Як називали військо монголів?

Розселення та заняття монголів. У XII ст. у степах Забайкалля жили племена монголів. Їх сусідами були татари, а тому й монголів називали татарами. Їх головним заняттям було кочове скотарство, що доповнювалось полюванням. Кеш

Як називається держава монголів?

Монго́льська імпе́рія (у деяких джерелах також Татарська імперія, Золота Орда, Ординське царство) (старомонг. Yeke Mongγol ulus — Велика держава Монголів; монг. Монголын Эзэнт Гүрэн, Их Монгол улс) — середньовічна імперія в Євразії, друга за площею імперія у світовій історії.

Де жили монголи?

Монголи
Ареал	Монголія, Китай
Близькі до:	Монголоїдна раса
Мова	Монгольська
Релігія	Переважно Буддизм, та Шаманізм.

Монгольська імперія — Вікіпедія Це відбито й у російських літописах, де ординський володар відтоді називається "Великий цисар". See more

Монгольська держава та армія. Чингізхан. Реферат

У XII ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу життя, весь час пересувалися на нові пасовиська, розводили коней, волів та овець, їли конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис - напій з кобилячого молока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингізхан.

Зламавши родоплемінний устрій, Чингізхан поділив степняків на десятки, сотні, тисячі та тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу.

Увесь монгольський етнос став ордою, народом-воїном. Розпочалася війна за возз'єднання Степу. Старший син Чингізхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру, його полководець Субудай розбив у долині р. Іртиш найманів і меркитів. У Чингіза повірили купці Уйгурії і дали йому гроші (вони сподівалися, що Чингізхан зможе ефективніше охороняти торгівців Великого шовкового шляху).

На початку XIII ст. монголи напали на імперію чжур-чженів, впала їхня столиця Дасін (сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздогнав і винищив до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель Хорезму, котрий як фанатик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма "невірними". Монголи напад відбили.

Чингізхан надіслав до шаха посла, маючи намір залагодити конфлікт, однак за наказом шаха посла Чингіза було вбито. Зрадницьке вбивство посла вважалося у монголів найтяжчим гріхом, який можна було спокутувати лише смертю. Монголи були переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають нести таку ж відповідальність за гріх. Одначе говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто - цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гуманізмом на той час також не могли похвалитися.

Розділивши армію, Чингізхан наказав Джучі громити половців (кипчаків), сам очолив похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталановитішому полководцеві Мухулі, який володів кількома мовами і не знав поразок. Не маючи достатніх сил для опору, чжурчжені запропонували данину, проте монголи не погодилися.

Подальші монгольські завоювання нагадували снігову лавину. Полонені китайські фахівці спішно виготовили "черепахи" на колесах і метальні катапульти для штурмування кам'яних мурів (за допомогою останніх у місто закидалися глечики з запалювальною сумішшю). 1219 р. монголи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда добровільно відкрили перед Чингізханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги впала столиця Хорезму - Ургенч.

30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боями прорвалася через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218 р. Звідусіль оточені ворогами, половці звернулися по допомогу до руських князів. Тоді ж до Києва прибуло монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були простими: наш ворог - кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна - залиште нам половців, а ми не чіпатимемо Русь. Однак князі вирішили надати допомогу половцям (з ханами яких вони часто вступали в династичні шлюби), а монгольське посольство вирізали.

1223 р. на р. Каяка русько-половецьке військо було розбите монголами, проте в тил монгольському авангарду несподівано вдарили волзькі булгари, змусивши монголів відійти. Відтоді значна частина руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися на кровних монгольських ворогів.

Останньою жертвою Чингізхана стала держава тангутів, розташована на північний захід від Китаю, що спочатку визнала себе васалом Чингіза, але потім відмовилася спільно воювати проти Хорезму.

1227 р. під час облоги тангутської столиці Чингізхан загинув. У ході штурму монголи захопили в полон тангутську царівну, яку Чингізхан наказав привести до нього в юрту на ніч. Вона смертельно поранила його, і вранці Чингізхан помер у страшних муках.

Наступним ханом згідно з чингізовим заповітом став його третій син Угедей - добрий, бездарний і схильний до пияцтва. За царювання Угедея (1228-1241) монгольські воєначальники остаточно подолали чжурчженів та опір у Середній Азії.

