Що відображає український національний одяг?

Український традиційний національний костюм відображає художній талант українських жінок, що створюють гарний одяг для всієї родини. Всі елементи одягу прості за формою, багаті різноманітними прикрасами, насичені яскравими фарбами.

Який український національний одяг?

Зміст українських колискових, віршиків та казок пронизаний національним колоритом, у якому тематика національного вбрання посідає чільне місце. Тому термін «вишиванка» знайомий кожному українцю з малечку.

Який традиційний одяг у Польщі?

Польський національний одяг відрізнаєтся у кожному регіоні, але має певні спільні риси. Чоловіки носили: жупан, кунтуш, кунтушовий пояс, шаровари, взуття, кашкет: ковпак або конфедератка. Жіноче вбрання: кунтушик, сукня, спідниця, пінетки. Також одягали шапку: ковпак або конфедератку.

§ Традиційне чоловіче вбрання на Волині

Фото: колаж Наталії Фіть

До традиційного волинського чоловічого строю входили: сорочка, штани, верхня одежа, пояс, взуття. Доповнювався комплекс вбрання часто головним убором. В статті розглянемо основні елементи чоловічої ноші на Волині, їхні особливості та характерні риси.

Варто зауважити, що чоловічих традиційних сорочок ХІХ – початку ХХ століття збереглось набагато менше, ніж жіночих. Проте, завдяки дослідженням етнографів, можемо з впевненістю констатувати, що чоловіча одіж була скромнішою в порівнянні з жіночою. Різниця полягала, передусім, у кількості компонентів, а також оздобленні строю.

Сорочки, штани та пояси

Чоловічий селянський стрій був чітко усталеним. Головним його компонентом була вишита сорочка: архаїчна тунікоподібна чи більш пізня – поликова. Акцент у сорочці робила вишивка. Навколо неї будувалася вся композиція строю. Вона була центральним композиційним елементом. Усі інші одягові одиниці були скромніше декоровані.

Основним матеріалом, з якого виготовляли натільний чоловічий одяг, були лляні та конопляні полотна. Крій сорочки не був складним. Вона складалася зі стану, рукавів, уставок (чотирикутний шмат полотна, вшитий на плечах), коміра-стійки або виложистого, чохлів (манжетів). Розріз у сорочці робили спереду на грудях, як і в інших регіонах України. Комір скріплювали запонкою-шпонкою. Часто його стягували червоною, зеленою або жовтою вузькою вовняною стрічкою, яка мала назву жичка. Чохли застібали на ґудзики, виготовлені з ниток, а пізніше на маленькі скляні. Найчастіше вони були білого та синього кольору.

Ілюстрація з книги Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція

Святкові сорочки орнаментувались вишивкою (рідше – тканням) на комірі (відкладному чи стоячому), пазусі, чохлах, інколи – по нижньому краю. Орнамент найчастіше був геометричним, в основі якого – восьмипелюсткова розета, ромб або геометризований рослинний мотив. Колорит переважно червоно-чорний, рідше – поліхромний. У північно-західних районах Волині, комір і чохли вишивали білими нитками. Хоча сорочки, вишиті білими нитками, побутували також в північних районах Хмельниччини.

У районах Волині, які межували з Поділлям, чоловіки носили білу сорочку, низ якої наприкінці ХІХ століття вже заправляли у вільного крою штани. Сорочку підперезували поясом домашнього або фабричного виготовлення з тонкої вовни. У районах, які межували з Поліссям, чоловічий одяговий комплекс включав білу полотняну довгу сорочку, яку носили навипуск, тобто не заправляючи у штани. Наприкінці ХІХ століття на сорочку почали одягали безрукавку. Вона була з тонкої чорної або синьої шерстяної фабричної тканини. Називали такі безрукавки жилетками або камізельками.

Поясним чоловічим вбранням слугували полотняні лляні білі або смугасті (синьо-білі, червоно-білі) штани, сіро-білі ногавиці (штани вузького крою з домотканого полотна). Інколи полотно фарбували і в інший колір. В поясі штани стягували на пояс-очкур. Цікаво, що йому приписувалась часто захисна функція. У Дубнівському районі Рівненської області говорили, що очкур має чудодійну силу, «ним можна і біса спіймати». Низ штанів часто заправляли в халяви чобіт.

Ілюстрація з книги Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція

У східних районах Волині побутували штани широкого крою з кишенями. В талії їх також стягували на очкур або пришивали пояс. Найчастіше носили пояси червоного кольору, інколи зеленого. Старші чоловіки віддавали перевагу синім поясам. Ще в першій половині-середині ХІХ століття, чоловіки підперезували сорочку шкіряним ременцем-попругою, до якого чіпляли кресало, протичку для люльки, інколи й ніж. Наприкінці ХІХ століття він вийшов із побуту. Також на території Волині були поширені плетені пояси.

Чоловічий верхній одяг

Верхнім одягом для чоловіків на Волині слугували свити, кожухи, суконні пальта з капюшоном (бурки), серм’яги, чемерки, опанчі та інші. Виготовленням такого одягу в ХІХ столітті у малих містечках та селах займались місцеві кравці та кушніри.

