гризуни представники

Гризуни представники

Зокрема, розглянуті ондатри, щурі, миші, бобри, ховрахи Гризуни - найбагатший на види ряд ссавців. Це дрібні та середні за розміром тварини. Ці тварини здатні швидко розмножуватися.6 вер. 2011 р.

Хто належить до групи гризунів?

До гризунів відносять численну групу хребетних тварин. Представники їх належать до різних родин: мишей, хом'якоподібних (полівки), білячих (ховрахи) тощо. Гризуни живляться рослинною їжею, швидко розмножуються багато разів на рік, мають велику чисельність малят в одному приплоді. Кеш

Що добре розвинене у гризунів?

Родина МишачіВключає переважно дрібних гризунів з видовженою і загостреною мордочкою, порівняно великими очами і добре розвиненими вушними раковинами.

Гризуни — Вікіпедія Гризуни (Rodentia), або Мишоподі́бні (Muriformes) — ряд ссавців з надряду гліресів (Glires); найчисленніший ряд ссавців, який налічує понад 2600 сучасних видів (поміщених у 35 родин) тварин дрібних і середніх розмірів (Дивись розділ Підряди). Це найбільший ряд ссавців за … See more

Гризуни

Гризуни (Rodentia), або Мишоподі́бні (Muriformes) — ряд ссавців з надряду гліресів (Glires); найчисленніший ряд ссавців, який налічує понад 2600 сучасних видів (поміщених у 35 родин) [1] тварин дрібних і середніх розмірів (Дивись розділ Підряди).

Це найбільший ряд ссавців за числом видів (хоча і не біомаси), складаючи 40-42 % всіх сучасних видів класу [2] .

Зміст

Морфологія [ ред. | ред. код ]

Гризуни характеризуються переважно дрібними розмірами (5–150 см, хоча тільки капібара зазвичай перевищує 35 см завдовжки). Форма тіла у різних гризунів відносно схожа, за винятком видів, що живуть в спеціальних умовах і відповідно пристосувалися до них (кінцівки для стрибків, кінцівки для риття, перетинки для ширяння і т. д.). Найбільші в світі гризуни — водосвинки (капібари).

Зуби [ ред. | ред. код ]

Головною характеризуючою відмінністю зубів у гризунів є збільшені передні зуби, як у верхньому ряду, так і в нижньому. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються. Передня поверхня різців покрита емаллю, задня ж — дентином, це робить зуби самозаточуваними. У гризунів відсутні ікла, і різці відокремлені від малих корінних зубів деякою відстанню. Корінні мають плоску жувальну поверхню, що несе горбки або петлі емалі. Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коріння. У гризунів різних видів буває від 18 до 22 зубів. Зубна формула I 1 1 C 0 0 P 2 1 M 3 3 CPM> .

Кишківник [ ред. | ред. код ]

У зв'язку з живленням грубою рослинною їжею, кишковий тракт гризунів досить довгий. Всі види мають сліпу кишку, в якій їжа переробляється шляхом бродіння за рахунок целюлазоактивних симбіонтів. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що живляться грубою рослинною їжею з великою часткою целюлози: травою і корою дерев.

Спосіб життя [ ред. | ред. код ]

Більшість гризунів активна вночі, або у сутінках, але достатньо багатьох можна зустріти і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що досягають до 100 особин. Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяги) і землю (землекопи та ін.), проте переважна більшість веде наземно-норовий спосіб життя. Їх немає в Антарктиді, у відкритих водах і на деяких дрібних островах.

Походження та еволюція [ ред. | ред. код ]

Згідно з молекулярно-генетичним даними гризуни виникли приблизно 60 мільйонів років тому [3] [4] . Це узгоджується з палеонтологічними даними. Так найстаршими викопними гризунами є представники палеоценового роду Paramys, що мешкав на території сучасної Північній Америки.

Сучасні групи гризунів утворилися і досить швидко еволюціонували протягом пізнього еоцену [5] .

Деякі доісторичні мишоподібні Castoroides, гігантський бобер Ceratogaulus, рогатий риючий гризун Spelaeomys, величезний щур з острова Флорес Ischyromys, примітивний вивіркоподібний гризун Leithia, гігантська соня Neochoerus pinckneyi, величезна північноамериканська капібара (100 кг) Josephoartigasia monesi, найбільший відомий гризун, вагою (1000 кг) Phoberomys pattersoni, другий найбільший відомий гризун, вагою 700 кг Telicomys, південноамериканський гігантський гризун

Підряди [ ред. | ред. код ]

Всього ряд вміщує 35 родин та 529 родів, які складаються з понад 2600 видів:

Підряд Шипохвостовиді (Anomaluromorpha) — 4 роди, 9 видів

Родина Anomaluridae — 2 роди, 6 видів
Родина Pedetidae — 1 рід, 2 види
Родина Zenkerellidae — 1 рід, 1 вид

