Що лікує Вероніка дібровна?

В народній медицині використовують надземну частину, зібрану в період цвітіння, і коріння. Препарати рослини розслаблюють гладкі м'язи внутрішніх органів, стимулюють серцеву діяльність, мають протизапальну, відхаркувальну, жовчогінну та сечогінну дію.

Що означає слово Вероніка?

Історики стверджують, що ім'я Вероніка походить від імені Ференіка, імені дружини правителя Єгипту з династії Птолемеїв. Ференіка - це ім'я, що складається з двох коренів слів: Φερενικη розшифровується як φερω - "приносити" і νικη - "перемога", тобто значення імені Вероніка - "та, що приносить перемогу".

Коли цвіте Вероніка?

Має темно-зелене, ланцетне листя. Цвіте з червня по серпень, пурпурно-фіолетові квіти зібрані в колосоподібні грона. Вероніка колосиста 'First Match' - як саджати і доглядати: Найкраще росте на повному сонці в добре дренованому, але не сухому ґрунті. Потребує регулярного поливу.

Вероніка дібровна – лікувальні властивості та застосування

Вероніка дібровна (Veronica chamaedrys) – це трав’яниста багаторічна кореневищна рослина. що відноситься до родини ранникових. У неї просте або розгалужене висхідне стебло висхідне з двома супротивними рядами волосків довжиною від 15 до 40 см. Листя вероніки короткочерешкове або сидяче, супротивне, яйцеподібне, тупе, зарубчасто-пилчасте. Квіти цієї лікарської рослини неправильні, двостатеві, зібрані в парні малоквіткові китиці. Віночок китиці яскраво-блакитний, чотирироздільний, має темні жилки. Плоди вероніки дібровної коробочки, цвіте вона з квітня по серпень.

Вероніка дібровна росте майже по всій території нашої країни на суходільних луках, узліссях, лісових галявинах, а також на полях і в степу.

Заготівля та хімічний склад вероніки дібровної

У лікувальних цілях застосовують траву (Herba Veronicae officinalis), яку заготовляють у період цвітіння рослини. Зібрану сировину сушать у приміщеннях або в наметах Після висушування отримують приблизно 20% готової лікарської сировини відносно ваги зібраної трави. Для зберігання використовують сухі приміщення. Ця лікарська рослина є неофіційною і в аптеках не продається.

Хімічний склад вероніки дібровної достатньо різноманітний. Ця лікарська трава містить сапоніни, глікозиди вероніцин і аукубін, яблучну, молочну, лимонну кислоти, ефірну олію, гіркі та дубильні речовини, флавоноїди та приблизно 230 мг% вітаміну С.

Застосування та лікувальні властивості вероніки дібровної

Препарати, виготовлені з вероніки дібровної, вероніки лікарської та вероніки плющолистої характеризуються проти спазматичною, анальгетичною і протизапальною дією. Також відомо, що ця рослина має антитоксичні, кровоспинні, депуративні, фунгіцидні, ранозагоювальні та відхаркувальні властивості.

Широко застосовують вероніку дібровну в народній медицині. Цю лікарську траву вживають при лікуванні простуди, ангіни, астми, кашлю, бронхіту і туберкульозу легень. Допомагає вероніка дібровна при виразці шлунка, відсутності апетиту, захворюваннях селезінки, печінки, сечового міхура і нирок. Настої та відвари з вероніки дібровної застосовують при проносах, безсонні, ревматизмі, нервовому виснаженні, внутрішніх кровотечах, укусах гадюк та різних тварин, а також як допоміжний лікувальний засіб під час клімактеричного періоду.

Дуже ефективною вероніка дібровна є при лікуванні таких шкірних захворювань, як піодермія, екзема, грибкове ураження та різноманітні висипки.

Внутрішньо вживають настій вероніки дібровної, який готують з 10 грам сировини та склянки окропу. П’ють такі ліки по півсклянки три рази на добу за 30 хвилин до вживання їжі. Можна також вживати суміш вероніки дібровної, череди три роздільної та фіалки триколірної у пропорції 1:1:1. З цієї суміші слід приготувати настій, для якого потрібно взяти три чайні ложки суміші трав та склянку окропу. Пити ці ліки необхідно по 4 склянки на добу через пів години після вживання їжі для лікування екземи, висипки на шкірі, скрофульозу, піодермії та грибкових захворювань.

