Що є моментом для героїв твору?

«Момент» — історія психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Кеш

Як звати головних героїв твору Момент?

Головні герої: революціонер-оповідач (Шехерезада), панночка Муся, контрабандист Семен Пустун. Кеш

Яка головна проблематика порушена в новелі Момент?

Головною проблемою, яку порушує В. Винниченко в новелі «Момент», є Любов і щастя — це те, чого споконвіку прагне кожна людина. Але письменник не був би новатором, якби не розв'язав її по-новому.

Володимир Винниченко — Момент (характеристика та аналіз героїв)

Головні герої — двоє революціонерів-інтелігентів — "Шехерезада" та панночка Муся. Автор не пояснює, що саме змусило обох героїв ризикувати життям. У новелі вимальовано лише психологічні штрихи цих особистостей у екстремальній ситуації. Характери розкриваються через ставлення до життя і смерті та через інтимні стосунки між ними. Щойно усвідомивши свої почуття, закохані розлучаються, щоб зберегти спогади про мить щастя. А пам'ять та уява мрійливого героя одразу починають творити образ "прекрасної незнайомки".

"Шехерезада". Головний герой, ім'я якого не вказано, має романтичну вдачу. Ставлення до смерті. Спочатку герой, молодий, сповнений енергії та оптимізму, сприймає смерть на рівні сміху, гри ("стало страшенно смішно: я — мертвяк"). Він навіть дозволяє собі "пожартувати" зі смертю: "Я — будучий мертвяк. Лежу десь в якому-небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть… А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось". Коли Семен Пустун застерігає його від нерозважливості, що в лісі біля кордону чатує смерть, головний герой не боїться її, адже смерть — це інший бік життя. Він спокійно міркує про свою можливу загибель. Для нього протиприродною є смерть, яку чинить одна людина іншій. З наближенням умовної межі життя і смерті бачимо, як поглиблюється переживання героя — через екзистенційні стани страху, тривоги, передчуття кінця. Стосунки між чоловіком і жінкою. Так само протиприродними, на думку героя, є інтимні стосунки між чоловіком і жінкою, скуті умовностями й моральними приписами, які в'яжуть їх по руках. Для нього еталоном стосунків є взаємини кузьок, пташок, "несвідомих протестантів проти лицемір'я старшого брата свого — людини". У них "нема незаконнорождених…, пашпортів, моралів, "зложеній о наказаніях". Для оповідача стосунки з жінкою — частина біологічного процесу продовження життя, коли змітаються всі заборони й немає "треба" чи "мушу". Його закоханість — це, перш за все, імпульсивний біологічний потяг плоті, необтяженої суспільними умовностями. Але коли панночка пропонує йому більше не зустрічатися, він поважає свободу її вибору й погоджується, хоч розум "дивувався, протестував в глибині душі…"

Панночка Муся. Вона є представницею нового покоління жінок. Умови становлення її характеру залишаються поза текстом, у новелі вона представлена вже цілком сформованою особистістю. Слово "панна" однозначно вказує на те, що Муся — дівчина, юна незаміжня особа, ще досить наївна, зворушливо довірлива, емоційно багата особистість. Дівчина ніжна, жіночна, про що свідчить її портрет. Художня деталь — "очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі" — щоразу відображає інший стан її душі — кокетування, переляк, закоханість. У Мусі, попри міське походження, наявна якась потужна природна сила, що споріднює її в моменти небезпеки чи з диким звіром, чи з прекрасною ланню. У стосунках із "Шехерезадою" вона ніжна й кокетлива, водночас стає рішучою в миттєвості небезпеки й навіть готова позбавити себе життя, аби не датися в руки поліції. Можливу смерть панночка сприймає як кінцевий пункт свого існування, але хоче залишатися живою хоч у пам'яті знайомих. Тому й наказує своєму випадковому супутникові в разі її смерті написати вісточку, що вона загинула так, "як умирають ті, які дуже люблять життя".

Якщо в "Шехерезади" почуття до дівчини виникли відразу, то в неї симпатія переростає в закоханість поступово. Муся не наважується відповісти юнакові на його знаки уваги, адже вони "всього кілька годин знайомі одне з одним". Саме межова ситуація перетину кордону та велике нервове напруження змусили її відкинути всі усталені правила моралі й віддатися пристрасті всього на кілька хвилин. Муся розуміє, що в подальшому кохання призведе до влади однієї людини над іншою. Наслідком цього стане втрата особистої свободи, що є буденщиною й банальністю. Лише короткий момент поєднання двох вільних особистостей може гарантувати щастя. Звідси й виникає Мусина формула, що щастя — це лише момент.

Для Мусі тілесний аспект кохання є вторинним порівняно з духовним. Моральні принципи й обмеження не дозволяють дівчині відразу кинутися в стосунки з незнайомим чоловіком, хоч вона й відчуває до нього симпатію з першого погляду. Лише екстаз, пережитий під час переходу кордону, підносить її на вершину щастя, і вона пристрасно цілує юнака, виражаючи почуття до нього.

Дівчина не прагне до традиційних шлюбних стосунків і створення сім'ї. Навпаки, Муся — дівчина нової доби, покоління, яке прагне знищити "пошлість" старого життя. Тому вона вважає, що побут зруйнує кохання, а отже, стосунки між чоловіком і жінкою мають закінчуватися там, де починається буденне життя.

