Де вирощується льон в Україні?

га у 2015 році, у наступні роки відбувається постійне зменшення площ цього сорту льону. Вирощування льону-довгунця зосередилося в основному в Житомирській, Сумській та Чернігівських областях. Валовий збір волокна зберігається на рівні 1 тис. т, врожайність за рахунок нових сортів вища, ніж у попередні роки.

Де найбільше вирощують льон?

Світовий попит на льон зростає, а трійка країн-лідерів з вирощування цієї культури — Канада, Китай та Росія. У 2014 році їх сумарна частка, разом з Казахстаном, склала майже 76 % загального обсягу. Загалом з 2010 по 2014 роки об'єми світового виробництва додали 40 %, досягнувши 2,6 млн тонн. Кеш

Де вирощують льон довгунець у світі?

Зараз льон-довгунець вирощують у всіх помірних областях Європи, Азії, Північної Америки, а також у Північній Африці.

Льон звичайний — Вікіпедія Зараз льон-довгунець вирощують у всіх помірних областях Європи, Азії, Північної Америки, а також у Північній Африці. Для України льон — традиційна луб'яна технічна культура. See more

Портал академії успіху Земля і Воля

Споконвіків Чернігівщина славилася льонарством – більше, ніж у нашому Поліссі, льону в Україні не вирощували ніде. Льон – це доволі-таки непроста культура, адже за нею тяжів цілий переробний комплекс, і для того, щоби цій культурі пройти закритий цикл, треба було подолати великий технологічний ланцюг. В наш час на землях, де раніше домінував льон-довгунець, панують інші культури – соняшник, кукурудза, соя. Для товаровиробників нині льон має виключно харчову цінність, одначе і тут його рентабельність програє порівняно з більшістю інших культур. Відтак льон залишається культурою виключно нішовою. Що треба зробити для того, аби Чернігівщина відродила минулу славу столиці льонарства, знає представник одного з найбільших в Україні експортерів насіння льону, голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України» Микола Шкурко.

– Миколо Пантелійовичу, Ви, як відомо, експортуєте нішові культури, серед них – льон. Яка потреба була утворення громадської спілки і наскільки вона впливова?

– Наша спілка об’єднує агровиробників, котрі вирощують як волокнистий льон-довгунець, так і олійний льон, що йде на насіння, а також науковців, дослідників і селекціонерів. Спілка підтримує тісний зв'язок із експортерами, серед яких найбільшим є ніжинська фірма «Сяйво», котра експортує насіння льону харчових кондицій.

– Льонарство колись було традиційним для Поліської зони. Значить, вирощувати льон було рентабельно?

– Якщо вести розмову про льон-довгунець, то його вирощували в Поліській зоні. Це – насамперед Чернігівщина, Житомирщина, Сумщина, Рівненська область та Волинь,а також частково Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області. Найбільший внесок у первинну переробку на льонозаводах робила саме Чернігівщина, потім була вторинна переробка – виготовлення полотна, а далі йшло виготовлення готових виробів. Коли розпався СРСР, то з ним рухнув і величезний комплекс. Льонопродукція стала неконкурентоспроможною на світовому ринку. Та й ринок збуту на той час був обмежений, оскільки внутрішній ринок обвалився, а зовнішні стосунки йшли через Москву. Власне, якщо говорити відверто, то Україна на той час була сировинним придатком Москви, бо основні текстильні підприємства були розміщені саме в Росії. Чи варто нагадувати, що льонарство – це величезний комплекс? На відміну від зерна, де посіяв і продав, льон має дуже довгий технологічний ланцюг.

– Отже, з розривом цього ланцюга занепало і льонарство?

– Саме так. Сьогодні продавати солому за кордон не рентабельно, це – як перевозити повітря. Та й ринок давно освоєний. Наприклад, в Європі 70 відсотків ринку льону займає Франція, ще частково Бельгія та Голландія і все! Наразі льонарство настільки занепало, що маємо посівних площ по всій країні трохи більше однієї тисячі гектарів. З коноплями ще гірша ситуація. На мою думку, відродження галузі має відбуватися через збут насіння льону та конопель.

– Наскільки це цікаво і рентабельно для аграріїв?

