Прислів’я і приказки з задоволенням використовують у своїх творах письменники, вживаючи їх для більш яскравих характеристик персонажів та їх вчинків. Деякі з них навіть використовуються у назвах творів, наприклад прислів’я «Не в свої сани не сідай». Таку назву має п’єса відомого руського драматурга О. М. Островського.

Розкриваючи ідейний задум п’єси, Добролюбов писав: «Сенс її той, що самодурство, в яких би помірних формах не виражалося, в яку б лагідну опіку ні переходило, таки веде, по меншій мірі, до знеособлення людей, які зазнали його впливу; а знеособлення абсолютно протилежно всякої вільної і розумної діяльності; отже, людина знеособлена, під впливом тяжів над ним самодурства, може знехотя, несвідомо, вчинити який завгодно злочин і загинути – просто по дурості і нестачі самобутності».

Само прислів’я «Не в свої сани не сідай» попереджає кожного з нас, щоб не бралися за справу, з якою не зможемо впоратися. Не треба займати неналежне тобі місце, і це спостереження дуже важливе у тих випадках, коли людина не може впоратися зі справою, але все ж таки береться за неї. Такий же вираз можна вжити і в тому випадку, коли людині непомірна справа вже не вдалася.

Деякими дослідниками прислів’я «Не в свої сани не сідай» помилково пов’язується з давньогрецьким міфом про Фаетона, сина Бога Сонця, який вирішив виїхати на небо на колісниці свого батька. Але правити кіньми він не вмів, і тому колісниця врешті-решт упала на Землю, охоплена полум’ям. Щоб врятувати від загибелі Землю, Юпітер вразив Фаетона блискавкою. Отже, щоб не мати неприємностей, не треба сідати у чужу колісницю. Та це лише далека аналогія з прислів’ям, бо приказки і прислів’я про сани – це одвічна тема слов’янського народу і давньогрецькі колісниці тут не при чому.