Поширеною на території Волині була серм’яга – одяг із грубого серм’яжного сірого або чорного сукна із коміром-стійкою. Побутував ще у ХV-ХVІ століттях. У ХІХ столітті серм’яга і надалі була основним верхнім одягом селян. Також чоловіки носили свити із білої шерсті, але наприкінці століття такий тип одягу вже мав темніші кольори. Старші ж чоловіки носили часто сукняну свиту сірого кольору, обшиту червоними шнурами. Бурку виготовляли з грубого домашнього сукна, вільного крою, без рукавів. Такий одяг мав відлогу (капюшон), тому його часто одягали у негоду.

Опанчу виготовляли з грубого сіруватого сукна. Комір робили прямий. На спинці, в талії закладали 5-6 складок. Опанчу шили з капюшоном, який називали «бурка». Очевидно назва капюшона вплинула на те, що на початку ХХ століття на Волині буркою називали одяг з капюшоном, про що ми згадували вище.

Чемерка або чумарка – ще один тип чоловічного верхнього одягу. Шили його із домашнього сірого сукна, довжиною нижче колін. Взагалі ж, чумарку виготовляли з різного сукна: тоншого чи грубого, в залежності від пори року. Крій чумарки нагадував крій жіночої юпки з рукавами. Чумарка прилягала до стану і знизу поширювалася зборами, найчастіше ззаду та з боків. Спереду чумарка защіпалась на гачки (гаплики), від середини шиї до стану. Такий же крій як у чемерки був і в жупана. Відрізнявся такий одяг тільки багатшим декором. Він був дорогим, тому носили його тільки заможні селяни.

Чоловік з Волині, перша половина ХХ ст

Ще один тип верхнього одягу – капота. Капота відрізняється від жупана тим, що вона довша, вільніша, не була приталеною, на спинці були три, а то й більше фалдів-складок. У капоті пола заходила далеко одна за одну і застібалася на шовкові ґудзики. Капота мала комір-стійку, але спереду його відгинали.

Поширеними також були й кожухи. Характер орнаментування чоловічих кожухів був стриманішим, ніж у жіночих. Найчастіше основною оздобою була «опушка»: вузькі смуги смушку по краях рукавів та верхньої поли. Подекуди додавались внутрішні або накладні кишені, ґудзики переважно були дерев’яні або обтягнуті шкірою. Багатші селяни накривали кожух фабричним сукном і називали його – бекеша. Це було святкове вбрання.

До короткополого чоловічого вбрання належать куртки – куцак, куцман, курта, кусая. Нижня частина такого верхнього одягу сягала стегон. В кінці ХІХ століття також з’являються і лейбики – куртки на ваті та куртки-спенцери з бавовняної тканини.

Головні убори

Традиційні головні убори чоловіків ХІХ – початку ХХ століття були різноманітними і відрізнялись за формою: конічні, зрізано-конічні, напівсферичні, циліндричні, «рогаті»; за матеріалом – сукняні, солом’яні, хутряні, повстяні; за способом виготовлення – плетені, в’язані, зшиті, валяні, домашнього та ремісничого виготовлення; за сезонністю – літні та зимові; за функціональним призначенням – буденні, святкові, обрядові. Чоловічі головні убори підкреслювали станову приналежність у суспільстві, а також виступали віковою ознакою.

У ХІХ – на початку ХХ століття основними функціями чоловічого головного убору була практична і захисна. Для захисту від вологи, спеки, холоду підбирали при виготовленні відповідні матеріали – сукно, овече, хутро, хутра диких тварин. Шапки виготовляли в домашніх умовах, а також замовляли у сільських шевці або шапкарів-шаповалів (ті виготовляли шапки переважно із хутра чи сукна).

На Волині головні убори робили переважно із сукна та овечої шкіри (овчини). Суконні шапки називали так – магерка, ярмолка, ярмулка, шоломок, рогатівка. Вони мали форму невисокого циліндра, з фігурним манжетом, оздоблені вовняним шнуром, найчастіше синім, червоним, зеленим. У Володимир-Волинському повіті аналогічні шапки називали – рогулька, рогатка. Висота цих шапок була приблизно 11-13 см.

Теплі шапки мали форму невисокого смушевого, каракулевого циліндра і мали суконний синій або оксамитовий чорний верх. Побутували зимові шапки як із сірих, так і з чорних мерлушок, тобто молодих ягнят. Вони були з «плисовим верхом, так званим – почаєвським». Висота таких шапок – 21-22 см.

Також на Волині носили чорні баранячі шапки з суконним дном. У горішній частині ця шапка мала з боку невеличкий розріз, з якого визирала кольорова, переважно, червона стрічка. Форма цієї шапки - циліндрична, але через розріз вона здавалася вгорі трохи ширшою, ніж унизу. Сукно для верхньої частини денця було синього або зеленого кольору. Крім того, були поширені повстяні шапки з чотирикутним верхом. А влітку носили різноманітні кашкети, фуражки з козирками, а також солом’яні брилі.

• Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології.
• Воропай О. Звичаї нашого народу. Том 2.
• Гатальська Н., Івашків Г. Поетика волинського вбрання. Науково-художня реконструкція.
• Стельмащук Г. Вбрання на Волині у ХІV-ХVІІІ століттях і побутування окремих його компонентів у селян до середини ХХ ст.
• Стельмащук Г. Давнє вбрання на Волині.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.