Степняки вперше в історії стали володарями величезних земель, заселених осілими народами. Воєначальники радили хану знищити всіх "нечестивців", а їхні землі перетворити на пасовиська для монгольських коней. Проте хитрий радник Єлюй Чуцай висловився з цього приводу так: "Ми завоювали імперію, сидячи верхи на коні, але керувати нею з сідла неможливо" і довів, що із завойованих територій можна отримувати значні прибутки. Хан повірив йому.

Було здійснено перепис земель і людей, встановлено чітку податкову систему (подушну подать з мусульман і степняків, подвірний податок з китайців, мито з купців).

Зусиллями ремісників-бранців із завойованих країн на р. Онон було збудовано величну столицю - Каракорум ("Чорний трон"), розкіш якої з подивом описували європейські мандрівники Гільйом де Рубрук, Плано Карпіні, Марко Поло та ін.

Монголи не звикли пробачати образ, тому 1235 р. курултай вирішив добити половців та покарати Волзьку Булгарію і Русь. Розпочався великий похід на "вечірні країни", який очолив онук Чингізхана від старшого сина Джучі хан Бату. Його найпершим радником став непереможний Субудай, який у безперервних баталіях втратив око й руку, паралізовану після тяжкого поранення, був кульгавим від удару ворожої шаблі, проте за все життя не знав поразок і жодного разу не переступив жорстких настанов Чингізхана.

Упродовж 1236-1241 рр. військо Бату і Субудая завоювало Волзьку Булгарію, Половецький степ, Крим, більшу частину Русі, переможно пройшло вогнем і мечем дорогами Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії, Хорватії, Боснії, Сербії, Болгарії, вийшло на береги Адріатики. Паніка охопила всю Західну Європу. Папа Римський Григорій IX утік до Ліона, німецько-римський імператор Фрідріх II Гогенштауфен сховався на Сіцілії.

Проте величезні людські втрати і смерть 1241 р. Угедея змусили Бату-хана припинити похід: на нього чекав курултай, де назрівала кривава боротьба за престол, тому для Бату важливіше було зберегти армію, а не завойовувати нові землі. В імперії монголів назрівав розкол.

На курултаї ханом було обрано Угедейового сина Гуюка, який відверто вороже ставився до Бату. З часом Гуюк загадково помер. Ханом став двоюрідний брат Бату Мунке (1251-1259).

За правління Мунке та його наступника, брата Хубі-лая, монголи завоювали Іран, Південний Китай. Хубі-лай заснував Юаньську імперію, до складу якої ввійшли Китай і Монголія. 1303 р. монгольський степ остаточно підкорився юаньським імператорам. Жертвами монголо-юаньської агресії стали також Корея і Тибет, а Японія, В'єтнам, Бірма та Індонезія відстояли свою незалежність.

Територіальна експансія, ознайомлення з цивілізаційними здобутками інших народів не могли не позначитися на розвитку монгольської культури. Скарбницю світової літератури й історіографії поповнили анонімний епос про Чингізхана "Приховане сказання", історія Монголії ("Золота книга"), що, на жаль, не збереглася до наших часів. На основі уйгурської у монголів сформувалася писемність, її доповнило алфавітне письмо на основі тибетських знаків. За прикладом міст Середньої Азії та Близького Сходу будівлі столиці Каракорум прикрашали гранітні колони, дерев'яне і кам'яне різьблення, ліпний декор.

Чингізхан та його походи

Власне ім'я Чингізхана - Темучін (бл. 1155-1227). Він народився в сім'ї вождя родоплемінного об'єднання. Його рід кочував у долині річок Онону і Керулену - на території сучасної Монголії.

Його батька отруїли кровні вороги татари, а родичі відвернулися від їхньої сім'ї. Життя було голодним, але двох дітей вдова виростила і вигодувала. Коли Темучін виріс, родичі, злякавшись помсти, схопили його і забили в колодки, але він зміг втекти.

Природний розум та мужність забезпечили Темучінові популярність серед монгольських племен, навколо нього згуртувалися перші соратники. Однак доля знову завдала йому удару - його дружину було розгромлено чжурчженями, а сам він 11 років був чжурчженським рабом і носив колодки. Але знову втік і зумів зібрати колишніх прихильників.

Чингізхан склав для свого війська кодекс правил, які визнали ті, кому набридли родові обмеження, хто мріяв про славу, добробут, владу негайно і готовий був задля цього ризикувати життям. Ці правила передбачали смерть за зраду, обман, убивство, крадіжку, недисциплінованість і порушення принципу взаємодопомоги.

Наприкінці XII - на початку XIII ст. Чингізхан, перемігши в багаторічній міжусобній боротьбі ряд монгольських родів, об'єднав під своєю владою кочові племена монголів і створив ранньофеодальну державу - централізовану військову деспотію, метою якої стало завоювання і пограбування сусідніх народів.

1206 р. на з'їзді (курултаї) монгольської знаті Темучін був проголошений Чингізханом (великим ханом), правителем усіх монголів.

У XIII ст. військо Чингізхана підкорило Сибір, Північний Китай, Середню Азію, спустошивши і зруйнувавши міста Самарканд, Бухару, Ургенч, Ходжент, Мерв, Термез та ін.

1221 р. військо Чингізхана вдерлося до Азербайджану та Грузії, пройшло через Кавказ і дійшло до Криму.

1223 р. війська Чингізхана здійснили грабіжницький похід на руські землі. Того ж року монголи, завдавши поразки руським князям та половцям на р. Калка, повернули на Вулгарію.

Незадовго до смерті Чингізхан розподілив завойовані землі (улуси) між своїми синами Джучі, Джагатаєм, Угедеєм і Тулуєм. Нащадки Чингізхана продовжували загарбницькі війни проти народів Азії та Європи.

Навала монголів, очолювана Чингізханом, призводила до руйнування міст та винищення населення і надовго затримала соціально-економічний розвиток підкорених народів.

Боротьба народів східної та центральної Європи з монголо-татарською навалою

У той час як західноєвропейські феодали захоплювали країни Східного Середземномор'я, марно намагаючись зміцнити там свої позиції, сама Західна Європа опинилась перед небезпекою монгольського завоювання.

На момент смерті Чингізхана існувала величезна монгольська держава, яка включала, крім Монголії, Північний Китай, Південний Сибір, більшу частину Середньої Азії та частину Закавказзя. На курултаї 1235 р. було вирішено послати велику армію для завоювання Європи, її очолив онук Чингізхана Бату.

Розоривши Волзьку Булгарію, монгольські полчища 1237 р. вдерлися в руські князівства. Русь чинила героїчний опір, але, роздроблена на окремі феодальні князівства, не змогла відбити блискавичного удару. Руські князі були розбиті на річці Сіті (1238). Монголи дощенту зруйнували Рязань, Коломну, Москву, Владимир та ін. Під час нового походу монголи завоювали Київ, Волинь, Поділля, Галич. Війська Бату вторглися у Південну Польщу (були спалені Краків і Сандомир), у Чехію і Сілезію, в Угорщину, де Бату завдав рішучої поразки війську угорського короля Бели IV.

Передові загони Бату дійшли до Адріатики. 1241 р. Західній Європі реально загрожувало монгольське завоювання. І хоча чеські рицарі в Сілезії чинили монголам серйозний опір, але тільки героїчна боротьба руського народу проти загарбників поклала край наступу монголів на Захід і змусила орду повернути назад. Під час завоювання Русі монголи зазнали величезних втрат; це було основною причиною їх невдач у Західній Європі.

Внаслідок завоювань монголів величезна територія Східної Європи і Азії, була розорена, міста, села, фортеці зруйновані, частина населення знищена, решта - обернена в рабство або обкладена непосильною даниною. Панування монголів надовго затримало господарський і культурний розвиток руських земель. Значно менше, але так само негативно, воно позначилось на долі Угорщини, Румунії і Польщі.

Золота Орда

Золота Орда - монголо-татарська феодальна держава, заснована в 40-х рр. XIII ст. унаслідок завойовницьких походів хана Бату. До складу Золотої Орди входили Західний Сибір, Волзька Булгарія, Північний Хорезм, Північний Кавказ, Крим, Дешт-і-Кипчак. Руські князівства перебували у васальній залежності - сплачували данину, зобов'язувались надавати монголо-татарам військову допомогу та ін. Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, де за Бату було засновано столицю - Сарай-Бату (поблизу сучасної Астрахані). За правління хана Узбека столиця була перенесена в Сарай-Берке, засноване братом Бату Берке поблизу сучасного Волгограда.

У 50-х рр. XIII ст. Золота Орда стала цілком незалежною від Монгольської імперії. її очолював хан із роду Чингізхана. Для вирішення найважливіших питань він скликав з'їзд із членів династії - курултай. Політичний лад Золотої Орди мав напіввійськовий характер: держава поділялася на улуси, області, округи-тумани, тисячі, сотні, десятки, правителі яких були одночасно і воєначальниками цих адміністративних одиниць.

З другої половини XIV ст. через посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів, а також загострення внутрішніх суперечностей могутня Золота Орда почала занепадати.

1362 р. литовський князь Ольгерд розгромив монголо-татарські війська біля р. Сині Води і захопив частину українських земель (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля), що перебували під владою Орди.

Поступове виокремлення самостійних ханств - Сибірського, Казанського, Кримського, Ногайської Орди тощо - наприкінці XV - на початку XVI ст. призвело до остаточного розпаду Золотої Орди.

1. Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. - С. Пб.: Наука, 1999. - 189с.
2. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. - М.: Современник, 1998. - 315
3. Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений - 2-е изд. - К.: Генеза, 2002.
4. Всемирная история: Великая Французская революция / И. А. Алябьева (ред. кол.). - Минск: Харвест, 2001. - 512с.
5. Всемирная история: Возрождение и Реформация / И. А. Алябьева (ред. кол.). - М.; Минск: АСТ, 2000. - 1000с.
6. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.

Ординське ярмо

Ординське ярмо, також монголо-татарське іго, ординське іго — система політичної та економічної залежності руських князівств від Монгольської імперії. Встановлення ярма стало можливим в результаті монгольської навали на Русь в 1237—1242 роках. Через опір русинів та значну територію тогочасної Русі процес встановлення ярма тривав протягом двох десятиліть після навали. На значній території руських земель ярмо було усунуте в 60-х роках XIV століття в результаті спільної з Великим князівством Литовським боротьби проти завойовників.

У російській історіографії поняття «монголо-татарське іго» вживається як залежність від ординських держав земель Північно-Східної Русі (зокрема, Московського князівства), і його тривалість визначають з періоду походу Батия до «стояння на Угрі» (1240—1480 р.р.). Серед істориків сформувались діаметрально протилежні оцінки «іга». Окремі дослідники (серед них історик та тюрколог Лев Гумільов) розглядають іго як союз Північно-Східної Русі з Ордою, інші (серед них історики Борис Рибаков, Петро Толочко) визначають іго як залежність Русі від Орди, яка зумовила відставання народів Русі від країн Західної Європи.

Зміст

• 1 Етимологія
• 2 Передумови
  • 2.1 Початок зростання Монгольської імперії
  • 2.2 Методи та засоби розширення імперії
  • 2.3 Битва на Калці та підкорення Волзької Булгарії
  • 2.4 Підкорення Володимиро-Суздальського князівства
  • 2.5 Результати завоювань до підкорення Русі
  • 3.1 Підкорення Русі
  • 3.2 Ознаки політичної та економічної залежності Русі
  • 3.3 Боротьба проти завойовників
  • 3.4 Вихід із залежності
  • 4.1 Підкорення угро-фінських земель
  • 4.2 Становлення Московського князівства
  • 4.3 Підкорення Новгородських і Володимиро-Суздальських земель

  Етимологія [ ред. | ред. код ]

  Термін «іго», що означав владу Золотої Орди над Руссю, в руських літописах не зустрічається. Цей термін був введений польським хроністом Яном Длугошем («iugum barbarum», «iugum servitutis») в 1479 році, пізніше його застосував професор Краківського університету Матвій із Міхова в 1517. В 1575 термін «jugo Tartarico» був ужитий у записі посла Данііла Принца з Бухова про свою дипломатичну місію до Москви [1] .

  В 1660-х роках поняття «татарське іго» з'явилось і в московських джерелах — в одному з примірників Сказання про Мамаєве побоїще. Форму «монголо-татарське іго» першим вжив в 1817 році Християн Краузе, книга якого «Атлас і таблиці для огляду історії всіх європейських земель і держав від першого їх народонаселення до наших часів» в середині XIX століття була перекладена на російську і видана в Петербурзі.

  Насправді татари, які довгий час жили вздовж річки Волга (Ітиль), були підкорені монголами і почали служити завойовникам так само, як надалі були завойовані руські та угро-фінські племена, які також були змушені до служби завойовникам.

  Передумови [ ред. | ред. код ]

  Початок зростання Монгольської імперії [ ред. | ред. код ]

  Монгольська імперія виникла в результаті об'єднання монгольських племен під проводом Чингісхана у 1206 році. Вона почала стрімко зростати з початком завоювання сусідніх земель та підкорення народів, що проживали на цих землях. Одними з перших були завойовані землі татар, що проживали поруч. Надалі завойовники збільшили свої володіння за рахунок приєднання держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу та Східної Європи.

  Методи та засоби розширення імперії [ ред. | ред. код ]

  Швидке розширення Монгольської імперії було обумовлене, перш за все тим, що монголи після підкорення сусідніх територій всіляко намагалися поставити собі на службу племена, що населяли ці території, встановлюючи прийнятні для завойованих племен політичні та економічні відносини з метрополією і жорстоко карали племена, які чинили завойовникам запеклий опір. Сила спротиву завойовникам визначалась багатьма чинниками: культурними, соціальними, економічними тощо.

  Русь та Новгород значно перевершували завойовників за економічним рівнем, тому мали більше причин чинити завойовникам опір, через те постраждали від завойовників найбільшою мірою.

  Битва на Калці та підкорення Волзької Булгарії [ ред. | ред. код ]

  На початку 1223 року монголи підійшли до земель союзних Русі половців. На захист половецьких земель стало об'єднане русько-половецьке військо. Недооцінка сили супротивника та переоцінка власних сил в битві на Калці призвели до важкої поразки русько-половецького війська. Київський князь, його князі та воєводи були підступно полонені монголами та вбиті.

  При поверненні на схід наприкінці 1223 або на початку 1224 року монголи зазнали поразки в Волзькій Булгарії. В 1229 монголи повернулися в Булгарію і розбили прикордонний загін булгар на річці Урал. В 1232 вони підкорили південно-східну частину Башкирії і зайняла південну частину Волзької Булгарії.

  В цей самий час суздальські війська та союзні їм меряни на чолі з царем Пурешем вели похід проти ерзян на чолі з князем Пургазом. Ерзяни на той час були головним військовим союзником булгар [2] .

  Восени 1236 року монголи здійснили новий похід на Булгарію і захопили важливі міста і укріплення. Частина жителів була вбита або продана в рабство, інша частина була змушена шукати прихисток у північно-західних землях, частина з них були прийняті у володимиро-суздальскому князівстві.

  Того ж 1236 року монголи намагались захопити землі племені ерзя, але князь ерзян Пургаз відмовився підкоритися завойовникам.

  Протягом декількох наступних років булгари намагались опиратись завойовникам, чинячи повстання, але кожного разу були жорстоко придушені.

  

  Підкорення Володимиро-Суздальського князівства [ ред. | ред. код ]

  У 1238 році монголи рушили на мерянські землі Володимиро-Суздальського князівства. Завдяки послуху завойовникам (а можливо і як вдячність за сприяння підкоренню булгар) володимиро-суздальські князі зберегли свою владу та отримали від монголів визнання старшинства аж до князювання у Києві. Під золотоординським патронатом вони змогли розширити свої володіння за рахунок найближчих сусідів.

  Результати завоювань до підкорення Русі [ ред. | ред. код ]

  Незважаючи на перемогу над русичами в битві при Калці, монголи не наважились на вторгнення в Русь; натомість вони здійснили декілька походів на північ, де завоювали та підкорили ворожих до них волзьких булгар та отримали надійного союзника — Володимиро-Суздальське князівство.

  Іго на Русі [ ред. | ред. код ]

  Підкорення Русі [ ред. | ред. код ]

  Наприкінці XI-го століття почалась зміна форми правління у Давньоруській державі від одноосібної монархії в монархію федеративну. Ці процеси були викликані становлення феодальних відносин у державі. Велика територія держави, етнічна неоднорідність населення та зростання великих феодальних землеволодінь призвели до політичної роздробленості та виникнення внутрішніх конфліктів. Цим конфліктам також сприяли економічні проблеми, викликані набігами половців та печенігів на південні кордони держави, через які велась торгівля з Візантією.

  В 1237 році, через 14 років після битви на Калці, розпочалась нова навала монголів на Русь під проводом онука Чингісхана — Батия. В 1240 році Київ, після багатотижневої оборони в облозі, був захоплений завойовниками. Після падіння Києва завойовники вдерлись у галицькі та волинські землі, а в 1241 — в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансильванію. В 1242 році завойовники припинили своє просування в західному напрямку і повернулися на схід, у пониззя Волги, де заснували нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду.

  Ознаки політичної та економічної залежності Русі [ ред. | ред. код ]

  

  Після падіння Києва та інших руських міст над завойованими були поставлені баскаки — ординські урядовці і намісники хана. Баскаки проводили облік населення та збирали данину, чинили суд і розправу. Для здійснення своєї діяльності вони наділялися військовими загонами.

  В землях на заході Русі боротьбу проти Золотої Орди на початку 1240-х років очолив король Русі Данило I Галицький. Проте невдовзі він був змушений визнати владу ординських ханів.

  Боротьба проти завойовників [ ред. | ред. код ]

  В XIV столітті внаслідок розвитку феодальних відносин, міжусобної боротьби монголо-татарських феодалів за ханську владу, посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів військово-політична могутність Золотої Орди почала поступово занепадати. Хан Золотої Орди Берке (правив у 1257—1266 роках) підтримав у 1265 році болгар проти Візантії і вступив у союз з мамелюками проти держави Іль-ханів. За правління Менгу-Тімура в 1266—1282 роках держава відокремилась від Монгольської імперії, було започатковано карбування власної монети. У другій половині XIV століття почався розпад Золотої Орди.

  Вихід із залежності [ ред. | ред. код ]

  Скориставшись з феодальної роздробленості руських земель та з ослаблення Золотої Орди, Велике князівство Литовське з 1363 року приєднало Чернігово-Сіверщину, Поділля, Київщину, Східну Волинь, які до того перебували під монголо-татарським ігом. Великий князь Литовський Гедимін першим став титулуватись «королем литовців і руських», а також називав себе «збирачем земель руських». Ключовими в боротьбі литовсько-руських сил проти Золотої Орди стали битва на річці Ірпінь та битва на Синіх Водах, в результаті яких майже всі руські князівства звільнились від влади Золотої Орди.

  Підкорення сусідніх з Руссю земель [ ред. | ред. код ]

  Підкорення угро-фінських земель [ ред. | ред. код ]

  

  Становлення Московського князівства [ ред. | ред. код ]

  1250 князь володимирський Андрій Ярославич одружився з Устиною — донькою Данила Галицького та став його союзником.

  Його брат Олександр Ярославович (Невський) взимку або ранньою весною 1252 доправився в Сарай зі скаргою на брата, Андрія Ярославича, яка містила три основні пункти: 1) Андрій несправедливо отримав велике князювання, як молодший; 2) Андрій взяв собі батьківські міста, які по праву повинні належати старшому братові; 3) Андрій не повністю сплачує хану «виходи і тамги». З цих позицій видно, що Олександр Невський ревниво відстоював особисті інтереси та інтереси Орди.

  Проти Андрія були висунуті звинувачення у зраді Орди та скероване військо під проводом Неврюя. Він зустрів їх під Переяславлем, був розбитий, після чого в Орду було забрано безліч полонених і скотини. Після поразки князь спершу шукав порятунку в Новгороді, а згодом втік до Швеції. Схоже, що сам Олександр у цей час перебував у Орді, бо повернувся з Орди з ярликом на Володимирський стіл.

  Підкорення Новгородських і Володимиро-Суздальських земель [ ред. | ред. код ]

  У другій половині 50-х років XIII століття Олександр Невський, спираючись на ординську підтримку, затвердив свій вплив у Новгороді, погрожуючи йому ординським руйнуванням.

  Наслідки [ ред. | ред. код ]

  Ординське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських земель, ослабило їх політично, призвело до посилення феодального роздроблення.

  Примітки [ ред. | ред. код ]

  Посилання [ ред. | ред. код ]