Зовнішньо використовують відвар або настій трави вероніки дібровної. Для цього необхідно 20 грам трави настояти на склянці окропу, відцідити і застосовувати для ванн або промивань при гнояках, вуграх, пораненнях, сверблячих висипах, грибкових ураженнях і опіках. Також можна приготувати настій з свіжої трави вероніки дібровної з використанням рослинної олії. Траву змішують з олією у співвідношенні 1:1 і настоюють два тижні. Готовим настоєм протирають гнійні рани, фурункули та опіки.

ВЕРОНІКА

ВЕРОНІКА (лат. Verónica L.) — рід квіткових рослин родини подорожникові (Plantaginaceae); за одними даними, налічує близько 500 видів, за іншими — 300. У багатьох публікаціях стверджується, що на основі молекулярно-філогенетичних даних рід В. утворює самостійну родину Veronicaceae Durande. Раніше цей рід належав до родини ранникові (Scrophulariaceae). Інші назви В.: російські — змійка, зміїна трава, білоруська — крінічник. Види роду Veronica L. як ЛР відомі понад 300 років, проте лише у Швейцарії, Данії та Австрії офіцинальними є: В. дібровна (V. chamaedrys L.) та В. лікарська (V. officinalis L.). До 1–3-го видання Фармакопеї Росії (1778, 1871, 1880) було внесено лише В. лікарську, пізніше її вилучено зі списку офіцинальних.

На території України зростає до 70 видів роду В., за іншими даними — 48, які згруповані у 8 секцій. Загальний ареал розповсюдження В. дуже великий і займає майже половину суші земної кулі. Для роду В. властива морфологічна мінливість. Одно-, дво- або частіш за все багаторічні трави, іноді — чагарнички. Стебла прямі або розпростерті, листя — чергові або супротивні, або розміщені мутовками; зазвичай вся рослина опушена. Квітки зібрані в гроновидні, колосовидні, головчасті або щитковидні суцвіття, верхівкові й бокові; рідше — квітки поодинокі, в пазухах листків, сидячі або на бокових довгих квітконіжках із супротивними листками і черговими вкриваючими приквітками. Віночок блакитний, синій, білий, фіолетовий або рожевий, зазвичай 4-лопатевий, часто колесовидний, 2 тичинки; плід — двогніздна коробочка, 1–12 насінин в одному гнізді. Розмножують поділом куща, черешкуванням та насінням. Росте на супіщаних та суглинних ґрунтах, серед чагарників, у листяних лісах, на вологих луках, поблизу річок. Період цвітіння — до 50 днів, із початку травня до середини вересня. Плоди починають дозрівати з кінця періоду цвітіння, фаза триває до 2 міс.

Лікарською сировиною є трава (стебла, листя, квітки), яку заготовляють під час цвітіння; відзначають гіркий смак та слабкий запах у свіжій сировині, який при сушінні зникає. Іноді використовують коріння, яке заготовляють після відмирання надземної частини. Сушать на повітрі в затінку, в добре провітрюваних приміщеннях або в сушарнях.

Рослина містить флавоноїди (0,4–3,5%), основні флавоноїдні глікозиди: космосіїн, цинарозид, орієнтин, вітексин, віценін; аглікони: апігенін, лютеолін, акацетин, скутелареїн, хризоеріол (5,7,4’-тригідрокси-3’-метоксифлавон).

Для видів роду В. характерні іридоїди: каталпол, каталпозид, метилкаталпол, аукубін, аукубозид, гарпагід, гардозид, верпрозид, вероніцин, мелітозид, глобуларифолін, вермінозид, азистазіозидид Е, упрозид В, азистазіозид Е, лонгіфоліозиди А та В, їх похідні та глікозиди, їх естери з кавовою, вератровою, ваніліновою, ізованіліновою, протокатеховою кислотами.

У рослинах роду В. ідентифіковано кислоти: бензойну, фенолкарбонові — саліцилову, галову, елагову, протокатехову, ванілінову, ізованілінову, п-гідроксибензойну, бузкову, фенілкарбонову — п-гідроксифенілоцтову; гідроксикоричні кислоти — коричну, кавову, п-кумарову, ферулову, хлорогенову, ізохлорогенову; аліфатичні низькомолекулярні кислоти — яблучну, лимонну, молочну, хінну.

