Яка рослина має найбільші квіти?

Рафлезієві Рафлезієві (Rafflesiaceae) — родина паразитичних рослин з порядку мальпігієцвітих (Malpighiales). Включає 36 видів у 3 родах, що зустрічаються в тропічних лісах Східної та Південно-Східної Азії. Rafflesia arnoldii має найбільші квіти з усіх рослин світу.

Коли пересаджують пізньоцвіт?

Коли пересаджувати пізньоцвіт? І саджати, і пересаджувати цибулини пізньоцвіту краще в серпні, коли у рослини настає період спокою, але викопувати бульбоцибулини потрібно, як тільки пожовкне листя пізньоцвіту – в середині або наприкінці червня.

Як виглядає квітка пізньоцвіт?

Пізньоцвіт чудовий (Colchicum speciosum) Яскраво-зелене листя з хвилястим краєм до 30 см завдовжки і 6 см завширшки до літа вже відмирає. Одна бульбоцибулина дає дуже великі лілово-рожеві або бузкові квітки з білою довгою трубкою, які зацвітають у вересні.

Сколівські Бескиди

З настанням осені, коли більшість рослин на території національного парку уже закінчило своє цвітіння, приходить час для появи пізньоцвіту, це одна з небагатьох рослин, квітучих восени, всупереч традиційним уявленням. Пізньоцвітом його називають за те, що цвіте в такий незвичний для більшості рослин час. Спорожнілі вологі луки пізньоцвіт прикрашує блідо-рожево-бузковими барвами. Подекуди луки аж рожевіють від його ніжних пелюсток. Осінь прагне довести, що вона не гірше від весни може уквітчати землю. Зараз — це зникаючий вид, занесений до "Червоної книги" України.

Квітки пізньоцвіту виглядають як квіти блакитного шафрану. Пізньоцвіт закріплюється глибоко в ґрунті серцеподібною цибулиною і розвиває у вересні свої квітконоси, які безлисті виходять на поверхню ґрунту. Квітки мають дуже довгу трубку, заглиблену в землю, і шестироздільний відгин оцвітини з шістьма тичинками всередині. Зав'язь також захована в землі, має три стовпчики, приймочки яких сягають тичинок. Восени під час цвітіння над землею стирчать лише квітки, листків немає. Після запилення мухами, бджолами або метеликами плоди формуються під землею. Рослина відпочиває, "спить” у ґрунті всю зиму. Навесні пізньоцвіт розвиває цілокраї листки ланцетно-лінійної форми, стебло видовжується і висуває з-під землі на поверхню плід — тригнізду коробочку, в якій до середини літа достигає темно-буре насіння. Стара бульбоцибулина на цей час виснажується і відмирає, а натомість утворюється нова, і рослина продовжує жити. Ось яка дивовижна біологія у квітки осені.

Сік пізньоцвіту, особливо бульб, може викликати ураження шкіри. Тож як би не вабили нас ці гарні осінні квітки, не слід їх рвати. Краще вже милуватися ними безпосередньо в природі або ж на осінніх клумбах.

У схильних до легенд греків назва квітки пов'язувалася не тільки з Колхідою, а й з донькою колхідського царя Еета отруйницею Медеєю, котра проти волі батька допомогла вождю аргонавтів Ясону оволодіти золотим руном і втекла зі своїм обранцем. Щоб затримати погоню, Медея вбила свого малолітнього брата, порубала на шматки й розкидала по морю. Застигнутий тяжким горем, батько зупинився, щоб зібрати рештки синового тіла і віддати землі. Ще про ту ж Медею колхідську: своїй суперниці вона послала зачаровану сукню, і та згоріла в ній живцем. Чому саме квітки пізньоцвіту людська фантазія пов'язала з іменем легкої на розправу жінки - здогадатися неважко: через їхню отруйність.

Натрапивши на квітки пізньоцвіту осіннього, не забувайте, що вони перебувають під місцевою охороною як насінники, аби не зникла з лиця нашої землі ця жива окраса осені, джерело цінних ліків.

Пізньоцвіт

Пізньоцві́т (Colchicum) [1] — рід багаторічних рослин родини пізньоцвітових, що нараховує близько 100 видів. Його представники розповсюджені в помірних і субтропічних областях Старого Світу. Усі пізньоцвіти отруйні, серед них також є лікарські, медоносні й декоративні рослини.

Зміст

Назва [ ред. | ред. код ]

Латинська назва colchicum походить від давньогрецької назви сучасної Грузії — Колхіда, тому що на її теренах пізньоцвіти досить поширені. Українська назва вказує на незвичний строк цвітіння представників роду, оскільки переважна більшість пізньоцвітів розквітають восени, коли інші рослини вже завершили свій розвиток. Таке ж саме походження має українська народна назва «зимовник», яка співзвучна з польською zimowit. Англійці інколи називають пізньоцвіти «гола леді», маючи на увазі, що їхні квіти з'являються без появи листків. В Середньовіччі пізньоцвіти називали filius ante patrem («син поперед батька») через те, що плоди дозрівають наступного року після цвітіння, внаслідок чого здається, що протягом одного календарного року плоди з'являються начебто раніше за квітки.

