Чому верба і калина символи України?

В українців це верба і калина. «Без верби й калини нема України», - так каже образне народне слово. Рубінові ягоди калини, за народними уявленнями здавна символізували патріотичні почуття, мужність і незламність духу людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами за свободу, незалежність рідного краю.

Де ростуть верби?

ВЕРБА (Sálix L.) — рід багаторічних дводомних дерев або кущів родини вербових (Salicaceae). Відомо близько 300 видів роду, розповсюджених у помірному поясі Євразії та Північної Америки.

Як ви розумієте вислів Без верби і калини нема України?

У народній творчості вона символізувала жінку, що жертовно проводжала воїна на праведну боротьбу за незалежність. Ось тому прислів'я «Без верби та калини нема України» нагадує нам, що ми є дочки та сини своєї Батьківщини.

Верба (українська міфологія) — Вікіпедія «Золота верба» — символ любові і вдячності: «Ростуть за ним золоті верби» — кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі добрі спогади (Ів. See more

Текст-розповідь (твір-опис) про вербу

Верба — символ України

Без верби та калини нема України. Ця відома приказка повною мірою відображає те почесне місце, яке займає в наших серцях прекрасне деревце з пухнастими котиками. Дивлячись на них, на душі відразу стає тепло та легко.

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка, а в українців — верба й калина.

Верба — одне з найулюбленіших дерев у народі. Здавна супроводжує вона людські поселення й оселі. Обсадити вербою ставки й річки — значить укріпити береги, стримати зсуви. В усіх місцевостях України колись поширеними були тини з верболозу.

Здавна криниці переважно копали під вербою, бо вона — природний фільтр усіляких домішок. У річці воду для пиття також брали під цим диво-деревом, а у відро клали вербову дощечку. Це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості.

Верби-красуні над ставом — традиційна прикмета українського села, що повсюдно зображається в усній народній творчості.

Верба — символ весни

Верба — одне з найкрасивіших деревець нашої рідної України. Які ж гарні та ніжні в нього гілочки! Їхній тендітний цвіт у вигляді пухнастих котиків так і милує око! Споглядаючи цю неймовірну красу, на душі відразу стає тепло та радісно.

Квітуча верба — віщунка скорої весни. «Зацвіла верба – весна прийшла», – кажуть у народі. Саме тому ця улюблена українцями рослина є символом молодості, оновлення та пробудження природи від зимового сну.

Давно існує славна традиція: у вербну неділю, що передує Великодню, дарувати чарівні пухнасті гілочки коханим та близьким людям. Цей святий дарунок притягує до оселі хазяїв подружню любов, щастя, здоров’я, добробут та взаєморозуміння між родичами.

Твір-опис верби

Ось уже ласкавіше стало пригрівати сонечко і в повітрі чути ледве помітний запах весни. Повільно тане сніг, весело біжать струмочки й починає оживати природа. І першим вісником весни, першої радісною прикметою є дерево верба, яка найперша починає розпускатися, даруючи нам пухнасті, скромні сріблясті бруньки. Вона перша пробуджується після довгої суворої зими, вбираючи в себе перші весняні сонячні промені. Це одне з життєлюбних дерев, яке завжди, в будь-яких умовах, намагається рости та приносити користь людям.

Верба — символ весни, родючості, радості та життя. Її шанували в нашій країні з давніх часів. Після прийняття християнства це деревце стало незамінним атрибутом одного з головних наших свят — Великодня.

Верба — це листопадне дерево або високий чагарник з розлогою кроною, що належить до сімейства вербових. Вона має тонкі й гнучкі гілки, темну кору, а молоді пагони — червоно-коричневого кольору з легким восковим нальотом. Листя довге, загострене, світло-зелене, злегка сріблясте, внизу темного, сизуватого кольору.

Верба навесні

Верба першою зацвітає з приходом весни. Як розпускається це деревце навесні? Вже наприкінці березня — на початку квітня на ньому з’являються великі квіткові бруньки, які виглядають дуже гарно. Коли плівочка, що покриває їх, лопається, з’являється сірувато-білий пухнастий клубочок, схожий на маленького котика.

Верба вважає за краще рости на піщаних проймах, косах, берегах річок, озер. Вона має довге коріння, яке може досягати глибини до п’ятнадцяти метрів. Це корисне дерево грає важливу роль в природі: воно зміцнює береги річок, озер та інших водойм. Неоціненну користь верба приносить і людям: по-перше, вона є символом Вербної неділі й прикрасою Великодня, по-друге — цінною лікарською рослиною, по-третє, її лоза — відмінний матеріал для плетіння.

Верба (українська міфологія)

Верба́ (також рокита) посідає значне місце в українських народних віруваннях і обрядовості.

Зміст

У піснях [ ред. | ред. код ]

Верба часто згадується в українських народних пісень, де фігурує з напрочуд багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно вкрите «золотою корою» й має силу розвинути 700 квіток, тобто гілок, що символізують численний рід:

(А у нашого господаря) Золота верба, А на тій вербі золота кора, А на тій вербі рожеві квіти. Ой то не верба — Йванкова жена, Ой то не квіти — то Йванові діти…

Да стоїть верба не рік, не два. Не стій, вербо, розвивайся, Розвий собі сімсот квіток, Сімсот квіток і чотири; Всім боярам по квіточці. Усім дружкам по квіточці: Андрієчку нема квітки — Андрієчку квітка — — Марусенька дівка…

Від символізації верби, які ідеального дерева та поетичного образу всього роду, народня символіка переходить до верби, як символу матері та замужньої жінки, як то ми вже бачили в колядці про «золоту вербу»: «Ой то не верба — Йванова жена…» Ось ще один приклад де верба — замужня жінка, та ще й зажурена:

Ой, ти вербо кудрявая, Хто тобі кудрі повив? — Повила мені суха лоза, Бистра вода, що хвилю б'є… Кажуть люди — мій муж не п'є: Як світає — до коршми йде, Як смеркає — із коршми йде.

Виступає верба й як символ зажуреної дівчини. Обвислі віти віддають образ суму:

І схилилась верба з верха до кореня, Схилилася Марися через стіл до матінки На стіл головку клонить. Під стіл слізоньки ронить…

Складну символіку верби-дівчини знаходимо в іншій пісні:

І день і ніч прибуває
Та з верби корінь підмиває,
Із верху вершок усихає.
Ой, стань собі, вербо, на риночку
У хрещатому барвіночку
У запашному васильочку…

Зустрічається символіка верби-дівчини і без забарвлення сумом:

Стоїть верба над водою, Розпустила гілля, — Убирайся, дівчинонько, Днесь твоє весілля…

Те саме бачимо і в приповідках: «Дівчина — як верба: де посадиш, там прийметься», — бо дівчина, виходячи замуж, переходить в іншу родину і там звикає (І. Франко «Приповідки» 1573)

Проте служить верба і символом суму взагалі:

Висока верба, висока верба Широкий лист пускає, Велика любов, тяжка розлука — Серденько зниває…

Від символізації верби, як ідеального споконвічного дерева, що на ньому перебувають надприродні істоти, український народ переходить до уявлення верби, як неба, що тримає на собі сонце:

Ой, вербо, вербо, вербище Чого на море нависла? Під тую вербу стежечка, Туди ішла дівочка Да несла золото в приполі, Да розсипала на морі…

Потебня вказав на паралелі цієї пісні в латиських піснях, де «сонце плете віночок, сидячи на вербі». Коли діти просять у піст скоромного, їм відповідають: «Бозя на вербу взяла», а іноді «Бозя на небо взяла». Поширена була й приповідка «Були на масниці вареники, та на вербу повтікали.» (Дикарев, «Твори», ст. 4)

В обрядовості [ ред. | ред. код ]

По освяченні верби на Вербну неділю є звичай бити нею один одного, примовляючи:

Не я б’ю, верба б’є: За тиждень Великдень. Не вмиряй, не вмирай, Великодня дожидай…

Биття свяченою галузкою верби, що її в Галичині та Буковині звуть «шуткою» — звичай ще дохристиянський: він мав на меті передати тому, кого б'ють, творчої розбудженої енергії та здоров'я (див. Бичування).

Таке ж значення, всуміш із охоронним, мав й звичай бити свяченою вербою худобу коли її виганяють на св. Юра на пасовисько: «Як виганяють на Юра худобу на поле, то треба виганяти шуткою, то худоба буде гладка, як базьки на шутці.»

