Що належить до голонасінних рослин?

До них відносяться ялина, сосна, ялиця, модрина, ялівець, кипарис та ін. ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИГолонасінні рослини — це наземні, зазвичай вічнозелені дерева і чагарники (іноді і ліани). У голонасінних рослин є органи — стебло, корінь і листя. Розмножуються і поширюються ці рослини насінням. Кеш

Коли з'явилися голонасінні рослини?

Голонасінні — це дуже древня група вищих насінних рослин. На Землі вони з'явилися приблизно 350 млн років назад. Свого розквіту вони досягли близько 150 млн років тому. Кеш

Чому вивчені рослини називають Голонасінними?

Голонасінні дістали таку назву тому, що їхнє насіння розвивається на споролистках відкрито, не обгорнуте стінкою зав'язі ("голе"). Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, — значний ароморфоз, що зумовив широке й швидке поширення голонасінних рослин на суші.

Голонасінні рослини | Урок на 2 завдання. Біологія

4. Розмноження голонасінних рослин

Розмноження насінням — основна ознака, за якою голонасінні відрізняються від рослин, що розмножуються спорами.

На відміну від квіткових рослин голонасінні не утворюють плід.
Розглянемо розмноження голонасінних на прикладі сосни. Навесні на її молодих гілках видно маленькі шишки двох видів: чоловічі — зеленувато-жовті, зібрані тісними групами біля основи молодих пагонів, і жіночі — червонуваті, сидять поодинці на їх вершинах.

Кожна шишка складається з осі, та розташованих на ній лусок. На кожній лусці жіночих шишок розвиваються два сім'язачатка, в яких містяться жіночі гамети (яйцеклітини).

На лусках чоловічих шишок розвиваються два пилкових мішечка. У них дозріває пилок. Дозрілий пилок висипається, його підхоплює вітер, який може переносити пилок на великі відстані. Якщо пилок потрапляє на жіночі шишки, відбувається запилення. Після цього луски жіночих шишок змикаються і склеюються смолою.

Всередині жіночих шишок пилок проростає, з'являється довга тонка пилкова трубка, в якій утворюються чоловічі гамети — спермії.

Здатність голонасінних утворювати пилкову трубку, яка здійснює доставку нерухомих чоловічих гамет (сперматозоїдів) до яйцеклітини, — прогресивний біологічний крок в еволюції рослин, обумовлений життям у наземно-повітряному середовищі.

У сім'язачатках закритих шишок відбувається запліднення. Із зиготи розвивається зародок, з усього сім'язачатка — насіння.

У насінні голонасінних рослин є тканина, що містить запас поживних речовин, — ендосперм, який оточує зародок.

Шишки ростуть і дерев'яніють (спочатку вони зелені, потім стають коричневими). Коли насіння дозріває (через півтора року після запилення), луски шишки розкриваються і насіння висипається з неї. На насінні є плівчасте «крильце», яке дозволяє їм за допомогою вітру відлітати далеко від материнської рослини.

У результаті статевого розмноження голонасінних утворюється насіння, яке складається із зародка, ендосперму і сім'яної шкірки. Зародок майбутньої рослини утворюється всередині насіння, що перебуває на поверхні луски жіночої шишки.

Голонасінні

Голонасінні (Pinophyta або Gymnospermae) — відділ вищих насінних рослин, для яких характерна наявність насінних зачатків і насінин, що лежать відкрито на спорофілах і не захищені оплоднем. Перші голонасінні з’явилися в кінці девонського періоду і зайняли основне місце серед рослин у мезозойську еру, а в її кінці були витіснені покритонасінними.

Сучасні голонасінні поділяються на чотири класи:

1. Саговникові або цикадові (Cycadopsida);
2. Гнетові (Gnetopsida);
3. Гінкгові (Ginkgoopsida);
4. Хвойні (Pinopsida).

На земній кулі нині нараховують близько 800 видів голонасінних з 12 родин. В Україні ростуть 87 видів з 6 родин. Найбільш поширеними серед них є представники класу хвойних, до якого належать родини соснових (Pinaceae), кипарисових (Cupressaceae), тисових (Taxaceae), таксодієвих (Taxodiaceae). Крім того, відомі представники класу гнетових родини ефедрових, або хвойникових (Ephedraceae) і класу гінкгоподібних родини гінкгових (Ginkgoaceae).

Серед голонасінних багато лікарських рослин. У медицині використовують пагони ефедри хвощової (Ephedra equisetina), ефедри двоколоскової (Е. distachya), бруньки сосни звичайної (Pinus silvestris), шишкоягоди ялівцю звичайного (Juniperus communis), листки гінкго дволопатевого (Ginkgo biloba) тощо.

