Как можно описать дуб?

Дуб - крупное, обычно дерево с могучей кроной и мощным стволом. Достигает высоты 20—40 м. Может дожить до 2000 лет, но обычно живёт 300—400 лет. Рост в высоту у Дуба прекращается в возрасте 100—200 лет, прирост в толщину, хоть и незначительный, продолжается всю жизнь.

Как можно описать листья дуба?

Лист дуба продолговатый, книзу они суженные,либо сердцевидные. К вершине - тупые. Длинна дубового листа 40-120 мм, ширина 20-75мм. Имеют 4 - 7 лопастей, твердые, кожистые.

Какие листья у дуба простые или сложные?

Простые листья есть у дуба, берёзы, клёна, тополя, осины (рисунок \(1\)), а также у липы, ивы, черёмухи. Если на черешке несколько листовых пластинок, то такой лист называют сложным.

Дуб звичайний

Дуб звича́йний [1] , або чере́шчатий (Quercus robur L., синонім Quercus pedunculata [2] ) — вид дерев родини букових роду дуб. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура.

Зміст

Опис рослини [ ред. | ред. код ]

Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцним гіллям. Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладка, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь спушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева.

Листки чергові, короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.

Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.

Екологія та поширення [ ред. | ред. код ]

Дуб звичайний — основна лісоутворювальна порода лісостепу, росте в поєднанні з сосною, грабом, ясеном, ялиною, буком. Квітне у травні. Плоди достигають у вересні — жовтні.

Росте на більшій частині України, в степу рідше, здебільшого по долинах річок. Його насадження посідають 26,3% площі державного лісового фонду України. Основні заготівлі роблять під час рубок, догляду і головних рубок у Рівненській, Тернопільській (зокрема у національному природному парку "Кременецькі гори" [3] ), Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях.

Застосування [ ред. | ред. код ]

Кора і деревина дуба є джерелом для одержання одного з найкращих світових дубителів. У корі дуба міститься 5,4-14 % катехінових танідів, у деревині — 4-7,7, у листках — 5-9,5, у галах — до 27,2 %.

Для дубильно-екстрактової промисловості найкращою вважають кору 15-20-річних дубів. Оскільки кора його є хорошим дубителем, її використовують безпосередньо як дубильний матеріал, а з деревини виробляють дубильні екстракти. Маючи велику масу, дубова деревина є одним з основних джерел для виробництва танідів.

У науковій медицині використовують кору дуба — Cortex Quercus, в якій, крім дубильних речовин, містяться еллагова й галусова кислоти, вуглевод левулін, слиз, цукор, крохмаль, білки, мінеральні речовини. Вона має в'яжучі і протизапальні властивості. Відвар кори використовують для полоскань при гінгівітах, стоматитах, ангінах та під час запалення слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і у разі отруєнь алкалоїдами і солями важких металів.

У народній медицині кору дуба використовують для лікування фурункулів на шиї, для припинення кровотечі з рани; внутрішньо відвар дубової кори застосовують у разі виразки шлунка, під час кровотеч із шлунка, надмірних менструальних кровотеч, проносів і частих позивів на сечовипускання. У вигляді ванн, дубову кору застосовують від надмірного пітніння ніг. Використовують її також для лікування рахіту, золотухи тощо. Висушене насіння дуба, потовчене на порошок, застосовують у разі захворювання сечового міхура, при проносах.

Жолуді багаті на крохмаль (40 %), дубильні речовини (5-8 %); жирну олію (до 5 %), цукри, ефірну олію, білки тощо.

Із підсмажених жолудів готують різновид кави, яким нібито можна лікувати рахіт, анемію і золотуху у дітей. Він корисний також нервовохворим і під час надмірних менструальних кровотеч. Із жолудів і коренів цикорію дикого (петрів батіг) виготовляють «кавовий напій», який є не тільки поживним, а й лікувальним засобом у разі шлунково-кишкових захворювань. Спожиті в сирому вигляді жолуді можуть спричинити отруєння.

У ветеринарії кору дуба широко застосовують як в'яжучий протипроносний засіб.

Дуб має високоякісну деревину красивого забарвлення і текстури. Вона щільна, важка, міцна, пружна, надзвичайно витривала на повітрі, у землі і під водою, помірно розтріскується і жолобиться, легко колеться, стійка проти загнивання і домового гриба.

Деревину дуба застосовують у суднобудуванні, меблевій промисловості, для виробництва клепки, паркету, шахтних і гідротехнічних споруд, для виготовлення ободів, шпиць, полозків, фанери, токарних і різьбярських виробів. Деревина дуба не має особливого запаху, з неї виготовляють бочки під коньяк, вино, пиво, спирт, оцет, олію. Дуб є добрим паливом.

Дуб звичайний і скельний — весняні пилконоси. Бджоли збирають з них багато високопоживного пилку, в окремі роки з жіночих квіток збирають нектар. Але на дубі часто з'являються медв'яна роса і падь. У місцях, де дуб посідає великі масиви, бджоли збирають багато медвяної роси і паді, з яких виробляють непридатний для зимового поїдання мед. Щоб уникнути масової загибелі бджіл під час зимівлі, падевий мед відкачують.

Листки дуба містять пігмент кверцитин, яким залежно від протрави фарбують вовну і валяні вироби в жовтий, зелений, зеленувато-жовтий, коричневий і чорний кольори.