– Це рентабельно і цікаво. Але тут є свої «але». У 1999 році було запроваджено вивізне мито на насіння льону. Спочатку це було 17 відсотків, нині – 10 відсотків. Таким чином, вивізне мито зробило насіння льону неконкурентним порівняно з тим насінням, які вирощують інші країни. В першу чергу мова йде про Казахстан і Росію. Ці країни через нашу голову вийшли на європейський ринок і зайняли українську нішу. Більше того, вони конкурують з канадійцями, які досі були найбільшими виробниками льону. Сьогодні ми на порядок менше отримуємо насіння, ніж той самий Казахстан, щонайменше вдесятеро. Головна причина – це не конкурентоспроможність. Малі обсяги – це висока собівартість. Якщо говорити про виробництво, то Казахстан і Канада виробляють до одного мільйона тонн насіння льону щороку. В цілому ж світовий ринок обмежений – для насіння це 2,5-3 мільйона тонн. Всього 10 відсотків цього насіння йде на харчові цілі, решта – на технічні. В світі існує жорстка конкуренція між трьома основними гравцями – Канадою, Казахстаном, Росією, і втиснутись туди дуже важко. Наразі основний ринок збуту – в Китаї. Якщо брати той же таки Казахстан, то він географічно межує з Китаєм, має економічні угоди та преференції. В цьому клубі гравців ми України, на жаль, поки що не бачимо.

– Чому важливо розвивати цей напрямок?

– Тому що в перспективі ми можемо перейти до довгунця. З іншого боку, ми повинні продавати прибуткові культури, які мають значення для збалансованого ведення сільського господарства. Тут нашими непримиренними опонентами виступають переробники насіння соняшнику. Саме з їхньої ініціативи було запроваджено вивізне мито. Асоціація й утворилася в першу чергу для того, щоб подолати це мито, зняти штучні бар’єри і створити сприятливі умови для розвитку льонарства. Ось послухайте їхню риторику! Переробники соняшнику апелюють до того, що виробництво олії – це додана вартість, готова продукція, робочі місця тощо. Ми ж наводимо цифри. Провівши деякі дослідження, і, порівнявши, скільки до державного бюджету дає одна тонна переробленого соняшнику і скільки дає неперероблене насіння льону, ми з’ясували наступне. При розрахунках ми взяли вибірку 5-ти найбільших підприємств в Україні. Так-от, за 2015 рік вони показали збиток – мінус 115 гривень на одній тонні. За 2016 рік (тут результат нашого впливу) – плюс 158 гривень на одній тонні податку на прибуток. А скільки ж сплатила наша фірма на експорті насіння льону? За 2015 рік ми заплатили 172 гривні на тонні, за 2016 рік – 328 гривень. Виходить так, що експортувати насіння льону високих харчових кондицій удвічі вигідніше, ніж виробляти олію. Крім того, держава зробила преференцію. Якби той соняшник експортували без переробки, то сплачували б вивізне мито. Уявіть собі: сума переференції складає 7,8 мільярда гривень (за 2015 рік) і 10 мільярдів гривень (за 2016 рік). Виходить, якби соняшник не переробляли, а експортували, то держава отримала б від експорту додатково у 2016 році 10 мільярдів гривень, а отримала дірку від бублика.

– Як зацікавити виробника?

– В першу чергу треба зняти вивізне мито! Те, що не потрапить у бюджет, дістанеться виробнику. З іншого боку, якщо взяти нашу Чернігівщину – ті самі поля, де вирощували льон, не гуляють. Там росте соняшник, який виснажує поліську землю. Треба негайно повертати на поля льон, крім того, потрібно суттєво обмежити площі під соняшником. Яким чином? Економічно! У світі існує перевиробництво соняшнику, через що ціна соняшникової олії зрівнялася із ціною соєвої. Основні імпортери нашої олії – це Китай та Індія. Звісно, нашим монополістам вигідно продавати олію, але від того програє держава. До того ж треба враховувати забруднення довкілля та виснаження земель. Як відомо, ринкові закони є такими: чим менша пропозиція, тим вища ціна. Якщо, скажімо, виробники олії почнуть продавати не рафіновану олію, а олію преміум-класу, то від цього виграє перш за все держава. Не варто забувати, що Україна – це експортер номер один соняшникової олії, наші виробники контролюють щонайменше половину світового ринку соняшникової олії. Ми можемо без проблем формувати ринок, а якщо це правильно координувати, то можна суттєво підняти ціну на соняшникову олію. Відтак, надходження до кишень виробників не впадуть, а площі ми вивільнимо.

– Гадаєте, держава зацікавлена у розвитку льонарства?