Надродина Castoroidea

Родина Castoridae — 1 рід, 2 види

Надродина Geomyoidea

Родина Geomyidae — 7 родів, 41 вид
Родина Heteromyidae — 5 родів, 69 видів

Інфраряд Ctenodactylomorphi

Родина Ctenodactylidae — 4 роди, 5 видів
Родина Diatomyidae — 1 рід, 1 вид

Родина Bathyergidae — 5 родів, 25 видів
Родина Heterocephalidae — 1 рід, 1 вид
Родина Hystricidae — 3 роди, 11 видів
Родина Petromuridae — 1 рід, 1 вид
Родина Thryonomyidae — 1 рід, 2 види

Надродина Octodontoidea

Родина Abrocomidae — 2 роди, 10 видів
Родина Ctenomyidae — 1 рід, 67 видів
Родина Echimyidae — 35 родів, 102 види
Родина Octodontidae — 7 родів, 15 видів

Надродина Cavioidea

Родина Caviidae — 7 родів, 24 види
Родина Dasyproctidae — 2 роди, 15 видів
Родина Cuniculidae — 1 рід, 2 види

Надродина Chinchilloidea

Родина Chinchillidae — 3 роди, 6 видів
Родина Dinomyidae — 1 рід, 1 вид

Надродина Erethizontoidea

Родина Erethizontidae — 3 роди, 18 видів

Надродина Dipodoidea

Родина Dipodidae — 14 родів, 38 видів
Родина Sminthidae — 1 рід, 19 видів
Родина Zapodidae — 3 роди, 11 видів

Надродина Muroidea

Родина Calomyscidae — 1 рід, 8 видів
Родина Cricetidae — 149 родів, 831 вид
Родина Muridae — 162 роди, 842 види
Родина Nesomyidae — 22 роди, 71 вид
Родина Platacanthomyidae — 2 роди, 6 види
Родина Spalacidae — 7 родів, 28 видів

Родина Aplodontiidae — 1 рід, 1 вид
Родина Gliridae — 9 родів, 30 видів
Родина Sciuridae — 63 роди, 306 видів

Примітки [ ред. | ред. код ]

↑ASM's Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020 . Процитовано 01.11.2021 .
↑ Myers, Phil (2000). Rodentia. Animal Diversity Web. University of Michigan Museum of Zoology. Архів оригіналу за 25 червня 2013 . Процитовано 25 травня 2006 .
↑ Douzery EJ, Delsuc F, Stanhope MJ, Huchon D. Local molecular clocks in three nuclear genes: divergence times for rodents and other mammals and incompatibility among fossil calibrations. — J Mol Evol, 2003. — Vol. 57 . — P. 201-213 . Архівовано з джерела 24 травня 2013. Процитовано 6 лютого 2012.
↑Phylogenetic analyses of complete mitochondrial genome sequences suggest a basal divergence of the enigmatic rodent Anomalurus. — BMC Evol Biol., 2007. — Vol. 8 . — P. 7-16 . Архівовано з джерела 24 травня 2013. Процитовано 6 лютого 2012.
↑Kemp TS. The origin and evolution of mammals. — New York : Oxford University Press, 2005. — P. 273-274.

Джерела [ ред. | ред. код ]

Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її .

Гризуни-землериї

Гризуни-землериї — екоморфологічний тип ссавців, пристосованих по підземного способу життя.

Зміст

Різноманіття землериїв [ ред. | ред. код ]

До цієї групи відноситься понад 30 родів різних родів гризунів. Найвідомішими з них є:

сліпак з родини сліпакових — широко поширені у східній Європі, на Балканах і в Малій Азії;
голий землекоп та Піскорий з родини землекопових (Bathyergidae) — широко поширені на африканському континенті;
гофер з родини гоферових (Geomyidae) — широко поширені на американському континенті.

Гризуни землериї в Україні [ ред. | ред. код ]

З представлених в Україні ссавців типовими гризунами-землериями є три роди:

У багатьох місцях місцеве населення (особливо дачники) називають всіх ссавців-землериїв «кротами», маючи на увазі їхню здатність кротити, тобто наривати «кротовини».

Біологічні особливості [ ред. | ред. код ]

Більшість гризунів-землериїв є солітарними, тобто ведуть поодинокий спосіб життя (звісно, у позашлюбний і позарепродуктивний період). Лише для деяких груп характерне зворотне — еусоціальність. Зокрема, голі землекопи живуть великими групами (до 80 особин), всі члени яких є дуже залежними від інших (добування корму, рийна діяльність, обігрів тощо).

Галерея [ ред. | ред. код ]

Див. також [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

Коробченко М., Загороднюк І. [[https://web.archive.org/web/20181209165204/http://www.terioshkola.org.ua/library/varia-articles/korobchenko-2009-(spalax-tax).pdf Архівовано9 грудня 2018 у Wayback Machine.] Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн]] // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2009. — Вип. 26. — С. 13-26. pdf >>>[Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Коробченко М. А., Загороднюк І. В., Ємельянов І. Г.Підземні гризуни як життєва форма ссавців[Архівовано 19 вересня 2011 у Wayback Machine.] // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2010. — № 8. — С. 5-32.
Решетник Е. Г. Матеріали до вивчення систематики, географічного поширення та екології сліпаків (Spalacinae) УРСР // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 1941. — № 24. — С. 23-95.
Begall S., Burda H., Schleich C. E. (eds.). Subterranean rodents: news from underground. — Berlin, Heidelberg, New York : Springer, 2007. — 340 p.