Що таке генотип і фенотип?

Теорія: Генотип — сукупність генетичної інформації, закодованої у генах клітини або організму. Каріотип — сукупність якісних і кількісних ознак хромосомного набору організму. Фенотип — результат взаємодії генотипу з чинниками зовнішьного середовища, сукупність усіх ознак і властивостей організму. Кеш

Як визначити генотип і фенотип?

Річ у тому, що термін Генотип застосовується конкретно до генетичної інформації, закладеної в генному коді. Генотип можна визначити тільки за допомогою біологічних тестів і досліджень. У свою чергу, фенотип – це вже ті наслідки генотипу та інших чинників, які можна просто побачити. Кеш

Як визначити генотип?

Вивчають генотипи шляхом шифровки генів (наприклад, ген світлого волосся записують «А», а ген темного волосся «а»). Таке позначення великими і маленькими літерами показують, який ген домінує, а якою є рецесивним.

Генотип

Геноти́п — сукупність генів певного організму. На відміну від поняття генофонд, генотип характеризує особину, а не вид. Подібне поняття геном позначає сукупність генів, що містяться в гаплоїдному (одинарному) наборі хромосом даного організму. Разом з факторами зовнішнього середовища геном визначає фенотип організму.

Термін «генотип» нарівні з термінами «ген» і «фенотип» ввів генетик В. Л. Йогансен в 1909 р. у своїй праці «Елементи точного вчення спадковості» [1] .

Зазвичай про генотип говорять в контексті певного гена, у поліплоїдних особин він означає комбінацію алелів певного гена. Більшість генів проявляються у фенотипі організму, але фенотип і генотип відрізняються за такими показниками:

• за джерелом інформації (генотип визначається при вивченні ДНК особини, фенотип реєструється при спостереженні зовнішнього вигляду організму).
• генотип не завжди відповідає одному і тому ж фенотипу. Деякі гени проявляються у фенотипі тільки за певних умов. З іншого боку, деякі фенотипи, наприклад, забарвлення шерсті тварин, є результатом взаємодії декількох генів за типом комплементарності.

Зміст

Див. також [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

Література [ ред. | ред. код ]

• Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: В 3 т. — М.: Мир, 1987–1988. — Т. 1. — 295 с.; Т. 2. — 368 с.; Т. 3. — 335 с.
• Алиханян С. И., Акифьев А. П., Чернин Л. С. Общая генетика. — М.: Высш. шк., 1985. — 446 с.
• Гершензон С. М. Основы современной генетики. — К.: Наук. думка, 1983. — 558 с.
• Гершкович И. Генетика. — М.: Наука, 1968. — 698 с.
• Дубинин Н. П. Генетика. — Кишинёв: Штииница, 1985. — 533 с.
• Жимулёв И. Ф. Общая и молекулярная генетика. — Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2003. — 478 с.
• Инге-Вечтомов С. Г. Генетика с основами селекции. — М.: Высш. шк., 1989. — 592 с.
• Клаг Уильям С., Каммингс Майкл Р. Основы генетики. — М.: Техносфера, 2007. — 896 с.
• Льюин Б. Гены: Пер. с англ. — М.: Мир, 1987. — 544 с.
• Пухальский В. А. Введение в генетику. — М.: КолосС, 2007. — 224 с.
• Сингер М., Берг П. Гены и геномы: В 2 т. — М.: Мир, 1998. — Т. 1. — 373 с.; Т. 2. — 391 с.

Ресурси Інтернету [ ред. | ред. код ]

• Genetic nomenclature[Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

Виноски [ ред. | ред. код ]

ГЕНОТИП

ГЕНОТИП (грец. genos — рід + typos — відбиток, зразок, тип) — сукупність усіх генів клітини (організму), локалізованих в ядрі (хромосомах) або у різних реплікуючих структурах цитоплазми (пластидах, мітохондріях, плазмідах тощо). У вузькому розумінні термін Г. використовують для позначення тих генів, успадкування яких вивчається у даному випадку, напр. Аа. У організмів з однаковим Г. при розвитку їх у різних зовнішніх умовах можуть виникати різко відмінні ознаки, тобто Г. характеризується нормою реакції — межами мінливості ознаки. Норма реакції виникає у відповідь на будь-які коливання середовища, де проходить розвиток організму. Напр. червоний колір квіток примули, яку вирощують при T 15–20 °С, змінюється на білий, коли її утримують при T 30–35 °С та підвищеній вологості. Пристосування Г. до різних умов характеризує його здатність до виживання, інтенсивного розмноження. Оскільки різні Г. мають різну пристосованість, постійно відбувається природний добір. Гомозиготні організми мають меншу пристосованість порівняно з гетерозиготними і більше підлягають природному добору. Кількість та різноманіття Г. є важливими характеристиками життєздатності популяцій та їхніх змін у часі.

Г. — це цілісна система, усі гени якої взаємодіють між собою, впливають один на одного та формують певний фенотип. Тому вияв кожного гена залежить від його генотипного середовища. Гени в Г. за видом взаємодії можуть бути епістатичними — пригнічувати дію інших неалельних генів; гіпостатичними — такими, що пригнічуються генами іншої алельної пари; плейотропними — можуть впливати на прояв декількох ознак одночасно; летальними — такими, що знижують життєздатність ембріона, навіть до його загибелі; сублетальними — які суттєво знижують життєздатність індивідуума, що викликає загибель до початку репродуктивного періоду; модифікаторами — такими, що змінюють прояв іншого (інших) генів; мутаторами — такими, які різко змінюють деякі ознаки організму тощо. У різних Г. частота мутування різна: одні мають відносно високу мутабельність, інші мутують рідко. Природні мутації у людини виникають досить часто. Напр., мутація альбінізму описана у всіх рас людини. Від гемофілії типу А страждають 120–160 осіб на 1 млн населення, частота гемофілії типу В значно нижча — 10–15 осіб на 1 млн чоловічого населення. Г. зумовлює індивідуальну реакцію людини на ЛП, ступінь розвитку імунітету, сприйняття тих чи інших хімічних сполук, онтогенетичні особливості індивідуума, що обов’язково слід враховувати при призначенні ЛП та їх дозування.

Літ.: Глазко В.И., Глазко Г.В. Русско-англо-украинский толковый словарь по прикладной генетике, ДНК — технологии и биоинформатике — К., 2001; Жегунов Г.Ф., Жегунова Г.П. Цитогенетические основы жизни. — Х., 2004; Стрельчук С.І., Демидов С.В., Бердишев Т.Д. та ін. Генетика з основами селекції. — К., 2000.

Інші статті автора