У траві містяться арбутин, епігалова кислота; антоціани; кумарини: дикумарин, скополетин, умбеліферон, 4-гідроксикумарин; дубильні речовини конденсованої групи та ті, що гідролізуються; каротин (≈10 мг%), амінокислоти, в тому числі й незамінні (аргінін, лізин, метіонін, треонін, валін, лейцин, фенілаланін), макро- та мікроелементи, аскорбінова кислота (до 262 мг%); терпеноїди; алкалоїди; сліди серцевих глікозидів, тритерпенові сапоніни — похідні урсолової кислоти та стероїдні сапоніни — діосгенін та гітогенін; вуглеводи: глюкоза, сахароза, маніт, манітол. У коренях виявлено сліди сапонінів.
Фармакологічна активність галенових препаратів: протизапальна, спазмолітична, антисептична, фунгіцидна, анальгезивна, відхаркувальна, в’яжуча, ранозагоювальна, кровоспинна, антитоксична, жовчогінна. Експериментальні дослідження різних видів В. показали антистафілококову, протипухлинну та антиоксидантну активність. Настій та настойка з трави мають антибактеріальну, протизапальну і ранозагоювальну активність. Протипоказань до застосування настою не виявлено. В народній медицині настойку, відвар, сік рослин роду В. застосовували при ангіні, бронхіальній астмі, гострих респіраторних захворюваннях, лікуванні при різних видах кашлю і туберкульозі легень, злоякісних новоутвореннях; відвар — при захворюваннях печінки, селезінки, при захворюваннях сечостатевої системи, цукровому діабеті, при діареї, виразці шлунка, при зниженому апетиті; відвар та настойка проявляють болетамувальну та седативну дію при головному болю, нервовому виснаженні, ревматизмі, у клімактеричний період, після пологів; кровоспинну та ранозагоювальну дію при маткових і гемороїдальних кровотечах. Зовнішньо — при різних гнійних захворюваннях шкіри, виразках, опіках (порошок сухої трави), лишаї (припарки), дерматомікозі, надмірній пітливості стоп (розтерті свіжі квітки), свербежу. При дифтерії та скарлатині використовували квітучі верхівки. У тибетській медицині застосовують при гастроентериті, ендометриті, гепатиті; болезаспокійливий — при укусах змій. У гомеопатії використовують коріння, що має жовчогінну дію. В. лікарська (розведення D3) входить до складу гомеопатичного препарату.

Серед рослин роду В. є хороші медоноси. Молоде листя входить до складу приправ для юшок, салатів, м’ясних і рибних страв. Квітки використовують для надання аромату деяким сортам коньяків, лікерів та іспанського десертного вина — малаги. У Франції трава В. є компонентом лікарської чайної суміші. Настій та настойку з трави В. широко застосовують у ветеринарній практиці. Багато видів розводять як декоративні, на сьогодні існує понад 450 сортів рослини.

Літ.: Растительные ресурсы СССР. Цветковые растения, их химический состав, использование. Семейство Caprifoliaceae — Plantaginaceae / АН СССР, отв. ред. П.Д. Соколов. — Л., 1990; Grayer R.J., Jensen S.R., Ozgokce F. et al. Acylated flavone glycosides from Veronica L. // Phytochemistry. — 2003. — Т. 64, № 7; Harpet U.S., Genc Y., Khan N. Radical scavenging effects of different Veronica L. species // Records natur. product. — 2011. — Vol. 5, № 2; Harput U., Saracoglu S., Inoue M. et al. Anti-inflammatory and cytotoxic activities of five Veronica L. species // Biol. Pharm. Bull. — 2002. — № 25; Jensen S.R., Gotfredsen C.H., Harput U.S. et al. Chlorinated iridoid glucosides from Veronica longifolia L. and their antioxidant activity // J. Natur. Prod. (Lloydia). — 2010. — Т. 73, № 9; Osmachko A.P., Kovaleva A.M., Ili’ina T.V. et al. Сomponents of essential oil Of Veronica longifolia L. leaves and flovers // Pharma Innovat. — 2014.– Vol. 3, № 1; Osmachko A.P., Kovaleva A.M., Koshovyy O.N. et al. Gas chromatographic-mass spectrometric studies of organic acids of Veronica longifolia L. // Pharma Innovat. — 2013. — Vol. 2, № 10; Tămaş M. , Miclăuş V., Krausz T. et al. A comparative study of some Veronica L. species // Rev. Med. Chir. Soc. Med. Nat. Iasi. — 2007. — № 111; Zivkovic J., Cebovic T., Maksimovic Z. In vivo and in vitro antioxidant effects of three Veronica spesies // Centr. Eur. J. Biolog. — 2012. — Vol. 7.