– Держава зобов’язана забезпечити льонарство додатковими преференціями та державною підтримкою. В Уряді важливість галузі вже починають розуміти. В цьогорічному бюджеті закладено значну підтримку льонарству. Ми маємо підтримати українських селекціонерів для того, щоб мати власні високопродуктивні сорти. В підсумку виграє бюджет країни. Бо важливі не гасла: «вітчизняний виробник», «додана вартість», «робочі місця», хоча їх там мізер, а важливий результат.

Окреме питання – вирощування льону-довгунця, яке потребує відкриття ніш. Їх можуть відкрити тільки ті, хто вже їх позаймав. Якщо ті самі французи побачать, що льон вигідніше вирощувати у нас, а так воно і є, то прийдуть інвестиції та технології. Для іноземних інвесторів без втрати обсягів вихід на треті ринки можна здійснювати за рахунок розширення площ в Україні, в країні, де ще пам’ятають, як вирощувати льон. Тому конче необхідно створити сприятливий клімат для закордонних інвестицій з технологіями. Очевидно, що держава не в змозі проінвестувати, бо ідеться про величезні кошти. З іншого боку, варто розуміти, що потужностей із переробки насіння соняшнику вдвічі більше, ніж посівів, тому добровільно від соняшнику ніхто не відмовиться. Треба створювати певні стимули та умови.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Де вирощують льон-довгунець в україні

27 Квітня 2017

Минулого року наша країна експортувала насіння льону більш ніж на $27 млн. Україна має значні перспективи вирощування цієї культури, але для розвитку галузі потрібна державна підтримка.

Льон на території нинішньої України вирощують вже більше двох тисячоліть, а піку розвитку льонарство досягло в ХІХ столітті. З моменту здобуття незалежності галузь поступово занепадала, однак останніми роками спостерігається її поступове відродження. Причому на відміну від наших предків, які вирощували льон-довгунець задля виготовлення тканини, сучасні аграрії надають перевагу олійному виду льону.

Світовий попит на льон зростає, а трійка країн-лідерів з вирощування цієї культури — Канада, Китай та Росія. У 2014 році їх сумарна частка, разом з Казахстаном, склала майже 76 % загального обсягу. Загалом з 2010 по 2014 роки об’єми світового виробництва додали 40 %, досягнувши 2,6 млн тонн. Але цього однаково недостатньо для забезпечення існуючої потреби майже в 3 млн тонн. Крім того позиції Канади, яка є основним експортером льону, були послаблені в результаті заборони на ввезення насіння зі слідами ГМО в деякі країни Європи. Завдяки близькості України до кордонів ЄС та натуральності української продукції, вітчизняні льонарі мають вагомі шанси завоювати нові ринки.

В Україні до 2014 року врожайність льону-кучерявця, тобто олійного льону , стрімко падала: в 2011-му українські аграрії збирали 8,7 центнера з гектара, але вже за два роки показник урожайності зменшився на 2 ц/га. Площі посівів у цей період теж скоротилися майже вдвічі: з 60,3 до 33,7 тис. га. Однак неочікувано для фермерів 2014-й рік показав рекордний урожай — 12,3 центнерів з гектара. Внаслідок цього Україна увійшла до десятки країн з найбільшими об’ємами вирощування льону і займає 1,6 % у світовій структурі виробництва цієї культури. Побачивши переваги, у 2015 році аграрії збільшили посівні площі до 62,2 тис. га.

Причина популярності олійного льону – в широкому спектрі його застосування. В насінні льону міститься біля 45-50 % олії, в складі якої є п’ять жирних ненасичених кислот – олеїнова, лінолева, ліноленова, пальмітинова та стеаринова. Лляну олію використовують в багатьох галузях промисловості: харчовій, парфумерній, автомобільній, електротехнічній, авіаційній та металообробній, а також у миловарінні та медицині. Насіння льону є цінною біологічною добавкою, його вживання сприяє зниженню вмісту холестерину в крові. Макуха з насіння олійного льону в своєму складі має біля 40 % протеїнів, тож є дуже поживною. З неї виробляють корм для тварин та суміші на корм рибі. А завдяки тому, що лляна олія належить до висихаючих олій, з неї виготовляють найкращу оліфу.

Однією з основних проблем галузі є відсутність заводів для переробки: всі олійні підприємства зайняті соняшником, ріпаком, соєю. Через це аграріям доводиться експортувати насіння, що призводить до втрати потенціальних прибутків. Україна продає льон 45 країнам, а найбільші партії закупають В’єтнам, Єгипет, Туреччина, Польща та Австрія.