Свячена верба — охорона від нечистої сили. Святять її в Вербну Суботу, а потім частину бережуть у хаті, під образами на всякий випадок, а також, як писав проф. Сумцов — «від відьом»; частину ж садять на городі: «Хто посв'ячену вербу має, ним самим посаджену, той при кінці віку може на ній спастися: ото, як стануть за ним ганятися різні демони, щоб привернути його під свою власть, так він на неї влізе і сидітиме, і його ніхто не може чіпнути…» (Дикарев «Посм. Писання 1903», с. 58). Дівчата на виданні, посадивши свячену вербу, дуже її пильнують: якщо верба прийметься, дівчина ще того року віддасться (Андрієвський «Звичаї і обряди». 1941, с. 32.)

Як символ суму, вербу садять на могилах: «До весняного Миколи не можна купатися, бо з чоловіка верба виросте», — тобто, він помре, його поховають, а на тому місці посадять вербу. На Буковині до труни кладуть вербові прутики, на які звичайно й лягає тіло покійного (Зап. Ю. 3. Отд. II, 351).

У замовляннях [ ред. | ред. код ]

Верба присутня і в замовляннях, де сімсот коренів мають те саме значення, що й сімсот гілок-квіток: «Під сонцем, під жорстоким, і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба; під тією вербою сімсот коренів, а на тій вербі сімсот канатів, а на тих канатах видить сидить цар Хан і цариця Ханиця…»

В цьому замовлянні виступає верба й як символ предвічного всесвітнього Дерева, що служить житлом для істот, які мають «силу на ввесь світ…»

Зрештою, як указував Дикарев, верба в замовляннях зустрічається далеко рідше від дуба, другого ідеального дерева української народної творчості, бо верба належить царству світла, сонця, а дуб — темряви.

Символізм [ ред. | ред. код ]

Український народ зауважив, що верба дуже швидко росте, і використав це в своїх магічних обрядах. Так, баба, скупавши породіллю, клала у воду галузки верби, мила в тій воді руки собі й поліжниці, примовляючи: «Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швиденько» («Перв. Громадянство», Київ, 1926. І 81). На Буковині діти їли свячену вербу (тобто базьки на вербі) — «щоб рости скоро, як верба» (Зап. Ю. З. Отд., II, 348). У Галичині казали: «Щоб волосся в дівчини росло швидко треба її острижене волосся класти в розсоху вербу» (Мат у. е. НТШ, V, 6). Казали також, що дітей знаходять «на вербі» (Мат. у.е. НТШ, VIII, 32).

Верба не дає жадного плоду. Тому вона стала також символом неплідности. «Грушки на вербі» — це небувальщина, вигадка. «У нього на вербі грушки ростуть», — кажуть про людину, що оповідає неймовірні речі. Сюди ж відноситься й приповідка: «Гарбуза наїсися, на вербу подивися, то й зараз знову будеш голодний». Проте «ховатись під вербами», що дають добрий, але небезпечний захисток, значить вести розпусне життя. Тому верба робиться й символом небезпечного, чи незаконного кохання. Тому й Тарас Шевченко писав: «Не стояла б до півночі з милим під вербою…»

«Суха верба» — місце побуту нечистого, загалом — нечисте місце, бо трудно вербі — хіба з допомогою нечистого — всохнути. Тому в Галичині кажуть: «Дві речі Бог дав бідним — картоплю та вербу» — бо верба, що росте по всіх усюдах дає бідному паливо (Ів. Франко «Приповідки», I, 130). Смерть верби — втручання нечистого, тому й кажуть: «Відчепися від мене, а чепися сухої верби», — тобто властиво: «Іди к чорту!» «Іди до біса!» (Франко, І, 211).

«Золота верба» — символ любові і вдячності: «Ростуть за ним золоті верби» — кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі добрі спогади (Ів. Франко «Приповідки» III, 48, 206).

Іноді верба символізує не небо, що тримає на собі сонце, а саме сонце, як от у загадці: «Стоїть верба посеред села, розпустила гілля на все Поділля».

Див. також [ ред. | ред. код ]

Джерела [ ред. | ред. код ]

• Верба // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 138-140. — 1000 екз.
• В. Г. Гармасар. Сакральне значення рослин у віруваннях прадавніх українців[Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]
• Верба // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015.— С. 110.

Посилання [ ред. | ред. код ]

• Рокита // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1624. — 1000 екз.