнтів можуть застосовуватись і підготовлені суміші, що мають торгову назву та реєстраційний номер. Такі суміші можуть нести суттєву небезпеку для водних екосистем і здоров’я людини. Наприклад ЕDTA, може бути «прихована» під назвою препарату Трилон Б. І споживач, навіть якій уважно вивчить маркування, не дізнається що саме міститься за назвою такого складника.

А як же поверхнево-активні речовини (ПАР), ароматизатори та барвники?

Тут питання ще складніше, тому що все це загальні назви згідно фізико-хімічних властивостей та призначення. А самих речовин та їх сумішей що відповідають за ці функції тисячі. И різниця між ними з питань безпеки теж велика. Наприклад, ПАР може бути як безпечною, олеохімічного походження, так і небезпечною за декількома факторами.

Чи можуть вважатись безфосфатні засоби – екологічними?

Твердження виробників «без…» дуже часто повязно з так званим «зеленим окозамилюванням» (greenwoshing – en.). Часто на етикетках чи у рекламі виробники роблять акцент на одному твердженні про певну характеристику продукту. Завдяки такій рекламі споживач може помилково вважати, що це і є та єдина ознака, яку слід враховувати, обираючи товар цього виду.

Наприклад, «Без фосфатів», «без хлору» на упаковці мийних засобів. Дійсно, всі ці речовині небезпечні для довкілля але, як правило, одними ними рецептура пральних порошків чи очисників не обмежується.

Замінники можуть бути не менш шкідливі і впливати на загальну безпеку продукції. Покупців легко ввести в оману такими деклараціями, впливаючи на їх дуку і вибір, що ця продукція безпечніша або містить безпечніші компоненти, ніж інша конкурентна продукція, в той час як це може бути неправдою.

Продукція з таким маркування може містити інші шкідливі речовини що впливатиме на загальну токсичність продукції та її вплив на водні екосистеми і здоров’я людини.

Як убезпечитись від можливих небезпек при застосуванні мийних засобів?

Не будемо рекомендувати читачеві повертатись у позаминуле століття і застосовувати «рецепти бабусі» для прання сечовим каменем та чищення річковим піском, содою, гірчицею чи оцтом.

В будь-якому випадку уважно вивчите склад, і уникайте застосування засобів із вмістом речовин, що зазначені вище, якщо звісно вони вказані виробником.

Використовуйте засоби, на які добровільно нанесене екологічне маркування (для порівняно безпечних засобів) або також і попереджувальне маркування GHS (або CLP) (для небезпечних засобів).

Попереджувальне маркування GHS (або відповідно до Регламенту ЄС CLP 1 ) для небезпечної продукції передбачає відповідну піктограму, сигнальне слово (небезпечно або обережно), певний коди та вислови щодо виду небезпечного впливу (H-фрази) та певні коди та вислови щодо попередження небезпечного впливу (P-фрази), а також всі небезпечні хімічні речовини повинні бути чітко зазначені на етикетці.

Слід зауважити, що більшість мийних засобів як правило класифіковані як небезпечні, як ті, що викликають подразнення шкіри або очей, або ж навіть як корозійні, тому наявність попереджувального маркування свідчить про добропорядність постачальника або виробника, в той же час якщо споживачі будуть слідувати заходам та попередженням, які вказані на етикетці, вони в значній мірі убережуть себе та близьких від різноманітних захворювань, які досить нечасто лікарі пов’язують з хронічним ураженням мийними засобами.

Приклад попереджувального маркування мийних засобів

При застосуванні готових засобів, навіть самих безпечних за складом, слід дотримуватись правил безпеки та дозування, що позначенні на маркуванні чи спожитковій тарі. Уникайте прямого контакту зі шкірою та очами, завжди використовуйте господарські рукавички і захисні креми, бережіть від дітей.

Ретельно обполіскуйте і повністю змивайте засоби для миття або чищення.

Обов’язково провітрюйте приміщення протягом не менш ніж 6 годин, якщо в процесі прибирання застосовувалась побутова хімія.

Переходьте на екологічні засоби, що пройшли відповідну сертифікацію та позначені спеціальним екологічним маркуванням.

Вже невдовзі:
• Що означає «екологічний засіб» і чи існують правила застосування екологічного маркування?
• Як дізнатись споживачу що засіб дійсно екологічний?

Світлана Берзіна, президент ВГО «Жива планета», експерт Програми ООН з навколишнього середовища зі сталого споживання та виробництва

Антон Мукомела, завідуючий сектором REACH ДП «Черкаський НДІТЕХІМ»

Світлана Перминова, директор ООВ «Центр екологічної сертифікації та маркування» ВГО «Жива планета»

1 Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1272/2008 від 16 грудня 2008 року про класифікацію, маркування та пакування речовин та сумішей (CLP).

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook