Як називаються водорості?

У нашій країні прийнято поділяти водорості на 10 відділів: синьозелені, пірофітові, золотисті, діатомові, жовто-зелені, бурі, червоні, евгленові, зелені, харовіНайбільшу кількість видів налічують зелені (13—20 тис.) і діатомові (10 тис.) водорості.

Яку назву має тіло водоростей?

Тало́м (від грец. θάλλος — молода, зелена гілка) або слань — вегетативне тіло водоростей, грибів, їхніх сімбіозів (лишайників), а також печіночникових та антоцеротовидних.

Скільки видів водоростей?

Кількість видів водоростей перевищує 40 тис. Проте класифікація їх не завершена, оскільки не всі форми достатньо вивчені. У нашій країні прийнято поділяти водорості на 10 відділів: синьозелені, пірофітові, золотисті, діатомові, жовтозелені, бурі, червоні, евгленові, зелені, харові.

Водорості — Вікіпедія Водорості (лат. Algae) — гетерогенна група еукаріотів, що охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію шляхом фотосинтезу, мешкають переважно у водному середовищі чи пристосувались до … See more

2. Особливості водоростей

Водорості — різнорідна група сланевих фотосинтезуючих організмів, які живуть переважно у воді чи пристосувалися до життя на суходолі.

Тіло водоростей має назву «слань», живлення фотоавтотрофне, хлоропласти називають хроматофорами ; вони можуть мати різні форму та походження.

Запасними речовинами водоростей є здебільшого вуглеводи (крохмаль, ламінарин, волютин, лейкозин) і жири (олії), що накопичуються і відкладаються у вигляді включень у цитоплазмі або пластидах.

Різні групи водоростей виникли в різний час від різних предкових форм та розвивалися окремо, але в результаті еволюції набули багато подібних рис:

• серед водоростей є групи, що належать до рослин (глаукофітові, червоні, зелені, харові водорості) і разом з наземними рослинами становлять окрему гілку філогенетичного дерева еукаріотів під назвою Архепластиди;
• Хромальвеоляти (діатомові, бурі, золотисті, жовто-зелені, дінофітові водорості) — мають спорідненість з інфузоріями, форамініферами, радіоляріями та споровиками:
• група евгленових водоростей належить до групи Екскавати і споріднена із джгутиконосцями (трипаносоми, лешманії).

Глаукофітові водорості — одноклітинні рослинні організми, які живуть лише у прісноводних водоймах і болотах. Ці найдавніші фотосинтезуючі еукаріоти мають унікальні ознаки: двомембранні хлоропласти (ціанели) із шаром муреїну між мембранами, наявність хлорофілу \(a\) та фікобілінів, що зумовлюють яскраве синьо-зелене забарвлення, здатність до фіксації азоту тощо. Представниками глаукофітових водоростей є ціанофора, глаукоцистиста тощо.

Червоні водорості — це одноклітинні, колоніальні або багатоклітинні, здебільшого морські організми. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається передусім наявністю особливих пігментів — фікобілінів. Завдяки цим сполукам водорості можуть вловлювати слабке світло навіть на глибинах \(200\) - \(250\) м. Червоні водорості запасають особливу речовину — багрянковий крохмаль, який відкладається у цитоплазмі. Відмінною особливістю цих організмів є те, що жодні їхні клітини, у тому числі і статеві, не мають джгутиків. Найвідомішими червоними водоростями є порфіра, коралина, філофора тощо.

Зелені водорості — рослинні організми із зеленим кольором слані, що визначається переважаючими зеленими пігментами. Клітини більшості видів вкрито клітинною оболонкою з целюлози, у хлоропластах один або декілька піреноїдів, хроматофори, на відміну від хлоропластів інших водоростей забезпечують не лише фотосинтез, а є місцем відкладання крохмалю. Зелені водорості поширені в прісних та солоних водоймах, морях та океанах, наземних екосистемах. До зелених водоростей належать такі роди, як хламідомонада, вольвокс, хлорела, улотрикс, ульва, ацетабулярія, спірогіра тощо.

Харові водорості — це багатоклітинні організми, які поєднують ознаки водоростей і вищих рослин. Ззовні ці водорості схожі на хвощі. Ознаками харових водоростей є особливий верхівковий ріст, наявність вузлів і різних клітин у вузлах, багатоклітинні органи для статевого і вегетативного розмноження. Найвищого розвитку досягають статеві органи — антеридії й архегонії. Вони багатоклітинні, у більшості видів розвиваються на одній рослині. Для вегетативного розмноження на ризоїдах утворюються бульбочки, а на вузлах талому — зірчасті скупчення клітин. До харових водоростей належать представники таких родів, як хара, нітела, толіпела.

Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. с. 59-60.

Морські водорості

Морські водорості — строго не визначений, розмовний термін, що охоплює макроскопічні, багатоклітинні, донні морські водорості. [1] Цей термін включає деяких членів червоних, бурих і зелених водоростей. Морські водорості можна також класифікувати за застосуванням (продукти харчування, медикаменти, добрива, промислова сировина та ін.).

Зміст

Таксономія [ ред. | ред. код ]

Морські водорості відносяться до царства найпростіших і можуть належати до однієї з кількох груп багатоклітинних водоростей: червоні водорості, зелені водорості або бурі водорості. Оскільки ці три групи не можуть мати загального багатоклітинного предка, морські водорості є поліфілійною групою. Крім того, деяка група синьозелених водоростей (ціанобактерії) іноді теж розглядаються як морські водорості, тому «морські водорості» є розмовним терміном і не має формального визначення.

Структура [ ред. | ред. код ]

Зовні морські водорості нагадують недеревні наземні рослини. Вони складаються з:

• слань: тіло водорості.
  • пластинка: плоскі структури, схожі на листя.
    • сорус: група спор.
    • у роду фукус повітряні бульбашки на листовій пластинці: орган, що допомагає в плаванні.
    • у роду келп поплавці між пластинкою і стволиком: орган, що допомагає в плаванні.

    Стволик і листова пластинка разом відомі як вайя.

    Екологія [ ред. | ред. код ]

    Відносно екології у морських водоростей домінують дві загальних вимоги до навколишнього середовища — присутність морської води (або принаймні солонуватої води) та наявність достатньої кількості світла для здійснення фотосинтезу. Іншою вимогою є наявність міцної прив'язки. В результаті морські водорості найчастіше населяють прибережні зони, а в межах цієї зони частіше зустрічаються на скелястих берегах, ніж на піску або гальці. Морські водорості займають широкий спектр екологічних ніш. Найбільшими висотами їх проживання є тільки ледве змочені бризками морської води вершини, найнижчі сягають кілька метрів у глибину. У деяких районах прибережні морські водорості можуть уходити на кілька миль в море. Обмежувальним фактором в таких випадках є відсутність сонячних променів. Найглибоководнішими живими морськими водоростями є кілька видів червоних водоростей.

    Багато видів, як, наприклад, водорості Саргасум, пристосувалися до повністю планктонної ніші і стали вільно плаваючими, залежачи від газових мішків для підтримки прийнятної глибини. Інші пристосувалися жити в припливних басейнах скель. У цьому середовищі проживання морські водорості повинні витримувати швидко мінливу температуру, солоність, та навіть випадки висушування. [2]

    Примітки [ ред. | ред. код ]

    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Морські водорості

    1. ↑ Smith, G.M. 1944. Marine Algae of the Monterey Peninsula, California. Stanford Univ., 2nd Edition.
    2. ↑ Lewis, J.R. 1964. The Ecology of Rocky Shores. The English Universities Press Ltd.