Семен Пустун. Контрабандист, товариш оповідача. Це другорядний персонаж, у творі він виконує вторинну роль, допомагаючи оповідачеві та Мусі дістатися кордону. Проте є його характеристика, з якої з'ясовуємо, що Семен – людина досвідчена, серйозна, звикла до постійної небезпеки. Незважаючи "на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був "парнишка" дебелий, "гвардійонець", як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його "харцизники", не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи". У нього "прогризена шапка", "жовто-смуглявий гострий ніс, підстрижені вуса", "велетенська постать Семена", під час небезпеки "Губи Семена були білі, тонкі, очі зиркали з своєї глибини гостро, поривчасто.".

Володимир Винниченко — Момент (аналіз, паспорт твору)

Жанр: оповідання, подібне до новели.

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічне оповідання з елементами філософського.

Напрям: модернізм.

Течія: експресіонізм.

Тема: перехід людей через кордон; життєві перипетії на шляху до щастя.

Ідея: утвердження думки про щастя як момент у житті людини, про людину як істоту, опосередковану умовностями й нормами, які стають нікчемними в кризових ситуаціях.

Провідний мотив: "життя й смерть", "любов до життя", "вибір", "плинність щастя", "людина в кризових ситуаціях".

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, метонімія, гіпербола, антитеза та ін.

Головні герої та їх образи: людей: оповідач — один із в'язнів, що слухав Шехерезаду; Шехерезада — в'язень, який "веселить" співкамерників світлими історіями з минулого; панна Муся — красива молода жінка, яка переходить кордон разом із Шехерезадою; Семен Пустун — контрабандист, який намагається допомогти Мусі й Шехерезаді перейти кордон; сусід Семена; природи: "вільні комашки", які не мають умовностей; поле; ліс; золота солома; предметів і явищ: револьвер, капелюхи, кордон; очі; поцілунок.

Символічні образи: поле (символ свободи, життя, народження й росту); ліс (символ ворожої стихії (у момент небезпеки) або свободи й кохання (у момент щастя)); комашки (символ відсутності обмежень і правил); зелені мушки, ворон (символ смерті), кордон (символ межі між життям і смертю).

Час подій: літо, утім точно не визначений, мов у позачассі.

Місце подій: село на кордноні — кордон, утім точно не визначене.

Шехерезада у в'язниці розповідає історію про момент любові (пролог)

Шехерезада їде із Семеном Пустуном (експозиція)

прохає Семена допомогти терміново переправитися через кордон — Семен попереджає, що можуть убити — Шехерезада уявляє себе мертвим, йому смішно — зустріч Шехерезади в повітці з панною (зав'язка)

у селі облава — панна просить у Шехерезади револьвера — Шехарезада й панна терміново тікають самотужки до кордону — дорога через поле, зближення — рух лісом, відчуття близькості — панна просить Шехерезаду в разі її смерті передати послання "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Більше нічого…" (розвиток дії)

Шехерезада й панна перебігають через кордон під кулями, страх (кульмінація)

живі, щасливі — Шехерезада зізнається в любові — панна цілує, просить ніколи її не шукати, бо щастя "ось воно, мить" (розв'язка).

Проблематика:

• життя і смерті
• миті як частини вічності
• сенсу щастя людини
• порівняння природної сутності людини і моралі, нав'язаної суспільством

Революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку — і чи­тач стає свідком народження й розвитку високого почуття.

Молоді лю­ди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи при­кордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.

Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели "Момент") — і зникло разом із чарівною панною.

У цій новелі В. Винниченко використав увесь арсенал імпресіоніс­тичних засобів. Колористика твору концентрує в собі сонячні барви, лі­сову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів уви­разнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі. Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) ніби виплітає малюнок душев­ного стану закоханого.

Усе навколишнє читач "бачить" і сприймає че­рез внутрішній світ головного героя. Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це "свободна воля", воля від тягаря й обов'язку, що є наслідком тривалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.

У цій новелі чітко простежується доволі відверте протиставлення усталеної, традиційної моралі з її суворими, а то й пуританськими приписами природності й принадності душевних і тілесних поривань двох молодих людей. Емоційно звучить у новелі й піднесений, і мі­норний водночас апофеоз "великому, прекрасному процесу життя", частка якого і ліс, і бджоли, і пташки, і "сплетені коханням метели­ки", і юнак та дівчина, які ніби розчиняються в зеленому рухливому царстві природи.

Спалах почуттєвої любові в природі — момент, найвища точка бут­тя. Людина перетворює свято кохання на побутовий елемент щоден­ного життя. Звідси і рівень оцінки:

"Щастя — момент. Далі вже бу­денщина, пошлість".

Ідеальну модель поведінки всього живого в при­роді Муся окреслює так:

"Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання".

Пропозиція панни скористатися цією моделлю, перенісши її з рівня біологічного на рівень духовний ("наше кохання повинно вмер­ти зараз"), з розумінням сприймається героєм. Муся стає Дамою, а юнак благочестивим, шляхетним лицарем:

"Я схопив краї її сукні, по­цілував і випустив".

Примітки та корисна інформація: В. Винниченко продовжував традиції української філософії серцецентризму. У праці "Конкордизм" він пише: "Справжнім спрямуванням філософського пошуку має стати обґрунтування шляхів щасливого життя людини. Щастя — те, що дає постійну радість життя, стан, який можливий, коли людина віднаходить гармонію та рівновагу між різними сферами буття".