Коли пити полин?

Пити настоянку полину можна вранці натще по столовій ложці. Курс лікування – 30 днів. При потребі через два місяці можна повторити курс.

Що лікує чай з полину?

Полину гіркого трава (лат. Herba absinthium) застосовується при зниженні апетиту, з метою стимуляції секреторної функції травної системи, а також у лікуванні патології жовчовивідних шляхів (інструкція МОЗ України).

Як правильно пити сухий полин?

Суху траву потрібно змолоти в кавомолці. Три дні вживати по третині чайної ложки двічі на день; наступні чотири дні — п'яту частину чайної ложки двічі на добу. Щоб зробити настій, 2 ч. ложки сухої подрібненої трави заливають 300 мл окропу, вкутують рушником і витримують 30 хвилин.

Полин: коли збирати, як виглядає, фото рослини на дачній … Чаклуни використовують полин у своїх ритуалах, освячуючи травою магічні предмети. Полин, зірваний на Успіння (15 серпня), освячували в церкві та зберігали весь рік.

Полин гіркий

Поли́н гірки́й (Artemisia absinthium) [1] — багаторічна рослина родини айстрових. Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна культура. Одна з найгіркіших рослин світу, що відтворене у народній приказці: «Гіркий, як полин». Видова назва в перекладі з латинської мови означає «гіркий, але цілющий засіб». Українські місцеві назви — бі́лий поли́н, віниччя.

Зміст

Опис [ ред. | ред. код ]

Трав'яниста рослина або напівчагарник. Коренева система стрижнева, розгалужена. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 60-120 (зрідка до 200) см, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. В нижній частині нерідко утворює безплідні вкорочені пагони. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, трійчастоперистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі- або трійчастоперистороздільні, з лінійно-довгастими тупими частками.

Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими, пониклими кошиками. Квітки з жовтою оцвітиною, трубчасті, по краях — жіночі, в центрі — двостатеві, квітколоже опукле, повстисте, всіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Квітне у червні — вересні. Плід — бура, борозенчаста, довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка без чубка, завдовжки бл. 1 мм. Плоди дозрівають у серпні-вересні. Розмножується тільки насінням.

Поширення полину [ ред. | ред. код ]

Поширена звичайно по всій Україні. Промислова заготівля можлива у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Полтавській, Харківській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській, Одеській, Херсонській і Миколаївській областях. Запаси сировини значні. Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних ділянках тощо. Світлолюбна, посухо- та морозостійка, солевитривала рослина.

Застосування [ ред. | ред. код ]

Медицина [ ред. | ред. код ]

У науковій медицині використовують пагони (Herba Absinthii). Полин містить до 0,5 % ефірної олії, до складу якої входять фелландрен, туйон, кадинен, мірцен, сесквітерпенні лактони, азулогенні речовини та ін. Препарати з рослини застосовують для збудження апетиту і поліпшення травлення. Трава входить до складу жовчогінних і апетитних чаїв. Виділений з полину препарат хамазулен має протизапальну і спазмолітичну дію і використовується при опіках рентгенівськими променями, екземах, ревматизмі та бронхіальній астмі.

У народній медицині квітучі пагони застосовують при шлункових хворобах, шигельозі, туберкульозі легень, хворобах нирок і печінки, головному болі, від глистів, кашлю, при ожирінні, запаленні сліпої кишки, жовтяниці, водянці, цинзі, подагрі, паралічі, золотусі. Вважається прекрасним засобом при лікуванні недокрів'я, геморою, кишкових хвороб. Зовнішньо його застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран, лікування корости.

У гомеопатії використовують есенцію зі свіжих молодих листків; у ветеринарній практиці відваром полину лікують розлад травлення, жовтяницю, виганяють печінкових і кишкових глистів, ними миють тварин при укусах кровососів і для відлякування зовнішніх паразитів.

Надмірне використання препаратів з полину може призвести до хронічних отруєнь і ураженню ЦНС.

Промисловість і побут [ ред. | ред. код ]

Полин гіркий поїдається тваринами, збуджує апетит і покращує травлення, але надає їх молоку гіркого присмаку. Полин гіркий використовують у лікеро-горілчаному виробництві для приготування горілок, лікерів, вермуту, абсенту, проте тривале вживання таких напоїв призводить до сильного збудження нервової системи. При варінні пива застосовують замість хмелю.

Вся рослина має фітонцидні властивості завдяки вмісту ефірних олій (до 2 %). Ефірна олія полину темно-зеленого кольору, до її складу входять отруйний кетон — туйон, спирти, пінен, азулен, ефіри туйїлового спирту, оцтової, ізовалеріанової і пальмітинової кислот. Ефірну олію використовують не тільки в харчовій промисловості, а й у медицині.

Полин гіркий відомий як фарбувальна і дубильна рослина дає темно-синю, темно-зелену, блідо-жовту і лимонну фарби (залежно від протрав).

Як інсектицид відвар полину (1 кг пров'яленої трави на 10 л води) використовують для боротьби з листогризучими гусеницями.

Заготівля сировини [ ред. | ред. код ]

Збирають нездерев'янілі верхівки стебел на початку цвітіння, зрізуючи їх серпами або ножами. Листки збирають до цвітіння, зриваючи їх без черешків. Сушать у затінку, на горищах і в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким шаром на папері або тканині. Можна сушити в сушарках при температурі 50-60° С. Сировину пакують у тюки вагою 50, 75, 400 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, окремо від інших лікарських рослин, які можуть набути запаху полину. Строк зберігання два роки.

Синоніми [ ред. | ред. код ]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Література [ ред. | ред. код ]

• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К . : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 2 : Каліграфія — Португальці. — 736 с.
• Шедо А., Крейча І. Пряности, — Братислава, «Priroda», 1985