Жолуді обох видів дуба є високопоживним кормом для диких тварин і свійських свиней. Проте спостерігаються отруєння жолудями (особливо зеленими) інших свійських тварин. Найчутливіші до отруєння корови (особливо дійні) і коні, менш чутливі вівці. У давнину в Європі випасали свиней у стиглих дубових лісах для прокорму.

В Україні в дібровах часто випасають худобу, що завдає великої шкоди нормальному росту й розвитку молодих рослин.

Дуб звичайний використовують у зеленому будівництві як декоративну й фітонцидну рослину для створення приміських гаїв, алей, куртин, поодиноких насаджень у парках і лісопарках. Відомі показні форми дуба звичайного - пірамідальна, колоноподібна, пурпуроволиста, жовтолиста тощо. Дуб звичайний радять як головну породу в лісомеліоративних насадженнях, у полезахисних лісових смугах, у протиерозійних насадженнях по балках і ярах, на змитих ґрунтах. Його можна висаджувати вздовж зрошувальних каналів, оскільки його коренева система не дренує стінок каналів та не руйнує їхнє покриття.

Збирання, переробка та зберігання [ ред. | ред. код ]

Кору з дуба звичайного з лікарською метою, заготовляють переважно під час сокоруху (квітень — травень) з молодого гілля і тонких стовбурів (до 10 см у діаметрі) на лісосіках або рубках догляду. Щоб зняти кору, через кожні 30 см роблять кільцеподібні надрізи, які з'єднують поздовжніми розрізами, після чого кора легко знімається. Сушать під наметом з добрим провітрюванням. Вихід сухої сировини 40-50%. Суху кору пакують у тюки вагою по 100 кг. Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні. Строк зберігання — п'ять років.

Жолуді збирають восени під деревами після опадання. Сушать на горищах під залізним дахом або під наметами з хорошою вентиляцією, розстилаючи в один шар на папері або тканині і час від часу перемішуючи. Досушують у печах, на печах або в сушарках. Жолуді очищають від шкірястого опліддя і насіннєвої шкірки. Сировина складається з окремих сім'ядолей. Її пакують у мішки по 60 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання не встановлено.

Сировиною для одержання дубильних екстрактів з деревини дуба є пеньки, коріння, а також відходи лісозаготівель і деревообробної промисловості у вигляді полін у корі або без кори. Для дублення шкір кору дуба заготовляють з молодих дерев (до 20-річного віку). На старших деревах утворюється кірка, яка зовсім непридатна і навіть шкідлива у разі використання її для дублення. Заготовляти кору можна будь-якої пори року, але краще впродовж сокоруху (квітень — травень) під час основних рубок і рубок догляду. Зняту зі стовбурів і гілля кору сушать під навісом з хорошою вентиляцією. Відносна вологість сухої кори не повинна перевищувати 16%.

Дуб черешчатий у культурі [ ред. | ред. код ]

Дуб — дерево стародавніх переказів і казок. Багато народів вважали дуб найгарнішим деревом і ставилися до нього з пошаною та любов'ю. Латинською мовою дуб так і називається: «гарне дерево» — кверкус (quercus), від кельтських слів «quer» — «гарний» і «cuez» — «дерево». Слов'яни й багато інших прадавніх народів шанували дуб як священне дерево. У Стародавній Греції дуб присвячували богові сонця, науки й мистецтва — Аполлону. Дубова гілка означала могутність. Вінком із дубового листя нагороджували за врятування життя й воїнські подвиги. [4]

В Україні одне з найвідоміших дерев цього виду — Запорізький дуб, який зберігся дотепер у селі Верхня Хортиця. Його вік — понад 700 років, обхват стовбура цього дуба перевищує 6 м. [4] Інше відоме дерево — «Дуб Максима Залізняка» — обхват його стовбура становить 9 метрів, висота — 30 метрів [5] . Ще низку старих дерев оголошено пам'ятками природи.

Найстаріше дерево Миколаєва стоїть у дворі Міської лікарні №4 за адресою вулиця Адмірала Макарова, 1. Ботанічна пам’ятка природи нині перебуває під загрозою. Майже 300-річний дуб почав сохнути, старі гілки заважали «мамі-дубиці» випустити нові. У серпні 2020 року 285-річний дуб підлікували та спиляли 4 сухі гілки [6] .

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑Quercus robur // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
2. ↑ Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп. ред. А. М. Гродзінський. — К. : Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. . — ISBN 5-88500-055-7.
3. ↑Обстежено територію г. Страхова. Закладено лісівничу та ботанічну пробні площі – Національний природний парк "Кременецькі гори" (укр.) . Процитовано 26 червня 2019 . [недоступне посилання з листопадаа 2019]
4. ↑ аб Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. канд. біол. наук О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с.: іл.
5. ↑Дуб М.Залізняка «З історії пам'яткоохоронної роботи». Архів оригіналу за 23 січня 2022 . Процитовано 20 жовтня 2018 .
6. ↑ Дарія Козачук (12 серпня 2020). У Миколаєві оновили майже 300-річний дуб. mykolaiv.name. Архів оригіналу за 16 травня 2021 . Процитовано 30 серпня 2020 .

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — 4-е вид., доп. і перероб. — К.: Урожай, 1987. — 304 с.
• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Дуб звичайний // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 142. — ISBN 5-88500-055-7.