Опис [ ред. | ред. код ]

Пізньоцвіти являють собою досить однорідну групу видів, до якої належать цибулинні трав'янисті рослини заввишки 10—60 см. Бульбоцибулини великі, вкриті цупкими коричневими піхвами листків, які подовжуючись, охоплюють нижню частину стебла у вигляді плівчастої трубки. Листків 2—8, вони широко- або довгастоланцетні, завдовжки 12—30 см, з'являються під час цвітіння або після нього.

Квітки великі, двостатеві, зазвичай актиноморфні і шестичленні (лише у Colchicum coloratum зигоморфні). Як правило, вони піднесені на коротких квітконосах, але у 3 видів (Colchicum melanthioides, Colchicum coloratum, Colchicum scabromarginatum) квіти сидячі. Форма пелюсток міниться від ланцетної до обернено-яйцеподібної, з більш-менш загостреною верхівкою; колір — від блідо-рожевого до пурпурового, як виняток у окремих видів бувають білі, темно-червоні, жовті або пістряві квітки. Тичинок 6. Пиляки великі, переважно жовті або жовтогарячі (рідше — чорні), зазвичай перевищують тичинкові нитки вдвічі. Плід — коробочка, що містить численне дрібне насіння.

Хімічний склад [ ред. | ред. код ]

Всі органи пізньоцвітів містять алкалоїд колхіцин, який перешкоджає поділу клітин. Через це рослини смертельно отруйні для людини і хребетних тварин, навіть потрапляння соку може призвести до подразнення шкіри. Окрім колхіцину пізньоцвітам властива наявність схожої сполуки — колхаміну.

Екологія та поширення [ ред. | ред. код ]

Рослини помірно світло- та теплолюбні, а за рахунок того, що розвиваються у сезон, коли ґрунт добре зволожений, вважаються доволі посухостійкими. Усі пізньоцвіти є ефемероїдами, тобто видами з коротким вегетаційним періодом, який розпочинається восени, переривається взимку, а далі продовжується наприкінці весни — початку літа. Лише 7 видів квітнуть навесні, їх безперервний цикл розвитку близький до інших ранньовесняних квітів. Пізньоцвіти віддають перевагу глинистим, добре проникним та дренованим ґрунтам. Найкраще розвиваються у відкритих біоценозах: на схилах гір, у степах, напівпустелях тощо.

Пізньоцвіти запилюються бджолами і при великій щільності популяцій можуть бути джерелом підтримуючого медозбору восени. У видів із сидячими квітами запилення відбувається за допомогою дрібних гризунів. Окрім насіннєвого, у пізньоцвітів поширене і вегетативне розмноження за допомогою дочірніх цибулинок. Іноді вони утворюються у настільки великій кількості, що пригнічують цвітіння материнської цибулини.

Центр видового розмаїття розташований в Середземномор'ї, Малій Азії, на Кавказі, у Закавказзі. Крім того, пізньоцвіти зростають у Південній та Східній Європі, Північній Африці, в Ірані, Казахстані, Пакистані та Індії (Кашмір).

Застосування [ ред. | ред. код ]

Пізньоцвіти здавна відомі як декоративні рослини, втім, поступаються в популярності схожим на них шафранам. Це пояснюється кількома причинами: по-перше, отруйністю рослин, через яку садівники вимушені працювати з ними в рукавичках, по-друге, здатністю квітконосів полягати під дощем, по-третє, пізнім розвитком великих листків, які відмирають влітку і надають квітникам непривабливого вигляду. Щоб нівелювати останню ваду, пізньоцвіти рекомендують висаджувати разом з високими багаторічними квітами, які влітку своїми стеблами маскують відмираючі листки. Найпоширенішими в культурі є пізньоцвіт осінній, Colchicum byzantinum, Colchicum bornmuelleri та Colchicum speciosum, на основі яких виведено декілька сортів, в тому числі з повними квітами.

Насіння і бульбоцибулини пізньоцвітів використовують як лікарську сировину. Вони слугують сировиною для видобутку колхіцину, який застосовують для лікування артритів [2] , сімейної середземноморської лихоманки, синдрому Бехчета та інших ревматичних захворювань [3] . Самолікування народними методами суворо протипоказане у зв'язку із надзвичайною отруйністю рослин.

Види [ ред. | ред. код ]

Примітки [ ред. | ред. код ]

1. ↑ абThe Plant List.[Архівовано 14 лютого 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
2. ↑ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ КОЛХІЦИНУ ПРИ РЕВМАТИЧНИХ ХВОРОБАХ (укр.) . Процитовано 11 вересня 2023 .
3. ↑ А.и, Осадчий (26 лютого 2021). Колхіцин: нові можливості клінічного застосування давно відомого препарату | Український Медичний Часопис. Колхіцин: нові можливості клінічного застосування давно відомого препарату | Український Медичний Часопис (укр.) . Процитовано 11 вересня 2023 .