Для чого потрібні зелені насадження?

Перш за все, вони слугують резервуарами для чистого повітря. Крони дерев не лише створюють тінь, захищаючи людей від прямих сонячних променів, але й поглинають до 25% звукової енергії, створюючи для мешканців будинків комфортні умови проживання.

Як класифікують зелені насадження?

Згідно з «Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України [Архівовано 26 червня 2018 у Wayback Machine.]» зелені насадження поділяються на три види: - загального користування; - обмеженого користування; - спеціального призначення.

Хто відповідає за зелені насадження?

5.5 «Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України» зазначено, відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними покладається на власників присадибних та прилеглих ділянок, підрозділи органів місцевої державної виконавчої влади, підприємства (на території яких знаходяться ...

ПРАВИЛА утримання зелених насаджень у ...

6.4 Насадження спеціального призначення

До обєктів озеленення спеціального призначення відносяться санітарно-захисні, вітро- і снігозахисні, протипожежні, протиерозійні і водоохоронні насадження, декоративні і лісові розсадники.

Санітарно-захисні насадження створюють на санітарних розривах між житловою і виробничою зоною для зменшення шкідливої дії на житлову територію викидів промислових підприємств, тваринницьких комплексів. Насадження створюють у вигляді смуг шириною 10-20 м (3-5 рядів). Ці смуги повинні бути щільної конструкції, складатися з довговічних, посухостійких хвойних і листяних порід з густими кронами. Краї смуг оформляють декоративними кущами. Як головну породу використовують дуб, горіх, березу, тополю; як супутню – яблуню, грушу, абрикос, черешню, черемху, клен гостролистий; із кущовидних порід – ліщину, скумпію, іргу, смородину. У районах з несприятливими кліматичними умовами зелені насадження повинні одночасно забезпечувати охорону обєктів від водної ерозії, суховіїв і пилових бур. Цього досягають вибором доцільної їх структури і відповідним раціональним розміщенням.

Зелені насадження впливають на формування мікроклімату, баланс тепла і вологи, послаблюють водну й вітрову ерозію, запобігають обмілінню і замуленню річок та водойм.

На міжсмугових полях швидкість вітру знижується на 20-30 %, на кожні 10 % збільшення лісистості температура повітря влітку знижується на 0,2-0,4 0 С, а взимку підвищується на 0,3-0,6 0 С; висота снігового покриву збільшується в 1,2-2,2 раза, глибина промерзання грунту зменшується на 25-50 %, інтенсивність снігозатримання знижується в 1,3-1,5 раза. Крім того, рослинністю і грунтом затримується 80-90 % мулистих часток, які надходять у насадження з поверхневим стоком; 40-70 % аміачного азоту; 20-40 % нітратного азоту; 70-80 % фосфору; 65-80 % пестицидів.

Водоохоронні насадження навколо малих водоймищ повинні мати до 7 рядів, залежно від сили стоку і вільної площі. Зверху смуги створюють щільне вітрозахисне узлісся з 3-4 рядів чагарникових, плодових і горіхоплідних культур. В інших рядах висаджують ліщину, калину-гордовину, скумпію, клен татарський. При цьому в кожному пятому посадочному місці садять одну з плодових порід: абрикос, кизил, сливу, вишню, горобину. В нижньому крайньому (від водойми) ряду садять смородину золотисту і чорну.

Для захисту берегів від розмиву в смузі затоплення висаджують 3-5 рядів кущових верб. Вище смуги кущів поодиноко або групами висаджують вербу плакучу.

Додатковим захистом берегів водоймищ від розмиву хвилями може бути очерет звичайний, який висаджують на лінії рівня води і нижче.

Спеціальні протиерозійні насадження у вигляді масивів і куртин застосовують у нижній частині схилів, на ділянках, які інтенсивно руйнуються від ерозії. Невеликі ярки до створення смуг повністю засипають грунтом, поверхню схилу планують, створюють водозатримуючі вали.

Прияружні смуги і масиви закладають для збереження снігового покриву на прилеглих схилах, регулювання стоку талих і стічних вод, переведення поверхневого стоку у підгрунтовий. Прияружні смуги розміщують безпосередньо вздовж краю яру. При слабкому розвитку ерозійних процесів ширина прияружної смуги мінімальна – 12 м, при інтенсивній ерозії – 18 м, при дуже інтенсивній – 24-30 м.

Для створення протиерозійних насаджень як головні породи використовують: дуб, модрину, сосну, ялину, березу, акацію білу, гледичію, тополю білу; як допоміжні породи: клен гостролистий, липу, черешню, шовковицю, дику яблуню, абрикос, вишню; з чагарникових порід: бирючину, бузину чорну, ліщину, обліпиху, скумпію, терен.

Протиерозійні насадження повинні бути щільними. Дерева розміщують на відстані 1,5 х 0,5-0,7 м, чагарники – 0,3 х 0,5 м.