Але й тут існують певні труднощі: експортне мито складає 10 %, що є досить відчутним для кишені аграріїв та зменшує конкурентоспроможність українських виробників насіння. У травні минулого року було подано законопроект №4737 щодо зменшення розміру мита, зараз він знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Зниження податку на експорт переробленої продукції також допомогло б залучити інвестиції до галузі.

Відродженням льонарства на Житомирщині займається аграрна компанія “Зоря”. З приходом у 2013 році нової власниці підприємство вже за рік досягло кращого в регіоні врожаю олійного льону та змогло налагодити прямий експорт продукту. Загалом у Житомирській області усього за три роки вдалося збільшити посіви олійного льону в десять разів: з 320 га до майже 3 тис. га.

Якщо ситуація з олійними сортами потроху налагоджується, то вирощування льону-довгунця переживає стагнацію. Посівні площі цього виду льону, який використовують у текстильній промисловості, за останні 25 років зменшились аж у 85 разів! На початку 90-х Україна виробляла 15 % світових обсягів льоноволокна, а вже у 2011 році частка нашої країни складала всього 0,1 %. Варто зазначити, що дефіцит лляного волокна на світовому ринку навіть більший, ніж олії цієї рослини, адже льону-довгунця сіють значно менше. В Україні цю культуру сьогодні вирощують лише у трьох областях: Чернігівській, Сумській та Житомирській.

Хоча переробка льону на волокно потребує додаткових витрат, це дуже вигідна справа. Для порівняння: у 2015 році було експортовано 42 тис. тонн насіння олійного льону на суму понад $16 млн, а лляного волокна за кордон продали всього 962 тонн, але отримали за нього $1,3 млн. Додатковий стимул вирощувати льон-довгунець з’явився у 2015 році, коли в країнах ЄС вступила в силу вимога використання для оздоблення салонів авто матеріалами виключно натурального походження. Крім того, із льону-довгунця теж можна виготовляти олію. Відсоток її у зернах цього виду менший ніж в насінні кучерявця, але все ж це може стати додатком до прибутків за льоноволокно.

Найбільшим виробником льону-довгунця в Україні є компанія «Лінен оф Десна», що належить Мішелю Терещенко. Вона працює за повним циклом виробництва, починаючи з вирощування льону та первинної переробки сировини і закінчуючи виробництвом натурального льонопенькового шпагату та мотузки, розсипного утеплювача (костриця льону). У 2016 році вперше за часи незалежності України компанія виготовила 100% лляне полотно з глухівського льону врожаю 2015 року. Річний обсяг виробництва льоноволокна складає до 1000 тонн, більша частина йде до країн Європи та Азії.

Особливості вирощування льону: потрібно дотримуватися правил сівозміни та слідкувати за підживленням.

• Тим, хто планує займатися вирощуванням льону, слід врахувати ряд особливостей цієї рослини. По-перше, льон потребує частих сівозмін: не можна висаджувати цю рослину на одному місці більше трьох років поспіль. Повернутися до тих самих площ можливо лише через 5–7 років. Якщо не дотриматись цієї вимоги, урожай може загинути ще під час сходів. Причиною такого явища є так звана «льоновтома»: у ґрунті накопичується шкідлива мікрофлора. По-друге, для засівання льоном найбільше підходять землі, де перед цим росла озима пшениця чи овес після картоплі. До речі, для пшениці льон є бажаним попередником, він підвищує її врожайність на 10 %. В сівозміні льоном можна замінити ярий ріпак.
• Що стосується підживлення ґрунту, то для такої культури краще підходять органічні добрива, а саме розмолотий пташиний послід, який потрібно вносити восени. З азотними добривами слід бути обережними: льон до них дуже чутливий. Надлишок азоту при вологій погоді може викликати вилягання стеблостою, а за умов посухи льон піддасться підгорянню.

Україна має великий потенціал розвитку льонарства, до того ж ця ніша світового ринку заповнена не повністю, тому експортні можливості широкі. Але значно вигідніше було б не лише вирощувати, а й переробляти льон в Україні. Сьогодні ж бачимо, що аграрії продають за кордон переважно сировину – насіння. З 2014 року почалось поступове відродження галузі, посівні площі як льону-довгунця, так і олійних сортів, зростають. За умови підтримки держави та інвестування в льонопереробку наша країна може повернути собі славу світового лідера галузі.