Рослини родини соснових є найпоширенішим джерелом терпеноїдних сполук: ефірних олій, живиці, скипидару, каніфолі, камфори, бальзамів, дьогтю, а також активованого вугілля, вітамінів, дубильних речовин, етилового спирту, оцтової кислоти, целюлози тощо. Ефірна олія ялиці входить до складу препарату Уролесан; сосни — до складу препаратів Піносол, Фітолізин, Пінобін. Соснова глиця використовується для виготовлення препарату Алталекс, антиспазматичної мікстури за прописом Траскова; алкалоїди ефедри входять до складу препаратів Ефедрин, Теофедрин, Бронхолітин; екстракти листків гінкго дволопатевого є складовою препаратів Мемоплант, Гінкгогінк та ін.

Деревина голонасінних є будівельним матеріалом, використовується для виготовлення меблів, музичних інструментів, у суднобудуванні, як паливо тощо. Голонасінні — давня група переважно вічнозелених, однодомних, рідше дводомних дерев’янистих рослин, які ростуть на всій земній кулі, а в помірній зоні Північної півкулі утворюють хвойні ліси. Їх вегетативне тіло (спорофіт) розчленоване на добре виражену кореневу систему і пагін. Пагони з моноподіальним типом галуження зазвичай прямостоячі. У деяких видів родини соснових пагони двох типів: довгі зі спіральним листкорозміщенням і вкорочені, що несуть 2 або кілька листків. Для осьових органів голонасінних характерне вторинне потовщення, зумовлене появою камбію. Деревина більшості видів голонасінних представлена трахеїдами, і лише у гнетових з’являються справжні судини.

Листки голонасінних варіюють за числом, розміщенням, формою і розмірами. У більшості голонасінних України листки (глиця) сидячі, цільні, голчасті, лінійні або лускоподібні, іноді ланцетні та еліптичні. В окремих видів (гінкго дволопатеве) — черешкові, з віялоподібною широкою пластинкою. Анатомічна будова листків різноманітна і має значення як систематична ознака. У корі, деревині і листках соснових є смоляні ходи, для кипарисових характерні тільки клітини-ідіобласти з ефірною олією, для ефедрових — схізогенні ходи з бальзамом. Г. — різноспорові рослини. У сучасних видів Г. органи розмноження представлені переважно одностатевими стробілами або шишками. Це видозмінені вкорочені спороносні пагони, на осі яких у певному порядку розташовані спорофіли (споролистки). Будова стробілів Г. різноманітна, вони розташовані поодинці або скупчено. Мікростробіли (чоловічі стробіли або шишки) мають вісь, на якій розміщені мікроспорофіли (мікроспоролистки) з мікроспорангіями (пилковими мішками). У мікроспорангіях формуються мікроспори (пилок). Особливості будови оболонки пилку можуть використовуватися як систематична ознака. У мегастробілах (жіночих стробілах або шишках) на осі розташовані мегаспорофіли (насінні луски), на яких формуються мегаспорангії (насінні зачатки). У високоорганізованих представників жіночі шишки мають більш складну будову. Для мегастробілів сос-нових характерна наявність лусок двох типів: зовнішніх дрібних — покривних і внутрішніх, більших — насінних із двома насінними зачатками. Зрілі жіночі шишки мають дерев’янисті або шкірясті насінні луски, іноді вони стають м’ясистими, такі шишки називають шишкоягодами (ялівець). У гінкго дволопатевого насінний зачаток оточений особливим валиком, у ефедрових — стерильними лускоподібними листками. Для Г. характерна подальша редукція статевого покоління — гаметофітів. Чоловічий гаметофіт розвивається в мікроспорі і позбавлений антеридіїв, у гнетових і хвойних він утворює пилкову трубку. Чоловічі гамети більшості Г. нерухомі — спермії. Жіночий гаметофіт розвивається всередині насінного зачатка і складається з первинного ендосперму і 1–2 або більше архегоніїв. У деяких Г. архегонії не формуються. Після запилення і подальшого запліднення, яке відбувається безкрапельно завдяки наявності пилкової трубки, з насінного зачатка утворюється насінина. Насінина Г. захищена насінною шкіркою, містить зародок з 2 або кількома сім’ядолями і запас поживних речовин. Насінна шкірка дерев’яниста із плівчастим крилом або без нього. У деяких представників насінини оточені м’ясистим забарвленим принасінником (тис) або мають соковиту насінну шкірку і нагадують кістянку (гінкго), або внаслідок видозміни оточуючих листків — ягоду (деякі види ефедри).

Жизнь растений. В 6 т. — М., 1978. — Т. 4; Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзінський. — К., 1991; Лотова Л.И. Морфология и анатомия высших растений. — М., 2001; Машковский М.Д. Лекарственные средства. В 2 т. — М., 2002. — Т. 1; Определитель высших растений Украины / Д.Н. Доброчаева, М.И. Котов, Ю.Н. Прокудин и др. — К., 1999.

Інші статті автора